Історія 4. Про те, як герої несподівано зустрілися, і що з цього вийшло

Я зустрів її на Ринку. У цивільному. Зазвичай таких високопосадовців супроводжує хоча б помічник. Як його там звати… Не суть, хлопчина, що бігає за нею, як божевільний. Але якого біса тобі потрібно в цитаделі чорного ринку? Захотілося бензину чи металу?

Я натягнув капюшон з надією швидко прослизнути повз натовп і не засвітитися. Інакше вона може мене заарештувати. Тільки не повертай голову, тільки не повертай голову.

Я намагався йти якнайшвидше, щоб непомітно зайти до будівлі і спокійно видихнути… Стоп! Де вона? Я втратив її! Чорт, Айзеку, чому ти такий неуважний?! Готуйся до незабутньої ночі в камері…

Серце билося. Дихання переривалося. Я йшов помірно, щоб бігом не роздмухувати паніку.

Раптом мене ніби бахнуло блискавкою і тіло наповнилося холодом. Мої ноги не могли ступити й кроку. Я підняв голову. І єдине, що зміг зробити — на мить зустрітися поглядом з Нею…

Біжи, біжи, біжи, єдине, про що я думав. Але вона стояла нерухомо. Дивилася мені просто в душу, а потім розвернулася в напрямку Дванадцятого району.

Я миттю зайшов за ріг і ледве втримався на ногах. Серце не переставало шалено битися.

Можливо, якби ми зустрілися не тут і не зараз, і спробували розповісти один одному, що тоді сталося, я зрозумів би її, а вона — мене. Але не за таких обставин. І не тоді, коли вона — Відьма, а я — один із найвідоміших підпільних інженерів на прізвисько Пілот.

Але цього разу вона стояла далеко, мовчала і тільки пронизала мене єдиним поглядом. Парадокс у тому, що в цьому погляді було багато слів. Яких — це вже питання…