Ісусе, ти там? Дай Стену Маршу сил

За п’ять днів сім’я Кайла повернеться назад до міста… Картман готує єврею сюрприз, а Стен Марш стає його мимовільним помічником.

_______________________________________________________

– Стенлі! – стукіт у двері акуратний і неголосний. – Сонечко, прокидайся. До тебе прийшли.

Стен знехотя розплющує повіки. Промінь сонця пробивається крізь фіранки й ріже очі. Стен їх заплющує та сонно перекочується на інший бік матраца.

Рука звішується з ліжка та шукає телефон на підлозі. Знімає блокування екрана.

Восьма, до біса, ранку. Господи Ісусе.

– Стенлі, – стукіт у двері лунає знову, тихий і не висаджуючий мозок; мама його щадить, і Стен вдячний хоч за це. – Мені пора йти на роботу. Ти вже встаєш? Не примушуй друга чекати.

– Так, мам, – відповідає він голосніше, скочується з ліжка і шкандибає до дверей.

Відчиняє їх, мружиться через залитий світлом коридор, отримує хаотичний поцілунок у лоб:

– Сніданок у холодильнику, – Шерон гладить його по голові й тікає вниз сходами.

Стен моргає їй услід, повертається до кімнати, опускається на коліна перед ліжком.

Намацує в підліжкових надрах пляшку, вивуджує її, відкорковує, робить великий ковток.

Фух, так-то краще. То що там, до нього прийшли?

Стен потягується, розминає шию, шльопає босими ногами у напрямку до сходів.

Якого біса Кенні приперся так рано? На пам’яті Маршу, той ніколи раніше не заявлявся в такий час. Увечері? Так. Пізно вночі? Пф, звісно.

Але о якійсь дебільній восьмій ранку?

Марш позіхає, заходить на кухню і помічає фігуру біля холодильника. Куточок губ мимоволі смикається вгору. Ну звісно. Куди б Кенні ще насамперед вирушив?

Стен змацує сльози на очах через позіхання і помічає, що постать набагато ширша за худорлявого Маккорміка.

– Жиртресте?

Стен майже не здивований. Чого він узагалі накрутив, що це Кенні, він Кенні так-то вже дохрельйон років не бачив. Літо в розпалі, а отже, настала “золота лихоманка”, як каже сам Маккормік, і тому Кенні безперервно гарує, занурений з головою в змінах у барах і автомийках.

На Тегріді Фарм теж допомагає, виходить замість Рушничка, коли той надто пихне. Стен тоді сам зголошується допомогти, щоб скласти Кенні компанію, бо без Кайла, що з сім’єю поїхав на два довгих літніх місяці, зовсім понуро і нудно.

Хоча є ще й жиртрест, звісно. Який може увірватися ось так, о сраній восьмій ранку. Потім діловито стояти чекати на нього і витріщатися на сімейні фотки Маршей.

– Миленькі трусики, – каже Картман, оглядаючи Стена з голови до ніг, і Стен запізно розуміє, що ранковий стояк узагалі ще не минув, а він із ним тут розгулює усюди.

Щоки Стена трохи рожевіють, а сам він, розвертаючись стегнами в протилежний від жиртреста бік, штовхає Картмана, щоб той посунувся і дав доступ до холодильнику.

– Ти час бачив? – бурчить Стен, висмоктуючи молоко з пляшки та зачиняючи коліном дверцята.

– Справи не чекають, – махає рукою Ерік. Продовжує розглядати світлини на холодильнику, хапає одну з них: на ній Стен і Кайл разом. – Класні фотки на холодосі, Стен. Ти і твій найкращий друг. Сам причепив? Дуже душевно, розплакатися можна… Костюм маєш?

– Який костюм… – Стен стріляє поглядом у бік Картмана, помічаючи, що той при повному параді. – Тобі не спекотно? Зараз, взагалі-то, липень.

– Господи, ти ось з самого ранку помудрувати вирішив? Уже майже серпень – це раз, у костюмі сьогодні буде краще – два, – відстрілює Картман. – Якщо костюма немає, то он, – киває він головою, – спробуй влізти в костюм Кенні. Шикарний додаток до твоїх труселів.

Стен повертає голову, щоб наштовхнутися на костюм у чохлі на вішалці, що притягнув Картман.

– Костюм Кенні? – перепитує він.

Картман закочує очі.

– Який же ти, стерво, гидливий, Стене! Та з хімчистки він, нічого ти від Кенні не підчепиш, не сцикуй.

– Та я не про це! – морщиться Марш. – І взагалі, у мене свій є.

– Так чому ти ще не в ньому! Час біжить-спотикається! Давай-давай, що там тобі треба, душ, похавати? – Картман відкриває холодильник, дістає кілька тарілок звідти. Сідає за стіл, відкидає краватку назад. – Давай, я чекаю, – відламує шматочок пирога і відправляє його до рота.

 

– Ненавиджу срані автобуси, – Картман потягується, поводить плечима. – Як ти взагалі так живеш? На твоєму місці я б давно випилився.

– Чого мамку свою не попросив нас з ферми забрати, якщо не хотів їхати автобусом? Мої вже всі звалили, – цокає Стен, свердлячи поглядом смартфон. Повідомлень від Кайла цього літа не дочекаєшся, каже, у горах немає нормального зв’язку.

– Вона нас потім підбере, – Картман визирає у вікно. – Наша зупинка! Виходимо!

Стен виходить, розминається. Липневе сонце пече просто по-звірячому, плавить асфальт. Стен невдоволено мружить очі, ну казав же, що спекотно в костюмі. Пальці Марша розслаблюють краватку на шиї.

– Та годі тобі зітхати, у ратуші буде кондер, – Ерік риється у своєму рюкзаку, дістає звідти теку з паперами, сонячні окуляри. Натягує окуляри на себе для крутості, начальницьки простягає теку Стену – щоб потримав.

Стен ігнорує пихатий жест Картмана, ховає руки в кишені штанів, обходить жиртреста, прямує до входу. Картман напівголосно бурчить, що Стен падлюка, сує теку під пахву, йде за Маршем.

– Ти мене в суть справи вводити збираєшся чи як? Якого ми тут так рано? – пальці Стена намацують віскі в нагрудній кишені. – І що в теці?

– Та так, заявка на встановлення монумента. Нам сьогодні починати з мера і далі за списком.

Ісусе, ти там? Допоможи Стену Маршу пережити ще один день.

Стен відкручує кришку фляжки і збирається зробити ковток, але Картман шулікою налітає на нього, вихоплюючи алкоголь із рук.

– Та щоб тебе, Стене! Джмеля дав? Як ви мене дістали, хіпарі пришелепкуваті. Нічого ж ще не зроблено. А ну подивися на мене, – Картман вдивляється в обличчя Стена поверх сонячних окулярів, жмурить очі. – Як срака навиворіт, – доходить висновку Ерік.

Штовхає Стена до туалету, всучує гребінець у руки, бурчить, що треба ж, щоб Стен сяяв, навіював упевнений вигляд, а не он ця морда — хоч пацюків бий. І взагалі, Маршу пощастило, обличчя в нього гарненьке; треба тільки, щоб це одразу видно було, а не як зараз – замість обличчя ганчірка для підлоги, вимочена в гімні. Таким спонсорування не дають.

– Спонсорування на монумент? – розчісується Стен. – Що робити будемо?

– Заходимо, красиво тримаємося. Говорити буду я.

– А це що, бляха, таке? – витріщається Стен на сумочку, що її Картман тягне з рюкзаку. – Косметичка, так? – фейспалмить Марш.

– Та твою пику зараз тільки пудра і врятує!

Припудривши Стену щоки і невеликі мішки під очима, Картман усміхається. Підштовхує Стена до виходу, крокує коридорами. Зупиняється біля входу в кабінет мера, розвертається до Марша. Критично оглянувши його востаннє, змахує порошинки на піджаку і поправляє Стенову краватку. Такі простягає Стену теку в руки і чекає.

– Погнали? – хижа посмішка розповзається на обличчі Картмана. Стен фиркає і різким рухом забирає теку. Ерік штовхає двері. – Доброго ранку!

– А, католицькі хлопчики, – вітає їх мер. – Я на вас чекаю. Ерік Картман і Стен Марш.

– Пані мер, – хлопці опускаються в крісла навпроти столу. Картман знімає окуляри. – До біса круто виглядаєте. У вас нова помада?

– Господи, Еріку, давай без цього, – зупиняє мер Картмана рукою. – Прохання від батька Максі готове?

– Не поминайте ім’я Господа всує. Усе готово. Містере Марш? – повертається до Стена Ерік.

Стен мовчки простягає йому теку. І ось заради цього моменту жиртрест так старанно намагався йому всучити цю срану теку?

– Прохання тут, – перелічує документи Ерік, – ось заявка у двох копіях, поправка про координати, зібрані підписи, виписка з…

– Усе, бачу, – перериває його мер. – Давайте сюди на підпис… Готово. Діти, чесне слово, я пишаюся вами, новим поколінням, що з таким ентузіазмом прагне зберегти традиції.

– А ми пишаємося нашим містом, пані мер. Нехай Господь наставить нас на шлях істинний і згуртує наших жителів. Вірні традиціям, вірні собі. І з опорою у вигляді непорушних цінностей ми зможемо спрямувати до нашого світлого майбутнього.

Стен скептично піднімає брову, втупившись на Картмана. Мер змахує з очей сльози, встає зі столу і гарячково тисне руки обом хлопцям.

 

– Ха-ха-ха, шикарно, – заливається Картман дорогою. – Так, фуф, – видихає, зупиняючи сам себе. – Гаразд, давай далі. Ось зараз треба буде постаратися, Стене.

Фіолетові вікна церкви виблискують у гарячих променях сонця, і Стен навіть радий прошмигнути всередину божого дому заради довгоочікуваної прохолоди, але Картман ловить його за рукав піджака.

– Притримай коней. Припікає покаятися? Розумію-розумію.

Рука Картмана лізе в рюкзак, дістає тюбик із косметички, і Стен втомлено зітхає.

– Рідкі рум’яна?

– Стене, ти сьогодні надто догадливий. Все норм? Чого це в тебе мозок запрацював?

Стен закочує очі, поки Картман давить крапельку рум’ян на палець і натирає свої щоки. Кидає тюбик Стену. Той його успішно ловить, маже щоки теж, хмикає:

– А краплі на очі для блиску в погляді будуть?

Картман застигає з рюкзаком у руках. Підозріло мружиться, повільно дістає краплі з кишеньки.

– Старий, щось ти прям Мегамозок сьогодні. Тобі башка боліти не буде від такої активності?

Марш хмикає, типу хтось із їхньої четвірки не знає, як зробити так, щоб очі по-щенячому блищали. І вже абсолютно кожен знає, що рожеві щічки Картмана – його коронна фішка, яка одним щиглем перетворює його на солодку кицьку. В очах суспільства, звісно.

– Так, добренько, – навіщось зробивши селфі на пам’ять, жиртрест ховає телефон. Оцінює Марша. – Непогано. Пішли.

Отець Максі веде бесіди з парафіянами і не одразу їх помічає, і тому Картман неквапливо крокує, склавши руки за спиною і розглядаючи кожну деталь обстановки. Нарешті священик звертає увагу на двох рожевощоких хлопців, усміхається, жестом кличе їх до свого кабінету.

– Отець Максі, – вітає його Картман, опускаючись на стілець.

– Доброго дня, Еріку. А це син Маршей, правильно я пам’ятаю?

– Так-так, мій друг Стен, правовірний католик. Під стать членам своєї сім’ї, прошу зауважити.

– Так-так, вірно, Марші завжди були частими гостями тут. Доброго дня, Стене, як поживає твій батько? Якщо я не помиляюся, ти ж приятелюєш з Ісусом, чи не так? Щось його останнім часом зовсім не видно. Чи не знаєш, де він?

– Ем, – заминається Стен. Знати б йому самому, де Ісус стовбичить увесь цей час. У Стена до нього накопичився непоганий такий список претензій. Востаннє Ісус надсилав йому селфі десь рік тому, явно вгашений і в якихось субтропіках.

Картман, відчувши незручне провисання бесіди, трохи кашляє і легенько штовхає Стена коліном. Стен роздратовано штовхає його у відповідь.

– Ну… Наставляє людей на шлях істинний… Десь у Бразилії.

– Чудово! Прости, Господи, що сумнівався в сині Твоєму. Давно пора показати цим бразильцям.

– Ой, і не кажіть, отче Максі, – втручається Картман. – До речі, дякуємо за підпис на проханні.

– А, так, статуя. Хлопці, це просто надзвичайно. Така щира ініціатива, такий благочестивий намір!

– Що ви, отче Максі, ми не могли залишатися осторонь. Місто загрузло в ницісті, а Ісус блаженствує в Бразилії. Підтримати релігію – це найменше, що ми можемо зробити.

– Еріку, ти абсолютно правий. Ось, – підходить отець Максі до книжкового стелажа, дістає каталог у твердій обкладинці. – Можете вибрати будь-яку статую з двадцятої по тридцяту сторінку.

– Вау, – надихається Картман. – Хм… Як тобі, Стене? – простягає каталог Ерік.

Стен кидає погляд на статуї розп’яття, потім на Картмана. Намагається вбити того поглядом.

– Так-так, бачу твоє збентеження. Недостатньо виразно, вірно? Хм, отче Максі, а чи немає Ісусів з обличчям… так би мовити, страждалішим? От щоб прям хардкорніше відображалися в обличчі мука і біль від зради євреями.

– Звичайно, – риється батько в книжковій полиці. – Ось, наприклад.

– Шикарно! Те, що треба! Скільки тут футів? А покриття не заіржавіє?

– Наприкінці каталогу є номер виробника, гадаю, вони із задоволенням роз’яснять усі деталі. А тепер, хлопчики… Чи не бажаєте послухати псалмів?

– Отче Максі, ви просто думки читаєте! Стен мені дорогою всі вуха продзижчав, як би він хотів послухати від вас псалмів! Ви тільки подивіться, як блищать його очі!

– І справді блищать… Одну секунду, хлопчики, – отець Максі ховається в підсобці.

Черевик Стена з грюкітом врізається в стілець Картмана. Був би жиртрест трохи легшим, точно б звалився. Картман обурено вигукує.

– Жиртресте, тебе що, гепнуло? Мені що, робити нема чого, щоб псалми слухати?

– А що, є що робити? Я так розумію, щойно жид звалив з міста, так ти на фермі й затух. А так послухаєш, просвітлишся… Ой, отче Максі, я піду наберу виробника, а Стен із задоволенням із вами тут зависне, – піднімається Ерік зі стільця.

Стен теж сердито піднявся б, але Ерік зупиняє його, кладучи руку на плече, і, загороджуючи Марша своєю широкою спиною, вкладає йому в руки рідну фляжку.

– На, ковтни, старий, розслабся, очисти розум, звільни серце, – усміхається милий рум’яний Ерік, а його очі сентиментально блищать. Стен аж губиться. Безкрай чудові краплі на очі, що й говорити.

Стен з риком вихоплює фляжку з віскі.

– Та чорт забирай… Будеш мені винен.

– Ясна річ, – сяє Ерік.

 

– Оце спека, – видихає Картман, коли Стен вивалюється з церкви за двадцять хвилин. У руках Еріка келишок з папіру. – Вино з церемонії. Будеш?

Марш відвертається, відкорковуючи свою фляжку.

– Ой, та годі тобі нудити світом, Стене! – Картман мне келишок, викидає в смітник. – Тільки от настрій не псуй своєю депресивною мордою! Хавати хочеш?

Стен заплющує очі, видихає. Жиртрест нестерпний. Що він собі накрутив, Стен що, Кенні, чи що, щоб на їжу вестися?

– Пішли в Папа Джонс, виб’ємо там обідню знижку. Таким щічкам точно ніхто не відмовить, – вказує Картман на обличчя Стена і посміхається.

Стен, так-то, взагалі не голодний, це просто жиртрест уже нагуляв апетит, як завжди. Але зі знижкою цікаво спробувати, чи справді рум’яна спрацюють, і тому Стен дає себе утягнути.

 

Знижка на дві піци плюс по напою в подарунок! Косметичка Картмана творить дива.

Стен, відкачуючи трубочкою колу зі склянки, помічає, що рум’яна реально пасують жиртресту, вигляд у того миленький. А коли їсть піцу, вигляд у нього взагалі щасливий і життєрадісний.

Картман перехоплює його погляд, і Стен очікує, що він кине якесь роздратоване “Що?!”, але житрест мовчить, жує піцу, дивиться у відповідь.

– Куди далі?

– Ну, – облизує пальці Ерік. – Можемо встигнути заскочити на скотоферму. Мама ще зайнята, тому доведеться поїхати автобусом. Ненавиджу! Ненавиджу срані автобуси!

– Погнали на скутерах, – пропонує Стен.

– Епка є?

– Зараз прочекаю, – Стен дістає телефон. – А, ні, стій. Грошей на картці зовсім небагато. Взяти два не вийде, а на одному… ну… теж не вийде, – посміюється Стен, вказуючи на жиртреста.

– Гей! На що це ти натякаєш?! – обурюється Картман. – Ми з тобою разом нормально важимо! Та ми з Кенні постійно удвох їздимо на одному скутері!

– Не думаю, – складає Стен руки на грудях і посміхається.

– А от уяви собі! – Картман підривається. – Вставай-вставай, поїхали, – дожовує він скоринку від піци.

 

Стен підкочує скутер до виходу з піцерії. Трохи пригальмовує, знімає з себе піджак, складає – так спекотно, майже неможливо. Картман незворушно копошиться у своєму рюкзаку.

– Їдемо чи що?

– Та почекай ти! – бурчить Ерік. Дістає з рюкзака свою шапку, одягає. – Хочеш, щоб я сонячний удар дорогою отримав?

– Хочу, щоб ти своєю жирною сракою зараз скутер не розчавив, – відповідає Стен, але шапка – це гарна ідея, тож він теж лізе до рюкзака по свою.

– Бачиш, та нічого й не розвалилося! – оголошує Картман, забравшись на скутер. Командує: – Погнали!

Легкий вітерець приємно обдуває обличчя, повз проносяться рідні вулиці, кав’ярня Твіків, склад. Картман тим часом, облаштувавшись позаду, записує відоси для Кенні, гогоче над голосовими. Їх ледве не збиває дід на машині, і Картман ледве не впускає телефон, і тому він кричить, лається, а Стен просто додає швидкості, і Картман вчіпляється йому в спину.

Фермер Білл змиряє їх поглядом: два розрум’янені пацани в шапках і краватках в’їжджають на скутері.

– Гей! – кричить він. – Забирайтеся з мого ранчо!.. А, почекай-но, це ти той хлопак, що дзвонив?

Картман злазить зі скутера, каже, так-так, це він, швидким кроком прямує за Біллом до комори, жестом Стену показує, що він тут погуляти поки що може. Якщо, звісно, не боїться, що якась корова йому член відкусить – додає.

Стен закочує очі, але гуляти вирушає. Ось вона – звичайна, нормальна ферма. Стоїть собі спокійно, смажиться в променях сонця. Ні тобі марихуани, ні угандошеного батька. Корівки, травичка, квіточки… Стен робить вдих і видих. Благодать.

– Скотиняка!!! – горланить Картман, вилітаючи з комори. – Ото вкрай зарвався! Стене, звалюємо! Швидко!

Картман квапливо залазить на скутер, фермер Білл вибігає за ним.

– Давай, Стене, швидше!

– Стій! – біжить фермер. – Зразок поверни!

Стен прискорюється, застрибує на скутер, чіпляється за спину Картмана. Ерік дає по газах.

– Хлопче, це місцевий скутер!!! Не міський!

– Поцілуй мене в дупу! – кричить Картман у відповідь.

– Шо трапилось? – запитує Стен, обертаючись назад і роздивляючись зменшувану кричущу постать фермера.

– Двадцять баксів! За двісті мілілітрів! Я йому кажу, попри всю повагу, ви викручуєте мені яйця, а він мені скиглить, та скільки там крові з однієї курочки. Я кажу, та насрати мені, Господи, з курочки чи з кажана, двадцять баксів – це дикі примхи. Я йому одну зірку вліплю, кажу тобі! – Картман замовкає на секунду. – Господи, оце сонце сьогодні файдолить дико, нічого не бачу, дістань окуляри з рюкзака.

Стен нишпорить у рюкзаку, знаходить окуляри, простягає. Риється в кишені, дістає фляжку, робить ковток. Вітерець знову овіває його, охолоджує гарячу шкіру, забирається під сорочку. Стен примружує очі, насолоджуючись.

– Двадцять баксів… – продовжує бурчати Картман. – Сраний Маккормік, де він, коли треба. Він би мені три літри за п’ятнадцять підігнав. Тринадцять, якби накинув мамин пиріг зверху.

– А звідки в Кенні кров?

Картман на секунду дерев’яніє, потім знизує плечима:

– Нарулює.

– А кров тобі навіщо? – Стен знімає шапку, дозволяючи вітру розтріпати волосся.

– Думаєш, можна обійтися? – замислюється Картман. – Я для статуї, для більшого драматизму. І що, забити, чи що?

– Угу, – Марш робить ще один ковточок.

Повіки приємно важчають, Стен щокою притуляється до спини перед собою і мірно дихає під голос Картмана і його “Мя-а-ам” у слухавку.

 

– Стене! Відлипни давай. Приїхали.

Стен моргає.

– Скутер реально фермерський. На ньому ж жучок або ще якась срака. Кидаємо його тут. Звідси нас мама забере.

Сонце все ще палить, Картман возиться з кремом від засмаги, Стен перевіряє телефон. З усіх повідомлень у вічі впадає кайлівське: “Потерпи, чувак, ще трохи і побачимося.”

Ліен з’являється швидко, і Картман падає на переднє місце і щосили тане від кондиціонера.

– О та-а-а-ак… Чисту футболку привезла?

– Так, поросятенько, на задньому сидінні.

– Де? – повертається Картман. – Срань, Стене, піднімай дупу, ти ж на ній сидиш.

Вивудивши з-під дупи Марша футболку, Картман скидає сорочку і краватку, переодягається, дивиться в дзеркало заднього виду. Стен вирішує наслідувати його приклад, дістає свою футболку з рюкзаку, розстібає сорочку, піднімає очі і в дзеркалі перетинається поглядом із Картманом.

Картман спокійнісінько собі продовжує дивитися. За кілька секунд моргає, повертається до мами:

– А кілочки?

– Там же, милий.

Ліен висаджує їх у до чортиків знайомому районі. Стен ностальгічно оглядається: рідні будинки, вулиці, сміттєві баки. Картман, із метровими кілочками під пахвою, гортає мапу в телефоні, перевіряючи геомітки, прямує за ними.

– Так… Ага, тут, – він оглядається. – Стене?

– Чого тобі, жиртресте? – не відривається від споглядання району Марш.

– Ходь сюди, постоїш? Так, ось так. Розстав руки. Зроби вигляд, що висиш на хресті… Ага, добре, – Картман із розмаху вклинює кілочок у землю. Дістає з рюкзака зелену стрічку, пов’язує. – Угу, а тепер те саме, тільки торсом і обличчям ось трохи сюди… Ага, – вбиває наступний кілочок, перев’язує червоним. Робить ще кілька штук, відходить назад, щоб озирнутися. Задоволений.

– Шикарно, – усміхається. – Ну, – розвертається він до Стена. – Загалом можна сказати, що на сьогодні ми закінчили. Фуф, спека. Лимонадику би, – Картман починає насвистувати якийсь мотивчик.

– Та ну? – з підозрою мружить очі Стен. – Закінчили? А мені здається, – обводить він рукою кілочки з кольоровими прапорами, – що тут явно є щось ще. Жиртресте.

Картман перестає свистіти.

– Та що?

– Я не піду, поки ти не скажеш мені, що це все було, щоб його, – загрозливо тицяє пальцем у груди Еріка Стен. Картман відкриває рота, але Стен злобно його перебиває: – Ти мені за батька Максі винен.

– Окей! Добре! Хочеш знати, так?! – бризкає слиною Ерік. – Знати хочеш? Ходімо! – посміюється Картман. – Так-так, пішли. Тут недалеко.

Вони проходять уздовж вулиці й зупиняються біля будинку Брофловскі.

– О ні-ні-ні-ні, – каже Стен, піднімаючи руки. Шматочки мозаїки починають складатися воєдино. – Ні…

– Що таке, Стене? – підсміюється Картман. – Ти ж хотів знати. Це мега-крутиляцька річ, кажу тобі, – ірже він.

Картман обходить будинок і наближається до дверей на задньому дворі.

– Жиртресте, я не пущу тебе в будинок Кайла.

– Справді? – Картман з відсутнім виразом обличчя набирає код входу, а потім зсередини код сигналізації.

– Чорт забирай, – фейспалмить Стен. Озирається навколо. Зітхає, заходить у будинок слідом за Картманом. – З якого біса ти знаєш код?

– А ти що, не знаєш? – регоче Картман.

– Знаю, але Кайл мені довгий час не говорив.

– Боявся, що за його відсутності ти увірвешся і заблюєш тут усе навколо.

– Дуже смішно.

– Ой? Типу ти би не увірвався?

Ерік зупиняється посеред будинку, заплющує очі. Вдихає, видихає.

– П’ять днів… – починає Картман. Розплющує очі, складає руки за спиною, рухається в бік сходів. – П’ять днів, – починає він своє сходження, – і родина Брофловських повернеться у своє затишне гніздечко.

Картман піднімається на другий поверх, Стен іде за ним, боячись підтвердити свою теорію.

– Кайл повернеться додому… – крокує Картман коридором. – Два місяці сімейного відпочинку в горах… Кайл повернеться відпочившим і посвіжілим…

Картман зупиняється біля дверей у кімнату Кайла. Стен не відліплює руку від обличчя.

– Який він буде щасливий, повернувшись, тільки уяви, – заходить у кімнату Кайла Ерік. – Забувши свої турботи, тривоги… Гріхи… Гріхи свого народу, – Картман рухається до вікна. – І коли у своєму блаженному забутті, він вигляне у вікно… Він побачить… Побачить нагадування, – Ерік рукою запрошує Стена до вікна.

Стену не треба підходити, щоб знати, що він там побачить. Кілька кілочків із кольоровими прапорами, що слугують розміткою для майбутнього положення статуї.

– Він побачить…

– Статую розп’ятого Ісуса, – крізь фейспалм каже Стен. – Та я зрозумів вже.

– Так! Ха-ха-ха!!! – заливається Картман, хапається за живіт.

Стен втомлено зітхає під сміх Картмана. Можна було б заткнути його й урочисто пообіцяти не дати цьому статися, адже статую ще не встановлено і час ще є. Але Картман стовідсотково використає всі події за сьогоднішній день – розповість Кайлу, що вони разом обирали статую, разом ходили до мера. Чорт, та він через це двадцять хвилин псалми слухав…

Картман витирає сльози, здригаючись від сміху. Дістає телефон, фоткає вид із вікна. Наближає зумом, критично розглядає.

– Ні, ти ба, у нас точно є переможець. Вважаю, що розташування синього кілочка найкраще. Дивиться в цей бік, сонце, начебто, падатиме ось сюди…

Стен ходить кімнатою Кайла, оглядається. Давно його тут не було, два місяці точно, відколи Брофловські поїхали. Вони ж за сьогодні в, біс його зна, скількох місцях побували, але бути в кімнаті Кайла набагато краще. Най і потрапив він сюди за допомогою жиртресту. Чорт, схоже, він реально скучив.

Стен оглядає стіну Брофловскі: постери, стікери з почерком Кайла, світлини. Серед усіх світлин Стен чіпляється поглядом за одну – там вони з Кайлом разом і це точна копія світлини на холодильнику Маршей. Стен відкріплює її від стіни і сідає з нею на ліжко.

Картман і не думає переставати іржати, веселиться щосили.

– Ні, ну ти уяви! Уяви його обличчя в цей момент. А-а-а-а!

Стен витріщається на світлину. Уявити його обличчя? Та легко: Кайл розлютиться, насупить брови, стисне зуби. Одразу зрозуміє, що до чого, зареве, як рестлер. Стен мимоволі посміхається куточком губ.

– Ха-ха-ха! Уявляєш? Ха-ха-ха-ха!

– Ага, – Стен усміхається, все ще дивиться на світлину. Ось тут Кайл трохи почервоніє від злості, а ось тут зморшки підуть. І дихати почне часто. Стен сам уривчастий вдих робить, уявляючи.

Розуміє, що сміх більше не лунає, піднімає очі. Картман дивиться, помічає світлину в руках Стена, впізнає в ній світлину з холодильнику.

– Так, а ну досить.

– Що досить?

– Мріяти, ось це все, – робить невизначений жест Картман. – Тобі все одно нічого не світить.

Картман рухається від вікна до полиць, з такою легкістю знаходить бляшанку зі смаколиками, наче триста років тут бував і взагалі це його кімната. Відкриває, дістає звідти желейних ведмедиків, закидає парочку до рота.

– Єврей поїхав на літо – сидиш чахнеш на фермі. Напевно, думаєш, що зараз жидяра повернеться, – Картман виймає двох желейних ведмедиків, показуючи, – і він такий: “Стене!”, а ти такий “Кайле!”, і ви такі цьом-цьом-цьом, – зіштовхує Ерік ведмедиків. – А на ділі ти такий: “Бу-е-е-е”, – показово блює ведмедик. – І нічого більше.

Стен моргає, перетравлюючи желейну виставу. Картман закидає цих ведмедиків до рота, жує.

– По-перше, ти плетеш якесь гівно. Про мене і Кайла, – Стен витримує секундну паузу, щоб слова вбралися в стіни, стали реальнішими. І перестали його лякати. – І по-друге, не блював би я, щоб ти знав, – піднімається Стен на ноги і закидає кілька ведмедиків до рота також.

Картман дивиться йому в очі, і Стен спокійно відповідає на його погляд. Він уже давно зрозумів, що Картман любить довго витріщатися.

Ерік регоче:

– Ти? І не зблюєш? Ой, не плети. Ти хоч когось цілував без блювоти?

Стен підтискає губи.

– А таки так!

– А таки ні!

Взагалі-то ні, жиртрест тут правий. Стен швидкоплинно згадує свої поцілунки: це відчуття всередині тебе, коли тобі хтось подобається, яке виходить на поверхню… на кшталт блювоти.

У голові клацає. Так… Відчуття, коли тобі хтось подобається…

Стен окидає Картмана очима. Потім стріляє поглядом до вікна.

Там, за кілька днів, стоятиме статуя Ісуса з багатостраждальним обличчям і, можливо, вимазана в крові, і Кайл засмутиться. І буде засмучуватися щоразу, дивлячись у вікно, дивлячись на Ісуса.

Стен зітхає. Дістає фляжку, робить останній великий ковток.

Ісусе, ти там? Дай Стену Маршу сил.

– Думаєш, що ти правий?

– Та я правіший за всіх правих!

– Готовий побитися об заклад?!

Картман мружить очі, показує своїм виглядом, що слухає. Об заклад битися Ерік обожнює, і Стен вирішує цим скористатися.

– Якщо я тебе поцілую і не зблюю, ти відчепишся з цією затією і не встановлюєш цю срану статую. Якщо зблюю – встановлюй що хочеш, мені насрати.

– Чого? – вибухає сміхом Ерік. Дивиться на кам’яне й рішуче обличчя Стена, і куточки його губ опускаються.

Ерік злегка блідне, поводить очима навколо, ніби кімната Кайла його мала захистити від таких несподіванок.

– Ем, Стене, ти як узагалі? У фляжці нічого ж екстремального не було? – нервово сміється Картман.

– А, зрозуміло. Значить, страшно. Розумієш, що не правий, і боїшся, – Стен складає руки, пародіює півника. – Ко-ко-ко!

Господи, що він узагалі робить.

Ерік червоніє від злості, поки Стен розпорошується далі:

– Ти просто гівно плетеш на постійній основі, визнай! Не тільки плетеш, а й робиш! Думаєш, я це, – тикає він у вікно, – так просто залишу?

Стен майже блефує, він гадки не має, як розрулювати ситуацію зі статуєю. Тому чіпляється за цей тупорилий план. Хоча віскі в його організмі підказує, що план може виявитися навіть нічого таким: Картмана треба лише роздраконити, спіймати його на тому, що він засцяв, по-пацанячому принизити та змусити відмовитися від затії.

– Так ти ще й на мене нагнати вирішив! З біса ти взяв, що я блюватиму після поцілунку?

– Та тому що ти блювотник обісцяний, Стене! І це факт!

– Факт?! Так давай, доведи цей факт! Блюю – ти маєш рацію, Картмане, роби що хочеш. Не блюю – то в якості вибачення ти йдеш до мера і скасовуєш установку статуї, щоб її!

Ерік вибухає:

– Добре! Заллєш блювотиною все навколо – сам будеш тут прибирати, а потім відчепишся від мене, і про сюрприз Кайлу жодного слова!

Картман простягає руку, Стен люто її потискає. Свердлять одне одного очима, і тут до Стена доходить…

Це що, зараз жиртреста цілувати треба?

Ісусе, якщо ти там, будь ласка… Заплющ очі.

Сам Стен міцно заплющує очі, подається вперед… Але Картман його зупиняє.

– Чекай, та від тебе ж смердить, як від дикуна! – обурюється жиртрест. Вказує на двері. – Піди поцупи зубну щітку в єврея, вмийся. Або ти хочеш, щоб це я зблював?!

Стен закочує очі, але погоджується. Умивається, чистить зуби. Дивиться у своє відображення.

Це для Кайла, нагадує собі Стен.

Повертається до кімнати: Ерік сидить на ліжку Кайла, причесаний, схвильований. Стен сідає поруч, потирає шию. Мда.

Стен зітхає, повертається до жиртреста, нахиляється. Затримує подих, сухо торкається Картмана губами.

Цілує.

Злегка відсторонюється. Прислухається до себе: нічого. Посміхається.

Картман обурюється:

– Це що, все?

– А що ще? Поцілував – не зблював. Я виграв.

Картман хапає його за футболку, тягне на себе. Впивається в рот Марша.

Стен злиться. Окей, добре, гірше вже стати не може. Відповідає на поцілунок Еріка, відкриває рота.

Картман тут же користується моментом і ковзає язиком усередину.

Стен розкриває очі. Воу, що?

Ерік цілується з ентузіазмом, проводить язиком по губах, кладе руки на стегна Стена. Марш трохи похитується від такого напору, втрачаючи рівновагу, валиться спиною назад.

Картман нависає над ним: очі блищать, щоки рожевіють; і це зовсім не косметика. Серце пропускає удар, а в животі Стена щось перевертається.

Картман торкається його обличчя гарячою рукою, знову цілує, розкриває губи язиком, знаходить язик Стена, лиже його.

Щоки Стена заливає фарба, живіт чимось повниться.

Захопившись вкрай, Картман спускається до його шиї, цілує там, і Стен його відштовхує, звисає з ліжка і шумно блює.

Витирає рот рукавом, повертається до Картмана, приголомшено дивиться на нього. Ерік моргає з тим же здивованим виглядом.

– Ха… – видихає Картман. Моргає знову. – Ха-ха-ха-ха!

Стен приречено валиться назад на матрац, зачепивши рукою Картмана. Ерік підривається, як ошпарений, збирає свої речі.

– Фуф, я пішов, – каже він, витираючи піт із чола. – Спека нестерпна. Неподалік від будинку місіс Бейглс дітлахи лимонад продають, знаєш? Ну, знав би, якби частіше вибирався з ферми, – Картман ставить коробку з солодощами на місце. – Рекомендую. Лимонад на чотири зірки. Так, – підбирає він рюкзак із підлоги. – Швабра в коридорі, код сигналізації ти знаєш… Стене?

Стен розплющує повіки, дивиться на жиртреста. Щоки в того все ще рожеві. Очі так само блищать. Картман дивиться на нього кілька довгих секунд.

– Ну ти й лох, Стене, – муркоче Картман. Ляскає дверима.

Марш важко зітхає. Нічого. За якихось п’ять днів повертається Кайл, і тоді… Стен зітхає знову.

Ісусе?

Повертайся скоріше також.