Історія 20. Про жаль та ревнощі

Марк ніколи не думав, що отримуватиме допомогу від того самого Айзека Грея та його шайки. Спогади поступово повертались до нього, а все інше доповнила Відьма. Про те, як підпільники його викрали. Момент гучного пострілу та перелякане обличчя Відьми він вже, певно, ніколи не забуде.

Двері темного приміщення, котре слугувало його палатою відчинились, впустивши Емілію всередину. Вона не видавалась хлопцю красунею, у цьому дівчина значно поступалась Відьмі, але її щира посмішка враз освітила приміщення.

– Це таблетки, котрі придушують біль та діють як снодійне, – його лікарка поклала невелику коробку з препаратами на приліжкову тумбу.

– Дякую, – сказав Марк, перевернувшись до стіни, аби не бачити вдаваної посмішки.

Дівчина присіла на стілець біля ліжка:

– Айзек просив передати, що йому жаль.

– Грей може підти лісом, – відрізав Марк. Якщо йому й справді соромно – най би прийшов самостійно, як чоловік, висказавши все, що він думає про Батлера прямо у вічі.

– Не впевнена, що прогулянки лісом будуть у нагоді Айзеку, але тобі варто було б побути трохи на свіжому повітрі. Я привезу тобі пізніше візок.

– Обійдусь й милицями.

– Як хочеш, – Емілія підвела, і зачиняючи двері усміхнено додала, – але випий таблетки, твоя рана все ще запалена.

Милиці. Точно. Про це йому ніхто не мав нагадувати. Різкий біль, а після пробудження – відсутність однієї з ніг. Він втратив амбітну роботу, замахнувшись на занадто крупну для себе здобич. Тепер він ніхто. Звісно, поліція буде забезпечувати його пенсією, але працювати там, де він завжди хотів, – у Вищій Поліції, – він більше не зможе.

Марк думав, що так відчувається втрата всього. Можливо, саме такі слова породжуються у мозку деяких підпільників, котрих чекає страта. Чи має такі думки Айзек Грей? Він ніколи не розумів Пілота, але зараз, можливо, спробує хоч наблизитись до того, аби трохи його поважати, адже він розумів, що Грей – дуже сильна емоційно людина.

Таблетки він не випив. Натомість заховав у внутрішній кишені штанів. Там вони у безпеці. Він назбирав вже аптечку однакових круглих пігулок.

Ледь-ледь не впавши, Марк якимось чином таки видерся на милиці, і попрямував до сходів, котрі вели до даху будівлі. Не надто високо, але якась панорама таки відкривалась. Про Емілію Вульр Містом ходять справжні легенди, і треба зауважити, що вона дійсно справлялась на «ура» зі своєю задачею його лікувати. Він не знав, чи зробили б щось краще лікарі в якнайкраще облаштованих лікарнях багатих районів. Але вона не змогла вберегти його ногу. Він більше не бігатиме, відправляючиз відділення пошти листи Відьми тридцять разів на день. Він більше не зможе станцювати на балу випускників Академії. І, звісно, він ніколи не навчиться водити авто.

Йому хотілось висунути останню свою ногу за огорожу даху, і полетіти вниз, але в соатнній момент стало страшно. Він боявся фаталізму. Треба віддати Пілоту належне, він вистрелив без вагання. Чи існує у цього чоловіка страх смерті?

Він вдихав брудне повітря Підпільних районів, засмічуючи свої легені, не пристосовані до пилу. Він виріс в стерильних умовах, тут – зовсім інший світ.

Відьма вже шукає його заміну. Звісно, шукає, він був певен. Він втратив її. Так, хлопці в Академії завжди сміялись з його захоплення цією поліціянткою, але він все ще тримав далеко всередині надію на те, що одного дня вона відповість йому взаємністю. Але ця надія розбилась ущент, коли він побачив те, з яким поглядом в очах про неї заїкався Нед, котрим представився Айзек Грей. Бісовий Айзек Грей! Марк зі злості викинув одну милицю й опустився на підлогу.

– Але чому я навіть не хочу його вбивати? – говорив сам до себе, закривши лице руками Марк. Він підставив лице гарячому сонцю, мовби шукаючи відповіді, котрих не існувало.

За декілька десятків хвилин його знайшла Емілія й, притягнувши назад до палати, повідомила, що до нього відвідувач. Той самий Грей.

Марк найменше хотів його бачити зараз, але якщо вже на те пішло, то запросив його вередину.

– Ти вибач, серйозно…

– Навіщо ти прийшов? – зі всією ненавистю крізь зуби промовив Марк. – Насміхатись? Радіти? Забирай її собі повністю, такий каліка, як я, не вартий бути з нею…

– Воу-воу, – спробував заспокоїти хлопця Пілот. – Ти про кого?

– Не роби вигляд, що не розумієш!

– Чекай… Про Відьму? – він почув жахливий сміх. – Та вона ж ганяється за мною, як кіт за мишою.

– Але на цей раз відпустила.

– Скажімо, вона мала борг, який успішно виплатила. Але це не відміняє того, що вона все ще хоче мене вбити.

– Ти її бажаєш.

– Я? Відьму? Хлопче, припини. Я не хочу про це говорити.

Батлер залився пунцем. Як по-дитячому виглядає зі сторони зя сцена ревнощів! Можливо, він не правильно розуміє Айзека? Хоча ні. За усіма відмовками не сховаєш погляду.

– Зроби мені одну послугу, і більше ніколи не трапляйся мені на очі.

– Добре. Усе, що хочеш.

– Дай мені свого ножа, – Марк кивнув, показуючи на кишеню Пілота. – Того, яким мені погрожував.

– Ти впевнений? Я ж можу й у Поліції декілька днів відсидіти, і щось принизливе зробити. Подумай. Не всякий день трапляється можливість скористатись Пілотом.

– Ніж – і забирайся.

Розвівши руками, Айзек поклав чорного, бачившого світи, ножа біля ліжка Марка.

– Бувай. Можливо, назавжди, – сказав на прощання Айзек.

Ніхто не знав, що у стані розпачу молодий поліціянт Марк Батлер за раз вип’є десять снодійних і скористається подарунком Айзека не за призначенням. Емілія Вульр знайде молодого хлопця повністю у крові в ліжку. Принаймні він пішов тихо й безболісно.

Відьма наполягла на тому, аби його поховали з усіма почестями. Айзека ж на процесії видно не було.

За тиждень призначать суд на Загальних поліцейських зборах, де оголосять вирок за справою «Айзек Грей». Чи винен він насправді у тому, що сталось? Мабуть, частково. Та хоча він не засвітився на церемоніальній частині, темна фігура посеред ночі принесла на могилу хлопця копію ножа та алкоголь. Аби у потойбічному світі випивка затуманила лихі думки Марка.

Йому справді було жаль.