Я хочу свого вчителя

Я назавжди запам’ятаю день коли з’явився він.

 

Гарний, яскравий, недоступний, як Сонце. Він сам був сонцем. Довге руде волосся, блискучі очі кольору золота і посмішка…

 

Ця посмішка…

 

Роман Васильович, або по іншому Пан Роман прийшов вісти в нашій школі уроки по біології. Тільки коли він зайшов було уявлення, ніби настало літо. Одягнений як принц, ніби не з цього століття.

 

Перший урок був призначен знайомству з класом. Він ненабагато старший за нас. Тільки но закінчив педагогічній, і одразу прийшов до нас. Йому було всього 24. Всього на 7 років старший за мене, а вже так відрізнявся. Тільки його поява розділила моє життя на до і після. На сірі дні й моє кохання.

 

Він питав наші імена, чим ми займаємося, наші улюблені предмети в школі. Він одразу завоював любов однокласників своєю щирістю. А після він спитав мене. Це було так дивно. Я навіть не знав що сказати, бо нічим не займався, в мене не було хобі, або улюбленого предмета в школі. Всі дні завжди були однаковими, ніби хтось під вечір просто відмотував час назад, щоб все почалось спочатку. Але коли запитав він, я хотів відповісти, хоч щось. Але я так розгубився що сказав якусь дурницю, і він мене підтримав.

 

Не пам’ятаю що він мені сказав, але після, він посміхнувся. І ця посмішка змусила щось всередині мене завмерти. В тілі стало так легко, а в животі щось закрутилося. Може це і були ті самі метелики в животі?

 

Вже тоді він вкрав моє серце, а я цього не розумів. Я не розумів що вже тоді повністю належав цій людині, цій посмішці. І я хотів, щоб він теж належав мені.

 

Тоді я ще не розумів цього. Було дивно розуміти що тобі подобаються хлопці, а не жінки. Хоча ні. Мені подобається він, а не хлопці.

 

С того дня біологія стала моїм найулюбленішим предметом. Я весь час сидів за підручниками, щоб правильно відповідати на запитання, щоб він знову дарував мені цю посмішку.

 

Я таїв від його похвали й радувався коли радувався він. Роман Васильович був в захваті від своєї роботи, від того що клас його уважно слухає. Він був в захваті від мене, тому що я постійно відповідав на уроках.

 

Через місяць він підізвав мене до себе на перерві. Серце неочікувано забилось бистріше. Я на підгинаючихся ногах підійшов до нього. Я ще ніколи не підходив до нього так близько, і пробач мені Господь, але він чарівен. Чого стоять тільки його очі, які вблизу виглядали ще яскравіше і красивіше, ніби різнокольоровий янтар.

 

Він знову посміхнувся, змушуючи мене затримати дихання, але це була не та посмішка, вона була більш збентежена. Він запитував мене про мої оцінки. Він говорив що дуже радий що я добре вчуся на біології, але інші мої оцінки були жахливі. Він просив мене підтягнути інші предмети, навіть якщо я не зможу також добре готовитися до біології, бо він бачить мій потенціал, і знає що я можу добре вчитися, тому не треба хвилюватися за біологію, бо він якщо що поставить мені гарну оцінку за семестр.

 

Я думав що помру на місті. Мені було так соромно за те що він мені це говорив, але з іншої сторони він за мене квапився. Я думав що моє серце розірветься від радості! Це був один з найкращих днів в мойому житті! Я стояв так близько біля нього що міг розгледіти навіть очі, і він за мене турбувався!

 

Після цієї розмови, Роман Васильович пішов по своїм справам, а я намагався прийти в себе і згадати як дихати. Я все ще не міг повірити в те що розмовляв з ним.

 

Підняти оцінки по всім предметам було набагато складніше ніж по одному, але я був до цього готов. Тільки раді цієї посмішки я готовий вбивати.

 

Він посміхався. Щиро і яскраво коли підходив до мене, щоб похвалити за оцінки, і за моє старання. Якби я міг червоніти то згорів би на місці від його слів. Мені було так добре в той момент.

 

Але радість була недовгою. Все рідше і рідше він мене питав, рідше хвалив не дивлячись на те що в мене було майже ідеально все. Я не міг зрозуміти чому. Чому він перестав зволікати на мене? Я намагався вчитеся ще краще, настільки краще що навіть з математики отримував 12, але він все одно не дивився на мене.

 

Я думав, що я роблю не так, поки він сам не сказав. Роман Васильович вирішив допомогти відсталим учням з біології після уроків. Тоді я і зрозумів, я вчився занадто добре, тому він не зволікав на мене увагу. Так що єдине що мені потрібне це знову відстати по предметам.

 

Мій план був простим. Було б буде дивно, якби я просто перестав виконувати завдання, тому я вирішив пропустити трохи школи, так буде виправдовуванням того, чому мої оцінки понизилися і Пан Роман знову буде дивитися на мене. А може навіть допоможе.

 

Все було майже ідеально. Я повернувся в школу після, ніби то хвороби. Перестав відповідати на запитання, завалював усі самостійні, навіть по біології. Останнє було найскладніше. Я не хотів, щоб він сумнівався в собі як у вчителі, але так було треба.

 

І він підійшов!

 

Я готовий був волати від радості коли Роман Васильович підійшов до мене після занять з питанням про мій стан!

 

Він турбувався за мої оцінки, але найбільше він турбувався за мене. Я навіть не відразу зрозумів що він хотів, коли питав про мій стан! А він за мене турбувався! Питав за моїх батьків, за стан здоров’я. Це було так приємно. Я відчував як всередині мене розливалось тепло. І господи я хотів, щоб це тепло тривало вічність.

 

Я відповів щось про поганий стан здоров’я, і про то що буду намагатися повернутися у звичне русло. А він сказав що я зможу приходити до нього на додаткові заняття, щоб підняти оцінки!

 

Звичайно що я погодився! Це було одно з найкращих моїх рішень в житті! Я міг бачитись з ним декілька разів на тиждень, майже сам на сам!

 

Це було так класно! Він мені дійсно допомагав, намагався пояснити теми які я не міг зрозуміти. Я навіть не знаю як би він тоді відреагував якби дізнався що я знаю на пам’ять всю шкільну програму. Але самим дивовижним було тоді коли він до мене торкнувся. Це було випадково, коли він взяв у мене з руки ручку, щоб виправити мою помилку.

 

Я і так майже стримувався від того, щоб перетвориться в калюжу коли він був просто поруч, але в той момент я думав що впаду без тями. Його шкіра була неймовірна! Я тоді ще подумав що він користується якимись кремами, щоб його руки були такими м’якість, неймовірними, гарячими.

 

Я майже спалився. Роман Васильович гукав мене декілька разів, перед тим як я зреагував. Він просив вибачення переді мною, говорячи що в наступний раз не буде торкатися мене без дозволу. Дурний, якби в мене був вибір я б хотів, щоб ти мене торкався постійно.

 

Дні минали, і я повільно виправив свої оцінки, але я все одно наполегливо просив Пана Романа продовжити займатися зі мною, і він згодився! На горизонті мирихтіла що рокова поїздка куди-небудь. Раніше я ненавидів цей період. Здаєш багато грошей ні на що, і їдеш в якісь ліса і все. Але з нами поїде Роман Васильович, а це змінювало все.

 

Я довго готувався до цієї поїздки. Я хотів виглядати ідеально, не дивлячись на те що це було всього на день. І в цьому приготуванні я навіть не помітив як цей день настав.

 

Збір біля автобуса, однолітки громко розмовляли, кричали вчителя, намагаючись заспокоїти дітей, але його не було. Я навіть не відразу в це повірив. Його ніде не було! Ніде не було видно рудої маківки, або цього дзвінкого голосу.

 

Мені тоді було так прикро, аж до сліз. Я дійсно думав що розплачуюсь в той момент. Але він з’явився! Знову як не з цього світу, одягнений в псевдовоєнну форму, його волосся було зав’язане в пучок, але все одно сяяло. Він як завжди всім щиро посміхався, допоміг заспокоїти однокласників і ми всі разом сіли в автобус.

 

Я так хотів сісти разом з ним, але однокласники протовкнули мене в інший кінець автівки, із-за чого я міг дивитися тільки на волосся Пана Романа. Я намагався протиснутись назад, але якась сука вже зайняла місце біля нього. Прийшлось вибирати щось з вільного.

 

Почалась довга поїздка. Я відразу вставив навушники, щоб не слухати цей гомін. Поїздка обіцяла бути довгою, і нудною. Мене одразу вклонило в сон.

 

Прокинувся я незадовго до зупинки на заправці. Комусь потрібно було в туалет, а комусь щось купити. Як тільки двері відкрилися, натовп вже був на вулиці. Коли виходив я, мене неочікувано зупинила класна вчителька, прохаючи розбудити Романа Васильовича.

 

Я навіть не помітив що він все ще спить.

 

Я зайшов знову в автобус і пішов до його місця. Я хотів його розбудити, але… Він такий чарівний. Такий маленький. Я не міг надивитися на нього. Я міг його розгледіти так близько. Він облокотився на вікно використовуючи своє волосся як подушку. У нього були руді ластовиння та такі ж руді вії. У нього були трохи відкритті пухкі губи, не відразу навіть скажеш що це були губи чоловіка.

 

В голові з’явилась думка, яка ніяк не хотіла мене покидати. Вона постійно крутилась в моїй голові, ніби бажаючи прогризти в чолі діру і вилізти назовні.

 

Я не міг їй не підкоритися.

 

До того ж пан Роман часто говорив що його складно розбудити, якщо що він навіть не помітив. А хотілось би.

 

Я оглядівся, подивився на вулицю, але нікого не було. Я знову повернувся до нього і нахилився так близько. Я міг відчути його дихання, порахувати кожну вію. Його губи так і манили на себе погляд, до того ж вони так привабливо відкритті, ніби сами просили себе поцілувати.

 

Я акуратно торкнувся їх, проводячи пальцем. Але цього було мало.

 

І я поцілував.

 

Акуратно, і ніжно. Я не хотів його раптом розбудити, але і цього було достатньо щоб мій мозок взірвався від феєрверка відчуттів. На дотик такі ж самі як і на смак. М’які, зі смаком бананового молока, що він пив напередодні. Я хотів цілувати, цілувати й цілувати. Та і те що я зробив не було схоже на поцілунок. Лише жалюгідна подоба.

 

На вулиці почувся галас, змушуючи мене відійти від нього. Я обернувся, але то було не для нас. Просто однокласники як завжди громко кричали.

 

Я тоді розбудив Пана Романа. Він нічого і не відчув. Лиш посміхнувся, змушуючи моє серце знову завмерти, і ми вийшли на вулицю.

 

Окрім цього нічого цікавого в поїздці й не було. Хоча згадка о поцілунку змушувала мене тремтіти увесь день, особливо сильно біля Романа Васильовича. Він навіть не здогадувався.

 

Дні знову потекли у звичайному темпі, ось тільки думка. Та думка яка змусила мене поцілувати Романа Васильовича, знову крутилась в голові, вона хотіла набагато більшого. Більше ніж невинний поцілунок. Я не міг зосередитись ні на завданнях, ні на уроках. Ця думка не вилізала у мене з голови, знову намагаючись проїсти в чолі дірку. Навіть Пан Роман помітив мій стан і підійшов, щоб переконатися що в мене все гаразд.

 

Звичайно ж я відповів що в мене все добре, але якби я хотів розповісти йому про всі ті відчуття що кожен день розривали мене зсередини, тільки при погляді на нього. Як би я хотів йому розповісти про той поцілунок. А що якби він мені відповів? Але я тоді занадто боявся. Я не хотів, щоб хлипкі відносини які я з ним побудував, розвалились від мого зізнання.

 

Але своїм мовчанням я робив погано тільки самому собі. Кожен день я все сильніше і сильніше страждав від дикого бажання. А згадки про той поцілуй робили їх більш нестерпними. Бо якщо був поцілуй, могло бути й щось більше. І я хотів цього більшого.

 

У своїх метаннях я мало не пропустив найважливіший день. День народження Романа Васильовича.

 

Я так хотів подарувати йому щось пам’ятне, щось таке що буде йому завжди нагадувати про мене, і нічого кращого за гарну вазу я не придумав. Але це була незвичайна ваза. Коли я шукав в інтернеті як робити вазу, я натрапив на цікаву рекламу. Я знаю що це неправильно, але тоді я не міг стриматися від спокуси й зробити собі невеличкий подарунок.

 

Ось тільки, попасти в школу в той день я не зміг. А на наступний була субота, коли всі були дома, а Пан Роман скоріш за все святкував свій день народження в компанії друзів.

 

Я так сильно хотів віддати свій подарунок, я так над ним старався не для того, щоб не отримати свою заслужену посмішку.

 

Я ризикнув і написав увечері суботи, навіть не сподіваючись на відповідь, або на кшталт “Дочекайся понеділка”. Але к моєму здивуванню мені відповіли! А точніше вислали адресу. Ніхто не відповів на мої питання, а я був зовсім не проти побачити Романа Васильовича поза школою.

 

Двадцять хвилин на автобусі і я вже стояв біля великого дому в дуже дорогому району міста. Я звірився з адресою, але вона була вірною, тому я пішов до потрібної квартири. В голові мелькали недобрі думки. Може це був жарт, або невірна адреса, а може хтось інший скористався його телефоном. Я не знав.

 

Але чим ближче я підходив до квартири, тім гучніше лунала музика і крики людей. Я невпевнено зупинився біля квартири, за дверима якої була дуже гучна вечірка. Невже Пан Роман був тут? Нащо він мені відправив цю адресу?

 

На мій дзвінок мені відчинив двері, якийсь чоловік років 30. Він спитав чи я прийшов за Романом, на що я невпевнено кивнув, і через декілька хвилин мені на плечі повісили полу живого Романа Васильовича.

 

Невідомий чоловік назвав мене чужим ім’ям і дав адресу квартири, сказавши що саме там живе мій вчитель, після чого закрив двері, мабуть, уходячи на вечірку.

 

Я не міг повірити своєму щастю. До мого тіла приживався він, п’яний, нічого не тямущий і такий теплий. Я акуратно допоміг Роману Васильовичу дістатися квартири. Це не було занадто складно учитуючи що його квартира була буквально в сусідньому домі.

 

Порившись по його кишенях, я відкрив квартиру і зайшов всередину. Це була квартира з великої букви. Велика, простора, з гарним ремонтом і всякими новомодними речами.

 

Я зняв з нас взуття і пішов вглиб квартири. Як тільки я знайшов ліжко, я ніжно поклав Романа Васильовича на неї.

 

Який же він був гарний.

 

Дивлячись на нього моє серце забилося бистріше. Я не міг надивитися на нього, тільки в цей раз я міг робити це скільки завгодно. Ніхто не зайде і не зупинить мене.

 

Від нього пахло вином і ще якоюсь ягодою. Роман Васильович, щось бурмотів уві сні, слабо рухаючи своїми пухкими губами. Його волосся розкидались по подушці, роблячи його ще більш схожим на сонце, на моє сонце.

 

Я просто дивився. Дивися на те як п’яний Роман Васильович намагався прийняти зручну позу для сну у своєму одягу. Може йому допомогти.

 

Я боявся до нього торкатися. Ніби він справді був зіркою яка могла мене спалити від одного дотику, але нічого не сталося замість цього він лише щось пробурмотів.

 

Я акуратно зняв з нього куртку, намагаючись не розбудити його своїми діями. Під курткою була толстовка, її я зняти не ризикнув, хоч і пробував. Я боявся не витримати. Коли я припідняв толстовку, я побачив його живіт. Його оголений, підтягнутий живіт. Тільки його живіт виглядав в десятки разів краще ніж я сам.

 

Я торкнувся його живота. Він був такий класний на дотик. Не знаю чому, но я просто сходив з розуму від його шкіри. Я ризикнув покласти на нього руку. Моє серце билось як скажене, або від страху, або від самого факту того що я його торкався. Я трохи провів рукою вище на його груди, які були просто неймовірними. Його соски були зовсім плоскі, але від пари моїх рухів вони почали твердіти, а Роман Васильович задоволено застогнав. Йому подобалось що я роблю.

 

Від цього стогону по шкірі пройшли мурахи, змушуючи мої ноги тремтіти від дивного задоволення. Я проводив по його тілу раз за разом, чуючи нерозбірливе бурмотіння і тихі стогони, які змушували мене збуджуватися.

 

Рука сама по собі перемістилась на ремінь джинс Романа Васильовича. Я майже не розумів що роблю, як рука вже розстібнула ремінь і стягувала джинси разом з трусами, випускаючи на волю напівстоячий член.

 

Рот сам по собі наповнився слиною. Я обережно сів на ліжко напроти його члена. Я не знав як це робити, але я хотів цього. Хотів його член. Єдине місце де я міг черпати інформацію це порно.

 

Я взяв його член в руку, починаючи повільно мастурбувати, щоб він був більш твердішим. Це так дивно і дивовижно водночас. Я дрочив іншому чоловіку, але я дрочив йому. Його член був прекрасним. Трохи зігнений, з темною головкою, із якої вже почали виділятися білісі краплі. Від Романа Васильовича пролунало ще одне згодне бурмотання, яке говорило що я робив все правильно.

 

Я накренився над його членом і невпевнено злізав краплі, вони були гіркі на смак, але я все одно продовжував. Я трохи полизав голівку, як це робили дівки з порно після чого взяв її в рот. Я намагався як можна краще облизувати її язиком, але це було трохи складніше ніж я думав, але стогони зі сторони Романа Васильовича підбадьорювали мене на більш рішучі дії.

 

Взявши головку в рот, я почав повільно рухати головою, водночас стимулюючи член рукою. Ще один стогін, що віддавався десь внизу змушуючи й мій орган збуджуватись. Я тремтів від думки що йому подобались мої дії.

 

Роман Васильович трохи порухався, змушуючи мене напружитися, але він знову завмер, тому я продовжив. Я намагався як можна сильніше засмоктати його член, як це робили в порно, але коли я тільки намагався протовкнути його в горло, мене нудило.

 

Не знаю скільки точно часу пройшло, але в якийсь момент Роман Васильович застогнав і трохи вигинаючись кінчив мені в рот. Сперма була гіркою, але я все одно проковтнув її. Моє серце билося бистріше від того що я зробив йому приємно, але я не був впевен чи зрозуміє він мене правильно коли прокинеться.

 

Я дивився на нього, трохи червоного, розслабленого, і дивовижно прекрасного. Я не міг не сфотографувати його в той момент, з піднятою толстовкою що оголяла його тіло і спущеними джинсами. Я зробив декілька фотографій, з різних ракурсів. Я був рад що в мене тепер є такі його фото.

 

Після цього я взяв серветки й привів все в норму. Витер його член, поправив одяг, поправив ліжко. Тепер прийшла черга мого подарунка. Я взяв свою вазу і поставив її на стіл в кімнаті, на саме гарне місце, звідки буде видно усю кімнату. Після чого я взяв папір і бистро написав записку, про то що сталося. Звісно я не сказав про те що я зробив йому приємне. Думав я залишу це на наступний раз, коли вирішу зізнатися у своїх почуттях. Також написав за вазу і за те що це мій йому подарунок на день народження.

 

Я поклав записку біля вази та в останній раз подивившись на сплячого Романа Васильовича пішов з квартири. Але я не міг залишити його одного в незамкнутій квартирі. Я боявся що хтось прийде і зробить щось погане поки він спить. Я думав взяти його ключі ненадовго і після повернути, але… У нього було дві копії ключів від квартири. Я взяв одну копію, щоб закрити двері. Звичайно ж я її йому повернув в понеділок, хоча вже тоді я, мабуть, розумів, що беру ці ключі не для того, щоб його закрити.

 

Я майже не міг спати всю ніч, в голові то і діло знову і знову програвались спогади, того що сталося, змушуючи мене танути, а мій член кожен раз вставати, знову і знову. Як тільки я прийшов додому, я одразу ж перевірив свій подарунок. Я боявся що нічого не вийде, але ні. Камера справно працювала показуючи мені сплячого Романа Васильовича. Звичайно це не було тим же самим, якби я бив поруч, але в мене була можливість дивитися на нього коли завгодно, і це гріло мене зсередини.

 

На жаль на наступний день ніхто мені не писав, але і без цього в мене були справи, до того ж Роман Васильович підійшов до мене ще в школі перед уроками. Він виглядав дуже збентеженим і соромним, як собака. Дивився так же само. Він навіть не посміхався і весь час вибачався переді мною за те що сталося. Який же він дурний.

 

Я лише посміхнувся, упевняючи його втому, що все добре. Мене дуже смішило те що він навіть не розумів який подарунок він зробив мені в той день.

 

Тільки після цього він подякував мене за подарунок, а я віддав ключі. Він все ще був дуже збентежений і упродовж всього дня то і діло що кидав на мене погляди.

 

Після розмови я відразу подивився що з камерою, і як же я здивувався коли побачив що ракурс помінявся так що ще краще показував ліжко Романа Васильовича. Він не тільки не викинув вазу, но і поставив її на ще більш краще місце ніж я міг собі уявити.

 

Цей день знову перевернув моє життя. Я полюбив бути не тільки в школі, но і будь-де, бо Роман Васильович тепер був зі мною. Я бачив його будь-яким. Одягнутим, повністю голим, веселим і сумним. Я міг дивитися і слухати його годинами. Це було дивовижно слухати його голос коли він розмовляє про якусь книгу, або гру, або на ще якусь повсякденну тему. Але мене дуже напружувало те як довго він з кимось розмовляв по телефону. Я думав що це міг бути друг, тому що саме з ним він постійно розмовляв на якісь теми ті самі години.

 

Іноді я уявляв собі, що він розмовляє саме зі мною. Що саме мені він розповідає про фільм який дивився напередодні, саме мені він розповідає про персонажів, і про сюжет. Але це все була просто уява. Я хотів більшого. Не просто дивитися, но і бути тією людиною.

 

З кожним днем моє бажання росло все більше, поки одного разу не вибухнуло.

 

Це був звичайний вечір. Сутінки давно наступили й на вулиці було темно. Я як завжди дивився за Романом Васильовичем, але він нічого не робив. Тільки лежав в ліжку і постійно щось писав. Я вже думав піти спати, бо завтра першою була біологія, і я ніяк не хотів проспати урок. Але сталось неочікуване.

 

Я не міг повірити своїм очам, коли це бачив. Він відклав телефон. Його руки повільно почали гладити тіло, зачіпаючи груди й повертаючись до паху. Він трохи пограв зі своїми сосками, перед тим як спустити шорти і почати повільно собі мастурбувати.

 

Я відчував як кров приливає до мого органу, я розтибнув ширінку дістаючи свій член починаючи мастурбувати разом з ним. Він тяжко дихав, я бачив як його груди повільно підіймались і повільно опускалися. Він дивися на свій член, своїми дивовижними очами. Він прискорився, постійно задіваючи вуздечку. З його пухких губ зірвався тихій стогін, змушуючи мене забути як дихати. Він зжав зуби й прикрив очі, але я все одно міг бачити як тремтять його руді вії. Він бистріше двигав лодонью, доводячи себе і мене до піка екстазу.

 

Він був на грані. Я бачив як він вигинається, як він запрокидує голову, як його пальці на ногах згинаються від задоволення, як ось-ось повинно бути ще сильніше. Я робив те саме, я хотів кінчити разом з ним. Його стогони, його тяжке дихання, змушували моє серце битися бистріше, а очі не замикатися, щоб не пропустити хоч якийсь рух.

 

Ще пару рухів і я готов був скінчити разом з ним, від задоволення.

 

Але. Це їбане але.

 

Нічого б не сталося якби він це не зробив. Якби він просто промовчав, зараз все було б нормально. Нічого б не сталося якби він не простогнав їбане ім’я, не моє ім’я.

 

Я завмер з членом в долоні, не в змозі повірити своїм вухам. Роман Васильович вигинався в оргазмі з чужим ім’ям на вустах. Він декілька разів здригнувся, після чого впав на ліжко, відпочиваючи після невеличкої дрочки. Він взяв телефон що лежав рядом і приклав до вуха, питаючи, чи добре його було чутно. І людина на іншому кінці зв’язку відповіла.

 

Вони розмовляли, розмовляти, розмовляли. Людина щось говорила змушуючи Пана Романа червоніти й сміятися, поки він прибирав після себе.

 

У нього є коханець.

 

Це розуміння кувалдою вдарило в груди, змушуючи мене одразу вимкнути трансляцію і побіжать в ванну дивлячись сльозами.

 

Я намагався заспокоїтись, але цей момент раз за разом прлгравауся в моїй голові, ніби мій мозок сам хотів мене вбити.

 

Я віддав йому себе, своє серце, свою душу, свою любов і тіло, щоб дізнатися що нічого з цього йому ніколи і не було потрібно.

 

У нього є хлопець.

 

Хоча я сам ідіот. З ким ж ще він міг обговорювати стільки шодин звичайні теми?

 

Я не міг заспокоїтися. Скільки б я не старався, сльози безперестанно стікали по моїм щокам униз. Але в якийсь момент біль перетворилась на гнів. Я краще. Я краще за його хлопця. Я молодше. Я красивіше. Я розумніше. Я можу робити приємно. Я нібито завжди поруч. Я краще. Краще.

 

Але ні. Він вибрав його.

 

Я не міг дивитися на нього в школі. Я не міг забути те як він простогнав не моє ім’я. Я був в розпачі й в гніві. Роман Васильович підходив до мене, питав чи все добре, тому що я перестав відповідати на заняттях, але після мого “все гаразд” він не підходив, і лише кидав погляди в мою сторону, які я не дуже намагався прочитати.

 

Але не дивлячись на мій гнів я хотів його. Я все ще хотів бути поруч з ним. Бути для нього чимось більшим, ніж просто учень.

 

Кожну ніч, в мене були сни. Сни де я був для нього більшим. Сни де я був його хлопцем. Сни де він стогнав моє ім’я в телефон. Сни де він дрочив на мене. Сни де він мені смоктав. Сни де він скакав на моєму члені.

 

З кожним днем ці сни снились все частіше і частіше, розпалюючи моє бажання, змушуючи мене дрочити на нього кожен день. Ніби він спеціально приходив до мене уві сні.

 

Я так сильно хотів його.

 

Якби в мене була можливість, я б нагнув його посеред класу і жорстоко виїбав, щоб він і кожен знали кому він належить. Я б брав його всюди, в класі, в туалеті, в коридорі, на вулиці, вдома. Я б їбав його так, щоб він не міг стояти на ногах. Я б їбав його так що від стогонів він зірвав би голос.

 

Я хочу свого вчителя.

 

І я заполучив його.

 

Бажання росло з кожним днем, заважаючи мені думати про що завгодно окрім Пана Романа. Останньою краплею була ще одна розмова, де людина говорила що приїде до нього на декілька тижнів, і судячи з тону і контексту, вони точно не будуть тістечка пекти.

 

Я не міг цього дозволити. Не міг дозволити, щоб хтось його взяв.

 

План дій вистроювався сам по собі. Я забросив навчання, готуючись до дня Х. Дня коли я докладу що я краще. Оцінки досить швидко полетіли вниз, змушуючи Романа Васильовича майже кожен день підходити до мене пропонуючи поміч. Не дивлячись на те як сильно я хотів сказати так, я відмовляв, готуючись. Я хотів зробити це перед приїздом людини, щоб Роман Васильович сам вирішував хто з нас краще.

 

За декілька днів до Х. Я перестав ходити в школу, мені було все одно на оцінки, єдине що я хотів, це він. Я майже нічого не робив, лише дрочив. Дрочив на Пана Романа, дрочив на порно, дрочив на порно уявляючи Пана Романа. Це теж була частина плану.

 

І ось цей момент настав. Майже весь вечір він розмовляв з людиною, обговорюючи її приїзд. Мені було все одно. Я стояв під під’їздом зжимаючи дублікат ключа від квартири. Плечі відтягував рюкзак, і тільки від думки, що все що там є я використаю на ньому, мій член знову вставав.

 

Я тільки й робив що дивився за камерою, чекаючи коли він ляже спати. Потрібний момент настав лише пізно ввечері, під ніч. Я почекав ще десяток хвилин перед тим як зайти в під’їзд.

 

На лиці була Балаклава, яка зверху закривалась капюшоном, так що ні єдина камера не повинна була мене впізнати. Поверх за поверхом поки я не опинився біля потрібної квартири. Зовсім недавно я сам його туди приніс, і перший раз відсмоктав. Тепер він був мені винен.

 

Я подивився на камеру, упевняючись в, тому що Пан Роман спить. І тільки після цього я відкрив двері. Я тихо зайшов всередину, оглядаючись. Все було майже як і коли я тут був вперше, тільки чистіше.

 

Я зняв взуття і пішов до кімнати. Серце билося як навіжене, я хвилювався. Наш перший секс повинен пройти ідеально. Руки трохи вспотіли, тому я бистро їх витер об одяг.

 

Я стояв перед ним. Він як і завжди був гарний, якщо не гарніше. Спить, привідкривши свої пухкі губи, його груди повільно підіймались, доказуючи його глибокий сон, а руде волосся розкидалось по подушці.

 

Я так хотів його торкнутися, але треба було підготуватися. Я дістав стяжки, і зчепив їми його руки, після чого прив’язав їх до бильця ліжка. Я декілька разів впевнився, щоб стяжки твердо тримали його на місці. Наступним була пов’язка, для очей. Треба було добре зачепити її, щоб вона не впала. Не дивлячись на те що я був в масці, я боявся що він зможе мене впізнати по силуету.

 

Вже тоді я готов був скінчити лише від його волосся, яке мені прийшлось поправляти, щоб добре начепили пов’язку, але навіть коли я це зробив, я не міг вибрати руку від його голови. Його волосся навіть в темряві було темно рудим, як мідь. Ніби воно світилось. Я перебирав його волосся через свої пальці знову і знову, не в змозі зупинитися. Вони були неймовірні гладкі і м’які. М’якіше ніж будь-який пух. Я захотів фізичну згадку про майбутню подію яка нас чекає, тому я взяв ніж на кухні й відрізав його волосся. Не дуже сильно, всього лиш по плечі. Деякі чоловіки й таке вважають підарским, так і волосся не зуби. Воно може і відрости.

 

Я зав’язав свій власний скарб в пакет і поклав до рюкзака. Залишилось зовсім трохи. Останньою річчю в приготуванні був кляп. Я не хотів, щоб своїми стогонами він привернув до себе увагу сусідів, до того ж він ще повинен зрівняти хто з нас буде кращим, а для цього треба, щоб він переспав з людиною.

 

Я дивився на його губи, з кляпом в руках. Мені так хотілось цілувати ці губи під час сексу, але розум переміг. Але я все одно це зробив. Я мав на це право. Я мав право на все його тіло.

 

Я поцілував його. З язиком. Я ніколи до цього не цілувався з язиком. Роман Васильович вкрав мій перший і перший серйозний поцілуй. Було б краще як би він мені відповідав, але я насолоджувався ти що в мене є. В нього був шикарний, вологий рот, а язик більше був схожий на якусь мармеладку. Такий же м’який і солодкий. Коли я його цілував, він щось бурмотів, що змушувало мене діяти швидше. Пан Роман чекає коли я ввійду в нього.

 

Затикаючи рот кляпом, я впевнився в тому щоб його язик був прижат до низу, і він не зміг сказати ані слова. Тепер можна починати.

 

Руки тремтіли від очікування коли я знімав з нього піжамні штани. Я зав’язав їми його ноги, але тільки після цього я зрозумів що не зняв з нього труси, тому я розрізав їх ножем. Я перевернув Романа Васильовича на живіт відкриваючи собі вид на його сідниці. Просто дивовижні сідниці, на яких також були веснянки.

 

Я знав що не зможу просто так війти й треба хоч якось змазати прохід. Для цього я використовував вазелін. Я зачерпнув мазь і роздвинувши його сідниці почав намагатися розмахувати її по анусу. Я навіть зміг трохи протовкнув один палець всередину.

 

Але Роман Васильович почав щось бурмотіти, точніше це були незрозумілі мичаня, бо з кляпом в роті він не міг розмовляти. Я завмер, думаючи що він скоро затихне, але він почав рухатися, і здивовано мичати. Я зрозумів що в мене було мало часу. Я бистро розтибнув ширінку, дістаючи свій член. Я взяв ще вазеліну і наніс по всій довгі свого органу, щоб було легше входити.

 

В цей час мичаня було вже зовсім осознаним. Роман Васильович, почав намагатися встати й виривати рухи, але я добре зчепив їх затяжками, так що я не боявся що він випадково звільниться. Він намагався встати на коліна, але я придбав його до ліжка визиваючи ще одне громке мичаня. Я чув в ньому заклик. Я відчував що він хотів мене. Я навіть думав витягнути кляп, щоб послухати його голос, але я все ще боявся що його стогони зможуть розбудити сусідів.

 

Руки тремтіли й потіли. Я хотів щось сказати, але не хотів, щоб мій голос визнали. Я подвиг його до себе ближче, щоб було легше заходити, але він брикався. Він постійно брикався не даючи мені нормально йому вставити.

 

Нащо він супротивився, якщо так сильно мене хотів?!

 

Я не знав як його заспокоїти. Я не міг нічого говорити, а мої погладжування, лише робили гірше, змушуючи його майже скакати на ліжку. Краще б він так люто скакав на моєму члені.

 

Я вже був в бішенстві. Тому я вдарив його по спині. Раз, і ще раз. Я слухав як він стогне від болю, але він сам винен. Треба було відразу віддатися, а не грати в недотрогу.

 

Я бив і бив, поки він не завмер. Він лише тремтів і хникав, мабуть, від бажання. Тепер я міг робити все що захочу. Я ніжно провів по його спині що вже почала покриватися синцями. Він здригнув і слова завмер. Я взяв ще трохи вазеліну й останній раз розмазав по його анусу, після чого я примостився, підставляючи свій член.

 

Я міцно схопив його стегна і почав входити. Роман Васильович знову почав мичати й здригатися, тому я взяв його м’яке волосся в руку і дернув, примушуючи його почекати. Я знав що він також цього хотів. Але член, проходив дуже тяжко, не дивлячись на мастило. Я намагався його впихнути, але анус був занадто вузький. Я відпустив волосся і взявся обома руками за стегна, після чого з усієї сили вторгнувся всередину.

 

Це було дивовижно! Він закричав від задоволення, вигинаючись, коли я нарешті увійшов. Він був чарівний не тільки ззовні, но і зсередини. Жаркий, м’який і божевільно вузький. Мені потрібно було додавати великих зусиль, щоб нормально двигатися, але не дивлячись на це, я ніколи не забуду свої перші рухи.

 

Кожен з них змушував його кричати в кляп і вигинатися. Так що мені потрібно було вдарити його ще декілька раз говорячи, щоб він був тихіше. Все всередині мене кричало від радості. Роман Васильович ніколи не відчував такого задоволення з людиною. Я знав це. Я відчував це. Людина ніколи не змушувала його просто кричати від простого проникнення, від кожного руху, а я це зробив. Я двигався не дуже швидко, намагаючись звикнути з тією вузькістю що була у Пана Романа. Але з іншої сторони, мене це радувало, це свідчило про те що в нього нікого давно не було, як же йому пощастило, після такої довгої перерви переспати зі мною.

 

Не дивлячись на вузькість, двигатися з кожним рухом було все легше і легше. Щось рідке і дуже ковзьке допомагало мені. Я і не знав що у вазеліну були такі властивості. Але я над цим не замислювався, я продовжив повільно трахати Романа Васильовича, вибиваючи у нього хникання, і тихі стогони.

 

З кожним рухом я прискорювався все швидше. Не дивлячись на те наскільки я хотів як умога довше це робити, бажання підстьобувало мене рухатися все швидше і швидше. Я занадто довго цього хотів, щоб зараз себе стримувати. Я вдарив його по сідниці, як це робили й порно, оставляючи на його шкірі червоний відбиток від моєї долоні. Я робив це раз за разом, поки його шкіра не була вся червона. Я навіть не знав що йому таке подобалось, але хникання, і стогони від кожного удару, говорили про те що я був на повільному шляху.

 

Я знову взяв його за волосся, натягуючи їх на себе. Змушуючи його підняти голову. Навіть короткими вони були дивовижні. Я впевен що йому підійде будь-яка зачіска. Але тоді я насолоджувався.

 

Це був самий найкращий момент в моєму житті. Прямо зараз піді мною, від мене стогнало моє кохання. Його бліда шкіра була покрита синцями, і відбитками моїх долонь, але це ніяк не портило його красу, я б сказав більше, доповнювало. Я був зачарован тим, наскільки бистро синці з’являлись на його шкірі, прикрашаючи її, додаючи кольорів. Тепер він справді був схожий на сонце. На справжнє сонце, з його темними пятнами.

 

Повітря не вистачало. Кімната наповнилась непристойним хлюпанням і шлепками вологих тіл. Ці звуки, його стогони й саме знання, того що це він, змушувало мене стояти на грані. Я вже не міг витримати, й потягнувши його волосся на себе скінчив прямо в нього.

 

Я тяжко дихав, дивлячись на його вологу, синю спину. Я відчував як я його заповнював і тільки від цього я готов був скінчити ще раз. Я не хотів з нього виходити. За цей короткий миг, тепло його тіла стало для мене ріднішим ніж власний дім. Але треба було. Треба було, щоб я наповнив його ще більше.

 

Я повільно вийшов, дивлячись на його анус, з якого майже миттєво почало виходити моя сперма і розтоплений вазелін вперемішку з кров’ю. Мій власний член теж був покритий повністю його кров’ю, що визавло по моєму тілу ще один приємний табун мурах. Але треба було поспішити, поки вся сперма не витекла.

 

Я взяв свій рюкзак і дістав з нього пакет з замороженою спермою. Моєю спермою. Я не просто так дрочив весь цей час. Я хотів заповнити його повністю, але розумів, що навіть якщо я б займався з ним сексом цілий день, то не зміг зробити те що хотів.

 

Я роздвинув його сідниці, дивлячись на розтраханий анус з якого витікав коктейль зроблений мною. Я взяв невеликий шматок кубика моєї сперми й же підставив до входу. Я відчував фізичне задоволення коли дивився на те як м’язи Романа Васильовича жадібно засмоктували кубик всередину, водночас змушуючи його стогнати. З кожним кубиком він стогнав, знову і знову, посилаючи по моєму тілу електричні розряди, що віддавали в член приводячи його в бойову готовність.

 

Останній кубик я засовував з особливими задоволенням, занурюючи разом з ним свої пальці, щоб проштовхнути їх як можна глибше. Я з задоволенням облизав свої пальці пробуючи на смак свою працю. Після чого я приставив свій член до ануса і зробив декілька сильних рухів відчуваючи кубики й проштовхуючи їх ще глибше. Але я не кінчав, я хотів, щоб ми кінчали іншим способом.

 

Коли я з нього виходив, я дуже жалкував що в мене нема якоїсь анальної іграшки, щоб заткнути цій дивовижний вхід, щоб мій коктейль залишався всередині як можна довше, пропитуючи собою нутрощі Романа Васильовича.

 

Мій член все ще стояв і болів від бажання знову опинитися всередині нього. Тільки в цей раз я хотів бути в іншому місці. Я відсмоктував Пану Роману, тепер прийшла черга платити тієї й же монетою.

 

Я підвинувся до його лиця і трохи боячись зняв кляп. Але замість крика я почув хникання і благання. Роман Васильович хотів знати хто я, і чому я роблю йому так добре. Просив зупинитися, але я знав що він хотів продовження.

 

Я взяв його за волосся і тикнув своїм членом в його рот, надіючись на те що він зрозуміє що я хочу. Але скільки б я не тикався, все що я чув це хникання і зчепленні зуби на моєму шляху, до його чудового рота. Я знову вдарив його по спині, щоб сказати що так не можна. Знову і знову, змушуючи його іздавати дивні звуки які мало були схожі на крики, більше на зітхання, ніби він намагався вдихнути.

 

Але не дивлячись на те як часто я його бив він все одно не відкривав рот. Я так сильно хотів сказати що я хочу. Сказати що це я. Я впевен, якби я сказав йому що це все роблю саме я, то він одразу ж підкорився. Але ні, для нього я зараз якийсь незнайомець. Звичайно що він не захоче просто так щось робити. Тому я потягнув його за волосся і взявши ніж, підставив його до горла.

 

Після цього він майже одразу взяв мій член в рот, хоч і іздаючи дивне квакання. Я майже одразу взяв швидкий темп, починаючи занурюватися в нього все глибше і глибше. Я на жаль не міг нормально відсмоктати Роману Васильовичу, але я знав що у нього навпаки був досвід. Тому не дуже боявся зробити щось не те, і повністю довірився йому.

 

Він смоктав як Бог. Це було таке відчуття яке неможливо забути навіть якщо захочеш. Я заходив все глибше і глибше поки в якийсь момент не відчув як його ніс торкався мого пахового волосся. Я готов був застогнати від знання того що він повністю проковтнув мій член.

 

Неочікувано я відчув як його зуби стикаються на мойому органі, але після ще декількох ударів він знову затих. Я досі здивован тим яким непостійним він може бути.

 

Однак я продовжив рухатися, але тепер на повну дліну, кожен раз відчуваючи як його ніс торкався мого паха. Кожен цей раз змушував мене сжимати губи, щоб не застогнати.

 

На жаль я не міг довго терпіти й в останній раз зайшовши максимально глибоко я кінчав прямо в його в шлунок.

 

Я відчував як він ковтає. Як його горло сжимало мій член. Як він дихає в мою шкіру. Як же це було класно. Я не витримав і іздав тихий стогін, хоча не можливо було не застогнати від цих відчуттів.

 

Я витягнув свій член, який був повністю чистим і в його слині. Я не міг ним не пишатися. Моя рука сама по собі почала ніжно гладити його по голові, по його шикарним волосам.

 

Лише через деякий час я зміг взяти телефон в руки й з задоволенням оглядіти свою працю.

 

Він був таким гарним. Прив’язані руки до ліжка, по якім стікала його кров. Волосся, трохи розпатлане, через мене. Шикарне тіло, в сінцях і порізах, червоні сідниці від моїх шлепків і моя сперма. Але найгарнішим було його лице. Його чарівне лице. Мокра пов’язка, яка закривала його янтарні очі, червоне лице, ще більш пухкі губи від мінету, навколо яких був мій коктейль.

 

Серце завмерло, коли я прислуховувався до його диханню. Трохи рваному, глибокому. Він також намагався прийти в себе після нашого сексу.

 

Я взяв телефон і почав фотографувати. Фотографувати всього його. Його ноги, його руки, його сідниці, його анус, його спину, його волосся. Всього його. Мабуть, я сфотографував кожен сантиметр його шкіри. Настільки багато в мене фотографій с тієї ночі.

 

Я хотів йому допомогти прийти в себе. Прибрати я, помити його, привести в норму волосся, але він був занадто неслухняним. Якби він відразу зробив те що я хочу, то б допоміг. А так, я вирішив залишити людині невеличкий подарунок від себе. Наочний доказ того що Роман Васильович йому зраджує. І тоді Пан Роман буде зі мною.

 

Останнє що я зробив перед тим як піти, забрав його шампунь для волосся. Мені треба було слідкувати за своїм скарбом. Хоча я впевен що скоро ми почнемо зустрічатися, і замість його волосся в мене буде він сам.

 

Але все пішло не так як я думав.

 

Коли я прийшов в школу, Пана Романа не було. Його нема вже тиждень. Єдине що я знаю так це те що він в лікарні й з ним сталось щось погане. Я дуже хвилююсь. Не розумію, що могло статися за цей час поки мене не було.

 

Ваза не дуже допомагає. Останнє що там є так це відео нашого сексу, а після мені показувало лише чисту кімнату, а через декілька днів, камера зовсім перестала працювати.

 

Мені страшно. Страшно за Романа Васильовича.

 

Кожен день я хвилююсь за нього. Моє серце обливається кров’ю від незнання.

 

Біології тепер нема, її заміняє учілка літератури, задаючи кожен раз якесь тупе завдання замість нормального уроку. Мені його не вистачає. Мені не вистачає його поглядів, його голосу, його посмішки, його тепла. Я так за ним сумую.

 

Не знаю нащо я це пишу. Я ніколи не видам це на перевірку учілки. Скоріш за все я хочу просто підсумувати все що зі мною трапилось, за останні пів року.

 

Я хочу піти до Пана Романа. Я знаю в якій він лікарні, в якій палаті, а також часи прийому. В мене вже є інша ваза, в якій більш якісна камера, яка не зламається в неочікуваний момент. Я піду до нього після уроків.

 

Мені його дуже не вистачає.