Історія одного шлюбу

“Спіймай мене якщо зможеш, Містер Холмс”

І чому саме ці слова Шерлок згадує стоячи навпроти Вільяма? Може тому, що їх сказав саме він? Чи може тому, що ці слова настільки його вразили і в’їлися в голову? Брюнет не знав. Хоча зараз явно не до цього…

Він вже давно здогадався, яку гру затіяв (його дорогий) Ліам. А з листа, отриманого від того старого чоловіка, який схоже був дворецьким, зрозумів чому саме він грає таку важливу роль в цьому театрі.

Хоч Льюїс з юнаком Фредом попросили врятувати Вільяма, Холмс і сам цього хоче, можливо навіть більше, ніж будь-хто в цьому грішному світі…

Холмс протягує руку молодому Моріарті розуміючи, що простими словами вже нічого не зробиш. Десь в душі він навіть вважає себе винним, тому що хоче зараз зробили Вільям. Якби він раніше здогадався ким є сценарист цього театру, ще до зустрічі в маєтку Мілвертона… Та вже пізно думати про минуле.

Блондин опустив погляд на протягнуту йому руку. Може десь в серці він і хоче прийняти цей порятунок, і взяти брюнета за руку, але впевненість його розуму в тому, що Холмс прийшов сюди в ролі “детектива”, яку і нарік сам Ліам, не дає піти по велінню свого серця. Вільям вирішує йти до кінця, як і планувалося ним з самого початку. Це кінець, який він обирає. Дивно, що у нього взагалі з’явився вибір. Подякувати за це можна одному божевільному детективу.

Весь Лондон, затамувавши подих, дивиться на цю сцену. Ніхто не знає, що буде далі, що і робить цю п’єсу тільки цікавішою. А ті, хто самовпевнено скаже, що знає, дуже сильно помиляється.

Шерлок відправив до біса логіку, весь Лондон… Та й взагалі все. У нього зараз одне бажання — аби Ліам жив. Просто аби він був живий. Він готовий вже зробити що завгодно, лише нехай Вільям побачить новий світ. Світ, який створив саме він!

Молодший Моріарті, насправді, чекав на такі слова і дії з сторони детектива. Можливо, на ці дії чекало його одиноке серце, яке він закрив від всіх, наскільки б ванільно це не звучало. Але Вільям цього не заслуговує, його руки по лікоть в крові і він винен у всіх гріхах цього світу. Навіть якщо так вважатиме лише він один… (І ще 2.9/3 Лондона, але то таке…)

З роздумів його витягнув дотик чиїхось рук, які обійняли Вільяма. Він здивовано подивився на Шерлока, який притягнув його до себе, але той відвів погляд в сторону, трохи соромлячись подивитися в очі Ліаму, і не маючи слів, щоб пояснити свої дії. Так ще одна спроба порятунку одного Кримінального лорда, ще одна надія для серця останнього.

— Ліам, я хочу щоб ти жив… — знову порушив тишу голос Холмса.

— Чому? — єдине, що зміг видати з себе Вільям, хоча хотілося зараз стільки всього сказати! Що його не потрібно рятувати, що він цього не заслужив, що він вбивця, що він диявол, який має повернутися пекло, з якого і прийшов… Дати зрозуміти, що він не заслуговує на порятунок і на таку людину, як Шерлок…

Холмс досить довго мовчав… Невже це питання настільки важке для геніального детектива, який розкрив немалу кількість заплутаних справ?

В повітрі було чути запах диму після щойно загашеної пожежі, але жителям Лондона вже було не до цього. Вони уважно дивилися за сценою на Таврському мосту. Багато хто був досить спантеличений і збентежений тим, що відбувається над рікою Лондона.

Моріарті подумав, що відповіді на це питання не буде і хотів покинути теплі обійми Холмса, але його мимоволі притягнули тільки ближче.

В наступну секунду очі Вільяма розширилися. Він був, м’яко кажучи, приголомшений. Хоча навіть сам Шерлок не до кінця розумів якого біса він зараз цілує Ліама, але це було єдиною відповіддю на питання Кримінального лорда, яка прийшла в голову детективу. Не дивно було те, що Холмсу було абсолютно все одно на жителів Лондона у яких на обличчі можна було прочитати: “Якого біса Геніальний детектив Шерлок, чорт його подери, Холмс цілує Кримінального Лорда, а саме другого сина сім’ї Моріарті – Вільяма Джеймса Моріарті?!”. (А лице Льюїса, який не витримав такої нахабності, але нічого зробити не міг, потрібно було бачити…)

Навіть якщо зараз Вільям його відштовхне і не прийме його почуття, навіть якщо він почне його ненавидіти, Холмсу просто хочеться аби той жив і, нарешті, ззрозумів, чому брюнет так хоче його врятувати. Ось до якого відчаю призводить кляте кохання, подумав детектив…

Та, на щастя чи на жаль, Ліам його не відштовхнув. Так, він був шокований і збентежений діями Шерлока, але швидко став м’яким в його приємних обіймах. Схоже Шерлоку вдалося його зупинити від неминучої, вибраної ним, смерті. Цей божевільний детектив все зруйнував. Все, що Вільям планував роками. Все, на що він витратив свою юність. Хочеться і плакати, і сміятися. Ось до якого відчаю доводить кляте кохання одного божевільного детектива, подумав молодий Моріарті, вже змирившись з божевільним вчинком молодшого Холмса.

Такий дивний і спонтанний поцілунок швидко закінчився, але зміг шокувати весь Лондон і скоро розлетиться по новинам всієї Англії, якщо не всього світу. Про це будуть говорити довго. Будемо сподіватися, що це не потрапить у книгу Джона Ватсона, яку він напише.

Ліам сховав своє, почервоніле до кольору (стін в моїй кімнаті) зрілої малини, обличчя в плече Шерлока, він теж тепер руками обіймав брюнета, але і не знав що казати… До нього щойно дійшло: “Він прийшов сюди не як детектив… Він прийшов не судити. Він прийшов показати любов” (бажання автора написати ‘кохання’: …). Все ж, відчуття вини, наче він цього не заслужив, ще залишилось, і Ліам сам ще не до кінця зрозумів свої почуття, бо він весь цей час ігнорував те, що хотіло його серце, завжди покладаючись на логіку і розум. Але зараз він хотів залишитися в теплих обіймах Шерлока… І нехай весь світ почекає!

— Ліам… Будь ласка, давай жити. Ти і я. Навіть якщо для всього світу ти сам диявол, то будь моїм дияволом. — знову обірвав роздуми Моріарті детектив.

— Ви хоч чуєте, що кажете, містере Холмс? — зовсім тихо сказав блондин. Горло почало трохи боліти від клубка, що застряг в ньому.

— До біса це все. Я хочу, аби ти жив. І все. — видав у відповідь Шерлок. Схоже, йому теж було важко витягувати з себе слова. Вільям здався:

— Що ж… Тоді ти нарешті спіймав мене, Шерлі, — зробивши невелику паузу, сказав Ліам, трохи посміхаючись, і Холмсу навіть нічого пояснювати не треба. Вони розуміють один одного так, як ніхто в цьому світі. І слова їм не потрібні… Хоча, видане блондином “Шерлі” примусило Шерлока відчути в серці приємне тепло, що розходилось по тілу, і ще якесь піднесене почуття, назву якого, мабуть, він і не знав. Натягнувши трохи дивакувату посмішку, він ще сильніше обійняв Вільяма.

— І більше я тебе не відпущу, Ліам…

(П.С. Не люблю відкриті фінали, тому: вони поїхали до Америки і жили там разом. Авжеж, вони писали анонімно листи своїм братам і Джону, аби сказати що у них все добре)