І вони заусміхалися так… Як він ніколи і не сподівався побачити

Вони з Кіром ще деякий час обговорювали деталі. Ештон намагався втовкмачити Кіру що за чим і куди. І як. Але ж хіба можна пояснити те, що можна лише відчути? І так годину, може більше… Вони захопилися процесом, тож і не помітили що час пройшов.

– Тож… є специфічна енергія, котра предназначена лише для укладання договірів, я правильно зрозумів?- Нахмурився Кір.

– Ні, ну ти даєш… Це типове людське мислення.- На повному серйозі дорікнув Ештон.

– Ну, так я людина.- Підняв брови Кір.- І Ви теж, взагалі то!

– Ахах… Я цього не соромлюсь, але чим більше досліджую світ, тим більше переконуюсь в тому, наскільки ми егоїстичні, сконцентровані лише на самих собі істоти. Недосконалі. Нездатні не те що прийняти прості істини світу, зрозуміти інших, а й навіть жити спокійно, не руйнуючи самих себе, якщо випадає така нагода…- Роздумував Ештон. Вони уже давно перемістилися на підлогу, спираючись спиною об диван і витягнувши ноги. І Ештон відверто кайфував. Кір не лише по лісу бігати виявився гаразд – він був цікавим співрозмовником, вникав в усе на ходу, а інформацію хапав на льоту.

– Ясно, ми ущербні. То, що там з енергією?- А ще він був нетерплячим і жадібним до інформації.

– Та нічого. Ця енергія універсальна. Нею можна що хочеш робити.- Стенув плечима Ештон.

– То чим же вона така особлива?- Не вкурив він.

– Тим і особлива. Вона здатна об’єднувати реалію і візію. Розривати простори, що для живих істот не можуть існувати в одній перспективі… О, до речі…- Ештон відкрив Ключ і знайшов блок інформації “терміни”, дописав: візія, реалія. На це Кір уже просто закотив очі.

– Ви не можете і хвили витримати без цієї цяцьки? Знаєте, як якийсь мажорний підліток, який весь час в телефоні зависає.- Скривився від огиди Кір. Ештон на нього здивовано подивився і гигикнув, відхилившись назад від здивування.

– Я просто все забуваю! Такі об’єми інформації, що в голові вже не поміщається. Доводиться все записувати. Як маразматичному діду, знаєш?- Спробував пояснити в якому місиві він варться. А малий загиготів і похитав головою, мовляв що з Вас взяти… А Ештон усміхнувся.

– Ештон, я тут.- З веселим щебетом впурхнула Сірін, і без паузи, бухнулась на підлогу, і в одному русі влащилась Ештону в обійми.

– Рікон зараз прийде.- Повідомила вона.

– Гаразд. У мене до тебе завдання.- Лагідним тоном почав Ештон вводити її в курс справ. Жах, командна робота займає купу часу в тому плані, що доводиться домовлятись наперед…

– Врррр…- Прорикала Сірін, втискаючись Ештону в плече з насолодою. Ці звуки, що часом видає Сірін… Просто вводять Ештона в стан повного розчулення… Показує, що вона собою задоволена, яка ж вона молодець, що в неї все йде прекрасно. А заодно – що вона залюбки вислухає нове завдання, і обов’язково впорається. Ахах… Мила яка…

– Мені потрібно щоб ти з Шепотом направила мене.- Спробував пояснити Ештон.

– Мррр?- Зацікавилась вона. Ахах. Мабуть, вона спеціально це робить. Щоб викливати таку реакцію в Ештона.

– Ми втрьох будемо медитувати разом. У мене буде багато задач одночасно, тому я розраховую на твою допомогу. Аби ти зекономила мою увагу, так би мовити. Мені потрібно буде з’єднатися зі свідомістю Кіра. Але так, аби не викликати в нього відторгнення, не зробити боляче, не зачепити болючих спогадів, або негативного досвіду чи емоцій. Так, аби він мене зміг з легкістю терпіти. А ще не можна занурюватись надто глибоко, не глибше аніж потрібно аби з’єднатися, так, як це роблять амулети. Так, як робить Шепіт з тобою.- Пояснював Ештон на зрозумілій для Сірін мові.- Якщо ти мене скеруєш в цьому плані, я зможу зосередитись на виконанні задач, а Кір на тому, аби тримати Вірус.

Сірін завмерла в руках. Обдумувала.

– Ммм… А ти любиш Кіра?- Ошарашила вона запитанням. Ештон підняв брови.

– Ну… Мабуть, любов це занадто сильне почуття. Але він мені симпатизує, так згодиться?- Запитав стурбовано Ештон. Насправді він розумів про що мова: Шепіт саме з таким посилом і з’єднує себе з Сірін. Тому їй важко відділити це відчуття, від поняття “амулет з’єднується зі свідомістю”. Таке її сприйняття.

– Ну… Я доповню твої почуття, якщо їх буде замало.- Запевнила Сірін.- Така моя роль в зграї.- Випрямилась вона і заглянула Ештону в очі. І він точно знав, що зараз вона відчуває саме те, що йому показував Шепіт – тепло до свого вожака, і від вожака. Коротше- “теплообмін”. Ахах.

***

– Може, я теж тебе підстрахую в медитації?- Запитав Рікон занепокоєно.

– Було б дуже не погано. Ментальний бій це Вам не жарти. Щоб Ви знали, це непоганий спосіб вбити мене.- Поділився Ештон. Всі аж завмерли на мить, заціпивши погляд на ньому. Та Ештон зробив вигляд, що не помітив. Хоч і зробив це дуже навіть свідомо: він хоче, щоб його зграя знала – він їм довіряє.- Але, якщо ти підеш з нами, хто буде стерегти наші тіла тут, в реалії, поки наші свідомості будуть у візії?

Рікон не задоволено стиснув губи. Ештон йому усміхнувся.

– От наступного разу, зграя буде більша. Буде кого і з собою в бій взяти, і кого в тилу лишити. Ось тоді будеш страхувати мою спину, поки я битимусь з ворогом. А хтось інший – тіло в реалії.- Підбадьорливо усміхнувся Ештон. Рікон заворожено затримав на ньому погляд.

– Гаразд.- Видихнув він. І Ештон усміхнувся, розуміючи, що Рікон уже намалював собі в мріях якусь ідеальну картинку про зграю, ланки, і всяке таке.

Ештон перевів погляд на Кіра. Той завмер весь. Ештон не зрозумів одразу що щось не так через це – біохвилі майже не виділялися. Він просто дивився на Ештона. А коли впіймав погляд, важко ковтнув і відмер.

– Що, Кір?- Запитав Ештон, тепло усміхнувшись до нього.

– Ви… Ризикуєте заради мене?- Запитав він.

– Ну, звичайно.- Сонячно усміхнувся Ештон.- Ти ж не думав, що такі складні речі – безпечні?- А потім якось підбадьорливо вже до всіх разом:- Ну, що? Готові всі?- Чорт, як же давно це було? Як давно він вів своїх в бій? Це підняло з душі Ештона щось особливе… Це відчуття скорої битви. Що, тим не більше, з страхом не має нічого спільного… Щось особливе. І на цей раз… Він міг цим поділитися з тими кого веде в бій – його зграя здатна відчути його настрій… Заглянути йому в душу. І вони заусміхалися так… Як Ештон ніколи і не сподівався побачити. Повно. З відвагою, готовністю, передчуттям, переймаючи його стан. Ештон хмикнув.- Тоді поїхали.

***

– Тільки дайте мені ще хвильку!- Схаменувся Кір. Швидко сів на землю, не чекаючи дозволу, в позу лотоса, на ходу висмикнув ніж з ножен, затис його в долонях, лезом вниз, притуливши руків’ям до чола, а лікті сперши об коліна. І завмер. І всі дивилися на нього. І кожен його розумів, адже вони мають свої амулети. Він прощається.

А тоді Кір поклав Вірус перед собою. Так… повільно. З шаною і сумом. Підтримуючи за руків’я і лезо.

– Ми готові.- Підняв погляд Кір.

Ештон відчув повагу, сум, гордість, трепет. І саме в цей момент… Кір цілковито в’ївся в серце Ештону. Назавжди. Тому що не можна проігнорувати те, з якою пошаною він ставиться до того, кого своїм союзником не назвеш, але і ворогом – язик не повертається назвати. Того, кого не зважаючи на всі проблеми, Кір до останнього не випускав з рук, за бажанням, або без нього… І, так, це частина Кіра, але, разом з тим, це творіння Ештона. І хоч ця молода і нещасна свідомість – небезпечна, серце Ештона… облилося кров’ю, коли він зрозумів, що накоїв, і що мусить знищити його, адже у Віруса теж є почуття. І от зараз… ця рана на серці – затягнулася. Кір залікував її. Тому що так проводжати в останній путь – треба вміти. Ештон усміхнувся, поглянувши в очі цьому хлопцю. А зараз між ними вийшов би непоганий договір. Ештон і без медитацій відчуває цей кокон між ними… Не так чітко, як на раді, але… Повно. На якомусь іншому рівні.

– Тоді поїхали.

І Ештон з Сірін приєдналися до Кіра. Сіли на підлогу всі в позу лотоса і взялися за руки. А за спиною був Рікон. І не було потреби обертатися – Ештон знав, що його правиця будь якою ціною захистить їх. Від чого б там не було. Будь то небезпека, чи просто непрошений гість, що може завадити.

І Ештон заспокоїв свою свідомість. Вирівняв біоритм. Собі і своїм союзникам. Він не вводив ще в медитацію більше однієї людини, тому накраще, якщо їхні серця битимуться в унісон. Правильно. Крок за кроком, не пропускаючи нічого. Чітко, але плавно. “За правилами”. Зараз він не сам. І навіть не в парі. Не можна допустити збій медитації. Хвиля. Енергія плавно наповнила Ештона: свідомість, тіло, сформувалася щільною сяючою сферою навколо джерела, відштовхнулася і полинула, розширюючи свідомість. Хвиля. І думки Ештона покинули його. Тихо, пусто, спокійно. Хвиля. І Ештон відчув наближення медитації. Він відчуває ще дві свідомості, що в унісон з ним заглиблюються у візію. Ще хвиля. І вони плавно, наче через незримий туман занурились у медитацію. Ештон відпутив їх. І вони розділилися. Сірін, Шепіт і її звір відступили, Ештон майже не відчував більше їх. Він миттєво відшукав Кіра. Ештон бачив, що він вступив у бій: біохвилі мозку пульсували, а зв’язки Віруса – конвульнсивно видавали енергію, й шткер зникав, переходячи у інший вимір: з реалії у свідомість Кіра. Ештон зараз нічого не може зробити. Чекає. Але Кір моментально відгородив себе від Віруса, відбив його атаки, І Ештон чітко побачив, як енегія Кіра виштовхнула штекер Віруса з свого виміру в реалію. Ештон полинув у бій – його вихід. Хієдхайн. Вона відізвалася миттєво. В ту ж мить Ештон сформував свою волю – вказати йому шлях до свідомості Кіра. І прохолодна ХієдХайн, що виринула з глибин душі Ештона, стрічками у вихорі навколо Мунлайт завирувала, нарощуючи масу, і стрімко проникла в простір свідомості Кіра, вказуючи шлях Мунлайт. І вовчиця злинула у путь, граційно ступаючи, хоч опори під ногами і зовсім не було, лише ХьєдХайн, що вела, ігноруючи самі закони світобудови. Ештон відчув наближення Кіра, сповільнився, а тоді щось тепле, невагоме, але одночасно таке потужне, огорнуло його, підтримало, ніби у Мунлайт з’явилися крила. І вовчися легко, граційно, невагомо, ніжно впурхнула в свідомість Кіра. Але не шкодила йому – ні, у жодному разі. Лише обігнула його пухнастим турботливим клубком, а крила, що дарувала йому Сірін та Шепіт обняли його, і наповнили світлом, любов’ю і силою. І в наступну мить Ештон побачив Кіра, його образ ще не зовсім сформований, розмитий, та й не зовсім образ, взагалі-то, ніби дух… Проте сильний і сяючий. Сповнений впевненості. Ештон відчув його “погляд”, Кір “говорив” Мунлайт, що зможе, що довіряє, не відштовхне. Що довірився, що зміг, що прийняв… І ввірив себе. І Ештон обернувся до нього спиною. Не нашкодить йому ця душа. А крила, вже і не крила – лише сяйво, що заповнює між ними весь можливий простір – жоден зв’язок не прошмигне. Ештон затулив Кіра і Сірін собою. Через нього теж ніхто не пройде. І Мунлайт завила. Виклик. Тепер вона замість Віруса. Хочеш Кіра? Хочеш його ім’я? Доведеться пройти через нього. Хієдхайн все ще служила йому містком між просторами. Та це уже давно не весь доступний Ештону об’єм. Скільки глибоких медитацій він пережив? Скільки енергії Місяць дарував йому? Ештон відчуває – більше, аніж він заслуговує. Але він вдячний йому за це. Завдяки ХієдХайн він може захистити свою зграю. І Мунлайт вивільнила власну енергію, акумульовану в договорі. Таку її кількість, що вистачило б аби знищити всю Шазарію, або ж врятувати одне життя. І вся ця енергія шугонула вздовж ХієдХайн, а все нові і нові стрічки енергії Місяця й волі Ештона вплелися у ці буйні нагромадження енергії, і Мунлайт сформувала бар’єр, що відгородив місток ХієдХайн від самої світобудови, а вплетені стрічки ХьєдХайн підтримували бар’єр, аби сама світобудова не збунтувалася проти неприроднього явища, й утворився потужний коридор з стрічкою-містком на дні в результаті: портал між реалією і свідомістю Кіра. Для того, аби Вірус міг прийняти виклик Мунлайт, а вона – зруйнувати зв’язок амулету й носія, і знищити Вірус. Їхнє поле битви.

Портал вбирав усе нагромадження енергії, створюючи пустку в собі – утворюючи простір. І щойно останні рештки енергії влилися у стінки бар’єру, коріння вірусу без зволікання шугонули в Ештона. Без злоби, та з єдиною ціллю – знищити. І так легко було стерти це створіння. Й набагато важче – залишити в цілості. Мунлайт дозволила Вірусу наблизити своє коріння, що й штекером уже давно бути перестало. А тоді стрімко шугонула в його власну енергію, формуючи щільні потоки, вплітаючи тонесенькі ниточки ХієдХайн, але не захищаючись від атаки – огинаючи коріння, проникаючи глибше, ще глибше. Мунлайт швидко вчиться. що може бути ефективнішим проти ворога, аніж його власна атака? Та Мунлайт вовчиця, не мавпа. Мало скопіювати атаку. Потрібно удосконалити її. І потоки енергії, що обтекли кожен корінець Вірусу, стали ділитися, переплітатися, заповнювати шпарки між корінням. Вірус пручався, і при кожному його русі, коріння стискалося, скорочувалося, прагнучи збільшити потужність лиш на мить, аби напасти, але Ештон не дозволяв йому й ворухнутись опісля, наче удав, лише стискав свою хватку ще більше – заповнював новоутворені простори. Але разом з тим – невпинно рухався вглиб. І ось атака Ештона досягла реалії. І Ештон зменшив потужність викиду акумульованої енергії – аби не нашкодити будь-чому, чи будь-кому в реалії. Лише огорнув безпомічне тіло Віруса, затягнув його в портал, і виставив надпотужний бар’єр на межі з реалією – запечатав вихід. Портал був складний: із сплетінь різнонаправлених потоків, кожен з яких відповідав за різну природу – енергетичну, фізичну, іншого роду: напів енергетичний вплив (як у звірів ларів), та такі, що не пропустять енергію світил – Сонця, Місяця, зірок. Останні потоки особливо виділялись, були наче світло-сині змії – сам концентрат енергії Ештона. Якщо будь-який із цих впливів потрапить між вируючими потоками – буде негайно знищений, перемелений і акумульований – тим самим збільшивши потужність бар’єру (його розробка гробниці Мерін). І лише малесенька шпарка лишилась, повністю заповнена, тим не більше, містком ХієдХайн – Ештон невпинно підтримував волю, що утримувала для нього шлях відступу додому. Вірус же опинився в пастці між смертоносним бар’єром з одного боку – та Мунлайт з іншого, у коридорі порталу, між просторами самої світобудови. Та рано знищувати Вірус. Це надто легко – як скрутити голову безпомічній гусці. Але значно тяжче з цієї гуски видобути золоте яйце, поки вона ще жива.

Ештон проник невблаганними потокоми між кристалічних ґраток Вірусу, між його енергетичних зв’язків, між його спогадів і почуттів, та потоки не слухали. Потоки були не чутливими, вони не сприймали – нав’язували, знерухомлювали, паралізовували надто сильною волею Ештона, з котрою вірус не взмозі впоратись. І лише один необережний рух – і Вірус не витимає тиску, розлетиться на осколки, він й так на межі. Вся його можлива енергія вже кілька митей витрачається лише на останні ковульсії – аби вберегти власну цілісність. І Мунлайт завмерла, витрачаючи скажену кількість волі, аби стримати саму себе. Стримати не сильний, та такий явний інстинкт – завершити справу, перегризти горло жертві, адже Мунлайт – хижак, вовчиця, адже Ештон – солдат, вбивця. Та… Тримати інстинкти в узді Ештон вміє. Для Мунлайт – інстинкт захищати зграю куди потужніший, аніж інстинкт знищити нікчемне створіння у себе під лапою. І варто лише згадати Кіра. Чорні безодні його очей і його достойне прощання з Вірусом, все стає на свої місця. Мунлайт не рухалась. Лише вуха підняла сторчма. Закрила очі. І навіть шерсть не ворушиться. Вона відчуває Кіра у себе за спиною. Те як він довірив свою свідомість Ештону, його вовчиці. І знайти це світле, цю довіру в Вірусі – не проблема більше.

Концентрація Ештона була на межі. Він підтримував місток ХієдХайн, портал, бар’єр, що запечатував вихід в реалію, підтримував паралізуючу атаку навколо коріння Вірусу, й на контроль самого себе, аби не зробити зайвий рух всередині Віруса. Але потрібно зробити ще дещо. Не дарма ж він тренував багатозадачність.

ХієдХайн малесенькою ниточкою відділилася від завмерлих потоків всередині Віруса. Й проникла в зв’язок авторизації – серце амулету. Проникла вглиб самого серця. І обплела спогад амулету – його ім’я, обплела спогад про власника – образ Кіра, обплела найглибше й найсвітліше почуття Віруса – повагу до носія, ХієдХайн обплітала те, що наповнювало серце Віруса собою – місячною енергією та волею Ештона. І непроникний сяючий кокон ізолював ці світлі спогади. Й безболісно для Віруса – випалив зсередини у прохолодному сяйві. Й зник. Майже весь. Лише кілька ниточок лишилось. Вони ніжно й безмятежно огорнули останнє, що поєднувало амулет і носія – прийняття Кіра. ХієдХайн обплітала його, в затишний кокон. Ізольовувала, як і все перед цим…

А Ештон переніс свою увагу на мить собі за спину. Й поклав Кіру на плечі руки. Це було схоже на незримий спогад, на легкий натяк. “Відпусти його” – прошепотів Ештон на вухо Кіру. І сльоза скотилася з щоки Кіра, що й не сльоза зовсім – прощання. Кір відпустив амулет з болем, але Ештон негайно приклав свою руку до болючого серця, наповним теплом. І, може любов – надто сильне почуття, але вона ж не виникає раптово. Любов – це рішення, прийняття, довіра, взаємоповага, розуміння. І Ештон певен, вони уже стали на цей шлях. А договір… Договір – буде потім. І Кір зігрівся. Дозволив своїм болісним почуттям розчинитися у Ештоні, дозволив забрати свій біль, дозволив скорботі і жалю заповнити своє серце – та це зовсім не погано. Люди повинні вміти оплакувати. Ештон все ще обіймав його. Сірін все ще леліяла його. І Кір дозволив своїй душі, ба навіт складніше – свідомості, ридати в обіймах його сім’ї. А ХієдХайн тим часом розчинила у собі останню ниточку – їхній зв’язок.

Мунлайт відкрила очі. І її погляд впав на Вірус. В якому більше не було Кіра – лише скалічена і нещасна свідомість. І Ештон знає: тепер він теж вміє вбивати так, як Рікон – чисто. Немає нічого, ніяких почуттів. І Вірус розлетівся на дрібні осколки – Мунлайт лише дивилася. Мить минула. Вона обернулася і попрямувала до своєї зграї, залишаючи тіло ворога позаду.

Вона м’яко ступила, огорнула несформоване, молоде “я” нового члена своєї зграї. І Кір відчув як вожак приймає його в зграю, й тихо притиснувся до шерсті Мунлайт. Сірін огладила його крилами, повертаючи їх за спину Мунлайт.

《Нам час іти. Ти готовий відпустити нас тут і зустрітися в реалії?》- Запитала вовчиця і її жовтий погляд був доступний для Кіра.

《Ще трішки.》- Дозволив він собі маленьку слабкість.

《Звичайно, дитя.》- Терпляче і любляче усміхнулись жовті очі. А світло вже поступово і м’яко почало заповнювати все довкола.

《Готовий.》- Твердо мовив Кір, піднімаючи чорний погляд, що сформувався просто на очах у Ештона. І світло поглинуло все довкола.

Для Кіра це все – він зараз прокинеться в реалії. Їм же з Сірін потрібно ще повернутися. І Мунлайт легко злинула у путь – в портал. ХьєдХайн була для них провідною стрічкою, переживати немає за що. Ештон акуратно забрав ХьєдХайн з свідомості Кіра. А тоді прибрав, поступово звузив бар’єр з цього боку, аж поки він не став лише одним енергетичним зв’язком. І тоді обережно забрав і його.

Уже не вагаючись, без зайвої обережності Мунлайт злинула у путь, а поруч на своєму звірі, верхи, їхала Сірін, лише на пів кроку позаду. Звір ступав, точнісінько там, де щойно пройшла Мунлайт, слід-у-слід. Мунлайт була спокійна – знала, що зграя в порядку, не загубиться, не відстане, і не оберталася більше – линула вперед. Аж поки портал раптово не закінчився, і вони буквально вивалилися в реалію, не надто делікатно синхронізовуючи свідомість з реальністю, повертаючись у тіло.

Ештон глибоко вдихнув, широко розкривши очі. Вскочив на ноги, похитнувся, але Рікон підхопив його, підтримав. Ештон негайно витягнув руку для кращої візуалізації і забрав ХієдХайн з бар’єру, портал негайно став руйнуватися. Бар’єр заледве витримував. Свідомість Ештона, все ще розмита після медитації, й не стійка, наче після надто вже екстремальної каруселі. Але Ештон силою волі зосередив всю свою увагу на бар’єрі, кинувши тіло в руки Рікону. Ештон втримав бар’єр аж до останньої миті – поки портал повністю закрився. А тоді прибрав його.

Рікон поклав Ештона на підлогу. Він віддихувався, лежачи на спині з закритими очима згином ліктя. Та хіба ж енергетичну втому так вгамуєш? Добре, що він все таки не забув навчитись у Мерін як вірно підживлюватись від договору. Він сковзнув свідомістю до серця договору лише на мить: нахилився до енергетичної сфери і “вдихнув” випари цієї рідини. Ось так-то. Набагато краще.

Ештон відкрив очі, а над ним була його зграя, всі троє стурбовано блискали на нього очима. Він безцеремонно згріб їх в охапку:

– Пішли-но спати. Сил немає.- Мабуть це останнє, що вичворив Ештон за той скажений день, тому що прокинувся він уже в ліжку разом з будильником від Ключа в компанії своєї зграї. Таак… Для чотирьох ліжко малувате. Що це його робити? М’яку кімнату може зробити? Як в психлікарні. Тільки для сну, а не для утримання буйних самовбивць. Зграя то росте…