Історичний екскурс

З основними засадами сучасних та відносно сучасних імен розібралися, а як же бути з минулим?

Якщо мова йде про часи Київської Русі, то бажано використовувати слов’янські імена. Пам’ятай, що двокомпонентні імена з гучними значеннями більше характерні для князів та наближеної еліти (Ярослав, Ярополк, Володимир, Святополк, Вишеслав, Мстислав, Всеволод, Горислава, Людмила (чеська княгиня, до речі)). Для простих людей варто обирати щось не таке пафосне (Бажана, Рум’янка, Вістуня, Хотян, Третяк, Милаш). В попередньому розділі є словник слов’янських імен, можеш глянути.

Після хрещення Русі з’явилися християнські імена грецького, єврейського та латинського походження, але слов’янські співіснували з ними дуже і дуже довго, практично до 17 століття (от Богдана Хмельницького хрестили Зиновієм, а в житті звали Богданом; Ярослава Мудрого в хрещенні звали Григорієм; князь Володимир носив хрестильне ім’я Василь тощо). Церква не признавала слов’янські імена, в метричні книги записувалися тільки християнські. Дуже багато традиційних слов’янських імен ближче до Нового Часу стали прізвищами – така доля спіткала імена Богун, Продан, Драган і т.д.

Десь на зламі 17-18 століття слов’янські імена остаточно занепали і перестали вживатися. В церковний календар потрапили тільки близько десяти слов’янських імен і то вони вживалися вкрай рідко.

Основна риса українського іменослова – багатство. Чужоземні корені обросли численними варіантами, багато з яких вже призабуті. Пишеш про рандомного героя чи героїню реального 17-18-першої половини 19 століття? Замість універсальних варіантів, котрі наведені в попередньому розділі, можеш використовувати численні форми: Лесько, Лесь і Олекса замість Олександра, Андрусь, Андруш і Андрушко замість Андрія тощо.

А ще Панас, Гаврош, Митько, Омелько, Яцько, Мишко, Левко, Семко, Семашко, Федь, Грицько, Григір, Вівдя, Мацько, Тиміш, Стах, Трушко, Ярема, Маруся, Гапон, Нимидора, Дося, Гафійка, Тимко, Оляна, Орися, Гнат, Оксен, Савка, Гандзя, Терень, Конаш, Ярош, Сень, Поланя, Супрун, Осип, Нечипір, Луця, Устя, Прося, Варка, Данько, Сидір, Геня, Сафат, Проник, Меланка, Яць, Дорош, Зінько, Оверко, Іляш, Лукаш, Лешко, Конаш, Прокіп, Танас, Ликера…

Всі ці форми широко побутували в народі, але в метричних православних церковних книгах якийсь Панас чи Панько обов’язково був лише Афанасієм, Дорош – Дорофеєм, Прокіп – Прокофієм і т.д. Православний священник міг дати ім’я ТІЛЬКИ з церковного календаря, дозволялося відхилення в кілька днів. Деякі священники самі іменували дітей, деякі дозволяли вибрати з кількох доступних в той день (іноді в кілька наступних) імен святих. А так як свято Івана 170 днів в році – відповідно і було дуже багато Іванів (до речі це ім’я має єврейське походження).

Таким чином імена з метричних книг в церковній формі потім записувалися в паспорти (але це вже доволі пізній процес, ближче до кінця 19 століття) і всі світські документи.

Православний іменослов доволі широкий, але переважна більшість імен не застосовувалася, тому і складається враження, що імен в наших предків не так багато. Проте народний розум і фантазія зуміли створити численні колоритні та яскраві варіанти, декотрі з яких вказані вище. Зверни увагу, що популярність тих чи інших імен не була стабільною, наприклад станом на початок 20 століття такі імена як Софрон, Терентій, Мокрина і навіть Мотря (Мотрона) вже були доволі старомодними і вживалися рідше.

Перед тим як називати героя чи героїню реалістичного фанфіку, дія котрого відбувається в позаминулому і далі поза- якомусь столітті, рекомендую подивитися чи це ім’я входить в православний церковний календар. Дівчину з-під Полтави, черкаського хлопця, молодичку з степів в умовному 1860 році В ПРИНЦИПІ НЕ МОГЛИ ЗВАТИ, наприклад, Мирославом, Русланом, Кароліною, Інгою, Вікторією, Альбертом, Анжелою чи Владиславом. Їхнім батькам просто б не дозволили охрестити цими іменами дітей (деякі з вищевказаних імен входять в католицькі календарі, а, наприклад, Вікторія – православне ім’я, додане пізніше (як і Світлана, наприклад)).

Після  приходу совітів до влади церква втратила вплив, дітей стали реєструвати в державних органах (до речі, такі комуністичні імена як Нінель, Октябрина чи Владилен насправді були доволі рідкісними, можеш так назвати одного-двох героїв фанфіка (якщо вони народилися в 20-х – 30-х рр.), але не більше). Проте більшість людей по інерції давали імена з церковних календарів. При цьому хрестильне ім’я і паспортне могли відрізнятися. Так є і зараз. Бліьшість православних священників, коли дитину назвали неправославним іменем, пропонують охрестити православним, котре має схоже звучання або значення. Думаю, що дехто із тих, хто це прочитає, знає, наприклад, Алісу, охрещену Олександрою, Лілію-Лідію, Яну або Жанну-Іоанну і т.д.

А як бути з інтелігентами та людьми шляхетного походження? А в них були свої приколи. Всередині 19 століття відбулося активне зростання інтересу до історії та національного відродження (цей процес йшов практично синхронно в більшості країн Європи). Тоді багато інтелігентів та аристократів називали дітей Ольгами, Володимирами, Людмилами, Ігорями, Ростиславами (ці імена канонізовані православною церквою в честь одноіменних правителів, але до цього часу рідко вживалися через «язичницьке коріння»).

Також в салонній обстановці різні розумні епатажні дами використовували в якості псевдонімів і різні некалендарні імена (на зразок Світлани), але це було значно рідше. Серед еліт був високий інтерес до милих скорочень – Олюся, Манюся, Лілі (причому це не Лілія, а Єлизавета, Лідія або Юлія), Люся, Нюся, Мімі (Марія або взагалі будь-яке ім’я зі складом «мі») тощо. Тоді ж масово стали використовуватися імена Віра, Надія і Любов.

Зверни увагу, що мода на імена ЗАВЖДИ йшла зверху до низу, тому ті імена, котрі полюбилися аристократам і інтелігентам (та тим, хто хотів бути на них схожим), за пару десятиліть ставали популярними серед найдемократичніших і найширших верств населення. Так було і з найкласичнішими іменами радянської епохи – такі типові серед найширших верств населення імена 1930-х – 1950-х років як Валентина, Ніна, Раїса, Клавдія, Тамара, Лідія, Зоя – це  популярні модні імена серед багатих та інтелігентних панночок 1870-х – 1910-х рр.

Також якщо пишеш про не наш час, а про радянський, то пам’ятай, що радянські реєстраторки в РАЦСах дуже кривилися на різні скорочені форми і нестандартні імена, тому в СРСР було так багато тезок.