Історія з одного маленького містечка

У невеликому містечку проходив черговий метушливий день. Продавці розхвалювали свій товар, пройдисвіти шукали місця для ночівлі, і щоб було подешевше. Інші пасли худобу та збирали врожай. Кожен міг знайти невідкладну справу. Навіть у наймолодших жителів містечка:

– Гей, ну що там? – нетерпляче прошепотів хлопчик і поплескав свого брата по плечу. Той роздратовано відповів:

– Тихіше! Через тебе я пропустив найважливішу частину розмови, – промимрив світловолосий і зробив обережний крок вперед, але з кущів намагався не з’являтися.

– Гаразд… Але я вже не можу терпіти, – засмучено повідомив старшому брату товстун, знову відчуваючи, як щось невдоволено забурчало в животі.

Раптом блондин накрив рот брата долонею і змусив замовкнути. Чоловік, за яким слідкували малі бешкетники, продавав випічки, які були неймовірно смачні і хрусткі настільки, що тільки від їх запаху починали текти слині. Продавець, який як раз кілька хвилин тому щось барвисто розповідав своїм покупцям, кудись зник, залишивши такий апетитний товар без нагляду. Хлопчики мовчки кивнули один одному і з передчуттям, повільно попрямували до лави. Вони судорожно озиралися на всі боки і були цілком впевнені, що їх задум увінчається успіхом.

І ось вони наблизилися досить близько і вже простягли руки до гарячих ласощів як їх зупинили:

– Це погана ідея, хлопці, – посміхнувся хтось, хто стояв позаду. Брати, впізнавши голос, насупилися і з сердитим виглядом обернулися.

– Ходи звідси, Локі! – загарчав невдоволений світловолосий, а його руденький братик вирішив промовчати і просто зміряти непроханого гостя недружнім поглядом.

– А ось я візьму і не піду! – засміявся Локі і чекаючи, що брати точно кинуться на нього з намірами помститися, помчав геть від них першим. Втікати і ховатися у нього в планах не було, тому він лише почав намотувати кола навколо лави. Незважаючи на те, що він був молодшим за горезвісних братів, все одно бігав набагато швидше і моторніше.

В результаті, коли темноволосий став відчувати втому і вже готуватися не слабко отримати по шиї, раптом, з’явилася допомога:

– Що тут відбувається! Фандрал та Вольстагг! Чому це ви накинулися на Локі? – промовив суворим, але досить оксамитовим голосом чоловік, який і був тим самим господарем крамниці. Він з докором дивився на несподівано пониклих братів, які вже припускали яке покарання на них чекатиме ввечері.

Ганнар, так звали продавця найсмачнішими випічками та запашного хліба в містечку, не був жорстоким чи тим, хто комусь міг бажати зла, але зате полюбляв пліткувати. А тому можна було не мати сумнівів, що така нехай і незначна історія вже до обіду розлетиться по всьому селищу.

– Вони хотіли вкрасти ваші випічки! А я лише намагався їх зупинити, – раптом зруйнував напружену тишу Локі і вказав на братів, що насупилися. Ті явно не збиралися здаватися так просто.

– Він бреше! – крикнув Фандрал і навіть притупнув ногою для більшого ефекту. – Це він хотів обікрасти вас, а не навпаки…

– Так! – вирішив нарешті підтримати брата Вольстагг. Руденький зазвичай вважав за краще мовчати і нікуди не втручатися, але зараз вимальовувалась саме та ситуація, коли можна було сміливо сказати — виняток. – Ви ж знаєте, Локі постійно всіх дурить…

– Досить! – прохрипів ніби не своїм голосом Ганнар і пригрозив дітям пальцем. – Я знаю Локі з самого дитинства і впевнено можу сказати, що красти він не стане. А ось про вас, молоді аси, я такого заявити не зможу… – чоловік насупив брови і зміряв братів суворим поглядом. Його зазвичай добрі світло-сірі очі, раптом стали кольору грозового неба і здалися майже чорними. — Провалюйте, поки я не поскаржився на ваші пригоди батькам, — раптом Ганнар зітхнув і махнув рукою на тих, хто провинився.

Ті, недовго думаючи, рвонули дорогою до свого будинку, не маючи бажання отримати ще більше негараздів. Ще не вистачало щоб продавець передумавши і справді доповів про братів їх батькам.

– Дякую… – ледве видавив із себе Локі та обдарував Ганнара однією зі своїх найчарівніших посмішок.

Насправді, Локі сильно виділявся від решти дітей з містечка. Він виглядав досить тендітно. Був дуже блідим і чорнявим, що зовсім не було схоже на засмаглих і часто світловолосих асґардійців. Але варто було лише подивитись на великі і, здавалося, надто яскраві зелені очі хлопчика, як про всі інші недоліки в мить забували. Адже погляд у Локі був справді чаклунським, і недарма.

– Це я мушу тобі дякувати. Я давно помітив, що вони ховалися в кущах. Хотів зловити на гарячому, але раптом з’явився ти й усе зіпсував,— вже по доброму засміявся Ганнар. – І що привело тебе сюди? Так далеко від дому? – раптом стурбовано спитав господар крамниці. Адже Локі жив не просто в іншому кінці містечка, а набагато далі, глибоко в лісі. Не один звичайно і не без причини, але відстань достатня. Ганнар знав, що хлопчик не стане проходити такий шлях просто так.

– Інґвар попросив нарвати йому місячних лілій для одного зілля. А вони ростуть лише в одному місці. Точніше неподалік вашої крамниці, – посміхнувся Локі і зажмурився від сонячного світла. Йому й справді було нелегко довго перебувати під променями палючого сонця, адже його бліда і чутлива шкіра дуже швидко обгорала.

– Так… на старця Інґвара це дуже схоже, – хмикнув продавець і раптом узяв одну зі своїх ароматних випічок і простяг Локі. Той вже відкрив рота і здивовано розплющив очі, збираючись щось сказати, але Ганнар його зупинив. – Ні-ні, вважай це вдячністю за те, що запобіг крадіжці. І бажаю тобі вдалого шляху, малюк Локі.

Цього разу Локі не збирався нічого казати, а просто вдячно посміхнувся і попрямував далі, до лісу, дедалі швидше віддаляючись від лави найдобрішого аса в містечку.