Я сумніваюся, що це дуже професійно

Опис: Можливо, ти могла б спробувати виправдати це невеликим актом бунту. Проти своїх батьків, проти всіх очікувань — навіть наперекір власному судженню Сатору про неї саму, тому що вона знає, що він думає.

У тей самий час, як не дивно, ти почуваєш себе більш схожою на себе, коли робиш речі, котрі, як ти знаєш, не мусиш робити.

І ти також не хочеш зупинятися.

_________________________________

— Т/І-сан… — ти тремтиш, мурашки пробігають по руках, а спина вдаряється о тверду поверхню столу.

Під нею не зовсім зручно: тверда, різка текстура червоного дерева перекривається тільки шкіряною підкладкою, розкладеною у центрі

— …Я сумніваюся, що це дуже професійно.

Ти висока дівчина, і зазвичай носиш десятисантиметрові підбори, тому вже звикла дивитися на чоловіків вниз, коли розмовляєш з ними.

Але під Сатору?

Він широкий над тобою, затуляючий більшу частину кімнати, темний покрий його костюму різко контрастує із білим шовком краватки, і—

Блять, який же він красивий.

Квадратна щелепа, вкладене назад білосніжне волосся, очі яскраво блаватного кольору. Краса, неначе як у гадюки, коли дивишся як її лусочки виблискують та мерехтять під сонячним світлом.

Небезпечна, могутня, але тобі варто триматися подалі.

— Я… — ти сухо ковтаєш, коли він встає між твоїми колінами, змушуючи їх трохи розвести. Через цю дію твоя спідниця ковзає вище навколо стегон, збираючись майже навколо талії. — Я уже поговорила з моїм науковим керівником, — повільно пояснюєш ти, міцно стискаючи пальцями край столу. — Ви не фігуруєте у списку мого…

У тебе перехоплює подих, коли одна з його рук торкається внутрішньої сторони твого коліна.

Він старший. Не старий, але старший за тебе

Ти юна як для докторантки через те, як швидко пролетіла по своїй студентській кар’єрі, а також закінчила старшу школу на два роки раніше, ніж більшість.

Тобі лише двадцять один рік, а чоловік на шість років старший. Він не здається кимось хто напів шляху до дорослого життя, як більшість хлопців, з якими ти стикаєшся у своєму університетському містечку.

Інші чоловіки, з якими ти була, завжди були доволі охайно підстрижені, зібрані. Такий тип хлопців, котрих ти приводила додому до своїх батьків. Всі такі в університетських светрах, чемно посміхались, поки розповідали про свої плани на майбутні п’ять років та про те на яких автомобілях вони їздять.

Й, можливо, саме цей контраст привернув тебе до нього з самого початку.

Твоє життя з самого дитинства йшло по прямій траєкторії до успіху. Вчителі відводили тебе у сторону, розповідаючи батькам яка ти талановита. Що в тобі є щось таке, що потрібно плекати, підштовхувати до досягнень.

Ніколи не питаючи чого хочеш ти, які твої пріоритети, просто припускаючи.

І коли люди очікують, що ви досягнете чогось, вони також очікують, що ви заповните концепцію цього у поведінці та способі життя.

Президент класу. Бере участь у клубах. Гарненька, але не сексуальна. Зустрічається з правильним хлопцями.

Не—

Його руки проходить вверх по стегну, пальці шершаві від багатолітньої праці, великий палець ковзає по мурашках на шкірі.

Не з таким чоловіком, як Ґоджо Сатору.

— Ви не фігуруєте у списку учасників дослідження, — слабким голосом пояснюєш ти, твоя голова опускається вниз, поки не упирається у стіл. — Більше ні.

— Оу, — губи Сатору повільно розтягуються у посмішці, і він піднімає іншу руку, розводячи твої коліна ширше, змушуючи чорну тугу офісну спідницю, яка на тобі, підніматися поки та не збереться навколо стегон. — Тоді напевно це має мене тішити?

Твої вії тремтять, коли чужа долоня торкається тебе скрізь білизну, і ти не бачиш його усмішку, коли чоловік відчуває, що ти вже мокра, але тобі й не треба.

— Тим не менш, це означає, що я не психопат, чи не так?

Твої очі відкриваються трохи ширше, повертаючи зосередженість, і ти бачиш, як він дивиться на тебе зверху вниз, його погляд горить, наповнений рішучості.

Поставити діагноз психопата практично нереальна задача навіть серед ідеальних клінічних умов.

Люди черпають свої стереотипи із засобів масової інформації. Коли вони чують слово «психопат», вони думають про Альфреда Хічкока.

Хтось зловтішаючись протирає руки, розповідаючи про скоєні злочини. Хтось марить, будучи збожеволеним.

Традиційний психопат — це соціальний хамелеон. Коли інші діти вчаться спілкуватися, вони вчаться наслідувати, показуючи людям те, що вони хочуть бачити.

Під цією маскою майже неможливо що-небудь розгледіти. Окрім тільки, як вони самі захочуть показати.

Замість цього ви маєте розглядати їх соціально девіантні дії, як форму дослідження. Спостерігати, як вони поводять себе, коли ніхто не дивиться.

Як результат, багатьох психопатів так і не знаходять, — або тільки тоді, коли уже занадто пізно допомагати потенційним жертвам їх відхилень у поведінці.

Звичайно, мафія була ідеальним місцем для дослідження. Хоча ти й не очікувала, що твоє прохання спостерігати за «Jujutsu Kaisen Corporation» буде ухвалена, що ж…

Новий молодий генеральний директор, Ґоджо Сатору, вразив тебе. І з тих пір не припиняє вражати.

— Ні, — впівголоса вимовляєш ти, не відриваючи від нього очей. Кісточки твоїх пальців побіліли від того, з якою силою ти вчепилася у край столу. — Не психопат.

— … — чоловік нахиляється ближче, впиваючись у тебе кінчиками пальців, погладжуючи мереживо, поки воно не стає достатньо вологим, щоб продавати його всередину, ковзаючи між твоїх бганок, змушуючи тремтіти, коли воно повільно, неухильно тягнеться до пучка нервів. Він тисне зводячи з розуму, точними коловими рухами, доки твої стегна не починають ворушитися, а подих постійно збиватися. — Чому ти так думаєш?

Очевидною відповіддю є той факт, що, будучи діючим главарем кримінального підчерв’я Токіо, Сатору має засоби, можливості й захищений від наслідків.

Якби у нього були антисоціальні, руйнівні імпульси, він міг би діяти відповідно до них — але він цього не робить.

Він діє у рамках умовної норми — викревленій, у порівнянні з іншим суспільством, але…

Жінок і дітей виключено із сфери насилля, хоча перші можуть опинитися під пулею, якщо стануть ворогами організації.

Тортури застосовуються як форма збору інформації або покарання, але ніколи за власної примхи.

Все це свідчить про співчуття до страждань інших, що не притаманно психопатові.

Але ти кажеш не це.

Ти простягаєш руку вниз, твої пальці легко охоплюють зап’ястя Сатору. М’який, нужденний видих виривається із тебе, коли твої стегна рухаються назустріч його руці, насолоджуючись тим, як м’язи його щелепи напружуються у відповідь.

І ти ніколи не відводиш погляд.

— Психопати не здатні прив’язуватися.

Підтекст прямо тут.

А ти доволі-таки прив’язаний, чи не так?

Сатору навіть не намагається заперечувати.

Твоє серце завмирає, коли ти відчуваєш, як його пальці переміщуються у сторону, підхопивши край твоєї білизни, відтягуючи його вбік, й ти стаєш вразливою, відчуваєш себе підставленою на відкрите повітря кабінету.

Ти не пам’ятаєш, щоб чула, як він зачиняв двері, коли ви прийшли сюди декілька хвилин тому для «обговорення твоїх успіхів»

Не те щоб тебе це взагалі хвилює.

Тепер його рука на тобі, збирає вологу кінчиками пальців, й господи, ти хочеш цього занадто сильно, щоб стидатися. Із горла виривається задавлені звуки, коли його великий палець продовжує нестерпно виводити кругові рухи по твоєму клітеру, і він пульсує під ним, а стегна тремтять від напруження тримати себе відкритими, коли все, чого ти жадаєш — це міцно стиснути їх навколо зап’ястя, тертися, поки не знайдеш визволення.

— Але ж все ще існують етичні міркування, чи не так? — задумливо вимовляє чоловік, й потіха забарвлює його інтонацію, коли він спостерігає, як ти намагаєшся подавити стогін, впиваючись зубами у нижню губу.

Горда штучка.

Але скоро він отримає те, як по її ланітах потече ідеально нанесена туш.

— Урешті-решт, ти, скоріш за все, станеш свідком… — він витримує паузу, спостерігаючи, як твої губи тремтячи, ледь прочиняються, і із тебе виривається тихий видих. Його великий палець тисне з трохи більшою силою, спіймавши саме ту силу тертя, котра змушує тебе тремтіти. — …незаконної діяльності.

Ти робиш декілька заспокійливих вдихів, намагаючись взяти над собою контроль, перш ніж відповісти, твій голос хриплий, але рівний:

— До тих пір, поки—

Ось тоді він тебе ловить.

Ти випускаєш здавлений стогін, коли відчуваєш, як його середній палець входить в тебе — не занадто швидко, але ти достатньо волога, щоб він зайшов до другої фаланги без серйозного супротиву. Твої внутрішні стінки дивовижно пульсують й стискаються навколо нього.

І господи, ти знала, що у нього великі пальці, але навіть один палець відчувається неймовірно всередині, його кісточки попадають по всіх потрібних місцях.

Він все ще чекає на відповідь, але коли згинає свій палець всередині, витягуючи його, перш ніж знову війти з більшою силою, отримує ще один здавлений стогін.

— Ви щось говорили, Т/І-сан?

«О-о, — ти дивишся на це вродливе усміхнене лице, борючись із бажанням дати йому ляпаса, — я ненавиджу тебе».

— До тих пір, поки я… — стогін виривається із тебе, коли він додає другий палець всередину, викликаючи справжню розтяжку, ідеальний тип болю, й твої пальці стискаються навколо його зап’ястя, поки ти дивишся на нього, відчайдушно жадаючи більшого, — Поки я просто свідок, все… все нормально, — белькотіла ти, відкидаючи голову на стіл, опираючись спокусі піддатися на зустріч стегнами в його руку, особливо коли він згинає пальці, входячи в тебе у повільному, затяжному темпі.

— Зрозуміло… — його голос стає нижчим, досягаючи тембру, котрий змушує твоє нутро перевертатися від голоду та бажання.

Ти не цнотлива дівиця, це точно, але ніхто і ніколи не торкався тебе таким чином, що ти відчувала себе так…

Це більш інтенсивно, так, але в цьому є також щось таке, що змушує тебе почуватися наче ти—

— Тоді давай це перевіримо.

Його пальці не зупиняються, рухаючись всередині, розкриваючи тебе, але лише інколи проводячи великим пальцем по твоєму клітору, стимулюючи, поки ти не наближаєшся до кульмінації, а після — відтягуює тебе звідти.

Це змушує божеволіти, і весь цей час, разом з іншою рукою, ковзаючи вверх плоскістю твого живота, по видолинці між грудей, знаходячи верхній ґудзик твоєї блузки, він розстібає її з тою відпрацьованою легкістю, котру ти зустрічаєш з піднятою бровою.

І це він називає свого молодшого брата шлюханом?

Але важко висловити це зауваження, коли його пальці працюють всередині тебе таким чином, дражнючи кінчиком третього.

Він розстібає другий, потім третій, доки блузка не залишається повністю розпахнутою, спадаючи й відкриваючи відповідний чорний бюстгальтер під нею.

Врешті-решт, він всього на всього чоловік, тому зупиняється на мить, оцінюючи випуклість твого декольте, жадаючи торкнутися неї губами, але—

Що ж, до цього ви ще дійдете.

Ти дивуєшся, коли він не тягнеться до твого ліфу, а замість цього простягає руку до однієї з шухляд й дістає звідти маленьку металеву коробочку — дорогу, типу тих, які багаті чоловіки використовують для зберігання сигар, але…

Чоловік кидає річ на стіл поряд з твоєю головою, відчиняючи з тихим клацанням, і коли ти повертаєш голову, щоб подивитися, то бачиш всередині білий порошок.

Ох.

Він зупиняється, даючи тобі час відреагувати, сказати, що ти не хочеш бути частиною цього, якщо тобі некомфортно.

І ти таки робиш паузу. Ти дійсно обдумуєш.

Як це все відрізняється від того, що ти робила раніше. Що подумають люди. Що подумають твої батьки—

Саме у цей момент ти розумієш, що тобі всеодно.

Його портмоне зі стуком падає на стіл, і він відкриває його, витягуючи вагому чорну кредитну картку, далі занурюючи її у коробочку, піднімаючи, що, на твій розсуд, повинно бути пристойною кількістю, ти без поняття, і—

Ти спочатку думала, що він просто буде приймати наркотики у тебе на очах, і це вже було достатньо захоплююче, але—

Ти затримуєш подих, коли порошок сиплеться на випуклість на правій частині твоїх грудей, трохи вище лінії ліфу, й спостерігаєш, як він використовує каредитку, щоб зібрати його у тонку доріжку

Ти ніколи не думала, що він буде приймати їх з тебе.

Ти з усіх сил намагаєшся не ворушитися, не бажаючи зіпсувати лінію, яку чоловік так ретельно викладає, навіть якщо його пальці продовжують рухатися всередині тебе — тепер уже три, — але ти покірно лежиш, спостерігаючи як він знову лізе у портмоне, на цей раз витягуючи хрустку, цілковито нову купюру, протягуючи її тобі, і—

Ти потребуєш декількох секунд, щоб зрозуміти, чого він від тебе хоче, і ти майже впевнена, що це більше ніж просто спостереження, і що це перевірка, очікування того, що ти робитимеш.

— … — твої пальці трохи тремтять, але ти обережно й міцно скручуєш банкноту, і він — саме милосердя, — сповільнює свої рухи, поки ти робиш це, уважно спостерігаючи.

Тільки-но воно здається тобі правильним, ти повертаєш йому гроші, і…

Це соромно — бачити, як він нахиляється, використовуючи купюру, щоб пройтися вздовж доріжки на твоїх грудях, вдихаючи носом так обережно, майже граціозно, змушуючи тебе тремтіти, коли ти відчуваєш видих повітря напроти своєї шкіри у відповідь.

Але, здається, тобі це подобається.

Тобі подобається те, як це неправильно. Скільки людей осудили б тебе, якби знали.

Одну мить він стоїть не рухаючись, прильнувши до твоїх грудей, вдихаючи твій запах, поки ефект починає посилюватися, і—

Коли він піднімає очі, ти бачиш наскільки розширилися його зіниці, як ослабла напруга, яка, здається , завжди знаходиться в його плечах.

Ти не знаєш чого очікувати від нього далі, але він не відсторонюється занадто далеко, зачепивши пальцем центр твого ліфу, потягнув вниз, рівно настільки, щоб твої груди відкрилися прямо перед його обличчям, і—

Здавалося, нібито зіниці його очей не могли стати ще ширшими, але вони якимось чином це зробили.

Ти судомно втягуєш повітря , коли чоловік лине вперед, бере один сосок до рота й грубо втягує, а пальці поновлюють свої рухи знизу.

Ти ніколи не вважала себе настільки чутливою, але ніхто ніколи ще не був таким грубим з тобою: від самої сили цього, й до того, як його зуби час від часу дряпають твої—

Блять, блять, блять.

Одна з твоїх рук піднімається, плутаючись у нього в волоссі, міцно стискаючи, змушуючи його заричати навпроти тебе у відповідь.

І це так добре, це просто блять неймовірно, а потім він переміщається на ліву половину грудей, його пальці працюють все швидше знизу, всередині тебе, і—

І ти вже близько.

Зазвичай потребується набагато більше часу, щоб довести тебе до такого стану, але ти вже тремтиш навколо нього, твій клітор пульсує під його великим пальцем, і ти рухаєшся йому назустріч, відчайдушно, потребуючи, і тут…

І тут він зупиняється.

З тебе виривається здавлений стогін, коли його пальці виходять із тебе, і ти трохи роздратовано тягнеш чоловіка за волосся, вигинаючись через відчуття пустоти.

— Ти, виродок… — гарчиш ти, готова потребувати, як тут—

Пальці охоплюють твою шию, і чужа рука настільки велика у порівнянні з тобою, що та легко охоплює майже всю її, стискаючи — не настільки, щоб завдати болю, просто достатньо, аби ускладнити здатність говорити—

І зробити збудження ще більш інтенсивним.

Сатору випрямляється, його рука залишається покоїтися на твоїй шиї, в тей час, як він підносить іншу до своїх губ, змушуючи дивитися, як він проводить язиком по пальцях, пробуючи тебе на смак

— Ти хочеш кінчити? — його голова схиляється набік, голос хриплий від збудження.

Ти повільно киваєш головою, не відводячи погляду. Це колить, трохи зачіпляє твою гордість, але—

Акт благання відчувається майже так само добре, як і розтяжка від його пальців всередині тебе.

— Що ж, — він опускає пальці вниз, малюючи невидимі візерунки на твоєму животі. — Це ти зможеш зробити лише… — задумливо тягне він, — на моєму члені.

У тебе всередині все стискається від бажання.

— Ти хотіла б цього, принцесо?

Через ласкаве прізвисько твої щоки заливаються рум’янецем, але… господи, ти дійсно цього хочеш.

Чоловік все ще переважно одягнений, зняв тільки піджак й закатав рукава сорочки, і коли ти збираєшся стягнути з себе туфлі, він зупиняє тебе, впівголоса кажучи, що вони тобі ще знадобляться, що трохи спантеличує.

У Сатору є ця багатошаровість. І саме це ти побачила у ньому в першу чергу. Нічого в ньому, нічого, з того, що він робить ніколи не буває простим.

Навіть зараз, коли він випромінює домінантність, він дає тобі багато різних можливостей проявити контроль, проявити свою згоду.

Питаючи, чого ти хочеш, дозволяючи тобі сісти, а потім ти сама натягнула презерватив на його член.

І він великий.

До цього ти відчувала, як він притискається до твого стегна, але не могла правильно оцінити, коли просто відчувала його через брюки, але—

Він товстий, гарячий, пульсуючий під твоїми дотиками, коли ти скатуєш латекс до його основи, і—

Потім ти знову опиняєшся розкинутою на столі, спостерігаючи, як він однією рукою підтримує твоє стегно, притискаючи коліно до поверхні столу, а іншою охоплює себе за основу.

Його член ковзає по тобі, дражнючи, на мить влаштовуючись між стегон, дозволяючи тобі побачити наскільки він довгий в порівнянні із твоєю талією, щоб надати якусь оцінку того, наскільки глибоко він ось-ось зайде в тебе, і—

Твоє дихання завмирає від передчуття, спостерігаючи, як він відводить свої стегна назад, і як він здригається, коли голівка проходить по твоєму клітору.

Сатору зупиняється, як раз перед тим як увійти, і піднімає на тебе погляд — скоріш за все, щоб переконатися, що ти все ще хочеш цього…

І нібито в тебе взагалі були сумніви з цього приводу, ти дивишся на нього у відповідь, прошепотівши:

— Виєби мене.

І він це робить.

Навіть зі смазкою, його пальцями, тим, яка ти мокра — це все ще трохи лякаюче, коли він вперше входить в тебе…

Але це повільно, одна рука покоїться на твоєму стегні, ковзаючи повільними, заспокійливими круговими рухами, коли чоловік входить всередину, сантиметр за сантиметром, поки ви щільно не прилягаєте один до одного.

І ти відчуваєш себе такою наповненою.

Кожен раз, коли ти стикаєшся навколо нього, у тебе всередині все тремтить, і зараз, він ігнорує твій клітор, що нічого страшного, тобі це не потрібно. Не тоді, коли він влучає практично по кожній чутливій точці всередині тебе.

І він спостерігає за тобою, його очі горять від напруження, коли бачить, як твої очі закочуються назад, груди здимаються, поки ти намагаєшся жадібно ковтати повітря.

Нарешті, коли ти, здається, звикаєш, він робить один неглибокий поштовх, на пробу, його ніздрі роздуваються, коли ти вигинаєшся, не в силах стримати стогін.

Після цього вони не припиняються.

Ти не знаєш, за що триматися — за нього, за стіл, за що-небудь, — але нічого з цього не заважає тобі розпадатися на частини. З твоїх губ капають хриплі, уривчасті стони, коли він починає прискорюватися, збільшуючи силу поштовхів, і—

І пізніше, коли він перевертає тебе, перегинаючи через край столу, і різко входить назад всередину, ти розумієш, чому він наполіг на тому, щоб ти не знімала підбори. Тому що навіть зараз йому доводиться трохи підтримувати твої стегна, щоб тримати їх на одному рівні — Сатору настільки вищий від тебе.

Це такий жорсткий, безжалісний темп, при якому ти не можеш зробити нічого, окрім як приймати, тремтячи, будучи широко розкритою, видихаючи його ім’я, коли твоя кульмінація починає наближатися.

Тільки після того, як чоловік падає на тебе зверху, зарившись лицем у твою шию, і його дихання сповільнюється, ти чуєш, як він шепоче—

Прекрасна.

Ти зажмурюєшся, а лоб притискається до поверхні столу.

Це не зовсім етично, ні.

Можливо, ти могла б спробувати виправдати це невеликим актом бунту. Проти своїх батьків, проти всіх очікувань — навіть наперекір власному судженню Сатору про неї саму, тому що вона знає, що він думає.

У тей самий час, як не дивно, ти почуваєш себе більш схожою на себе, коли робиш речі, котрі, як ти знаєш, не мусиш робити.

І ти також не хочеш зупинятися.

І що виявляє із себе найгірше, що може статися, якщо ти не зупинишся? Не те щоб ти збираєшся…

Що ж, вона скоро це дізнається.