І коли ти все згадаєш

 

Вони прокинулися на світанку. Хотіли поснідати лише удвох. Щоб у Даміана не виникло зайвих запитань. Хоч хлопець і знав про їхні стосунки, форсувати події не хотілося.

 

—Драко, ти будеш каву чи чай?

—Каву, будь ласка.—Промовив Мелфой помішуючи щось у каструлі.

Кавомашина загуділа, та наповнила кухню ароматом свіжозвареної кави.

—Що ти там таке готуєш?—запитала Грейнджер і міцно обійняла Драко зізаду.

Він був одягнений в її кулінарний фартух, поверх ділового костюму.

” До чого комічна ситуація. Драко Мелфой готує на моїй кухні”

—А це секрет, доречі, де у тебе мед?

Герміона відпустила його з обіймів та почала пошуки. Вона точно знала, що він десь тут.

Мелфой готував фірмову вівсянку за рецептом своєї ельфійки. Йому хотілося здивувати Герміону. Зробити для неї щось приємне.

—Ось, тримай. Я віднесу горнятка на стіл, а ти принось свій витвір мистецтва.—промовила Грейнджер і поцілувала його у щоку.

“До цього так легко звикнути. До такого тихого сімейного затишку, до милих поцілунків та ніжних обіймів. Дідько, я готовий кожного дня готувати їй сніданки, лиш би посмішка з її вуст ніколи не згасала.”

Драко оформив кашу фруктами, посипав корицею з горішками , та направився до столу.

“Ось цього погляду я чекав. Так Грейнджер, я ще маю чим тебе здивувати”

 

—Це вражає, не знала, що ти готуєш.—промовила Герміона.

—Тільки для тебе, крихітко.—підмигнув Драко.

—Крихітко? Це щось новеньке, але мені однозначно подобається.—усміхнулася Грейнджер.

—Це фірмова вівсянка Тінкі. Вона особлива, бо замість цукру туди йде мед.

—Дуже смачно, мені ніколи не готували сніданків.

—Тоді я буду це виправляти. В моєму арсеналі є ще млинці та сирники.—радісно промовив Драко і додав —Чим сьогодні займешся?

—Джинні тягне мене по магазинах. Треба купити сукні на весілля. А в тебе які плани?

—Я маю відвідати сімейство Забіні. Думав ти мені складеш компанію, але бачу прийдеться самому відбиватися від малих бешкетниць.

—У Блейза є діти?—Запитала Герміона.

—Дві малі зірвиголови. Старша Шарлотта— їй 8, а менша Даніела— їй 5.

—Це класно. Я завжди мріяла про донечку. Мріяла що буду купувати їй ляльки і заплітати коси.—замріяно промовила Грейнджер.

—О, повір мені, якби тобі попалися такі дві бешкетниці як у Забіні з Дафною, ти б і надалі про це мріяла.—засміявся Драко.

—За ними постійно золоті верби ростуть. Дафна навіть найняла гувернантку щоб та навчила їх манер. Проте після занять, вони бавляться в рицарів та лазять по деревах.

—Ти так мило про них розповідаєш, ти б хотів дітей?—запитала Герміона. Глибоко в душі вона знала, що надмірна цікавість вилізе їй боком.

 

—Так, у майбутньому я хочу дітей. А ти Грейнджер хочеш ще раз стати мамою?

“Чи хочу я стати мамою? Ех Драко. Діти це не тільки веселощі, це істерики і слюні, зуби і побиті коліна. Скільки нервів мені витріпав Даміан. Скільки ночей я недоспала. Проте він всерівно найкраще, що сталося в моєму житті.”

З роздумів її вирвав Мелфой.

—Не думав, що тобі буде так складно відповісти.

—Так, Драко, я хочу від тебе дітей.— тільки промовивши це, Грейнджер зрозуміла що сказала. —Я не це мала на увазі….Я хочу дітей, колись там ще…

—Розслабся Грейнджер, від мене кожна незаміжня а може і заміжня відьма хоче дитину, я не здивований.—Продовжував свою гру Мелфой.

—Ти! Ти— самовпевнений індик!

—Але ти ж хочеш від мене дитину? Від самовпевненого індика? Так?—усміхався Драко.

—Ти нестерпний.—злилася Герміона.

—Мені потрібно бігти, до зустрічі мати моїх майбутніх дітей.

—Я так розумію, ти мені ніколи цього не забудеш?

—Нєа.— підмигнув Драко виходячи з будинку.

 

*****

“Лайно.Лайно.Лайно.

Сказати йому, що я хочу від нього дітей. Подумати тільки. Тепер він вважає, що я, напевно, якась навіжена, яка чимшвидше хоче затягнути його під вінець. Дідько. Ну чому я спочатку говорю, а потім думаю?”

 

З цими думками Герміона з’явилася у маєтку Поттерів. Джинні бігала по вітальні в одній босоніжці, та щось шукала.

—О, привіт! Ти вже тут. Я майже зібрана, тільки, сережка десь загубилася. Допоможеш пошукати?

—Джин, ти не забула, що ти відьма?—з усміхом промовила Грейнджер.—Акціо, сережка.— і вона вилетіла з-під дивану.

—Дякую, Герміона. З цими дітьми ти навіть забудеш, як тебе звати.—Джинні взула іншу босоніжку та крикнула.— Ма, ми вже йдемо, Гаррі повернеться через годину. Не рознесіть тут все. —Та миттю потягнула Грейнджер до ділянки аппарації.

 

Вони вийшли в темному провулку маглівського Лондона. Погода була просто чудова. Свіжий літній вітерець грайливо розвіював їхнє волосся. На небі не було ні хмаринки.

—Ти якась схвильована? Щось трапилося? —Порушила мовчанку Джинні.

—Ну глобально, то ні. Але якщо ми говоримо про самооцінку Мелфоя, то я піднесла її до небес.

—Інтригуюче.

—Одним словом…Дідько, навіть слів підібрати не можу.

Я, я сказала, що хочу від нього дітей. От…—на цих словах Герміона почала пильно розглядати своє взуття.

—Ти що сказала?!— здивовано запитала подруга.

—Ти все чула. Не змушуй мене повторювати це ще раз.

—Як так? Він тебе напоїв сироваткою правди?

—Та ні, я сама. Добровільно. Як там кажуть? Обмовилася за Фрейдом.

—Ну це ж нічого страшного? Він вже дорослий хлопчик. А стосунки в його віці мають кудись рухатися. Тому, вважай, ти його підштовхнула. Ні, ну я точно сьогодні куплю дві сукні.— засміялася Джинні.

Герміона на це, лиш закотила очі та продовжила рухатися в напрямку торгівельного центру.

 

—То що ти збираєшся робити?— запитала Джин, виглядаючи з примірочної.

—Нічого. Зрлблю вигляд, ніби нічого не сталося.—Промовила Грейнджер.

— А ти цього хочеш? Ну зв’язати своє життя з ним, завести дітей, собаку?— не вгамовувалася Джин.

—Мені з ним добре, я припускаю такий хід подій. Проте я не знаю чого він хоче. А якщо він просто розважається?—Зітхнула Герміона.

—Та ну, я так не думаю. З жінками на одну ніч, не розгулюють під ручку міністерством!

—Нічого ми не розгулювали. Простий поцілунок на очах у всіх…

—От бачиш, не придумуй собі проблем на рівному місці. І давай, вставай вже з цього пуфа і міряй сукні. Ти маєш мати приголомшливий вигляд.

 

Герміона неохоче увійшла до примірочної.

Відразу відсіяла яскраво-червону сукню з довгими рукавами та блакитну з неймовірною кількістю шифонових спідниць. Все було не те. Занадто блискучі, занадто довгі, занадто короткі, занадто не такі. Проте її погляд привернула чорна, облягаюча сукня нижче колін з прозорими рукавами.

Як вона і думала, сукня сіла ідеально. Цупка тканина підкреслювала кожен вигин тіла. Хоч і була доволі закритою, проте залишалася сексуальною.

—Ну що, ти вже обрала? Бо я так.— вірвалася в примірочну Джинні.— Мерлін, Герміона, ти виглядаєш фантастично.

—Дякую, але мені здається, чогось бракує?— задумано добавила Грейнджер.

—Бракує новеньких “Jimmy Choo” або “Manolo blahnic”. Одягайся, нас чекає попереду багато краси.

“І вміє ця відьма бути переконливою. Ще зранку я не хотіла ні сукні, ні взуття, а зараз витрачу цілий статок на нову пару.”

 

******

 

Драко аппарував в будинок Забіні.

З дверей вилетіли дві маленькі бешкетниці та обліпили його з двох сторін.

—Драко, Драко ми такі раді , що ти прийшов. А що ти приніс? —Лепетали в один голос дівчата.

—Шарлотта, Даніела, ану дайте спокій хрещеному. Він тільки прийшов. Де ваші манери?—Суворо звернувся до них Блейз.

—Татку, але ми дуже скучили.—не вгамовувалися малі.

—Друже, все добре. Я і сам сумував за ними. Дивіться що я маю.—ніжно промовив Драко і опустив дівчат на землю. Ніби з нікуди з’явилися дві ,неймовірної краси ляльки.

—Вони зачаровані, якщо правильно скерувати свою магію, то вони будуть змінювати колір волосся та одяг.

—Дякуємо, Драко— в один голос викрикнули дівчатка та зникли за межами вітальні.

—Як бачиш, справи з манерами у них кепські. Добре що Дафни поряд немає. Боюсь навіть уявити цей суворий погляд.

—Блейз, вони ще малі, дай їм час, і все буде.—спокійно промовив Драко.

—І відколи ти став експертом в дітях?— відповів Забіні наливаючи вино в келихи.

—Відколи сам був таким, ти ж пам’ятаєш як Люциус бісився, коли ми ганяли по Менору?

—Таке хіба забудеш. Він називав нас “юні джентельмени”, коли відчитував. А ми ледве стримували сміх. Були часи…

Як доречі твої справи з Грейнджер?—ніби ненароком запитав Блейз.

Драко відпив вина з келиху і промовив.

—Все чудово. Її син— це мій син, а більше нічого такого?

—Дідько що?? Що ти сказав? Твій син? Але як? Невже тоді?

—Напевно тоді. Я помітив схожість між нами. Але не був до кінця впевнений. Потім мама розказала мені за наш рід, а Грейнджер підтвердила, що у малого було світле волосся при народженні.

І Візлі.. Герміона казала, що він не ладить зі сином. Всі пазли складаються.

—І коли ти їй розкажеш?—запитав Забіні.

—Не знаю. Потрібен правильний момент. Вона може мені цього не пробачити.

—Хто і кому чого не пробачить?— у вітальню зайшла господиня будинку. Місіс Забіні була дуже красивою, в елегантній сукні, з ідеальною зачіскою. Все як завжди.

—Дафна, радий бачити.—Драко підійшов до неї та поцілував у щоку.

—І я тебе. Скільки ми не бачилися. Місяців 3?

—Десь так. Що в тебе нового? Як батьки?—вирішив перевести тему Мелфой.

—Батьки купляють новий будинок. А я. Точніше ми…—Дафна підійшла до Блейза і обійняла його за плечі.

—У нас буде ще один малюк.

—Серйозно? Друзі, я вітаю вас. Ви молодці.

Вже знаєте хто буде?

Блейз нервово ковтнув.

—А ти як думаєш?

—Дівчинка?—з сумнівами запитав Драко

—Нєа, хлопець…У нас буде син!— Голосно закричав Забіні і почав гладити , ледве замітний, животик Дафни.

—Нарешті у нас буде маленький принц.

—Тоді я ще більше радий за вас. Такі приємні новини потрібно святкувати шампанським.

Друзі ще деякий час спілкувалися, аж поки ельфи не накрили на стіл. Вечеря пахнула неймовірно. Драко згадав, що нічого не їв зі сніданку. Від буйних запахів живіт почав бурчати. Попри поїдання смаколиків вони багато розмовляли та згадували . Його єдині друзі стануть ще раз батьками. Всередині Мелфоя розливалося тепло і неймовірна радість.

“Цікаво, коли Грейнджер мені скаже , що вагітна , я напевно, зійду з розуму?”

—Значить ти і Герміона Грейнджер тепер зустрічаєтеся? Цікаво, цікаво.. і давно?—запитала Дафна

—Декілька тижнів.—стримано відповів Драко.

—І це у вас серйозно? Ну ти бачиш ваше майбутнє?—Продовжувала свій допит місіс Забіні.

—Так, хочу провести з нею все своє життя. І так, це надто сопливо , як на мене, але що поробиш? Кохання робить з нас телепнів.

—Драко, я така щаслива.—Зі сльозами на очах промовила Дафна.— Нарешті ти не будеш самотній.— добавила, вже переходячи на ридання.

—Ну все, тихо, заспокійся. Тобі не можна хвилюватися.—Промовив Блейз.

—Я не хвилююся, це просто так романтично. Ти чуєш як він про неї говорить.

—Так, я вдруге бачу закоханого Мелфоя, і вдруге в ту саму жінку.—засміявся Забіні.

—Як вдруге? Ти не розказував.

—Даф, розумієш, це дуже довга історія. Довжиною в 15 років. Я завжди її кохав.

—Як романтично.—промовила Дафна і знову залилася слізьми.

Всю решту вечора, вони згадували минулі часи, бавилися з дівчатами та будували плани на майбутнє. До появи Герміони в житті Драко, вони були його сім’єю.

Завжди підтримували та підставляли дружнє плече.

 

———

Дуууууже вибачаюся за таку довгу відсутність. Побила телефон , і була змушена повністю переписувати розділ.

Саме ця частина наповнена домашнім затишком, якого зараз багатьом так бракує.

Надіюся, що у вас все добре ❤️

Шлю вам багато цьомок, і бажаю приємного читання 😉