Ірраціонально

Зйомки завжди забирали багато енергії. Так, безперечно, зустріч з фанатами придавала сили та мотивації. Приємно було думати, що чимала кількість людей вирішила вибрати саме їх, як спосіб витратити свої неоціненні години життя без права на повернення. Вони б збрехали, якби сказали, що їм це не лестило.

 

Безперервний діалог, іноді загравання з публікою, її питання, їх відповіді. Все було як завжди, формат не змінювався і це все ще було цікавим для великої кількості людей. Але чомусь саме цього разу Женя був знесилений. Спартак помітив це одразу. Якщо бути чесним, то це було важко не помітити. Женя, завжди веселий, енергійний та говіркий, зараз понуро прямував до автомобіля, глибоко замислений про щось своє. Він не показав цього перед численними фанатами, що викликало у Спартака повагу.

 

Його це трохи непокоїло. Так, втомлюватися абсолютно нормально, записи у всіх забирали немало сил, але Женя виглядав занадто, тому Спартак повинен був дізнатись, чи не замішане тут щось набагато серйозніше.

 

— Жень, – він повернувся до нього з деякою затримкою, неначе не відразу почув джерело звуку, – все в порядку?

 

— Так, – відповідь занадто поспішна, щоб бути правдою, – все окей.

 

Женя дивився на Спартака, по ледве помітному прищурові очей, він зрозумів, що той йому не повірив. А Спартак не зрозумів, що взагалі заважає хлопцю сказати правду, замість того, щоб робити з себе непереможного робота, який ніколи не сумує і навіть не думає про втому.

 

Спартаку подобалась стійкість Жені (яку, здавалося не помічав сам Женя), але в даній ситуації це була не вона, а якась дивна і непотрібна дитяча впертість. І вже це йому зовсім не подобалося.

 

Вони все ще дивились один на одного. Здавалось, що поглядом Спартак говорить все те що, чомусь не говорить нормальним способом. В ньому було змішане різне: турбота, занепокоєння і здивування. Він дійсно був здивований поведінкою Жені. Іноді, цей хлопець дійсно був непередбачуваним.

 

— Ви йдете? – від напрямку машини пролунав голос і хлопці нарешті відірвалися від споглядання.

 

— Ти знаєш, що я про це думаю. – коротко кинув Спартак Жені, – в номері поговоримо.

 

— Так, любий. – він знав, що його спіймали, тому намагався захиститись жартом, щоб трохи зменшити напругу. Так, було занадто наївно вважати, що в нього вдасться його обманути.

 

Жарт все-таки трохи заспокоїв Спартака і він легким кивком голови показав Жені йти першим і лише після того, як той попрямував до машини, сам зрушив з місця, ідучи за ним, при цьому не припиняючи стурбовано спостерігати за хлопцем.

 

Коли вони нарешті сіли на заднє сидіння автомобіля, Женя не зміг втримати тяжкий видих, ця коротка дорога забрала всі мізерні залишки сили, які в нього були. Спартак повернувся до хлопця і знову поглянув на нього. Цей погляд можна було трактувати як: “Я знаю, що тобі погано і саме тому, я змилуюсь і притримаю свої слова на потім”. Женя був неймовірно йому вдячний, бо зараз він взагалі не був в змозі думати, а про осмислену розмову, навіть не йшло мови. Тому він просто відкинув голову назад, намагаючись не концентруватися ні на чому, бо все на цю мить було важко. Спартак в останній раз занепокоєно глянув на товариша і вирішив поки дати йому спокій.

 

Женя заснув через пару хвилин. Спартак незацікавлено переглядав стрічку соцмережі. Він помітив сповіщення, яке повідомило йому, що його профіль відмітив інший користувач. Фанати часто так робили, тому це не здивувало. Фото, під яким відмітили його і Женю було трохи незвичним, але він згадав ту ситуацію.

 

Звичним ділом після подкасту було фотографуватися з публікою, їм подобалось, що вони роблять когось щасливішими. Після того як вони сфотографувалися з однією дівчиною вона попросила про невеличку послугу, а саме фото, де були б лише Женя та Спартак. Це було трохи незвично, але зрозуміло, тому вони не мали жодних причин відмовитись. Вони стали разом, Женя поклав свою руку на плече Спартака, таким чином приобіймаючи його однією рукою. Той, своєю чергою розташував свою руку на талії товариша. Женя кинув на нього швидкий погляд, але відразу повернувся до камери, посміхаючись.

 

Так, вибір пози був дивним. Він розумів це зараз так само ясно, як і тоді. Звісно, він не зізнається нікому, що просто занервував. Було звичним явищем фотографуватися з фанатами, а от лише з Женею – ні, тому він швидко зробив перше, що прийшло йому на думку. Це зовсім не схоже на Спартака, але в нього достатньо мужності зізнатися в цьому самому собі. Його цікавило лише одне: Чому? Нічого аномального не відбулося, все те саме: подкаст, люди, фото. Чому ж тоді він так себе повів? Він хотів знайти відповідь, адже нікому не подобається щось не знати, особливо коли це стосується безпосередньо тебе самого.

 

Від подальших роздумів його відволік рух збоку, повернувшись, Спартак помітив що Женя змінив положення, став сидіти ближче до нього, майже під боком, їх ноги торкалися. Як він цього не помітив? Знову незвична для нього поведінка. Тепер Спартак турбувався не лише про хворобливий стан товариша, але й про себе. Голова Жені плавно схилялася до його плеча і коли нарешті, м’яко лягла на нього, Спартак видихнув. Він навіть не помітив, що затримав дихання. Спартак відчув гаряче дихання на своїй щоці, хлопець спав спокійним сном. Він дозволяв використовувати своє плече, як подушку, йому не було некомфортно, чи незручно, тому Спартак вирішив, що немає жодної розумної причини зайвий раз турбувати Женю. Чомусь поряд з ним він не міг повністю себе контролювати й діяв ірраціонально, але зараз це не переймало його, він пообіцяв подумати над цим пізніше.

 

***

 

Коли вони приїхали, Спартак обережно розбудив Женю, легко торкаючись його плеча. Він з помітним зусиллям розплющив очі, але деякий час не ворушився, нібито намагався згадати хто він і де знаходиться. Він повільно підняв голову з плеча і розтер своє обличчя руками. Так, вигляд в нього був не найкращий, але думати про це не було сил, рівно як і про те, чому він прокинувся на плечі свого друга.

 

Нарешті зорієнтувавшись в просторі, Женя помітив, що сидить тепер один, Спартак покинув салон автомобіля. Женя мав вийти також. Він повернувся до дверей і виявив, що вони відчинені, а Спартак простягає йому руку, щоб допомогти вийти з машини. Женя прийняв руку без зайвих слів, зараз в нього не було ніякого бажання вдавати, що все в порядку і відмовлятись.

 

Зважаючи на стан товариша, Спартак припустив, що дорога до номера потребуватиме великих зусиль, тому недовго думаючи, він намагався облегшити це випробування. Навіть, коли Женя вийшов з автомобіля, Спартак не відпускав його долоні, і навіть навпаки, збільшив кількість тактильного контакту, поклавши другу руку на поясницю товариша, продовжуючи підтримувати.

 

Коли вони дійшли до номера, Спартак став позаду і потягнув за комір пальта, даючи зрозуміти, що хоче допомогти Жені роздягтися. Можливо це було занадто, але ніхто з них про це не думав. Спартак також зняв свій верхній одяг і залишив їх речі на вішалці.

 

Закінчивши з одягом, Спартак пройшов за Женею в номер. Той стомлено сів на ліжко дивлячись кудись вперед, Спартак підійшов і також опустився на ліжко, звернувши свій погляд на хлопця.

 

— Якщо це по-твоєму “все окей”, то я не маю, що сказати.

 

Тепер була черга Жені підловити іншого на брехні. Він точно знав – Спартак має що сказати, але не буде. Виходить така собі своєрідна турбота.

Він поклав долоню на лоб Жені, перевіряючи температуру. Звісно, це було не обов’язково, бо лише сліпий не помітить його стан і без градусників все зрозуміло з самого початку.

 

“Взагалі, це дуже іронічно, що людина яка кожного дня радить підписникам, що одягти по погоді, захворіла.” – подумав Спартак, але залишив свої думки при собі.

 

Жені все одно стало приємно від цього жесту, йому лестило, що Спартак турбується про нього, він відчував себе особливим.

 

— Ти весь гарячий.

 

— Тільки помітив?

 

— Це було б дуже смішно, якби ти не ледве помирав на моїх руках від температури. – все ж таки, йому подобалось, що навіть в такій ситуації, він не втрачав почуття гумору, такі люди сильні, таких важко зламати.

 

Спартак жестом показав Жені підвестися, він потягнувся до ґудзиків піджака, а інший ніяково застиг і вже хотів сказати, що не треба, але Спартак легко це передбачив.

 

— Навіть не думай, – тон, який не потерпить заперечення, – я допоможу.

 

Спартак не повинен був цього робити, все вже давно вийшло за рамки “звичайної турботи про друга”. Женя не хотів його змушувати (хоча це й була ініціатива Спартака), але нічого не залишалось, окрім як приймати все це.

 

Він закінчив з ґудзиками та зняв з чужого тіла піджак. Далі допоміг розв’язати краватку, Спартак помітив що вона була трохи туго зав’язана і робила становище Жені ще складнішим, але звільнившись від неї, він став почуватись більш вільно.

 

Декілька секунд Спартак провів в роздумах. Допомагати зняти сорочку і штани вже трохи занадто, але в його голові відбувалася серйозна боротьба і він не знав, як краще вчинити, але ситуацію врятував сам винуватець сумнівів.

 

— Дякую, та далі я сам.

 

— Добре. – він нічого не заперечував, – тоді я сходжу за ліками, тут аптека недалеко.

 

Женя кивнув, а Спартак повернувся в коридор. Одягнувшись, він кинув на Женю неспокійний погляд. Він не хотів залишати його самого. Він розумів що страх безпідставний, Женя не мала дитина, нічого не відбудеться, покинь він його на декілька хвилин. Ще раз подумавши, що він поводиться дивно, Спартак вийшов з кімнати й направився за ліками.

 

***

 

Коли Спартак повернувся, він побачив, що Женя лежить під ковдрою і читає щось в телефоні. Спартак би обов’язково розповів, як це шкідливо, але зараз в нього були інші наміри. Він пройшов до столу і почав готувати чай. Звісно, це не вилікує його моментально, але точно полегшить страждання хворого. Він повернувся до ліжка, знову сів на нього і подав чашку з гарячим напоєм Жені, руки якого трохи тремтіли.

 

— Ти як?

 

— Вже краще.

 

— Краще?  Так само як в минулий раз? – звісно, було очевидно, що він нагадає Жені його акт самопожертви.

 

— Ні, реально краще. – Спартак бачив, що він не брехав, тому заспокоївся.

 

— Добре, – він продовжував дивитись на обличчя Жені, вишукуючи признаки погіршення стану, – так, це добре.

 

Завершення фрази було дещо тихішим, що видавало хвилювання Спартака за товариша. Поки Женя пив чай вони мовчали, кожен думав про щось своє. Здається, ця ситуація змусила їх переосмислити своє відношення один до одного.

 

Спартак думав про те, як незвично мати бажання піклуватися про когось, хвилюватися, не бажати залишати наодинці. Женя завжди головне джерело енергії в їх команді, тому бачити його таким безсильним не подобалося нікому. Спартак хотів зробити так, щоб ніщо у світі не змушувало Женю почувати себе так, поки він з ним. Він знав, що ніхто неспроможний повністю знищити весь біль і нещастя в житті Жені, але в силах Спартака облегшити його, зробити майже непомітним. Так, він хоче цього для Жені. Спартак хоче цього для них.

 

Женя неспішно пив чай, але весь він на цей момент був у своїх думках. Він знав що Спартак ніколи не покине його, якщо знадобиться допомога, але все, що відбулось сьогодні відчувалось по-іншому. Занадто багато, занадто ніжно, всього було занадто. Жені було приємно це, не просто сам факт турботи, а те що вона була саме від Спартака. Йому подобалось отримувати її, він хотів віддавати її в такій же самій мірі. І саме це він не хотів боягузливо ховати всередині себе.

 

Женя допив чай і відставив чашку на столик біля ліжка. Спартак все ще мовчав, і був повністю занурений у свої думки. Так відбувалося поки він не відчув доторк до своєї руки. Женя взяв його долоню у свою і тримав, це було приємно обом, тому ніхто не наважувався перервати цей інтимний момент.

 

— Дякую, за все, – першим заговорив Женя, – серйозно, я не знаю, що робив би без тебе.

 

Спартак мовчазно дивився на нього, обдумуючи, що сказати на таку заяву. Він не очікував, що Женя скаже таке, тому зараз він не знав, що відповісти.

 

— Не дійшов би навіть до машини? – вирішив пожартувати Спартак, безпечний варіант, – Нічого страшного не відбулося б, ти знаєш.

 

— Ти знову робиш це. – з посмішкою відповів Женя, – Знову прибідняєшся.

 

Спартак був згоден з ним, але нічого на це не відповів. Женя ще більше наблизився до нього, не відпускаючи його долоні зі своєї. Він поклав своє підборіддя йому на плече, Спартак не був проти, лише міцніше стиснув руку Жені. Вони сиділи в тиші декілька хвилин, наче у світі існують тільки вони.

 

— Ти дуже важливий для мене, – сказав Женя, ледве відчутно торкаючись носом щоки Спартака, той в свою чергу наблизився ближче – завжди будеш, я хочу, щоб ти знав це.

 

Спартак повернув голову, щоб подивитися на Женю. Вони були дуже близько один до одного, він знову відчував гаряче дихання, але тепер ще ближче, наче зараз воно пропалить йому шкіру. Вони зустрілися поглядами, кожен чекав, що ж буде далі.

 

Нестерпне очікування перервав Спартак, він піддався вперед, повільно торкаючись своїми губами губ іншого. Поцілунок можна було б вважати невинним, але Женя поглибив його, він обійняв Спартака за шию, притягуючи його ближче. Руки іншого знайшли собі місце на талії Жені, час від часу стискаючи, для того, щоб переконатися, що це все насправді. Перервавши поцілунок, вони на деякий час так і залишись в тому самому положенні, навіть міцніше притиснувшись один до одного. Сидіти так було дуже приємно, здавалось… правильним?

 

— Ти в курсі, що тепер ти теж хворий? – першим порушив тишу Женя.

 

— Господи, так. – з награним невдоволенням промовив Спартак, – Я закохався, а не втратив частину мозку.

 

Женя на це лише розсміявся і ніжно притиснувся своїм лобом до лоба Спартака.

 

— Мені не варто очікувати на краще відношення, чи не так? – все ще сміючись, запитав Женя.

 

— Багато хочеш. – відповів Спартак і залишив на лобі Жені легкий поцілунок.

 

Спартак згадав свої слова про те, що хоче закохатися. Як то кажуть: “За що боровся, на те й напоровся”. Виявилось, що він не був готовий до того, що прийде разом з закоханістю. Поряд з Женею все ставало трохи непередбачуваним, навіть Спартака це не оминуло. Якщо бути закоханим означає поводитися дивно, нелогічно та ірраціонально, то заради Жені, він не проти побути таким, хоча б іноді.