Єдиний програш найсильнішого воїна людства

— Тсс, — Леві шипить проти волі, сіпає рукою та дивиться спохмура на Ервіна та вологий клаптик бинтів у нього в руці.

— Терпи, — Ервін навіть не підіймає очі на нього, продовжуючи обробляти рану на чужій долоні — поріз короткий, але досить глибокий видніється від великого до вказівного пальця.

Ось як воно буває — найсильніший воїн людства теж стає вразливий.

У найсильнішого воїна людства теж тече кров.

Найсильнішому воїну людства теж щипає рану, від якої хочеш-не хочеш сидиш насуплений та похмурий, терплячи біль, як то роблять звичайні солдати.

— Треба бути обачнішим, я думав, у тебе з цим порядок, — Ервін закінчує з раною та нарешті дивиться Леві прямо в очі довгим, прямим поглядом, наче витриманим, вистояним роками — так вміє дивиться тільки Ервін Сміт. У Леві від цього погляду вже давно мурахи по тілу не бігають, але було діло; зараз лишень серце удар пропускає через раз. Залежить від приводу.

— Твої скляні свічники то не титани, Ервіне, звідки мені було знати, що вони крихкі, наче з піску, — відповідає Леві обурено, смикаючи руку з чужих пальців і знову супиться — рана під пов’язкою пече від різкого руху.

— Гей, я не звинувачую тебе, розбив-то й розбив, — Ервін може і здивувався би чужій реакції, якби не знав прекрасно, що за удаваною злістю щодо таких дрібниць завжди стоїть бажання сховати ніяковість та почуття провини — Леві з ними стикався дуже рідко, тому і не навчився досі правильно такими почуттями керувати. — Я хвилююся, щоб ти…

— Зі мною все добре, тренуванням це ніяк не завадить, — Леві дивиться кудись в сторону і губи його — тонка мовчазна смужка.

Ось як воно буває — найсильніший воїн людства одним неправильним рухом програє дрібному розбитому склу у чужому кабінеті.

У найсильнішого воїна людства теж червоніють щоки.

Найсильнішому воїну людства теж властиво бути людиною.

— Леві, я не про це, — Ервін знову бере чужу долоню своєю та підносить до губ — дме на місце вже перев’язаного порізу, наче в цьому є якийсь сенс. — Просто будь обережніше, добре?

Ервін дивиться — і витриманий до цього погляд ломиться, трощиться своєю м’якістю; Леві в його уламках тане і киває у відповідь так повільно, наче проти своєї волі.

— Добре, — і нагородою за це коротке слово стає легкий поцілунок сухих губ — біля щиколоток пальців, на межі шкіри та білої тканини м’якого бинта.

Ось як воно буває — найсильніший воїн людства програє синяві чужих очей та ледь чутному дотику губ.