І коли ти все згадаєш
від Топалова Наталія…Герміона міцно заснула в обіймах Драко.
Йому досі не вірилося, що все це відбувається з ним. Герміона Ґрейнджер в його ліжку. Ну формально не в його, але хіба це змінює суть?
“Ми тільки що займалися коханням? Бо сексом це назвати, язик не повертається.
Тільки не з нею. Вона— уособлення ніжності і жіночності. З такими жінкам хочеться засинати і прокидатися. Забирати неслухняний,впертий локон, що впав їй на лоба. Цілувати кожен сантиметр її тіла. Вдихати її аромат. Носити на руках. Дарувати квіти та і взагалі, подарувати їй увесь світ.”
Двері рипнули. Драко не міг сказати, чи то протяг, чи то хтось насмілився порушити їхній спокій. Насправді це було доволі популярне місце, тому Мелфой обережно піднявся з ліжка, находу одягаючи сорочку і штани. Тихими кроками підійшов до дверей. Та не повірив своїм очам.
—Візлі? Якого дідька ти тут забув?—приголомшливо запитав Мелфой, та додав.—Любиш підглядати?
—Я не…— Затнувся Рон— А взагалі, що ти забув біля неї? Мелфой, ти не вартий жодного волоска з її голови!
—Знаєш, а вона була іншої думки, коли тільки що стогнала підімною.—усміхнувся Драко.
Візлі з кулаками накинувся на нього, проте Драко вправно ухилився.
—Ти жалюгідний смертежер. Що ти зможеш їй дати?—невгамовувався Візлі.
—Наше життя тільки налагоджується, а ти, як завжди все псуєш! Хто буде її сприймати серйозно, якщо вона спутається з тобою.
—Мене твоє думка не хвилює. Герміона може вирішувати сама.— Промовив Драко.
—Тебе нічого не хвилює. Ти самозакоханий і егоїстичний, Мелфой. Ти зламаєш їй життя.
—продовжував тиснути Візлі.—Як тобі буде житися, якщо всі її мрії зламаються. Якщо вона не зможе досягнути, всього того, що бажає. І все це через тебе. Зрозумій, ти їй не пара.
—Заткнися Візлі. А хто їй пара? Ти може? Що ти зможеш їй дати?—саркастично мовив Драко.— Я зможу зробити її щасливою!
—Моя репутація, на відміну від твоєї , бездоганна. Не я спутався з Волдемортом. Не я хотів вбити Дамблдора.
Драко поник. Глибоко в душі він все це знав. Просто хотів вірити, що зможе все змінити. Але не зараз. Потрібен час. Багато часу, щоб відмитися від свого клейма. Щоб довести всьому світу, що він не такий. Що в його душі є світло.
—І що ти пропонуєш? Мені піти просто? Я зроблю їй боляче. Коли вона прокинеться, то зненавидить мене і себе.—Мелфой потер переносицю пальцями та перевів погляд на Рона.
Коли Рон йшов за ними, плану у нього не було. Проте зараз в його голові було лише одне слово obliviate.
—Давай стремо їй пам’ять. Нема тебе, нема проблем?
Драко хотів що є сили врізати рудому по пиці. Проте з жалем розумів, Візлі, чорт забирай, правий.
—Я це зроблю. Проте ти мусиш мені пообіцяти, що подбаєш про неї.
Візлі мовчки кивнув.
Мелфой тихо підійшов до Герміони та ніжно погладив її щоку. Вона спала і була такою невинною, такою беззахисною. Драко відігнав думку, щоб наплювати на все і залишитися. Поцілував її у кутик губ та промовив одне лиш слово, виводячи паличкою руну закляття забуття.
—obliviate.
Хутко зібрав свої речі та покинув Гоґвортс.
*****
—І в ту ніч, я залишив тебе. Я думав так буде краще для всіх.— прошепотів Мелфой
Ґрейнджер перевела свій погляд на Візлі.
—Але Рон, ми проснулася разом? Я не розумію? Навіщо ти збрехав? Всі ці 15 років, я думала що переспала з тобою! Думала що Даміан твій син ? Я склеювала наш шлюб, боролася за нас, а ти мені брехав! Повірити не можу.—зі сльозами на очах промовляла Герміона
— Я був егоїстом, до безтями закоханим у тебе, а ти мене сприймала як друга. І коли я вас побачив, мене охопила злість. Одна лиш думка, що ти будеш з ним, зводила мене з розуму.—Візлі перевів свій погляд на землю.
Сором зафарбував його обличчя в багряний колір. Слів у нього не залишилося.
Рон чітко усвідомив, що саме він головна причина її страждань.
Герміона ж ніколи не кохала його. А він все життя блефував. Погруз у цьому лайні, і коли тільки почав вибиратися, воно знову накрило його з головою.
Ґрейнджер дивилася на них, і не могла повірити. Все її життя суцільний обман.
Вона була зла на Драко, який дотепер мовчав. Була зла на Рона, який не відпускав її, та давав примарні надії, що у них все добре. Вперше за стільки років їй стало жаль себе. На очі виступили сльози.
Мелфой, обережно поклав свою руку їй на плече, йому теж було боляче.
—А ти чим кращий, Драко?— перевела Ґрейнджер свій заплаканий погляд на нього.
—Ти залишив мене, відмовився від нас, не захотів боротися! А зараз, неначе грім серед ясного неба, ти з’являєшся в моєму житті і намагаєшся все виправити? Ви двоє мені огидні. Не хочу вас бачити.— Герміона різко підірвалася зі стільця та побігла.
Пробираючись через гостей, ловлячи на собі здивовані погляди. Їй було боляче. Хотілося кричати про свій біль на весь світ.
В цьому всьому хаосі її наздогнала Джинні.
—Герміоно, що трапилося? Чому ти плачеш?
—Джин, я не можу. Мені треба бігти.— ридаючи промовила Ґрейнджер.— Рон тобі все пояснить. І ще, будь ласка, нехай Даміан залишиться у вас сьогодні? Добре?
Джинні неохоче кивнула головою та відпустила подругу.
Герміона підняла паличку вгору та миттю аппарувала.
*****
—Ну що, ти задоволений? Тепер вона все знає. І кому від цього легше?— з нотами роздратування у голосі промовив Рон.
—Візлі, заткнись. Якби не ти, цього б не сталося.—зі злістю відповів Драко.—І не смій нічого заперечувати. Якби ти тоді не вліз зі своїми припущеннями, я б зробив її найщасливішою жінкою у всьому всесвіті. І я б не втратив стільки дорогоцінного часу.
А найголовніше, я б був поруч зі своїм сином.
Рон вмить напружився. Так, Даміан не був його біологічним сином, але він ростив його та любив, як рідного. Від однієї думки, що Мелфою дістанеться і цей шматочок його життя, його аж сіпнуло.
—Не смій нічого говорити моєму сину.—рикнув Візлі.
—Ти хотів сказати моєму сину.—хитро усміхнувся Драко.
—Заради Мерліна, Мелфой. Він може все не так зрозуміти.
—Ага, ще скажи, що Даміан тобі за це подякує, коли дізнається, що ти приховав правду від нього.—саркастично промовив Драко, та піднявся зі стільця, щоб покинути компанію рудого.
Йому потрібно було все виправити.
“Ґрейнджер мусить мене пробачити. Я зроблю для цього все. Якщо буде потрібно я ночуватиму під її дверима, лиш для того, аби вона мене вислухала. А ще Даміан. Я не можу просто так зруйнувати його світ. Не можу вірватися і все перевернути.”
—Я ростив його як рідного. Навіть коли він, до дідька, був схожий на тебе. Я казав собі, що він мій син. Закривав на все очі. Мої батьки люблять його. Даміан для них все. Мелфой, ти не можеш забрати його у нас.—тільки і промовив Візлі.
Драко мовчки пішов. Йому потрібен план.
*****
Сльози, здавалося, ніколи не перестануть литися з її очей. В грудях пекло.
Герміона лежала в ліжку та збирала себе до купи.
“Він стер мені пам’ять. Свідомо викреслив мене зі свого життя, навіть не спитавши чого я хочу. Відмовився від нас, так легко і просто. Він навіть не боровся. Зробив і пішов на довгі 15 років, а тепер повернувся, як ні в чому не бувало.
А Рон? Теж мені. Захисник. Скористався моїм невіглаством і замилив мені очі. Він навіть не здогадувався, як я себе корила, за ту ніч. Я ж не любила його. Думала, що все замнеться. Та ні, доля знову зіграла зі мною злий жарт і я завагітніла. А Рон, як лицар вирішив , що заміжжя вирішить всі наші проблеми. Проте я так і не покохала його. Вдячність, повага, от і все. Всі почуття. Але і їх уже не залишилося. Одна лиш злість.
Хто дав їм право вирішувати за мене. Хто дозволив їм це?”
*****
Мелфой нервово походжав по вітальні Менору та палив. Гіркий дим обпікав його зі середини та давав таке бажане заспокоєння. Він не знав, що йому робити. Як діяти, щоб не ускладнити цю ситуацію ще дужче? Як вимолити пробачення?
Нарешті він заспокоївся та сів на канапі.
Драко згадував, як це було жити без неї.
“Ось, я наважився знову підійти до тебе. Минуло 5 місяців, з того дня, як я викреслив себе з твого життя. П’ять довгих, нескіннченних місяців невимовної туги. Хто б міг колись подумати, що я закохаюся у тебе. В твою неідеальну ідеальність. В твої веснянки та неслухняні кучері?
Я спеціально не шукав зустрічі, я справді хотів тебе забути. Але ти всерівно приходиш у мої сни. Робиш безлад у моїй голові. І я не можу думати ні про що. Лише про тебе, моя Герміона.
Та доля дійсно зла. Ось руда голова поруч із тобою. Ви йдете за руки. Ви щасливі. Дідько, які ж ви щасливі. Ти усміхаєшся йому, він цілує тебе у скроню. Все так мило, що аж нудить. І що це? Ти вагітна? Серйозно? Як швидко Візлі тебе переконав. А як же твої плани? Невже ти все вирішила покинути заради нього?
Ти забула мене, навіть не згадавши. Як же болить. Отут, всередині. Все згорає до тла. Всередині діра, розміром у всесвіт. Ти стала моїм всесвітом, Герміоно.”
Келих в руці Драко тріскає, та розривається на безліч уламків. Ранить долоню, та йому не боляче. Жоден фізичний біль не зрівняється з порожнечею, яка всередині.
“Я все виправлю, мені потрібно її побачити”
*****
Герміона прийняла душ, змила з себе важкість дня. Перевдягнулася в зручну піжаму, та вирішила заварити собі трав’яного чаю. Стрілка годинника перевалила вже за північ.
Ґрейнджер взяла горнятко, та вийшла у двір.
На вулиці було тихо, лиш зрідка гавкіт собак порушував спокій. Нічне небо, освітлював, ледь помітний молодий місяць, а зорі світили, як ніколи яскраво.
Там він її і знайшов. Таку втомлену, але як завжди красиву.
—Мені здається, чи я сказала, що не хочу тебе бачити?—роздратовано промовила Герміона.
—Ти повинна мене вислухати.—спокійно відповів Драко, та підійшов ближче.
Ґрейнджер відступила декілька кроків назад.
—Я нікому нічого не повинна. А тим більше тобі. Вимітайся звідси!
—Я нікуди не піду, поки ми не поговоримо.—спокійно промовив Мелфой.
—Чудово, тоді піду я.— Герміона різко розвернулася, та поспішила до будинку.
Мелфой усміхнувся.
“Яка ж вона красива, навіть коли злиться”
—Ґрейнджер, якщо потрібно, я розіб’ю табір біля твого будинку, поки ти мене не вислухаєш.
—Щасти.— тільки і сказала Герміона, зникаючи за дверима та залишаючи Драко під зоряним небом.
_____
Дуууже вибачаюся за свою доооовгу відсутність. Всім приємного читання😘
Як думаєте Герміона пробачить Драко?
А Даміан??
Дякую! Я чекала на вас 🥰🥰🥰
Дякую вам 🥰
Дуже приємно))