Історія Карти мародера

На вечерю Талія покликала ще Снейпів і Нарцису Мелфой. Драко забрався до будинку на площі Ґримо, щоб скласти компанію батькові. Рон (і решта Візлі), до певного полегшення Герміони, вирішив вирушити до Барлогу. А до певних її заздрощів, він уже навчився роз’являтися.

— Отже, які ваші подальші плани? — спитав Северус.

— Насамперед полюємо на горокракси, — відгукнувся Сіріус.

Герміона вирішила, що це слушний момент.

— Я тут подумала, що метаморфомаг міг би прийняти зовнішність Лестранж і спробувати проникнути у Ґрінґотс.

— Бачу, в тебе ідея фікс, — прохолодно відгукнулася Ейлін. — Я не думаю, що чаша справді досі там. Це був би очевидний промах з боку Лорда.

— Яка чаша? Ви про горокракс? — пожвавився Гаррі.

Северус гмикнув.

— Неповнолітні та не учасники Ордену точно мають брати участь у цій розмові?

Герміона люто поглянула на нього.

— Я як нинішній опікун Гаррі вважаю, що він має бути в курсі всіх наших справ, — озвався Сіріус.

— А що, Темний Лорд більше не може залізти йому в голову на відстані? — уїдливо спитав Северус.

— Такого давно не було, — поспішив сказати Гаррі. — Ну… недавно в його голові опинявся я, але загалом усе в нормі.

— Як цікаво, — Северус подивився на Муді й Реґулуса так, наче був значно вищої думки про них.

— І… я міг би спробувати пошпигувати за його свідомістю щодо чаші, — обережно сказав Гаррі.

Северус роздратовано витер губи серветкою.

— Хіба Темний Лорд не насилав на вас фальшиве марево з допитом Блека? Я пропустив, як ви навчилися відрізняти мару від правди?

Щоки Гаррі злегка порожевіли.

— Ні, професоре… — він затнувся, розуміючи, що це звертання зараз звучить недоречно. — Сер. Ви не пропустили.

— Отже, ваше «шпигунство» розглядати не варто, — підсумував страшно суворий Северус. — Як і загалом тупеньку надію, — він окремо затримав погляд на Герміоні, — начебто чаша досі там.

Якийсь час ґрифіндорці набурмосено мовчали над своїми зруйнованими ілюзіями. Муді мовчки жував, а потім покивав, наче дійшов думки, що Северус має рацію.

— А як ми взагалі визначимо, де решта горокраксів? — спитала Ґіневра.

Герміона відчула певну радість, коли Морров теж запросили на вечерю у Блеків. Тобто не все втрачено? Їй вирішили довіряти?

Відповіді на питання, здається, ніхто не знав.

— Ну давайте перевіримо сейф, не залазячи наперед в голову Рідлу, — запропонувала Тонкс. — Я спробую прийти туди в образі Беллатриси, а зі мною буде хтось під мантією-невидимкою Гаррі.

— Ох, це такий ризикований план, я просто шокована, — висловилася Ейлін, не відриваючи очей від своєї тарілки.

— Якщо не будемо відтягувати, то я могла б піти з тобою й без мантії, — раптово озвалася Нарциса Мелфой.

Усі вражено поглянули на неї.

— Я не думаю, що ґобліни аж так швидко дізнаються, що я змінила сторону, — додала вона. — Я взагалі схильна вважати, що втечу Смертежерів будуть приховувати стільки, скільки зможуть.

Усі знову помовчали в задумі.

— Ого, — Сіріус аж з ноткою поваги позирнув на кузину.

— Звучить самовбивчо, — сказав Муді.

Такий відгук від нього не надихав.

— Але якщо ви хочете, чому б не перевірити. Щоб мати чистий спокій, — додав він.

Ейлін і Северус мали такий вигляд, ніби тільки вони зберегли здоровий глузд, однак це вже нічим не зарадить.

— Я піду під мантією, — одночасно сказали Реґулус, Сіріус і Макнейр.

— Шановний, перепрошую, однак я проти ідеї відпускати з Німфадорою вчорашнього Смертежера, — сказала Макнейру Андромеда Тонкс і посміхнулася чарівним усміхом справжньої леді, яка мала вас десь.

Герміона поглянула на Реґулуса. Неочікувано, що він захотів іти. І трохи заздрісно, що його відпустять, а її — точно ні.

— Ем, ну тут тільки одна людина, якій майже вдалося пограбувати банк, — Тонкс вказала на Ґіневру. — Певно, зі мною має піти вона. Хоч і вчорашня Смертежерка.

— Так, я готова, — миттю погодилася та, нагадавши Герміоні відмінницю, яка радо береться за будь-яке завдання.

— І я, — додав Сіріус. — Вирішено! О, Реґу, не турбуйся, я подбаю про наших дівчат. І ти, Снейпе, теж розслабся.

Северус намагався поглядом спопелити Ґіневру, а вона робила вигляд, що не помічає цього.

— То ми могли б вирушити прямо завтра, — запропонувала вона. — Мої спогади про цю авантюру доволі яскраві.

На тому й погодилися.

Трохи згодом Талія звернулася до Герміони.

— Ми тут у замку, до речі, влаштовуємо навчальний процес, наскільки можемо. Професорка Макґонеґел дає уроки і домашку, наприклад.

— О, я з радістю долучуся! — вигукнула Герміона.

— Ботанисько, — зітхнула Стелла. — А ще ми влаштовуємо дуелі і змагання за прапорець, де треба налупити всіх своїх суперників. Так люблю це, всі навколо просто жалюгідні!

— Треба якось взяти в цьому участь, — звузив очі Реґулус.

Стелла поглянула на нього максимально скептично.

— Гадаєш, я і тебе не обскакаю?

— От і подивимось, — проспівав він у відповідь.

— Виклик прийнято, — надзвичайно серйозно сказала молодша Блек.

— То як повнолітня людина, яка наразі не вчиться у школі, я можу вступити в Орден? — посміливішала Герміона.

— Ні! — дружно гаркнули Северус, Ейлін і навіть Муді. Оце вже від кого не чекала падлянки у цій справі!

— Але це я придумала ідею про метаморфомага в банку! — обурилася Герміона. — І це я знайшла закляття, яким Лорд накладає Мітки! І тебе розсекретила! — вона ткнула Реґулуса пальцем у плече в надії, що він встане на її бік.

Зрадливий Блек зробив невинні очі.

— Я не в Ордені і не впливаю на їхні рішення.

— Гаразд! — розлючено буркнула Герміона. Вона трохи поколупалася у своїй тарілці.

— Ти ще занадто молода, — м’яко сказала Андромеда Тонкс.

— Ясно, — Герміона зиркнула на Сіріуса, однак той лише розвів руками. — Ну тоді принаймні розкажіть за ці всякі родові вміння чистокровців.

— Ми вже проводили просвіту серед малих з цього приводу, — сказав Муді. — Але не зайве нагадати, бо ми будь-якої миті можемо всі здохнути, а ви лишитеся останньою надією.

— Муді-і-і! — застогнали Талія та Андромеда. Певно, вони вже втомилися вислуховувати цей сценарій.

— Залишайтеся на нашій хвилі, бо в ефірі зоопрограма «Світ Смертежерів», — забубонів Сіріус у виделку, наче в мікрофон. — Уточню для слухачів, яких назва могла ввести в оману, що це не кулінарне шоу — не чекайте від нас рецепту смерті під соусом із дементорів.

Усі засміялися.

— Ну, я буду співведучою, — підхопила Стелла. — На Беллу Лестранж не діють фамільні таланти інших Блеків, якщо ті хочуть завдати їй шкоди. Зцілення пані Мелфой дуже навіть діє, а решта ні. Отака вона хитродупа, ця Лестранж.

— А в Блеків, власне, що за фамільний хист? — вирішила розставити всі крапки над і Герміона.

Всі представники сімейства миттю спохмурніли.

— У кого як, це більше з нашими характерами пов’язано, здається, — сказала Стелла. — Самі ж Лестранжі вміють блокувати здатність роз’являтися в радіусі кілометра, вонючки вони такі. Але цей сімейний хист дістався тільки Рабастану.

— І що ж робити? — спитала Герміона.

— Шукати Рабастана і битися з ним, якщо не можеш роз’являтися, — знизав плечима Сіріус.

— До речі, ми зараз вчимося роз’являтися, — додала Стелла. — Маєш долучитися.

— Рабастан зазвичай стежить за сутичкою звідкись зверху, — сказав Реґулус. — Щоб усіх бачити і точково давати змогу роз’являтися своїм… — він наче хотів додати ще якесь слово, можливо, «товаришам», але не став.

— Алекто Керроу дістався сімейний хист фігачити блискавками з пальців, — продовжила Стелла. — Мама вміє створювати щит Протего проти сили цієї мадам, але такий фокус не варто повторювати. У мами винятково крутий щит. Для пересічних людей типу нас єдиний шанс — це сховатися за якісь об’єкти.

— А що Роберт Розьє? — не втрималася Герміона. — Який у нього хист?

На її подив, усі виглядали розгубленими.

— У його сім’ї є якийсь фамільний дар? — здивувався Реґулус.

Герміона заклякла. На неї дивилося безліч очей і не було жодного бажання розповідати всім їм про професорку Бербідж.

— Хисту нема, просто Робі одержимий, — раптом озвався Макнейр.

Усі дружно повернулися до нього.

— Ми про це дізналися, коли Ванесса одружилася з ним. Робі дуже рано дозволили читати деякі книги із сімейної колекції, і він ще до школи був непогано обізнаний у Темній магії. У дванадцять років цей придурок уклав угоду з демоном — навіть не знаю, де він його надибав. Робі вважав, що це прикольно — бути одержимим. Ось така історія. Демон дарує Роберту різні вміння. Іноді таке відчуття, ніби щоразу вигадує щось новеньке. І остерігайтеся, тому що демон, швидше за все, ловить душі його жертв.

— І що тоді? — насупилася Тонкс.

— Притримує їх, щоб ставати сильнішим, — як ні в чому не бувало знизав плечима Макнейр.

Повисла перелякана тиша.

— Оце придурок, — замислено простягнула Стелла зрештою.

— Екзорцизм йому у сраку, — пробурмотів Сіріус.

— Ще є мій татко, — радісно нагадав Блейз. — Може поглядом викликати страшенний головний біль. Навіть убити так здатен, якщо достатньо довго буде пиритися, — їхні з Герміоною погляди перетнулися і Забіні поспішно опустив очі. Чи застосовував батько цю силу до нього?

— А ти так умієш? — з підозрою спитав Гаррі.

— Ні, я пляма на честі сім’ї, — безтурботно кинув Блейз, але цього разу йому не вдалося зіграти байдужість достатньо переконливо. Або Герміона вже навчилася розрізняти відтінки його настрою.

Потроху з теми Смертежерів (не так і багато серед них мали якісь фамільні дари) перескочили на інші. Надійшов Люпин і кинув на стіл свіженьку книгу.

— «Життя і сміття Албуса Дамблдора», — вголос прочитала Нарциса Мелфой, яка сиділа найдальше. — Авторка Ріта Скітер.

— У, гарячі плітки, жінка часу не марнує, — іронічно прокоментувала Талія.

Блейз вчепився в книгу, наче в Біблію. Може, Ріта Скітер підкинула його Забіні як зозуля? І Пансі заодно. Ці двоє вже заходилися гортати книжку.

— Директор, певно, справжня знахідка для цієї пані, — сказав Сіріус. — Ми з друзями одного разу знайшли в його кабінеті карту Нурменгарда, уявляєте? Ми за її подобою і склали Карту Мародера.

Гаррі нашорошив вуха. Реґулус недовірливо скривився.

— Він сказав вам: «Влаштовуйтеся зручніше, о, порушники всіх мислимих і немислимих правил, можете порпатися в моїх комодах»?

— Ні, ми були самі в його кабінеті! — обурився Сіріус. Він привернув загальну увагу і дуже цим тішився. — Це сталося, коли ми намагалися закидати вас гнойовими бомбами.

Хтось невпевнено хихикнув.

— Нагадай, якого саме разу? — діловито спитав Реґулус.

Сіріус реготнув.

— Ну, та історія з жіночою душовою.

— Пам’ятаю, — дружно обізвалися Реґулус і Талія, а Ґіневра закотила очі ледь не всередину черепа.

Сіріус посміхнувся ще ширше.

— Жіноча душова? — Стелла зацікавлено дивилася на батька.

Він окинув поглядом її, Гаррі та Герміону і, посміюючись, почав розповідати:

— Ми були на п’ятому курсі, а Реґ, відповідно, на четвертому. Ремус якраз став старостою Ґрифіндора…

1975

— Дже-е-ймс, — заволав Муні, намагаючись відібрати в друга кетяг гнойових бомб.

Поттер зі сміхом скочив на підвіконня і кинув бомби Сіріусу.

— Золоторогу, твою мать! — Сіріус ледве встиг перехопити небезпечний снаряд. — Я міг уже весь бути в лайні!

Джеймс порснув зі сміху, а Ремус одним стрибком розвернувся до Сіріуса — була в нього така неадекватна звичка перед повнею.

— Ми саме в ньому і будемо, якщо ви негайно не припините! — прогарчав Люпин, з напівбожевільним виглядом насуваючись на Сіріуса.

— Спокійно, Муні, — Сіріус підняв вільну руку. — Пам’ятай, брате, ми — однієї крові.

Ремус анітрохи не вразився.

— О, — Джеймс поправив окуляри, що з’їхали на кінчик носа. — Гультяй знову вражає цитатами з єдиної книги, яку прочитав у своєму житті.

Пітер захихотів — він взагалі дуже любив, коли Джеймс тролив Сіріуса.

— На відміну від вас, ботани, — Сіріус зробив неймовірно пихатий вигляд, — у мене є важливіші справи. Моєї уваги прагне безліч прекрасних юних дів…

— Щось підказує мені, що після «спілкування» з тобою, — Джеймс зобразив пальцями лапки, — їх уже не назвеш «дівами».

Сіріус різко завів за спину витягнуту руку, і Ремус машинально пробіг пару кроків, потім поспішив кинути бомби назад Поттеру. Секундою пізніше його голова опинилася під пахвою у Люпина, і той відважив йому три відчутні щиглі.

— Муні, блін, боляче! — Сіріус ледве вивільнився із захвату божевільного старости і зі сміхом промовив: — Джиме, заздрять мовчки!

Бомби знову пролетіли над головою Люпина, який намагався перехопити їх — і йому б це цілком вдалося, якби Сіріус не поманив зв’язку дорогоцінної зброї помсти рукою.

— Вони йдуть! — стривожено сповістив Червохвіст.

Поки Джеймс затягував Люпина, що відчайдушно опирався, в нішу за гобеленом, Сіріус поспішно підвісив бомби до стелі і як слід замаскував. Потім пірнув услід за друзями. Ще кілька секунд боротьби — і Люпин здався. Всі четверо затамували подих, тишком спостерігаючи, як слизеринська команда з квідичу йде коридором — бракувало двох: відбивача Генрі Ґойла і капітана, якого вони, власне, і відвідували в лазареті: клятий Руквуд прикинувся смертельно пораненим, коли Ґрифіндор був за крок від перемоги, і матч, на прохання Слизорога, перенесли. За таке слід було помститися.

У Сіріуса всередині на частку секунди ворухнулося щось підозріло схоже на докори сумління, коли він побачив свого молодшого брата — бліде чотирнадцятирічне створіння, яке примудрялося, кажучи словами Джеймса, «складати Поттеру єдину здорову конкуренцію на полі». Щоправда, Золоторіг все одно постійно виявлявся кращим.

— Все-таки це маячня, — пробурчав Волден Макнейр, другий відбивач слизеринців. Коли вони з Сіріусом зустрічалися на полі, то відправляли бладжери переважно один одного. Джеймс жартував, що щодо них обидві команди можуть не турбуватися.

— Ґрифіндор вигравав чесно, вони краще підготувалися. Навіщо ці хитрожопі витівки? — нудив Макнейр.

Сіріус і Джеймс перезирнулися, глузливо покивавши один одному, мовляв, як благородно з боку Макнейра — якось по-ґрифіндорськи.

— Заспокойся, Волдене, — закотив очі Христіан Мальсибер — найкращий загонич збірної Слизерину і до того ж новоспечений староста факультету. — Ти це вже сказав у лазареті.

— І добре, що нас принаймні ніхто не почув! — прошипів Роберт Розьє — ще один загонич і головний суперник Сіріуса з кількості юних дів, які прагнуть його уваги. Слизький блондинистий хробак.

Слизеринці невідворотно наближалися до своєї смердючої ганьби. Джеймс у передчутті потер долоні, Ремус, якого мучило сумління-кровопивця, почав нервово покусувати нижню губу, а Пітер — панічно гризти нігті. Сіріус мрійливо посміхнувся…

І тут Реґулус сів зав’язати шнурки. Розьє і Макнейр, сперечаючись один з одним, машинально сповільнили крок, Рабастан Лестранж, вірний зброєносець Реґа, він же загонич номер три, зупинився.

Мародери безшумно зітхнули. «Ну ж бо!» — подумки застогнав Сіріус. Терпіння ніколи не було його чеснотою. Реґулус цілу вічність порався зі своїми шнурками, Сіріус уже був готовий на стіну лізти. Нарешті цілі вендети рушили далі. Мародери з новим припливом надії подалися трохи вперед.

І тут до коридору з вереском влетів Півз.

— Ні-ні-ні, — ледве чутно заскавулів Сіріус: підлий полтергейст з якоїсь загадкової причини обожнював Розьє, як і більшість місцевих привидів, включно з Майже Безголовим Ніком.

Півз промайнув над слизеринцями і одним помахом своєї лапи збив снаряд: гнойові бомби повалилися на підлогу і полускали, їхній вміст розплескався коридором — не досягнув навіть кросівок слизеринської братії. Сіріус і Джеймс безмовно завили від люті, стискаючи кулаки. Наступної миті Півз із гучним «Падам-падам» відсмикнув гобелен, за яким сховалися Мародери.

Повисла важка пауза. На обличчях слизеринців з’явилися похмурі й якісь живодерські вирази — повітря між ними та Мародерами хіба що не іскрило. А потім Макнейр вихопив чарівну паличку.

Сіріус кинувся за найближчі обладунки, не сумніваючись, у кого саме полетить закляття, і випадково штовхнув Червохвоста — Пітер розпластався на вимазаній лайном підлозі. Закляття вдарило в стіну, бризнули уламки каменю, один із них полоснув по обличчю Люпина. А Ремус незадовго до повні гуманністю не вирізнявся. Косий помах паличкою — Лестранж і Розьє повалилися на спину, Реґулуса штовхнуло до стіни, паличка вилетіла в нього з руки і плюхнулася прямо в коричневу жижу на підлозі. Реґулус обурено розкрив рота.

Джеймс, регочучи, закляттям підчепив Пітера за пояс штанів і повернув на ноги. Мародери чкурнули геть, пригинаючи голови під шквалом заклять. Адреналін зашкалював. Слизеринці кинулися навздогін під стіною. Сіріус обернувся, змахнув рукою, не особливо цілячись. Розьє, на обличчі якого розпливався бордовий синець, плюхнувся в лайно, Макнейр, щоправда, схопився за обладунки і уник подібної долі. Реґулус знову заволодів своєю паличкою, попередньо очищеною закляттям, і вони з Лестранжем попрямували за іншими.

— Гультяю, супер! — зареготав Джеймс.

Мародери минули смердючу калюжу і прискорилися.

— Зачекайте, хлопці, мені слизько! — злякано запищав замурзаний лайном Червохвіст.

— Біжи, а не ний! — Сіріус підстрибнув на ходу — закляття пролетіло повз і врізалося в підлогу. Залишився обвуглений слід.

— Сюди! — Ремус штовхнув їх за найближчий кут, щоб сховатися від шквального вогню магії.

Коридор попереду був надто довгим, щоб подолати його під обстрілом. Сіріус помітив якісь двері і схопив Ремуса, що вирвався вперед, за шкірку.

— Тепер сюди! — кинув він, завертаючи.

Однак слизеринці нагнали їх навіть швидше, ніж він очікував. Вже у дверях хтось схопив Сіріуса за комір, він рвонувся і послизнувся на мокрій підлозі, потягнувши за собою нападника.

— Ні, це… — пролунав позаду здавлений стогін Реґулуса.

Хтось наступив комусь на ногу, хтось ухопився за когось, і ґрифіндорці зі слизеринцями дружно повалилися на кахлі, причому біля дверей звідкись взялася мокра дівчина, замотана в рушник — Реґулус, падаючи, машинально схопився за рушник і зірвав його з неї. Здійнявся страшний ґвалт — висоті звуку позаздрили б і кажани. Сіріус борсався під купою тіл, намагаючись виплутати свої ноги і руки, по краю свідомості прослизнула думка, що мокра кахельна підлога буває в душових.

— Я ненароком, я ненароком! — жалібно забелькотів Реґулус, прикриваючи голову рушником.

Звідусіль посипалися удари цих рушників. Реґулус завив і скотився з Сіріуса кудись убік — той миттєво отримав влучний удар шматком мила по лобі. У плутанині рук і ніг і какофонії голосів було дуже складно збагнути, що відбувається, коли раптом до нього долинув голос його однокурсниці Аліси Вуд:

— Старости?!

На мить все завмерло, навіть вереск стих. Сіріус нарешті зміг сісти. Аліса стояла прямо над ним повністю одягнена, тільки з вологим волоссям, і вбивчим поглядом дивилася на Муні з Мальсибером, що тримали один одного за барки і витріщалися на неї з таким виглядом, ніби не розуміли, що вона тут робить. Пауза дозволила хлопцям усвідомити нарешті, де вони знаходяться.

— Ох, — Пітер розкрив рота.

Їх оточували обурені напіводягнені дівчата. Старости, стоячи в обіймах, продовжували мало не обурено дивитися на Алісу, на обличчі Макнейра розпливалася хижа усмішка (як і в самого Сіріуса), Джеймс протер запітнілі окуляри і заходився витріщатися на всі боки, Рабастан Лестранж нервово хихикнув, а Реґулус міцно заплющив очі і спробував втекти плазом. Сіріус схопив цього ханжу за футболку з номером 5 на спині й одночасно із Джеймсом єхидно вимовив:

— Пані.

Наступної миті Аліса розмахнулась і один за одним вліпила два дзвінкі ляпаси — спочатку голова Ремуса мотнулася набік, а потім — Мальсибера.

І вереск відновився, набувши, щоправда, небезпечних войовничих ноток.

— Ми випадково! — знову залопотів Реґулус, намагаючись дивитися тільки в підлогу і відчайдушно вириваючись із хватки Сіріуса.

— Бий їх! — заволала одна з дівчат, і раптово звідусіль посипалися жалючі закляття.

Люпин із Мальсибером оперативно злиняли (блискуче вміння кожного старости), Пітер заверещав не гірше за дівчат, які підганяли його закляттями в дупу. Макнейр отримав рушником в око, заскавулів і спробував вибратися наосліп.

— Уи-и-и! — наступним у коридор вилетів Лестранж.

— Це все вони, — буркнув Реґулус наостанок і шалено рвонувся до виходу — шматок його футболки так і лишився в руці Сіріуса.

Чиїсь білії тонкі рученьки з несподіваною силою смикнули Сіріуса вгору. То виявилася Талія Стівенсон. Її майка промокла і трохи просвічувала — ех, шкода, що під нею виявився ліфчик; мокре волосся робило її ну дуже привабливою. Сіріус дурнувато хихикнув. А Стівенсон так погарнішала, де були його очі раніше? Він спробував віддерти її пальці від свого коміра, але Стівенсон раптом з тією ж разючою силою почала штовхати його спиною вперед до виходу.

— Стівенсон, почекай, — вишкірився Сіріус. — Мені потрібно тобі багато про що сказати. У тебе майка просвічує, — він красномовно зиркнув на її груди, але стійка слизеринка навіть не почервоніла.

— Забирайся! — гаркнула вона і штовхнула його в груди.

Сіріус знову послизнувся, випав у коридор, боляче гупнувся на спину і побачив над собою гігантську, як статуя Зевса, постать директора. Дострибалися.

— Професоре, — кивнув Сіріус. Зі своєї позиції він міг бачити волосся в носі Дамблдора, чи у нього там борода починається?

— Ще один містер Блек, — посміхнувся директор. — Не сумнівався, що й ви приєднаєтеся до нашого теплого товариства.

Сіріус тяжко зітхнув і підвівся — позаду директора з похмурими й винними обличчями стояли решта. І Розьє, вже чистенький і самовдоволений стукач.

— Йдіть до мого кабінету, панове ґрифіндорці, — сказав Дамблдор. — Пароль «зацукровані таргани», я скоро приєднаюся до вас.

І він повів слизеринців у підземелля. Сіріус із Джеймсом боязко зиркнули на Ремуса.

— О, тату, ти був крінжем, — посварила батька пальчиком Стелла.

Блейз, Пансі та Тонкс хихикали. Северус пив вино зі страдницьким виразом обличчя. Реґулус засуджував усім виглядом. Судячи з його поведінки в тій ситуації, він справді «хороший хлопець», навіть якщо заперечує це.

— Навіть не знаю, як мама звернула на тебе увагу, — додала Стелла.

— А хто це тут заговорив як бабуся? — єхидно зауважила Талія.

Стеллу аж перекосило від порівняння з Пенелопою.

— То що там з картою? — спитав Гаррі.

1975

— Якщо мене через вас відрахують, я вас приб’ю! — пообіцяв Ремус.

Джеймс завалився в директорське крісло, закинув ноги на стіл і за спиною у Ремуса безмовно зобразив вовка, що завиває: перед повнями в Люпині явно прокидався псих-соціопат. Червохвіст реготнув.

— Встань! — Муні миттєво обернувся до Джеймса і зіштовхнув його ноги зі столу.

Сіріус, насвистуючи, походжав кабінетом і прикидав, яку з цих загадкових штучок можна непомітно привласнити. Ремус, лаючись, як сварлива бабуся, витрусив Золоторога з крісла, і той випадково змахнув зі столу стос мотлоху.

— Дже-е-е-е-еймсе, — знову завив Муні.

— Гей, нічого було мене штовхати, — пробурчав Поттер.

Вони з Люпином одночасно нахилилися за паперами, стукнулися лобами й сіли на дупи.

— Невдахи, — Сіріус недбалим помахом руки відправив стос макулатури назад на стіл, потім прикликав верхню книжку і розгорнув: сторінка, яка цікавила директора, була закладена якимось пожовклим пошарпаним пергаментом. Якщо Сіріус не помилявся, заголовок статті перекладався з давніх рун як «Мапа стеження». Він насупився, вчитуючись у закорючки древніх — назва інтригувала.

— Вирішив трохи повчитися перед відрахуванням? — насмішкувато поцікавився Джеймс.

— Поклади це! — одразу опинився поруч неадекватний Люпин.

— Фу! Місце! — Сіріус відсмикнув руку, і старий пергамент вилетів із книги. — Дивись, що ти наробив, волохатий.

Впавши, пергамент розгорнувся — усередині виявилася карта. Сіріус присів і вдивився в неї: це була карта будівлі, деякі коридори на ній постійно переміщалися, створюючи рухоме коло навколо центру.

— Що це? — Джеймс сів поруч.

Пітер підібрався до них і скоса глянув на знахідку, готовий будь-якої миті відскочити на безпечну відстань. Ремус секунду повагався, потім теж опустився навпочіпки.

— Ух ти, дивіться! — Джеймс вказав на дві підписані рухомі цятки, що наближалися до краю пергаменту.

Одна із цяток мала ймення «Ріхард Шлейхер».

— Ріхард Шлейхер, — Сіріус повторив знайоме ім’я. — Це ж німецький міністр магії! Він був у нас в гостях цього літа.

Друзі мить дивилися на нього, як на пихатого спадкоємця, потім витріщилися на карту — цятки зникли за краєм.

— А це що? — Ремус тицьнув пальцем у нерухому цятку в самому центрі будівлі.

Мародери схилилися над картою нижче, не вірячи своїм очам.

— Що там, хлопці? — Червохвосту стало зовсім нічого не видно.

Джеймс розігнувся і спантеличено промовив:

— Ґеллерт Ґріндевальд? Мій дід розповідав мені про нього.

— Так, мій теж, — дружно відповіли решта.

Вони ще якийсь час напружено вдивлялися в цятку з цим іменем, а потім вона зрушила з місця.

— Це карта Нурменгарда! — осяяло Сіріуса.

— Карта чого? — не зрозумів Пітер.

— В’язниці, побудованої Ґріндевальдом для ворогів, в яку його ж і ув’язнили! — переможно вигукнув Сіріус. — Ви розумієте, що це означає?

— Не копай яму ближньому своєму — сам туди впадеш? — припустив Джеймс.

— Та йдіть ви! — Сіріус розкрив книгу — потрібну сторінку він заклав пальцем, і потряс нею. — Ця карта показує всіх, хто знаходиться у Нурменгарді! — від хвилювання він ледве знаходив слова. Треба поспішати, доки професор не повернувся. — А тут написано, як зробити таку карту!

Мить друзі просто дивилися на нього, а тоді очі Джеймса засяяли в передчутті.

— І ми могли б створити карту Гоґвортсу! — вигукнув він.

— І завжди знати, де знаходяться викладачі! — підхопив Сіріус.

Ще секунда мовчання — кожен уявляв перспективи, — потім Ремус рвонувся з наміром відібрати у Сіріуса книгу. Сіріус швидко підхопився і почав знімати копію з потрібних сторінок, завбачливо тримаючись від старости на порядній відстані.

— Сам подумай, Реме, тепер нас не зможуть ловити, а відповідно, ніколи не відрахують, — Джеймс перегородив Муні шлях до Сіріуса.

Внизу загуркотіла ґорґулья.

— Швидше, Сіріусе! — Пітер, як завжди, почав пищати фальцетом від хвилювання.

Джеймс із Ремусом завмерли в очікуванні. Сіріус перегорнув сторінку і забурмотів закляття. Тінь директора виросла на стіні за прочиненими дверима. Копія знімалася швидко і все-таки недостатньо. Ремус раптово кинувся на сходовий майданчик, грюкнувши дверима так, що вони заново розчахнулися, і звідти долинуло його перелякане бурмотіння:

— Професоре, дозвольте все пояснити, — Люпин перегородив директорові шлях. — Ми зовсім не збиралися вриватися в дівчачі душові, це вийшло випадково. Тим більше, хіба б слизеринці пішли з нами?

Сіріус зірвав копію, що відокремилася від сторінок книги, і поспішно засунув у задню кишеню штанів.

— Заспокойтесь, пане Люпине, — пролунав голос Дамблдора. — Якщо ви не заперечуєте…

Сіріус, Джеймс і Пітер впали в крісла і зробили знуджений вигляд.

— … ми продовжимо розмову у кабінеті.

— Гультяю, карта! — Джеймс тицьнув його під ребра.

На сходах запала пауза. Сіріус змахнув рукою: карта на льоту склалася, книга підстрибнула і схопила її сторінками, як пес летючу тарілку. Окинувши поглядом свою роботу, Сіріус помітив біля ніжки стола простий складаний ножик. Повагався, а тоді прикликав його рукою і засунув у кишеню спортивної мантії.

— Звичайно, — Ремус повернувся до кабінету саме тієї миті, коли Сіріус знову розслаблено розвалився в кріслі.

— Тобто ти поцупив того складаного ножа у Дамблдора? — вирішив уточнити Гаррі.

Сіріус трохи засоромився. Але це неточно.

— Це спадкове, — сказав Реґулус. — У нас є колекція поцуплених артефактів різних століть, — помітивши погляд Герміони, він додав: — Але потяг до злодійства передається тільки старшим дітям у сім’ї.

— Авжеж, вибірково так, — пхикнула Тонкс.

— Ти єдина дитина, звісно, ти заперечуватимеш, бо по-своєму ти і є старша, — не розгубився Реґулус.

Герміона згадала сьогоднішній матч. У Тонкс, Стелли й Реґулуса справді напрочуд спритні руки. Та їй було лінь вигадувати якийсь дотеп щодо цього.

Трохи згодом Талія запропонувала Снейпам лишитися у Ґримовому Лігві. Герміона, Ейлін і Ґіневра дружно поглянули на Северуса, однак йому було комфортніше бути в будинку Реґулуса. Герміона ж вирішила лишитися у замку, а то раптом у Пансі ще не все докурено, та й Гаррі зі Стеллою були тут. Реґулус теж затримався.

Сіріус, Ґіневра, Нарциса і Тонкс почали планувати свою вилазку до банку разом зі Снейпами та Муді. Школярів виставили за двері, а Реґулус вирішив піти з ними просто «по доброті душевній», як він висловився. Гаррі, Стелла, Пансі й Блейз засіли грати в шахи. Блек одразу була налаштована на помсту, бо минулого разу Гаррі виграв у неї обидві партії.

А Герміона з Реґулусом отримали змогу побути самі. Вони облаштувалися в якійсь із численних віталень замку.

— Сподіваюсь, у банку з ними не станеться нічого… такого, — тепер власна ідея не здавалася Герміоні такою шикарною. І вона знала, чому. Вона любила контролювати все самостійно, а тут її навіть до планування не допускають.

— Це, певно, була дурна ідея, — вголос озвучила жах, що накотив на неї, Герміона. — Навіть якщо це закінчиться добре для нас, то що як ґобліни потім захочуть помсти, суду…

— Азкабан має бути зруйновано, — заявив Реґулус.

Ця думка вразила Герміону. Як вона сама не подумала? В’язниця здавалася пеклом навіть якщо про неї читати, а не бути там, а туди ще й потрапляють люди на кшталт Сіріуса.

— А з ґоблінами домовимося, — знизав плечима Реґулус.

— Як, наприклад? — фиркнула Герміона.

— Якщо ми переможемо, то віддамо їм на відкуп замок Лорда і ще когось зі Смертежерів. Ґобліни люблять бізнес і нічого особистого.

Це було розумно. І збіса хитро. І трошки навіть безсердечно.

— Сто балів Слизерину, — вражено пробурмотіла Герміона.

Реґулус якось по-своєму розтлумачив її фразу.

— Я би хотів бути тим хорошим хлопцем, яким ти мене чомусь вважаєш, але… це ж не так.

Герміона згадала ту їхню розмову, коли вона питала, чи він когось убивав. Він тоді ще побіжно згадував, що був свідком «всякого».

— Гадаю, я розумію тебе дещо більше, ніж тобі здається, — сказала вона і відчула, як пече очі. — Я чого питала про Розьє… Я бачила деякі його здібності в дії.

Вона на мить зиркнула на Реґулуса і підлі сльози покотилися з очей. Герміона відчула таку хвилю провини, що, здавалося, її зараз змете. Наче поки вона була серед Смертежерів, свідомість відмежовувалася від смерті професорки, щоб ці емоції не заважали якось викручуватися в лапах Лорда, а тепер…

— Він убив професорку Бербідж, — вичавила з себе Герміона. Її почало трясти. — Він… наче вичавив з неї всі життєві сили, вона на порох розсипалася… а я, — вона схлипнула, — я просто сиділа в кутку й дивилася, — вона плутано розповіла, як взагалі опинилася в тій камері, миттєво забуваючи щойно вимовлені слова. — Моя сила проти тих тіней ніби скоцюбилася і я тільки й могла… я просто дивилася…

Далі ридання завадили говорити. Вона не хотіла отак ревти при Реґулусі, але не могла себе опанувати. Схлипи не припинялися. Щоразу, як вона казала собі годі, новий вибух плачу стрясав тіло.

Реґулус обережно торкнув її за коліно. Від теплого дотику трохи полегшало. Герміона зиркнула на нього, намагаючись не ревіти далі. Він вмостився навпочіпки біля неї.

— Іноді не вдається нічого зробити, — тихенько сказав він. — Але ти значно хоробріша за мене. Ти викликала Патронуса і врятувала Діна Томаса.

— Угу, рахунок зі смертю один один, — пробурчала Герміона вогким від сліз голосом.

— Ну, ще ж був ґоблін, а ще ти позбавила від сумної смертежерської долі кілька людей. Нарциса сказала, що й Луну Лавгуд ти допомагала витягнути.

— О, це вже чиста заслуга Драко, — в голові в Герміони промайнула дурнувата думка «Ну, принаймні це не я допомогла зруйнувати Гоґвортс». Але тепер вона не могла легко звинувачувати Мелфоя. Певно, він боявся за своїх батьків. За себе, зрештою. Шансів позбутися Мітки теж не передбачалося. А раптом так усіх можна виправдати? Та ні, Розьє ніхто не змушував вбивати професорку.

— Треба розповісти комусь іще про її смерть, вона ж, напевно, мала близьких, — з важким серцем сказала Герміона.

— Хочеш, я скажу Макґонеґел? — запропонував Реґулус.

Герміона енергійно закивала.

— Я була б тобі вдячна.

Він простягнув їй хустинку. Трохи помовчали.

— Герміоно?

— Що?

— Насправді я послав Рональда, от він остаточно і вибісився, — повідомив Блек.

Герміона шмигнула носом.

— То ти брехло?

— Формально я не брехав, а змовчав, це Блейз брехав, — діловито зауважив він.

Герміона поклала руку йому на шию, роблячи вигляд, що хоче задушити.

— Більше не бреши мені, Реґулусе.

— Вибач, — очима невинного оленятка поглянув на неї він. Але це було якесь хитре оленятко.