Інтерв‘ю

– Як я познайомилася з своїм чоловіком? Це гарне запитання. Як знають всі кому пощастило навчатися зі мною, я та Малфой не дуже товаришували. І це дуже м‘яко кажучи. Ми ворогували, бляха, шість років. Все почалося на прикінці шостого курсу і от як це було.

***

Герміоною йшла по коридору і наспівувала якусь пісеньку. Вона не поспішала, адже уроки закінчились і сьогодні немає наради старостату. Коли вона проходила повз кабінет ЗВТМ* її хтось окликнув. Роззирнувшись і не побачивши нікого вона хотіла було піти далі, але раптом опинилася в класі. Перед нею стояв Малфой.

– Грейнджер!

– Слухаю тебе, Малфой. Щось потрібно?

– Так! Мені потрібна до.. до..

– Доповідь? Домашка? Дорама?

– Що таке дорама? Але ні, мені потрібна до.. доп.. допо.. допом

– Допомога?

– Чшшш! Не так голосно!

– Крім нас в класі нікого немає. То що тобі потрібно?

– Мені потрібна послуга. Від тебе.

– Що сталося?

Терпець Герміони потрохи закінчувався. Вона знала, що Малфой безпорадний, але щоб настільки. Вони мовчки стояли ще кілька хвилин і нарешті від аристократа почались хоч якісь дії. Він мовчки, дивлячись в підлогу закотив лівий рукав сорочки. Гаррі давно мав підозри, що білошерстий тхір – сметрежер. На блідій шкірі було видно сіру мітку. Чому вона сіра, а не чорна як воно має бути, чаклунка не здогадувалася.

– Це не справжня мітка. Лорд робить такий начерк, аби майбутній смертежер звикав до своєї долі. Коли чаклун приходить до нього з повною готовністю, Лорд чаклує і мітка поволі чорніє. Це діло десять хвилин. Але закляття не утворить мітку на доброму, не готовому чи слабкому чаклуні. Мітка з сірого перетвориться в білу, а потім і зовсім зникне з шкіри. Це як зводити маглівське татуювання в кілька сеансів, але за 10 хвилин.

– Давай я не буду запитувати, як ти дізнався про маглівські тату.

– Грейнджер, проблема не в тому.

Його голос здавався таким зломленим і втомленим. Він скидався на голос людини, що вже прийняла свою тяжку участь.

– То в чому ж проблема?

Він тяжко зітхнув і мовчки втупився в Герміону.

– А я гадав, що звертаюсь до надзвичайно розумної та талановитої чаклунки. Я не зможу прийняти справжню мітку. Я не готовий. Навіть не так. Я слабкий. Не фізично, а морально. Але якщо не зможу ВІН вб‘є мою матір. В аристократів немає почуттів любові чи кохання, але до матері я прив‘язаний. І її втрата не буде для мене пустою подією. А потім, коли я буду вщент розбитий, він вб’є і мене.

Хлопець видихнув. Дівчина поглянула на нього. Лише зараз вона зрозуміла чому він був дивний останнім часом. Вона порівняла його зараз і кілька місяців тому, взимку, перед Різдвом. Тоді він був гордий і пихатий, з рівною спиною та ідеально вкладеним волоссям. Зараз же він був зломлений і спустошений. Від осанки не залишилось майже нічого. Він все так само тримав спину рівно, але плечі були опущені. На голові панував безлад. Білі пасма були зплутані і перекинуті в різні сторони. Складалося враження, що в укладку безліч разів заривалися руками. Таке волосся вона бачила частенько. Коли Малфой та Паркінсон, або ще якість дівиця, забігали до кабінету. Герміона добре знала, що таке волосся в нього зазвичай після швидкого сексу. Десь в туалеті чи в закинутому класі. Але зараз він був трохи не в тому стані аби бути здатним на швидкий перепихон.

– Коли тобі приймати мітку?

– Через тиждень. Якщо придумаю гарну відмазку, через два.

– Чим я можу допомогти?

Вона не знала, що саме він в неї попросить, але чомусь їй дуже хотілось допомогти йому, висловити підтримку, або просто побути поряд в складні хвилини.

– Я знаю, що це можливо злочин і за нього саджають в Азкабан, але зроби так щоб я отримав мітку. Я віддячу тобі всім чим тільки зможу.

Це прохання трохи ошелешило грифіндорку. Створити смертежера. Завдання з зірочкою.

– Це.. Дивне прохання, Малфой. Ти прийшов прохати про мітку людину, що відкрито ненавидить всіх в кого вона є. Ти справді відчайдушно хочеш жити.

– Жити я не дуже й хочу, я хочу аби жила моя мати.

– Я зроблю все, що буде в моїх силах.

– В крайньому випадку, застосуєш Імперіо.

Герміона сіпнулась. А потім посміхнулася. Вона зрозуміла його почуття. Вона теж хоче аби її батьки жили.

– Можна тебе обійняти?

Це її питання ошелешело обох, але Малфой просто зробив крок уперед. Жар від незвичних відчуттів і тіл одне одного вони відчули одразу. Ці обійми не тривали довго, але вже тоді щось почалося.

Малфой існував наступні кілька днів. В середу, за обідом, йому прийшов лист. Герміона спостерігала за ним в цей час. Вона побачила як скривилися тонкі губи і нахмурилися густі брови. Він знайшов очі грифіндорки. І мовчки подав знак. Через десять хвилин вони знову стояли в кабінеті Захисту.

– Ти отримав листа, чи не так?

Малфой мовчав. Ця тиша чомусь не так сильно гнітила, як в день першої розмови. Чомусь Герміона почала звикати до неї.

– Завтра… Завтра я відправлюсь в Малфой менор і прийму мітку.

Герміона отетеріла. Лише кілька днів тому він був зломлений від ваги такого рішення, а зараз розповідає про це з такою легковажністю. Слизеринець простягнув дівчині відкритий конверт. На його звороті було написано адресу елегантним і легким почерком. Цей же почерк був і в листі.

« Дорогий Драко!

З жалем та болем в серці хочу тобі повідомити, що ти мусиш приїхати в менор в цей четвер. Причину твого візиту ти сам знаєш. Я не боюся смерті Драко, але ти боїшся моєї смерті навіть більше за мого чоловіка – твого батька. Тобі плювати на власне життя, аби лиш я залишилася живою. Будь ласка якщо ти не можеш прийняти мітку, не приймай її. Звернись до професора Дамблдора і виживи. Я спробую зберегти своє життя сама. Пам‘ятай Драко – я люблю тебе, я помру за тебе і замість тебе також. Ти зможеш вижити в цьому світі.

Четвер, 19:30, Малфой менор, кабінет Люціуса.

З любов‘ю твоя мама – Нарциса Малфой-Блек»

Очі дівчини чомусь самі наповнилися сльозами. Швидко привівши себе до тями вона зібралася з думками.

– Зараз ми підемо до кабінету директора. Скажемо йому, що твоя мати в небезпеці. Про тебе і про мітку ми нічого не скажемо. Тоді вмреш лише ти. Або не вмреш.

– Плювати, аби мама була жива.

«Мама» так він вперше назвав Нарцису при ній. Через кілька хвилин Дамблдор уважно їх слухав. Він погодився. За умови, що Малфой дещо дізнається від матері для нього. Слизеринець схопився за цю нитку надії з усіх сил. З кабінету він вийшов з легкою усмішкою.

– Дякую, Грейнджер.

– Не має за що дякувати. Поки що. Якщо в п‘ятницю ти повернешся живим, тоді подякуєш.

Драко розчулено глянув на грифіндорку. Чому він не звернувся до неї раніше? Але проблема того, що йому потрібно бути в менор в четвер. Що робити з цим питанням молодший Малфой не знав.

Після сніданку Грейнджер зупинила його в коридорі з метою «розмови старост». Хлопець слухняно пішов за нею.

– Після вечері я вирублю тебе.

– Що за чортівня, Грейнджер?!

– Заклинання.

Схоже, що їй було ліньки щось пояснювати і вона простягла йому книгу. Тицьнути пальцем і почекала кілька хвилин, доки хлопець закінчить читати статтю.

– Ти закінчив?

– Так. І… Грейнджер ти здуріла?! Я не дозволяю тобі таке провертати! Ти ж можеш померти! Це занадто ризиковано! Я так не зроблю.

Герміона спокійно підійшла до нього і поглянула йому в очі.

– Пароль від вітальні: «Чиста кров»?

– Звідти ти це знаєш, Грейнджер?

– Побачимося завтра, Малфой. А може й після завтра. Зроби вигляд, що ти це я. На день будь ласка.

Драко відчув як очі почали заплющуватися.

– Тіль.. но спро..й, Гре..джер.

Сон схопив його. Схопив, як паніка хапає тонучого. А потім.. Він прокинувся. В її тілі. Поруч з ним стояла склянка з водою, лист і пачка маглівських пігулок від головного болю. Запивши ліки водою він відкрив листа. Її почерк значно відрізнявся від почерку матері. Різкий, злегка вуглуватий і дещо необережний. Але приємний оку. Навідміну від змісту цього листа.

« Малфой!

Я буду в твоєму тілі рівно добу. Тобто завтра о 10 ти знову будеш в своєму тілі. Побудь нормальною Грейнджер цю добу, будь ласка. В разі мого програшу в цій місії ти повернешся до свого ймовірно мертвого тіла і твоя свідомість теж сконає. Тому не проклинай мене на поразку. І не груби моїм друзям. Я прекрасно знаю, що вони тобі не до вподоби. Мене вони також іноді виводять з себе. Успіху нам обом! Будь нормальним, Драко!

Г.Г»

– Боже! Я тебе приб’ю, Грейнджер!

Драко встав і пішов жити день нормальною Грейнджер. Посмішка цим придуркам в обличчя, присутність на всіх уроках, ідеальні відповіді.

– Герміоно, цього тхора немає в школі. Він мабуть десь по справам лорда.

– Гарі, я так не думаю. Залиш вже Малфой в спокої. Ти не думаєш, що свій просто поїхав до сім’ї. Можливо щось трапилось, а ти людей просто так звинувачуєш.

– Ти що захищаєш цього вилупка?! Герміоно, я від тебе такого не очікував!

– Боже!

Тобто Драко тут плазує перед ним, а він цього навіть не помічає. Грейнджер нащо ти водишся з цими придурками.

Після цього Поттер і Візлі не говорили до слизеринця пів дня. Розмова почалася лише на трансфігуряції коли в грифіндорців не виходило якесь завдання. Малфой просто видихнув і почав обережно і повільно пояснювати «цим недоумкам» як же ж робити правильно. Цілий день він провів в тілі Грейнджер. І купу разів був на межі зриву. Під час вечері він постійно зиркав на свій стіл. Грейнджер ще не повернулася.

– Герміоно. Я вже кілька днів хочу це запитати.

– Що таке, Гаррі?

– Чому ти постійно дивишся на стіл зміюк? Ти ніби то й раніше так робила, але тоді ти це приховувала. А тепер ти дивишся туди у відкриту. Плануєш комусь помститися?

– Що? Ні звісно! Гаррі, як ти міг про таке подумати?

– Не знаю. Але це ж ти. Від тебе можна очікувати, що завгодно.

– Так, я сама Міс Неочікуваність.

Всі дружно розсміялися. Тепер Драко розумів, що йому шкода. Шкода, що тоді, в перший день в Хогвардсі, він не наполіг на дружбі з Поттером. Але загалом цей день був хорошим. Десь о десятій чи одинадцятій вечора він сидів в кабінеті в якому бачив Грейнджер востаннє. Його тіло зайшло в двері. Вигляд був дуже паршивий.

– Дай мені мою паличку, Малфой.

Слизеринець лише мовчки простягнув дерев’яшку і через секунду був вже у власному тілі. А Грейнджер звалилася на підлогу.

Грифіндорку опритомнів лише через 40 хвилин. Вона кволо розплющила очі і побачила над собою Малфоя. Слабо всміхнулася.

– Привіт, Драко.

– Ти як?

– Жива, як бачиш.

– В тебе вийшло?

– А ти не дивився?

– Ні, я боявся.

– Твоя мати жива і ти теж. А ще в тебе тепер є клеймо на лівому передпліччі.

Малфой різко закотив лівий рукав і мовчки вп‘явся в свою руку очима.

– Поттер сьогодні питав за мене. Я сказав що він помиляється. Можливо в мене були інші причини не бути в школі, і таке інше. Ех, якби цей ідіот знав наскільки він близький до істини.

– Ти впораєшся.

– Каже мені напів притомна дівчина, яка врятувала життя боягузу нічого не просячи натомість.

– Не правда, я цілком притомна.

Сказала вона і знову відключилася.

Прокинулася вона в кімнаті наповненій сонячним світлом. Піднявшись дівчина озирнулася і побачила Малфоя, що спить на софі. Ну точніше спав, бо мінімум половина його кінцівок лежала на підлозі. Дівчина всміхнулася. Вона гадки не мала де вона і як вона тут опинилася. Але їй було добре на душі. Такого Малфоя не бачив ніхто, окрім, мабуть, його матері. Дівчина хотіла було вкрити його хоча б пледом, але він схопив її за зап’ястя швидше ніж вона встигла зреагувати. Вони разом впали на підлогу накриті пледом зверху.

– Супер!

– Доброго ранку, Спляча принцесо!

– Малфой! Що за чортівня?! Де я?

– Ти у Виручай кімнаті. Зараз вона у вигляді спальні.

– Посидіти в тому класі не варіант?

– Не думаю що ти сказала мені спасибі за те, що прокинулася б з болем в спині. Ти виспалась?

– Функціонувати сьогодні зможу.

– Вибач але ти сьогодні звільнена і по направленню мадам Помфрі повинна лежати цілий день в ліжку.

– В сенсі?!

– Мені «стало погано» вчора. Тому Помфрі сказала, що на сьогодні вона звільняє мене, тобто тебе, від занять. Тому спи, Грейнджер.

– Дякую?

Але заснути вона так і не змогла. Вона страшенно хотіла їсти.

– Де моя паличка?

– Теж хочеш їсти?

– Ага.

Малфой клацнув пальцями і перед ним з‘явився ельф. Слизеринець наказав принести сніданок на двох. Герміона вічливо попрохала чашку кави. Ельф дуже вдячно поглянув на дівчину. Схоже він давно не чув слів «дякую» та «будь ласка».

Поснідали вони на славу. Навіть поговорили трохи. Дівчина навіть пообіцяла дати Малфою одну з своїх книг і зводити його на бургери в маглівський Лондон. Вони сміялися, обговорювали книги і цікавилися одне одним поїдаючи круасани з шинкою.

– Мені було весело, але домашку ніхто не відміняв. В мене ще реферат з зіллєваріння не зроблений

– Боже! Грейнджер ти така… Грейнджер! Якщо ти залишишся зі мною хоча б ще на годину я зроблю цей реферат замість тебе. Лише залишся хоча б на трохи)

– Ти мене вмовив, але не на довго.

В результаті вони разом пішли до бібліотеки робити домашнє завдання.

Так рік завершився. Герміона ще не раз допомагала з смертежерством Малфою. Наприклад той план з шафою. Це саме Герміона підказала як її відремонтувати. Але в кінці року вони все ж розбіглися по різна сторони барикад. Хоча вони й підтримували зв‘язок одне з одним він був слабкий. Не в кожному лісі ловить мобільний зв‘язок. Тай не завжди, будучи смертежером, можна подзвонити за порадою. Одного дня на зібранні Драко почув приголомшливу новину. Герміона Грейнджер, подруга Гаррі Поттера, і най обдарованіша чаклунка століття – вирішила вступити в лави смертежерів!

Через тиждень вона дійсно прийшла до Малфой менору. Вона сміливо простягла руку Лорду, майже дивлячись йому в очі. Коли ВІН запитав чому вона вирішила покинути своїх дружків, вона сміливо відповіла.

« Я маглонародженна. Але не дивлячись на це я вважаю, що магли не мають жодного права на те щоб одружуватися з нами – чаклунами. Моє народження і народження кожного з маглонароджених це Боже благословення на їхні дурні, ні до чого не здатні душі та голови. Ви чистокровні чаклуни маєте правити цим світом! А ми маглонародженні служити Вам верхівкам цієї ієрархії магічного світу!»