І здійнявся вогонь..
від Смирнова НаталіяПовні легені води обпікають груди, дихати важко, не видно дна… Спалах… І ось знову і знову блиск леза прорізає груди наскрізь і цей сміх.. Момент облегшення, вона просинається. Пахне димом..
– «Вогонь?!» – дівчина різко підривається.
Будинок у вогні.. Дерев’яні сходи та рами дверей вже пожирає вогонь.
-Мамо!! Тату!!-відповіді нема..
-Брате!!- Кіра вилетіла з кімнати, чому ж ніхто не відповідає.. Кімната батьків.
-Вставай те ж!! Швидше!! Пожежа!!! – бездиханні тіла батьків так і не поворухнулись, відповідаючи лише тишею та стрікотінням полум’я по вже загорівшихся речах.
-Брате!! – кімнату молодшого брата вже повністю обійняло полум’я.
-Є хто живий?! – пожежники.. За своїми криками дівчина не почула навіть вою сирен, перед очами пливе..
-Поможіть!!! – темрява..
Двері рознесені в друзки, вогонь танцює своїми головами-зміями тільки їм зрозумілий танок, великі руки, що несуть її через цей калейдоскоп страхітливого шабашу смерті та запаху диму.
-Врятуйте.. мою сім’ю..
-Вона не дихає!..-звуки тихшають.
Білі стіни палати сліпили, а запах ліків, заповнював собою увесь простір, неприємно збуджуючи нюхові рецептори. Свинець болю розлився по всьому тілі, важкістю бетонної плити, а обривки спогадів минулої ночі били церковним дзвоном у вухах. Поряд спав, поклавши голову на складені руки, темноволосий хлопчина, з гарними кудрями і опухлими, червоними, мабуть, від сліз очима.
Кіра повільно підвелася на ліктях, випадково збудивши хлопця.
-Кіро! Ти прокинулася! Нарешті, сонечко, я так злякався..- сильні обійми, можливо не надто габаритного, але досить міцного хлопа, знову прибили дівчину до ліжка.
-Де це я?-прохрипіла, все ще здавлена палкими обіймами вона.
-У міській лікарні, вночі у твоєму домі почалася пожежа, сусіди викликали швидку, а я як тільки дізнався прилетів до тебе.- випускаючи обійми, відповів той.
-А де батьки.. і брат? – Кіра покрутила головою, але не знайшовши поглядом в палаті нікого окрім них двох, знов обернулась до хлопця.
-Вони..- він одвів очі в правий нижній бік, ніби роздумуючи.
-Алексе.. Що з ними?
-…
-Не мовчи, Алексе!- дівчина підскочила з подушки, намагаючись встати.
-Заспокойся, Кіро!- він намагається вкласти її додолу.
-Де вони? Мамо!!!-вириваючись дівчина все гучніше і гучніше кричала.
-Що тут трапилося?!-двері палати відкрилися впускаючи лікаря.-Сестро!! Заспокійливе у 19-ту палату! Швидко!
Ще кілька хвилин боротьби і двоє чоловіків, все ж, змогли вколоти їй снодійне. І знову сон.. І знов у темряву в обійми нічних жахіть…
Щось тут все занадто цікаво… Я, с
оже, підсіла…