Історія 7. Про справу №698 “Айзек Грей”

— Так… Справа №698 «Айзек Грей».

Відьма хотіла вдати, що їй все одно, але живіт зрадливо звело, а в голові почало пульсувати. Вона наказала собі заспокоїтися, і почала накручувати волосся на палець, щоб відволіктися.

— Пані Відьму просимо вийти, — оголосив куратор зборів, генерал Хартін.

— Що? — Аннет завмерла, немов укопана, і обурено заявила, — Чому я, як член Вищої поліції, зобов’язана вийти?

— Ви не входите до списку осіб, яким належить знати інформацію, що виноситься далі на розгляд, — Хартін був наполегливим.

Тяжко зітхнувши, Відьма попрямувала до виходу із Зали зборів. П’яте-десяте почуття підказувало, що сидіти тут і далі щастя не принесе, а піднімати градус напруги в повітрі своїми претензіями і обуренням ще більше було б помилкою.

Її зупинила наступна фраза Генерала, сказана з широкою усмішкою. Навіть не усмішкою, а скоріше — оскалом вовка, що готує засідку на бідну жертву-вівцю, яка навіть не підозрює про спостереження за нею з тіні кущів.

— Товаришу генерале, можливо, пані Відьмі все-таки не варто йти?

Людина за трибуною занервувала:

— Але в указі написало, що їй не дозволено знати про це…

— Я неясно сказав, чи в мене голос тихий? — відповів Генерал.

На превелике нещастя Відьми, Хартін, хоч і був у чині генерала, але, на жаль, у вовчій зграї займав далеко не лідируюче місце, на відміну від Генерала. Його авторитет був значно вагомішим. Аннет не вистачало повітря.

– Дякую. Я залишусь, з вашого дозволу, — відповіла Аннет і попрямувала до свого законного місця.

— Почекайте секунду, — затримав її Генерал. — Ви будете тут присутніми за однієї умови. Або Ви її приймаєте, пані Відьмо, або на сьогодні ми змушені попрощатися.

Усередині все стиснулося. Віяло каверзою чи неприємністю, але нічого поганого не може статися з членом вищих рядів поліції, вірно? Та й до чого така клоунада через Справу про Айзека Грея? Зазвичай тут оголошується лише про його арешти та ордери на обшук. Щось незвичайне?

— Я згодна,— коротко відповіла вона.

— Як завжди неймовірно лаконічно і з неперевершеною рішучістю в голосі. Помітно Ваш несумірний професіоналізм, товаришу, — кинув Генерал. Почекавши мить, він продовжив, — Чи зобов’язуєтеся Ви провести тиждень на домашньому арешті без права носити зброю і виходити з квартири?

— Я не розумію в чому річ, але якщо це єдина можливість залишитися тут, то так, зобов’язуюсь, — вівця потрапила до лап вовка. Назад дороги немає.

— Генерал Хартін, прошу продовжувати, — нарешті Хартіна запросили до слова.

Справа №698

У зв’язку з непередбаченою активністю підпільника Айзека Грея, більш відомого як «Пілот», Рада Генералів ухвалює наступне без можливості поліцаїв, включаючи Вищу поліцію, голосувати:

Айзека Грея засудити до “обрання”.

Аннет поперхнулася повітрям. Вона захлиналася в повітрі і не могла стримати очей, що викочувалися з усіх сил. Груди стискало. У горлі первило.

— Що? — підвищила голос Відьма. — Але ж ви вирішили не обирати його!

— По-перше, пані Відьмо, я прошу Вас дотримуватися спокою та тиші, — заперечив їй куратор. — По-друге, звідки Ви маєте таку інформацію? По-третє, Ваш інформатор, мабуть, був неправий. До того ж, якщо Ви не припините влаштовувати цирк — вилетите зараз же з поліції, я попередив, — Хартін, здавалося, зараз з’їсть бідну дівчину.

Вона подивилася на Генерала і побачила його перекошене обличчя, що відображало тільки невгамовну насолоду від того, що відбувається.

Виконання вироку покласти на генерала Райта.

Її думки переплуталися. Після всього, що він знає. Після всього, що вона розповіла. Як? Чому? Так, він підпільник, але навіщо давати хибні надії на його волю? Він її друг дитинства, зрештою! Адже це плювок у саму душу!

Останнє, що хотілося робити Відьмі — дивитись на Генерала. Вона відчувала себе такою обдуреною і опущеною, що готова була негайно вибігти із Зали Зборів, здати зброю і більше ніколи не з’являтися в будівлі поліції. Але ж вона Відьма. Адже вона вже погодилася на цю гру. Повітря не вистачало все сильніше та сильніше.

— Пані Відьмо, Вам погано? Ви зблідли,— мило посміхнувся їй Райт.

Ненавиджу, прокрутилося в думках Аннет, але, звичайно, сказати це вголос означало б вірну смерть.

Особу дорученого повідомити обраного Айзека «Пілота» Грея про час і дату виконання вироку залишаємо на розгляд Зборів поліції.

— Указ донесено до відома Зборів. Товариші, кому буде доручено оголосити підпільнику про вирок? Починаємо голосування, — голосно сказав куратор.

Вона не могла повірити в це. Обдурена. Виставлена ​​на посміховисько. Принижена. І ще багато того, що зараз можна було придумати стосовно неї.

Висновок: не довіряй, вівця, вовкам. Вони сильніші. А ти лише маленьке створіння, яке хоче здаватися лисицею.

Аннет розуміла, що існує єдиний шанс виправити своє становище. Нехай він принесе біль. Нехай зламає внутрішньо. Нехай вона шкодуватиме про це до кінця своїх днів. Але вона не зрадить своєму відьомському корінню.

У залі настала гробова тиша.

— Я піду,— голосно сказала Відьма.

— Не сумнівався щодо Вас, — почула вона голос Генерала.

За трибуною почулося шарудіння і пихкання:

— Але хіба так можна, генерале?..

— Записуй, Хартіне. І без подальших запитань. Ми відплатимо пані Відьмі за її показове виконання своїх обов’язків у такий спосіб. Прошу виконати указ Ради Генералів у найближчі два дні, пані Відьмо. Далі, як і домовлялися, Ви перебуватимете під домашнім арештом, а я особисто проконтролюю нагляд за Вами.

Записавши ім’я Відьми у звіт, генерал Хартін, куратор Зборів поліції надрукував на кірці мозку Аннет слова:

— Дякую! Збори закінчені! Слава Місту!