Частина 22: Інь і Ян

Хлопець спрямував на нього зосереджений погляд, потім, коротко відповів:

– Ну, вперед.

Мейлі обійшов довгий стіл і зупинився біля крісла, на якому сидів Рей.

– Це вам! – він тицьнув мало не в обличчя тому довгу тонку коробочку, та плитку темного шоколаду.

Рей усміхнувся та забрав з його рук подарунок.

– І що це?

– Ще не відкривайте! – він скрикнув так голосно, що всі, хто був за столом, злякано витріщилися на нього.

– Н-не… зараз. – з палаючими щоками додав Мейлі.

– Пха-х, добре, добре, – він з усмішкою глянув молодшому в очі. – А коли можна буде?

– У вечері…

– Гаразд, – Рей покрутив у руці вручений йому шоколад. – Ух ти, це той чорний шоколад із шматочками зеленого яблука, про котрий ти мене запитував?

– Так, саме він.

– І де ти його купив?

Мейлі замовчав. Він же не скаже, що їздив за шоколадом до самого Лондона і обійшов майже п’ять пекарень і кілька кондитерських магазинчиків з солодощами, щоб знайти потрібний шоколад.

– Ах, ну… У першому магазинчику, що трапився.

Парубок перед ним схилив голову на бік і з хитрою усмішкою заглянув йому у вічі. Мейлі нервово стиснув губи, але продовжив дивитися на того.

– Хм, дякую. – Рей опустив погляд, розглядаючи упаковку шоколаду.

Саманта, що сиділа поруч з ним, кидала на них не добрі погляди:

– Значить… Мейлі за шоколад ти подякував, а мене за дорогий годинник, ні… Може, ти і мені нарешті скажеш спасибі!?

– Ах, так, точно. – Рей відклав подарунки і взяв у руки годинник Саманти, затім, не соромлячись, одягнув їх на руку Мейлі.

Очі Саманти розширилися від шоку, як і у всіх присутніх.
Містер Крайтон сердито по дивився на Рея. Куточки його губ помітно смикнулися. Приголомшений Мейлі забігав очима на всі боки. Від не задоволених поглядів циркових артистів йому стало не по собі. Він поспіхом зняв зі своєї руки годинник і, пхаючи його назад у долоні хлопця, випалив:

– Цей подарунок виключно ваш! Саманта дуже старалася вам догодити і з’їздила до самого Лондона щоб забрати їх! Я сам тому свідок!

– То ви були у Лондоні?

Мейлі негайно прикрив рота руками.

Рей не втримався і засміявся:

– Пха-ха-ха, треба ж, ти примудрилася потягнути його з собою на нудний шопінг?

Саманта скрипнула зубами гнівно дивлячись на кузена.

Той, раптом, замовк. На його руку почали проти волі натягувати срібний годинник.

– Агов, що ти…

– Ось так, – застебнувши ремінець, Мейлі самовдоволено посміхнувся. – Не чемно відмовлятися від подарунків. Якщо ви знімите його, то я заберу свій подарунок та шоколад собі. Зрозуміло?

Парубок з пів хвилини пронизував того пильним поглядом, після чого відповів:

– Добре.

– Швидше, налітайте! – Кейсі вже розрізала торт для всіх і, насамперед, поклала шматочок для іменинника, а тоді вже підходила з тортом до інших.

Після святкового застілля вони вийшли з шатра. Но не встигли вони далеко відійти як почувся хрускіт снігу та поспішні кроки.

– Ре-ею!! Лови подаруночок!

Вони обернулися. Несподівано до рук іменинника прилетіла книжка обгорнута в червону стрічку. Мейлі вловив на її обкладинці значок попередження… 18+

– Ха… Ти знущаєшся? – кинув Рей вищому за нього самого, хлопцю, що з широкою посмішкою підбіг.

 Незнайомець років від 20-ти не дивлячись на велике свято, чомусь був одягнений у яскравий, червоний наряд циркача та мав тонну гриму на обличчі, наче спеціально хотів його приховати. Однак шия не була замаскована і тільки по ній Мейлі помітив, що артист — темношкірий. Його губи блищали чорною помадою, а на покритому білою пудрою обличчі виднілися два перевернутих синіх трикутників під очима. Його волосся відрізнялось, адже було темним з м’ятного кольору, пасмами.

Артист невдоволено оглянув молодшого, і фиркнув:

– Хто це, Рей? Ти що, мені зраджуєш?

Рей посміхнувся, відмахнувшись:

– Мій партнер по номеру. – об’яснив він другу.

– Мені це не почулося? Ти більше не заводиш подружок? Чи значить це, що в мене є шанс?

– Ні, Стенлі, хоча, якби ти був дівчиною я б не роздумуючи зустрічався з тобою, адже, щоб так глотати щось, треба мати неабиякий талант.

Стенлі, вловивши його нахабний жарт в свій адрес, пирхнув:

– Та пішов ти. – після цього темношкірий нахилився та спеціально голосно мовив, розплившись в усмішці:

– Поговоримо про це вечером, любчику.

Цього разу прийшла черга Рею бути осоромленим та штовхати того. Він цокнув язиком:

– Циц, досить говорити подібні непристойності, люди можуть не так зрозуміти.

Стен лиш знизив плечима, та, прикривши рукою з синім лаком на пальцях, губи, мовив:

– Вибачайте, містере Крайтон, но в мені кипить кров афроамериканця, а не нудного англійця, тому культурність мене мало хвилює. Та й хто в здоровому глузді сприйме ці пустощі за прав-…

Вони обоє здивовано перевели погляди на Мейлі, який відверто вирячався на них:

– Пане… Ви з цим хлопцем…

– Схоже, дехто, все ж не у своєму розумі. – перебив з насмішкою того, парубок. – Мейлі, це цирк: тут всі жартують. Не будь таким серйозним, а то не впишешся в трупу. – він перевів погляд на іншого. – Познайомся, це Стенлі. Він майстер… Поглинати мечі.

– Не називай мене так! Я – Арлекіно!

– Хах, як скажеш.

Арлекін зробив крок, та схопивши Мейлі за руки, почав з ним кружляти по снігу, вигукуючи:

– Привіт, привіт! Радий вітати у славнозвісному англійському цирку! Гарно тренеруйся і зможеш стати ще однією зірочкою під цим куполом! Хах, хоча, ти вже виграв це життя раз у парі з таким красунчиком~ – на цій ноті він зупинився, та одарив брюнета повітряним поцілунком.

– Вмієш же нахвалювати. – Рей з усмішкою спостерігав за ними.

– Цей прекрасний язик вміє не тільки лестощами розкидуватися. Ех, він багато разів був порізаний, но ще більше, оскверненним. – з цими словами “Арлекіно” висунув на показ язик. Той і справді мав царапини. – Но, мабуть, це плюс, адже всі ми тут чимось особливі, от наприклад ти, Мейлі, у нас виносливий. Надіюсь, у всіх сенсах.

Молодий артист не зрозумів до чого він хилить, а от Рей добряче стукнув друга по плечах, посміхаючись.

“Тепер я зрозумів, що у мене в конкурентах не тільки циркові дівчата… І це мене ще більше гнітить…” – подумав Мейлі, спостерігаючи як хлопці розмовляють між собою. Несподівано він зробив до тих крок, і, взявши Рея за руку, посміхнувся тому:

– Ви втомилися від святкувань. Ходімо додому? – краєчком ока він помітив дивний вираз на обличчі Арлекіна, що не відривав від нього очей.

– Так, ходімо. – Рей відняв руку та направився вперед. Мейлі хотів попрямувати за ним, але, раптом, його обхопили руками ззаду, та, притуливши до себе спиною, пошепки спитали:

– Він тобі не байдужий?

Мейлі на мить охопило тремтіння.

“Як він… Невже це через…” – його думки перервали:

– Не опусти шансу заволодіти ним. Впевнений, він не втримається від такого милого малюка. – одразу після цих слів він його відпустив:

– Ну, бувай! Я ще не доїв тортика! – широко посміхнувшись, махнув той рукою, та в підприжку почимчикував назад в шатро. – Тортик! ~

Мейлі стовпичив як вкопаний, спостерігаючи за дивним артистом.

“Щ-що він цим хотів сказати!?” – стараючись зібрати думки до ладу, він зітхнув і підбіг до Рея, от тільки їх знову хтось наздогнав… З’ясувалось, це був – старий-добрий клоун. Той розмахував маленькою гілочкою омели, а іншою рукою показував собі на щічку.

– Відстань стариганю, ти вже всім набрид. – нахмурено зиркнув на того Рей. – Нам ніколи дивитися твої чудесії ми йдемо додому.

Бенедикт зобразив сумний вираз обличчя і ображено надув губки, але відразу після цього підняв вказівний палець угору: ніби-то в нього з’явилася ідея. Після, він знову їх наздогнав і став перед ними, загороджуючи собою дорогу. Рей насупився і відкрив рота, з наміром знову грубо відшити клоуна, але перед його очима раптово з’явилася гілочка омели, через що він замовк і спантеличено глянув на старого. Той вказав на нього пальцем, потім перевів на Мейлі і надув свої губки у вигляді “поцілунку”, помахуючи над ними омелою.

Мейлі спершу дивувався чого той від них хоче, але коли до нього прийшло усвідомлення на що саме Бенедикт натякає, він тут же весь почервонів і зніяковіло забігав очима навсібіч. Йому здавалося, що старовинна традиція з омелою викличе у його дратівливого партнера черговий напад злості. Але Рей тільки хмикнув і з усмішкою глянув на нервового хлопчину. Несподівано, Мейлі помітив, як він схиляється до нього. Серце застукотіло барабаном, а стиснуті долоні притиснулися до грудей. Він затамував подих, спостерігаючи як відстань між ними по секундно скорочується. Рей невідривно дивився в його очі, тоді, опустив їх на губи і ніжно поцілував у щоку.

Мейлі закам’янів, спостерігаючи як той із самовдоволеною усмішкою робить крок назад.

“Що!? Він… він же хотів поцілувати мене в губи?… Точно хотів! Але в останню секунду передумав і поцілував у щоку! Або він із самого початку мав намір поцілувати саме в щоку?..” – торнадо думок закружляло у нього в голові, але сніжинка, що пролетіла перед очима, змусила його приголомшено скрикнути:

– Сніг! Дивіться, сніг пішов!-Мейлі почав вдивлятися в небеса, радісно посміхаючись. Мереживний покрив сніжинок тонким шаром обсипав землю. Несподівано, поряд з ним, Рей скинув свій шарф у клітинку і окутав ним Мейлі.

– У тебе шия гола. Так і захворіти не довго.

Молодший сором’язливо уткнувся носом у червоний шарф, вдихаючи його аромат. Як раптом, розпереживався:

– Стривайте… я не можу забрати у вас єдиний шарф!

– Він не єдиний. У мене є такий самий, тільки синій.

“Синій? Чи означає це… що ми ходитимемо в парних шарфах?”

– Але що, якщо через мене ви застудитесь?

– Не бійся, у мене міцний імунітет. Ти вже якось впевнився у цьому.

“Він і справді такий дбайливий”.

Мейлі взяв Рея за руку. Хлопець на цей ніжний жест лише схилив голову і спитав:

– Що таке? Ти втомився чи стало погано? Може, провести тебе до медпункту?

-…ні. Все добре. Просто холодно стало. Кажуть, коли мерзнеш, потрібно зігріватися один до одного. Ви не проти, якщо ми ось так підемо? – він притулився до нього, міцно тримаючи за руку. Но Рей висмикнув долоню і відступив, буркнувши:

– Так не зручно йти.

“Коли ж ти відповіси мені взаємністю хоча б трошки…”

Клоун біля них почав весело плескати в долоні, адже помітив нових “жертв”. Залишивши хлопчаків у спокої, він побіг до дівчат, що сварилися одна з одною. Мейлі теж помітив їх, то були… Саманта з Ніколь. Чорноволоса дівчина з купою пакетів у руках задерла підборіддя, з усмішкою дивлячись на іншу:

– Що, завидно стало?

– Ха! Наче є чому заздрити! – та з холодом глянула в її очі. – Мені, навпаки, шкода тебе. Ти так старалася, що аж до Лондона по їхала, але твій подарунок прийняли за сміття.

– Ти!.. Ти взагалі мовчала б! У тебе жодного подарунка не було!

– А мені й не треба дарувати нічого! Це ж не я вирішила помиритися з цим ходячим токсичним заводом!

Бенедикт підбіг до них і вручив у руки Ніколь омелу, після чого підморгнув дівчаткам і як ні в чому не бувало, попрямував до намету цирку.

– Ем?! Стій, Бенедикт! Що мені з цим…  – вона подивилася на Саманту і її щоки відразу почервоніли.

З цирку вийшли місіс і містер Коулман, які мило воркували між собою. Побачивши тих, Ніколь вчепилася рукою в руку жінки і передала їй омелу.

– Оуу, дякую, кішечка. – Роуз почала розмахувати гілочкою над головою свого чоловіка, після чого вони злилися у солодкому поцілунку.

Ніколь відвела збентежений погляд і почимчикувала до себе, вже й забувши про всяку там сварку. Саманта лише кинула незрозумілий погляд на неї, після чого підійшла до хлопців і вручила Мейлі кілька пакетів.

– Це твоє. Обов’язково одягни щось із цього завтра. – після своїх слів вона кинула косий погляд на байдужий вираз кузена і з гордо піднятою головою по крокувала до себе.

– Рей! – пролунав приємний дзвінкий голос місіс Міллер. Та підбігла до них із купою пакетів та якимось великим горщиком.

– Це тобі від членів цирку. А це – від мене! – вона передала в руки здивованому парубку подарунки. – Тут трохи солодкого, а в горщику саджанець яблуні!

– Чого це вони так розщедрилися?.. – здивувався він, приймаючи дари.

– Це тому, що всі тебе люблять, любий!

– Хах, он як? Я дуже радий цьому. – він усміхнувся їй. Але чомусь для Мейлі ця посмішка видалася дивною.

Вони, нарешті, змогли прийти додому та переодягнутися. Позбутися тісних святкових шмоток було на радість обом, а в першу чергу Рею. Скинувши своє взуття і піджак він шпурнув все це в глиб трейлера під свій стіл. Розстебнувши білу сорочку, він повалився на ліжко, полегшено зітхаючи:

– Нарешті все минуло. – розплющивши очі, він глянув на свого сусіда, що як раз роздягався. – Хм, бачу, моя сестричка і тобі прикупила одягу.

– Це… я не знав, що вона повезе мене до Лондона, – складаючи одяг у шафу, відповів Мейлі. – А коли зрозумів куди ми їдемо, хотів відмовитись, але…

– Їй було на це байдуже, правильно? – припустив Рей.

– Ну, можна й так сказати.

– Ти знайшов мій подарунок?

– Так! – він вийняв із кишені штанів зелену упаковку. – Це справжній васабі!?

– Ага, – Рей підвівся і посміхнувся тому. – Ти вже пробував?

– Ще ні! – Мейлі підбіг до кухонної шухлядки і взяв звідти дві чайні ложечки, після чого підійшов і простяг одну йому:

– Спробуєте зі мною?

– Ну, давай. – безтурботно знизав плечима парубок.

Мейлі присів, відкрив упаковку і першим спробував зелену жижу:

– О! А це смачно!

Дивлячись на нього, Рей здивовано підняв брови:

– Тобі…правда подобається?..

– Авжеж!

– Ну, гаразд, тоді і я спробую. – сказавши це, він набрав пів ложечки васабі і направив до рота. За дві секунди його губи стиснулися дугою, а очі широко випучились. Він ривком підірвався з ліжка і підбіг до кухонного крана.

Мейлі не зрозуміло глянув на нього:

– Вам не сподобалось?

– Кха! Аж ніяк ні! – жадібно ковтаючи воду прямо з-під крана прошипів хлопець. – Трясця! Ця фігня дуже гостра! Як ти можеш це їсти!?

– Правда? Мені здається воно не гострим… – Мейлі спробував ще дві ложечки васабі і знизав плечима.

– Блін… Ти й справді дивний. – Рей почав омивати своє обличчя і глибоко вдихати та видихати ротом повітря. Після того, як він зміг прийти до тями і спокійно переодягнутися в домашній одяг, Мейлі запитав його:

– Не хочете скуштувати мій шоколад?

– Сподіваюся в ньому не має васабі…

– Хі, ні, не має. – він усміхнувся у відповідь на підозрілий погляд. – Можете не переживати.

Рей сів на ліжко. Розкривши обгортку, він розламав шоколад, пробуючи його на смак:

– Ух ти, це сто відсотковий шоколад. Мені подобається.

– Правда? – зрадівши, Мейлі теж взяв шматочок чорного шоколаду і почав розпробувати. Після, скривив обличчя і через силу ковтнувши, відповів:

– Він гіркуватий…

– Пхах! Я ж казав, що він буде гірким! – Рей задоволено розсміявся, після чого поклав до рота ще кілька шматочків, і відповів:

– Не знаю як тобі, але мені подобається темний шоколад, ще й із яблуком. У новинку таке пробувати.

Юнак самовдоволено посміхався, спостерігаючи за хлопцем, що з великим апетитом мотав шоколад. Сидячи поруч, він відчув запах його духів:

– Раніше ви не користувалися духами…

– Ах, так, – Рей підсунувся до нього наставляючи шию. – Від мене сильно тхне ними?

Мейлі ніяково нахилив голову, щоб краще вивчити його новий запах.

– Кхе, якщо чесно… То вони надто терпкі.

– Так. Вони мені теж не подобаються, – зізнався він. – Їх мені ранком подарував дядечко. Вирішив разок пшикнути на себе. Хто б міг подумати, що від мене настільки сильно буде разити ними…

– Вам краще без парфумів. – посміхнувся Мейлі. Несподівано він впритул схилив голову до уголовини між ключицями Рея. Вдихнувши лиш раз, він зазначив:

– Ваш особистий аромат на богато кращий за будь які парфуми… – він підвів очі, розглядаючи застиглий вираз обличчя Рея, який ніби-то задумався про щось і витав у хмарах. Мейлі не спішно відсторонився, но очей з того так і не спустив. Він і сам здивувався чому, бо цей пильний погляд завжди бентежив його, но зараз… Хотілося дивитися вічі в вічі.

– Он як? – Рей усміхнувся, схилив голову, і понюхав його шию. – Мені здається, чи… Ти пахнеш випічкою?

– Це тому що я допомагав місіс Міллер з тортом сьогодні… – Мейлі зніяковіло прикрив долонею свою шию і відвів погляд.

Рей здивувався, але одразу ж усміхнувся йому:

– Хах, тепер зрозуміло чому сьогоднішній торт був солодший за всі попередні торти Кейсі.

– Я… ненароком висипав більше належного в рецепті цукру. – він винувато почухав свою щоку.

– І чому я не здивований? – Рей зітхнув, прикривши очі. – Скоріше за все ти і повоювати встиг на кухні у Кейсі. Схоже, твоя мати нічому тебе не навчила.

– Вчила! – заперечив Мейлі.

– І чому вона тебе навчила?

– Ну… багато чому, – він почав перераховувати на пальцях. – Наприклад: читати, писати, рахувати, малювати, говорити французькою, англійською, а ще, танцювати.

– Танцювати? – Рей зацікавлено поглянув на нього. – Покажеш, як ти танцюєш?

– Н-не зараз! – поспіхом заперечив Мейлі, розмахуючи перед ним руками. – Для танців потрібен партнер…

– У тебе ж він є, – посміхнувся парубок. – Я ж твій партнер, забув?

– Я знаю, але… Тут за мало місця! Та й я втомився за сьогодні… – Мейлі намагався якось від говоритися, тому що йому було дуже ніяково танцювати з ним.

Рей знизав плечима.

– Гаразд, тоді наступного разу. – тут, він дещо згадав і, відклавши шоколад, глянув на нього:

– То тепер можна по дивитися на твій таємний подарунок?

– М-можна. – він зніяковіло посміхнувся.

Хлопець приніс його подарунок у довгій коробочці. Присівши поряд, він зацікавлено відкрив її і відразу здивувався:

– Браслети?

– Парні браслети, – червоніючи, поправив того Мейлі. Після чого він вийняв з коробочки два тонкі срібні ланцюжки з двома чорно-білими підвісками, пояснюючи їхнє значення:

– Ця чорна половинка називається — “Інь”, а біла — “Ян”. Згідно з китайським повір’ям, вони символізують дві протилежності, які, зливаючись разом, утворюють одне ціле. Інь – це темрява, а Ян – світло.

– Хм, ясно давай мені чорний. – Рей по тягнувся до браслета, але Мейлі відвів руку в сторону.

– Ні, вам треба взяти білий. “Ян” більше підходить під ваш твердий, сильний характер.

– Он як? – парубок підняв ліву руку. – Тоді одягни мені його.

Очі Мейлі радісно заблищали. Він акуратно зачепив йому на зап’ястя браслет. Інший з усмішкою розглядав ланцюжок з підвіскою “Ян”, що нагадувала собою рибку, або, можливо, вигнуту крапельку. Рей узяв із його рук іншу половинку браслета:

– Тепер твоя черга.

Мейлі простяг йому руку. Рей кивнув:

– Все, готово. Як тобі?

Опустивши очі на витончений браслет, він щасливо посміхнувся.

– Мені подобається, а вам?

– Красиво. – стримано відповів той.

Несподівано, в їхні двері по стукали. Рей пішов відчиняти, а Мейлі, здивувавшись, зліз з його ліжка.

– Щасливого Різдва! – пролунав незнайомий дівочий голосок. – І з днем ​​народження вас, пане Рею!

Мейлі підійшов і зацікавлено висунувся з-за спини хлопця. Він впізнав гостю – це була та чорнява дівчина, яка кілька днів тому брала участь у його грі в їдальні. Незрозуміло з якої причини, але він не був радий її бачити і демонстративно скривив губки так, щоб його зневажливий вираз обличчя могла бачити тільки вона, а не Рей.

– І хто ти? – спантеличено запитав її парубок.

“Ох, він же не бачив її тоді… Тільки обіймав”, – згадуючи їхні міцні обійми, Мейлі сильно насупився, з неприязнью поглядаючи на прибулу.

– Мене звуть Ванесса, – чемно представилася гостя. – Я одна з вершниць. Я ще від недавна приєдналася до вашого цирку, і хочу сказати, він просто чудовий!

– Он як, – з байдужим виглядом Рей схилив голову. – Дуже радий за тебе. То, навіщо ти прийшла?

– Ах, так! – Ванесса різким рухом руки вручила йому коробку цукерок та якусь листівку. – Це вам! Прошу вас, прочитайте побажання пізніше, один, і спробуйте цукерочки!

Мейлі подумки посміявся з неї:

“Ніколь вже розповідала, як він відмовляв усім підряд дівчатам у цирку. Впевнений, вона не стане винятком”.

Але несподівано для нього, Рей, все ж, прийняв подарунок, після чого вони з дівчиною зустрілися поглядами і на довго завмерли вивчаючи один одного. Така картина сильно розлютила Мейлі. Він не встиг і сам збагнути, як вже опинився перед Реєм і, з викликом дивлячись у вічі високої артистки, голосно промовив:

– Ванесса, правильно?

Та опустила на нього очі, після чого всміхнулася:

– А! Ти ж той хлопчик, що приєднався до ряду дівчат у їдальні! Метью, начебто?

– Я Мейлі! – обурився він.

– Ах, пробач. Помилилася, – вона ніяково усміхнулася і простягла йому руку. – Правильно. Я Ванесса.

– І скільки тобі років? – схрестивши руки, запитав її Мейлі.

– Двадцять, а що?

– Ти надто стара! – відверто заявив він.

Від подібної прямолінійності здивувалася не тільки вершниця, а й Рей, який буквально за секунду після його слів вибухнув гучним сміхом, хапаючись руками за свій живіт. Поки той сміявся до сліз, Мейлі висунувся з трейлера, нависаючи над нею, і нахабно посміхнувся просто в обличчя дівчині, ніби натякаючи на те, що в цьому раунді переможець він.

Та насупилася, невдоволено дивлячись на нього. Раптом, перед Мейлі встав Рей і заштовхав його рукою назад до кімнати.

– Пх-х, ох, я не можу з тебе… Кхм, Ванессо, пробач його за це. Спасибі за подарунок. До зустрічі.

“До зустрічі?! Яке ще “до зустрічі!!!?” – Мейлі хотів знову влізти між ними, але Рей загородив собою вихід, не даючи ні пройти, ні пролізти і акуратно відштовхував його рукою назад у глиб трейлера. Мейлі настільки розсердився, що почав бити його по руках і штовхатися, але всі його спроби були марними.

“Прокляття! З чого він зроблений!? Не посунути!”

Рей, врешті, попрощався з гостею і відійшов у бік, щоб зачинити за дівчиною двері, але Мейлі раптово вискочив на нижні сходинки в шкарпетках, і голосно вигукнув їй услід:

– Більше не появляйся тут! Ти йому не підходиш! Ясно тобі чи ні? – після цього він зайшов і з силою грюкнув дверима.

Коли йому нарешті вдалося вгамувати свій запал, він почув ще одну хвилю сміху за своєю спиною:

– Аха-ха-ха! Що з тобою сьогодні? На тебе так лондонське повітря вплинуло? Пха-ха!

– Ви! – все ще сердячись, Мейлі ривком розвернувся до того. – Навіщо ви прийняли її подарунок?

– А чому б і ні? – Рей злегка примружив очі. – Чи не ти казав, що не ввічливо відмовлятися від подарунків?

– Говорив, проте… – Мейлі замовк, за думавшись.

“Що зі мною?.. Це і є ревнощі про які мені розповідав Домінік? Чому я його узагалі ревную? Адже ми навіть не зустрічаємося…”

Він не міг зрозуміти своїх почуттів зараз. Але одне він знав точно: він не хоче бачити ні Ванессу, ні будь-яку іншу дівчину поряд з Реєм!

– М-да, з кожним разом ти все дивніший, – схрестивши руки, Рей з глузуванням глянув на нього. – Спершу кажеш, що всі люди в цирку тобі здаються хорошими і добрими, а тут, виганяєш нізащо дівчину. Вирішив вже в мої матусі записатися і недолугих невісток відганяти?

Мейлі підібрав губи, ображено дивлячись на нього.

– Хех, навіть якщо я й прийняв подарунок, – розглядаючи коробку, сказав парубок. – Це ще не означає, що я ним користуватимуся. – із цими словами він відклав цукерки на кухонний столик:

– Я не дуже полюбляю солодке.

– Але ж вам на дарували стільки солодощів, – Мейлі вказав пальцем на пакети біля його ліжка. – І ви це не їстимете?

– Це не циркові на дарили, а Кейсі на пекла і вручила мені у вигляді подарунка: “З любов’ю: від усієї команди цирку”.

“Подарунки не від циркових? Так ось чому він так дивно посміхнувся місіс Міллер”.

– Якщо хочеш, бери частування собі і цукерки забирай. У мене немає апетиту до солодкого.

– У мене теж.

– Ну і добре. Ти голодний? Приготувати щось?

– Ні, дякую. Я наївся за святковим столом.

– Добре, – хлопець повалився на своє ліжко, влаштовуючись на ньому зручніше.

Мейлі перевів погляд з нього на коробку цукерок.

“Та листівка, що вона йому дала… Він явно при собі її тримає… Я абсолютно точно впевнений, що там зізнання чи запрошення на побачення. Як мені її прочитати?..”

На ранок Рею зателефонував дядько.

Мейлі з просоння потер очі, прислухаючись до телефонної розмови.

– Добре, зараз буду. – Рей скинув трубку і за секунду його обличчя страшенно спохмуріло.

– Щось трапилося?.. – позіхаючи, спитав його юнак.

– Хах, Саманта вже встигла на скаржитися своєму батькові за вчорашнє. – він роздратовано посміхнувся. – За те, що я не хотів приймати її не потрібний подарунок. – з цими словами він глянув на тумбочку. Схопивши годинник, Рей з силою жбурнув його у стінку трейлера.

Від гучного удару Мейлі здригнувся і злякано по глянув у бік парубка, що по спішно одягався.

– Мені треба як найшвидше прийти, а то він знову почне бурчати на мене, – Рей почав шукати своє пальто у шафі. – Хоча, він кричатиме у будь-якому випадку, тому можна і не поспішати. – він повернув голову до молодшого, що все ще сидів у ліжку. – Я маю передчуття, що наша розмова затягнеться на довго. Підеш сам у їдальню, гаразд?

– Добре. Нехай щастить…

Хлопець, подавшись до дверей, буркнув собі під ніс:

– Твої побажання мені ніяк не поможуть…

Мейлі вирішив, що не варто поспішати до їдальні і подався робити собі чай. Увімкнувши чайник, він потягнувся, щоб дістати з верхньої полиці чашку, але почув як поруч щось упало. Він опустив очі — на підлозі лежали вчорашні цукерки Ванесси. В думках з’явилась вчорашня не приємна картина: Рей і Ванесса, які відверто оглядали один одного, майже що поїдали поглядами. Чим довше він дивився на цукерки, тим сильніше його спокійний вираз обличчя змінювався на гнів. З холодом у погляді він став на коробку ногою, потім, по тупцював і іншою — поки упаковка остаточно не пом’ялася, а вміст не перетворився у кашу. Мейлі підняв і викинув подарунок у смітник. Після чого обернувся, і примружившись, став уважно розглядати кімнату.

“Залишилося знайти твою листівку, Ванессо. І спалити її до бісової матері!”