Іскра

Чімін разом з менеджером сиділи на кухні, в той час як Техьон був у своїй кімнаті.
Він не знаходив собі місця, з того часу, як Чонгука забрала швидка, і постійно ходив по кімнаті, шукаючи собі заняття. Пройшло вже 2 години з того часу, але адреналінова бомба досі тягнула із хлопця сили. Він відчував свою вину у тому, що сталось і це не давало йому спокою. Чонгук був сам не свій сьогодні і можливо, в цьому замішаний вчорашній вечір? Він не знав відповіді на це питання і це його виводило.
Кім Техьон побачив свій фотопарат на полиці та взяв його до рук. Прогортав кілька кадрів з бару: його друзі, випивка, захід сонця. Здивовано виявив себе на останніх фото,- цього він вже не пам’ятав. Ще більше його здивувала наявність Чонгука на одному зі знімків. Він вже там виглядав стурбовано. Його мокре волосся не сховало трохи насуплених брів і Техьон знав цей погляд. Якщо Чонгук виглядає так на людях, значить щось не так. Він же завжди старається бути усміхненим. Від цих роздумів його відволік зовнішній вигляд макне.
”Коли він став більшим за мене? Це все через те, що він постійно тренується.”
Кім дозволив собі ще кілька секунд подивитись на міцне тіло Чонгука.
”Не дивно, що у нього фанатів більше, ніж у нас всіх”. Техьон всміхнувся цій думці, але йому стало трохи гірко за нього.
”Він і працює більше за нас всіх”.
– Техьон-ні!
Кім здригнувся від несподіванки. Його роздуми перервав Чімін.
– Дзвонили з лікарні. У нього тріщина в ребрі і вивихнуте зап’ястя. Казали, що болітиме, але якщо кілька днів відпочине, то швидко все мине.
– Він кілька днів буде в лікарні?
– О, ні! Він сьогодні повернеться! Тільки не сказали, коли точно. Там ще потрібно пройти якісь обстеження, але я мало запам’ятав..
У грудях в хлопця щось стиснулось. Він відчув радість, жаль і вину водночас.
– Я зараз поїду з менеджером, ми маємо узгодити дещо. Завтра фотосессія. Ти подбаєш про нашого макне?- посміхався Чімін. Він завжди старався бути для інших позитивним, коли вони того потребували.
– Так, звичайно.. – мовив Техьон і сів на ліжко.
——
Айдол сидів нерухомо, доки у кімнаті не стало темно. Він відчув, як м’язи його кору трохи заніміли і відкинувся на ліжко. Враз стала відчутною втома, яка весь день ховалась за кортизолом. Його очі вже звикли до нестачі освітлення. Він повернув голову вправо і поглянув у кімнату макне. Він встав і попрямував туди.
У кімнаті все було дуже охайно. Майже не було декору. Лише одна фотографія з 2014 року висіла на стіні над робочим столом. Всі молоді та усміхнені. Придивившись, Техьон виявив, що це було не затверджене фото. Одне з невдалих. Хлопці у нижньому ряду сміялись, хтось кривлявся, Чімін майже душив обіймами Кіма Техьона, котрий явно реготав, а Чонгук не дивився в об’єктив.
”Чонгук дивився на мене..”.
Він поглянув на свій смартфон, уже було близько десятої. Ніяких новин після того, як всі поїхали.
Він приліг на ліжко та прикрив втомлені очі. Темрява його поглинула, аж доки він не почув:
– Хьон?
Техьон побачив темний силует у дверній рамі. Він не бачив Чонгука чітко, але впізнав його голос і різко встав з ліжка. В голові запаморочилось, він похитнувся, але Чонгук підхопив його вцілілою рукою.
– Чому ти тут?
– Я чекав, поки ти повернешся.. Чімін поїхав, нікого немає. Мені сказали, що тебе відпустять сьогодні і я чекав, я хотів переконатись, що все добре..
– Хьон, все добре.
Від втомленого, але спокійного голосу потерпілого, Ві відчув щем всередині. Сльози підійшли до його очей та він, не стримавши емоцій, ступив крок та обійняв друга.
Чонгук не очікував такого, не зараз. Тріщина та забій нагадали про себе, але він не міг перервати цього моменту. Він пригорнув свого хьона однією рукою та завмер. Було відчутно, як він трохи тремтить від плачу, але плакав він тихо. Чонгуку було гірко від цих сліз, але він не міг не насолодитись цими обіймами. Він відчував тепло тіла, уткнувся носом у волосся Техьона та повільно вдихнув. Він відчував біль, втому, збудження. Але він був щасливий бути у цьому моменті. Він відчув жар в очах. В голові трохи паморочилось. Серце ладне було розірватись. Це була каторга для його виснаженого тіла, але він хотів, щоб вона не закінчувалась. Він притиснув Ві трохи сильніше до себе, але відчув, куди відпливла уся кров від голови і відпустив його. Ситуація стала неконтрольованою, а він цього не хотів.
– Ребро…
– О, вибач! Я забув! Я так переживав.. Скажи мені, Чонгук, це через мене?.
– Що?- зніяковіло перебив його макне.
– Я знаю, що вчора вночі ти бачив мене. Я щось не те сказав? Що я зробив? Я образив тебе? Ти був сам не свій сьогодні, це я винен.. Що я зробив? Я не хотів..
– Хьон, я просто погано спав. Так, я бачив тебе, але все добре. Нічого не сталось. Не треба себе винити. Це був насичений день, ти перехвилювався, не справляєшся з емоціями. Краще йди спати.
– Чонгук, можна я залишусь?
Чонгук побачив усю кімнату на кілька рівнів світліше, аніж було до того. Він побачив обличчя Ві, заплакане, з надією і жалем в очах. Та жар в штанях швидко його надоумив. Він не засне, якщо поруч буде хьон.
– Мені теж треба відпочити. Давай іншим разом.