дуже крінжова особиста штука

Останній автобус промчав повз, заляпавши тротуар діамантами-бризками з ще свіжої калюжі – дощ періщив аж з обіду. 

Теплий металічний передзвін, короткий поскрип дверей, глухий “клац” – і Мар’яна зловила ключі від кафе, щось невдоволено пробурчавши на прощання.

-Жах, це почергове миття посуду мені вже в печінках сидить. – похнюпився Денис. – Плакали мої рівні кігтики…

Льова хмикнув, трохи розворушивши лапою шовкові коси котика, сплетені в високий хвіст.

-Ну, нічого, нічого, все одно їх тобі скоро треба було підстригти. Ходімо, прогуляємося додому?

Після дощу невелика бруківка коло парку наче сяяла, відбиваючи світло ліхтарів. Лапка у лапці, пухнасті хвостики лагідно обмахують одне одного, в той час як їх власники повільно йдуть мало не впритул. 

-Ніколи й не помічав, як тут гарно буває… – тихо, наче боячись що тихий одинокий шум міста спурхне як пташина, промовив Денис.

-Так… – вдихнув у відповідь Льова, притулившись великим вологим носиком до маківки кота, на хвильку спинившись. Пухнастик зразу у відповідь легенько торкнув лев’ячий ніс своїм, дивлячись у легенький перелиск очей хлопця.

-Знаєш, тільки зараз помітив які в тебе гарні очі…

-Тільки зараз? – зразу “одягнув” свій фірмовий посміх Денис.

-Просто, ну, в такому світлі… – Льова звично зашарівся, компліменти йому не дуже вдавались.- …Вони в тебе наче смарагд. Такі ну…блискучі, з таким насиченим кольором. Такі лагідні і глибокі…

Мякі подушечки стискають долоню ще сильніше, а котяча мордочка ховається десь в груди, в порівняно грубу тканину кофтинки, зовсім не схожої на м’яке, шовкове, неймовірно приємного запаху хутро, яке Льова так любить прочісувати лапами.

Зчервоніла мордочка засоромлено бубонить щось про те який ж великий і напрочуд лагідний лев дурник, згодом м’яко обіймаючи, і знову піднявши носик до погляду коханого, Денис звично легенько притискає вуста до вуст, лишаючись на деякий час у цій миті, під ліхтарями, серед лискучої від дощу бруківки…

А далі – звичний поскрип вже дверей квартири, звичний приємний домашній запах, вловити щось конкретне з якого майже неможливо… Такий самий теплий чай, така сама приємна на дотик ковдра що покриває ліжко для двох,  може й не такий самий як завжди, але звичний ритуал подивитись кілька серій чогось перед сном… Такі ж, як і вперше великі лагідні лапи, що так як і вперше ніяково досліджують Денисові груди, спинку, хвіст, сідниці, прочісують хоч і підстрижене  але досі густе хутро, так само, як і вперше, ніжно, майже навмисно повільно, зісковзують таку ж шовкову на дотик, як і шерсть, білизну…Тепла і широка шийка лева, у яку можна завжди вткнути мордочку, його статний і міцний, хоч і м’якенький торс, його міцні обійми та звичка майже перекривати повітря, пригортаючи котика до себе як найкрихкішу, найціннішу для нього коштовність, його трішки солоні вуста та дещо слинявий стиль поцілунку… Денис вже сміливо міг назвати всі ці речі майже рутиною – настільки добре він їх знав. Але, день у день, тиждень у тиждень, увесь час – хотілось лише одного – щоб ця рутина ніколи не закінчувалась. Щоб вони завжди були разом, зплетені у м’яких, міцних, теплих обіймах на Льовиному ліжку. Там, де Денис відчуває себе як вдома. Там, де увесь його світ мирно сопе над його вушком…

_____________________________

Великі лапи з м’якими подушечками ніжно пестять животик та груди, час у час легенько проводячи по ніжній шкірі сосків, від чого котик шумно дихає, втискаючись в міцну та м’яку статуру спинкою.

По всьому тілу наче раз у раз проходить невеликий розряд, стискаючи легені і випускаючи стриманий стогін, який Денис наче співає – настільки мелодійно і віртуозно вміє Льова його збудити; котик відчуває себе як лід у лапках свого хлопця, якого він торкається з рефлекторно. обережністю, але який з кожним поцілунком у шийку тане все більше і більше, розчиняючись в цих м’яких долонях…

Так само лагідно і турботливо Льова готує Дениса до його невеликого, але доволі широкого як для котика розміру. Легкий зойк від другого пальця, похлюпи від руху у добре змащеному проході – через деякий час, розквітлий малиновим на мордочці, котик, вже лежачи на спині, дивиться на навислого над ним лева, ніяковий і невинний погляд якого мовчазно питає згоди. Хоч це разом вони роблять далеко не вперше, вкотре Денис почуває себе, наче це його перший секс в житті. 

Пухнастик легенько хльоскає хвостом об Льовину ногу, коли той починає входити. Потихеньку, даючи котику звикнути, цілуючи його і на видиху промовляючи приємності на вушко цим до мурашок об’ємним і ніжним басистим голосом.

На повній довжині Денис не витримує і фальцетом видихає прямо посеред цілунку, стискаючи Льову всередині себе.

З кожним акуратним поштовхом всередині себе котик тане, і тане, і тане все більше. Вже не відчутно різниці між їх тілами, сплетені у міцних обіймах нитками з тепла стукоту сердець і жару дотику, обоє шумно й тяжко дихали в хутро одне одного, стараючись притиснутись до партнера ще більше, ще більше скоротити цю і без того малу відстань аж допоки вони не розчиняться у своєму коханні…

Ще один поштовх – і обидва розливаються теплом: Льова – з тихим горловим риком, Денис – скімлячи і досі стараючись не застогнати в повний голос, відчуваючи як тепла липка рідина тече по животику, змочуючи шовкову шерсть. Лев обм’якає, звалюючи розслаблене тіло на тендітного котика, вкриваючи його наче пухова ковдра та зариваючи носик в його шийку.

Взаємне тихе і ніжне муркотіння шириться кімнаткою, резонуючи з теплим сонячно-оранжевим світлом лампи на столику. Сильні пухнасті руки стискають Дениса, але не надто міцно, якраз достатньо щоб турботливо пригорнути, захистити від всіх турбот найціннішого коханого пухнастика. Котик намагається любляче прошепотіти, але щасливі сльози навертаються як завжди несподівано, тремтінням порушуючи зазвичай рівний і мелодійний голос.

“Я так тебе кохаю.”

“І я тебе, кошенятко.”

Солоні крапельки намочують хутро на грудях, і до шовкового волосся легенько притуляються вуста.