я сумую.

попереджаю, це остання частина та вона зі склом

Все та ж квартира, все та ж кімната, все те ж ліжко де вони були в двох.
Тепер він тут один.

Він сідає перед камерою, що вже стояла на чорному штативі. Натиснувши кнопку, йде відлік.

3
2
1

Не дуже гучний звук розбивається об стіни їх кімнати і знов на меблі та самого чоловіка осідає тиша, він починає говорити.

– привіт. – опустивши голову він грається своїми пальцями, у горлі застряє ком. Боляче. Неприємно.– чесно кажучи, я відчуваю себе божевільним. – зараз він відвертий, вивертає душу, але чи почують його?

не почують, ніколи.

– я сумую за тобою, я прив’язався до тебе, хоч і намагався зробити все, щоб цього не було. Я досі пам’ятаю твої слова: «якщо мені набридне, то я піду», – вони наче клеймо, викарбувалися у нього в голові. – навіть коли ми були в стосунках, я намагався не бути до тебе прив’язаним, але ти наче той магніт, притягуєш до себе, коли поруч. А я і пручатись не можу, навіть не хочу. Я знав, що це погано, що це вилізе боком, але тягнувся до тебе.

нарешті він підіймає очі, дивиться у камеру, ніби то він, його кохана людина, а не шматок місива з пластику, заліза та ще чогось. Цю камеру подарував йому він, на день народження.

***
напроти нього сидів Спартак, на столі вже звична їжа з ресторану, ніби нічого незвичайного. Але ні, сьогодні його день народження, яке Женя захотів провести вдома, без зайвого шуму та зайвих людей. Тільки біля нього, насолоджуючись його запахом, його теплом, його доторками і його голосом, який завжди заспокоював у будь-якій ситуації, коли це було потрібно.

– у мене для тебе дещо є. – Суббота встає та йде в їх  спільну спальну, через хвилину в його руках з’являється чорний пакет з милою жабкою. він ставить його перед брюнетом та сідає на своє місце, чекаючи дій коханого. Пакет доволі тяжкий, хоч і не дуже великий.

на обличчі розквітає усмішка, щира, тепла та дуже затишна. Янович зазирає у пакет, де лежить чорна коробка. Витягнувши її, молодик прибирає пакет на підлогу та починає відкривати упаковку, як завжди розриваючи її, мов дитина. Спартак мовчки спостерігає, переводить погляд то на обличчя брюнета, то на обгортку, що вже майже була розірвана.
горіхові очі загоряються яскравими, майже дитячими  вогниками щастя. Стримуючи писк радості, він різко встає з місця, обходячи стіл та стає між чужих розставлених ніг. Спартак вижидаючи дивиться, він знав, що Жені сподобається, бо чув, як той розмовляв з Антоном про цю камеру.

Янович нагинається й цілує, ніжно, трепетно, дякуючи за подарунок. Заривається в світле коротке волосся, поки чужі руки обіймають за талію, притягуючи ближче. Молодший поглиблює поцілунок, наче не може насититись чужими вустами. Янович піддається, сідаючи на чужі стегна. Цей поцілунок мав бути ніжним та просто солодким м’яким, проте Суббота чудово грав роль змія-спокусника, спокушаючи на такий бажаний, хтивий, але приємний гріх. Їх тіла охоче відповідали на всі дотики та дії.

Збудження розливалось по тілу, роблячи приємний вузол внизу живота. Відсторонившись він ловить погляд блакитних з металевим відблиском очей, в них зчитається трохи незадоволення, проте воно швидко зникає за теплою усмішкою, яка гріє душу.

– дякую, я дуже хотів цю камеру, але вагався. – мовив брюнет, шкала настрою швидко досягла максимуму.

***

Він гірко усміхається, коли перед очима пробігають спогади теплих моментів. Він хоче у них повернутись, хоче зануритись і не виринати ніколи, залишаючись біля нього, відчуваючи безпеку. Він хоче знову кохати та бути коханим, але зараз йому ніхто окрім нього не потрібен. Йому потрібні лише ті міцні теплі долоні, які проходились по його шкірі, заспокоюючи чи навпаки збуджуючи. Йому потрібні ті солодкі вуста, якими він і не наситився досі, які він цілував кожен ранок перед роботою та кожен вечір після важкого дня.  Йому потрібні ті теплі, міцні та водночас ніжні обійми, які він так обожнював  та без яких не міг заснути, відчуваючи холодну частину ліжка поруч.

***
Ранковий холодок був приємним, на язику був терпкий смак гарячого американо, яке часто купував Суббота. В кімнаті досі спав брюнет, вкрившись майже з головою теплою ковдрою. На тумбі, що стояла біля ліжка з сторони Яновича вже стояло таке ж гаряче лате з лавандовим сиропом, як полюбляв молодик. Блондин вже давно вивчив його смаки, його тіло, його реакції та мову кохання.

їх ранки були наповнені затишком та ніжністю, що дуже обожнював Женя. Обійми з Спартаком були найприємніші та найтепліші, в них було спокійно та безпечно, ніби ти в невидимому куполі, де тобі нічого ніколи не зашкодить, поки не вийдеш. Приємно. Затишно. Безпечно.  В такі миті Янович відчував себе маленьким стривоженим хлопчиком, який прийшов до дорослих за підтримкою та заспокоєнням. Біля Субботи він завжди почувався по різному, в один момент маленьким хлопчиком, в інший 14 літнім підлітком. Блондин міг змусити його почервоніти, усміхнутись, засміятись, задуматись над чимось чи змінити думку. Він завжди був поруч, завжди допомагав якщо це було необхідно, завжди піклувався та турбувався про нього. Янович це дуже цінував та відповідав тою ж монетою, показуючи свою любов навіть в найменших дрібничках.

кожного ранку Суббота ходив та купував улюблену каву у невеличкій затишній кав’ярні на сусідній вулиці. За цей час прокидався Женя та готував смачний та поживний сніданок, рецепти він знаходив в інтернеті, бо одні і ті страви могли набридати. Колись Спартак казав, що навряд дозволить готувати на своїй кухні, але після вмовляння брюнета він – погодився.  Після сніданку пара розбігалась по різних кімнатах, бо перші клієнти зазвичай могли бути на сеансах тільки онлайн, а зйомки чи інтерв’ю Янович планував пізніше 11 ранку. ближче до 12, чоловіки їхали на роботу, і зустрічались або в залі, або на вечері чи на зйомках подкасту.

Вечір проходив в обіймах один одного, за обміном новин, що трапились за день. Найголовнішим  за кінець дня, а особливо перед сном були – пестощі. поки чужі пальці пестили кучері брюнета, вдихаючи їх приємний аромат, хлопець розповідав про все, що було в голові, погладжував чужі татуйовані руки або виводив невидимі візерунки на чорній футболці коханого, який завжди його уважно слухав. Довгі теплі обійми, солодкі та ніжні поцілунки перед сном стали вечірніми ритуалами, які іноді здавались залежністю. Розуміння, що ця залежність, хоча і приємна, проте не дуже корисна, пришла не одразу. Лише тоді, коли Євген заснув близько п’яти ранку, в пустій квартирі, бо Спартак поїхав у Львів. Суббота поїхав лише на два дні, а брюнет за ці дві доби, спав загалом близько 6-7 годин, засинаючи за 2-3 години до будильника. Після приїзду блондина, молодик зміг міцно заснути та нарешті виспатись, не просинаючись від кошмарів. Чомусь в ті моменти Янович згадував свого іграшкового ведмедика, без якого в дитинстві не міг спати. Тоді маленький Женя майже всюди був з ним, але ніколи не давав іграшці імені.

Ні, брюнет не прирівнював коханого до м’якої забавки, просто Суббота став своєрідним заспокійливим, яким колись була іграшкова тваринка.

виринувши з обіймів Морфея, брюнет перевернувся на другий бік. Намагаючись намацати чуже тіло, це стало звичкою, хоч Янович завжди пам’ятав, що Суббота міг піти за кавою чи сидіти поруч дописуючи статтю. Улюблені парфуми досі відчувались у кімнаті. Відкривши очі, Женя жадібно вдихнув повітря. За склом балкону він побачив блондина. Як завжди в чорному, як завжди наче з обкладинки журналів. Солодко потягнувшись, Янович мовчки спостерігав за коханим.

відчуття чужого погляду з’явилось несподівано. Варто було тільки обернутись, як блондин зустрівся з горіховими очима, які він так обожнював. Усміхнувшись, Суббота зайшов у кімнату, яка наповнилась легким запахом хвої та чужих приємних парфумів. Усмішкою заразився і Янович, йому подобалось бачити такого домашнього Спартака, з ним було дуже комфортно та легко..

вставши з ліжка, брюнет підійшов до Субботи, обхоплюючи його обличчя. блакитні очі змушували поринути у них, забувши про будь-які справи, проблеми чи якісь інші дрібниці. Не втримавшись, Янович накрив чужі вуста, присмак кави був відчутний, проте приємний. Вони стоять серед кімнати, цілуються, обіймаються. Їх не бентежить час. Вони просто разом у своєму маленькому, затишному світі.

***

– я розумію. Тебе ніколи не буде поруч, і треба просто жити далі, але я не можу. Ти став частиною мого життя, подкасти з тобою стали частиною мого життя,  тури, поїздки на місця злочину та все, що ми робили разом. Це частина мого життя. І в один момент це все просто зникає. І важко оговтатись, важко прийняти, що тебе більше не буде поруч..
його голос тремтить, але він тримається.

– обіцяю, це було останнє записане тобі відео. Далі я буду намагатись оговтатись та продовжувати жити, як раніше.
не втримався. Маленька сльоза все ж таки потекла. Змахнувши її, брюнет вимикає запис.

йому досі важко повірити, що Спартака вбили. Його вбили через допомогу поліції у пошуках вбивці. Лікарі не встигли, хоча намагались зробити усе, що було в їх силах.