я просто граю з тобою

спуск у підвал  здається не довгим, але він зовсім не освітлений, що додає йому похмурості. як же приємно було бачити освітлення після спуску в саме приміщення. холодно, навіть дуже. плечі ледве помітно здригаються від раптової зміни температури, а ванда невпевнено проходить далі, наближаючись до центру кімнати.

— агнесс? — голос такий тихий, ніби розчиняється в тиші кам’яних стін.

вона озирається на раптовий шерех за спиною, і бачить поблажливо усміхнену дівчину.

— люба, нам пора би познайомитися через стільки часу, не думаєш? агата харкнесс. забудь те жахливе ім’я яким я тобі представилася тоді. не було часу придумати щось хоч трохи краще, і довелося імпровізувати… — говорить це так безтурботно, ніби звичайна справа.

максиміфф дивиться на неї дещо здивовано, навіть розгублено. адже вона не думала про подібне, не хотіла такого. чому ж “її реальність” не підкоряється їй самій?

— ванда, не розчаровуй мене. невже ти дійсно думала, що єдина відьма у цьому місті?  — голос уже роздратований, харкнес дивиться на неї, чекаючи відповіді, але тишу, що настала, червона відьма так і не порушує.

— все ще гірше, ніж я думала… ти безнадійна.  дивуюся, як у тебе вийшло провернути все це з веств’ю?  — нехтування в голосі відьми викликає у дівчини суміш нерозуміння та німого розчарування.

— що ж, я намагалася бути ніжнішою, і обережно пробудити тебе від цієї дурної фантазії.  але ж ти швидше розвалишся, ніж приймеш правду, так?  як ти досягла такого ефекту?  магія ніби на автопілоті, ти керуєш цілим містом, не замислюючись.  всі ці костюми, зачіски, безглузді ситуації… та що вже, навіть я майже повірила.  якщо ти змогла створити щось подібне — це можна використовувати в більш масштабних і розумних цілях, а не витрачати сили на створення «ідеального життя», якого до речі, у тебе не вийде, адже твій світ завжди буде зламаний, як і ти сама,  — жінка каже це не поспішаючи, і так само плавно обходить кімнату по колу, змушуючи ванду обертатися, щоб устежити за її знаходженням.

— я нічого не робила, я не знаю, як усе це сталося, — слова в порожнечу.  вони начебто розбилися об холодні стіни цього бісового підвалу.  не задовільно, точно ні.

агата зникає, змушуючи ванду знову шукати її поглядом.  сміх такий солодкий, і одночасно ніби просочений найжахливішою отрутою, змушує відьму різко обернутися.  не встигла вона і сфокусувати зір, намагаючись засікти місцезнаходження своєї «подруги», як харкнесс змахнула руками, і скинувши вгору кисть однієї з рук, випустила з долонь ледь вловиму синювато-фіолетову димку. магія відьми огорнула її руки, заводячи їх назад, і змушуючи прогнутися в спині до болісного хрускоту.  все той же дим фіксує і ноги, зводячи їх разом, і не залишаючи шансів на втечу, а тим більше, на використання магії.  рука плавно піднімається вгору, після чого різким рухом вона опускає її, ніби підзиваючи ближче, і максиміфф буквально підлітає до дівчини, що наклала чари.  це відбувається різко, і вона ніби вдаряється о невидимий простому оку бар’єр, від чого з вуст виривається рване болісне зітхання, і її відкидає трохи назад.

— гаразд, давай спробуємо ще раз.  ванда, розкажи мені як це вийшло, — рудоволоса здається, навіть не прислухалася до її слів. лише вперто дивилася в підлогу, через те що положення її було під нахилом, і навіть за бажання вона б не змогла дивитися в очі агати.  та вона ніби й не бачила нічого більше, крім нескінченної втраченості в собі.

відьма роздратовано гарчить, і підходить до своєї, як раніше здавалося “подруги”.  легкий помах руки, і та приймає дзеркальне їй положення.  нарешті вони можуть подивитися один одному в очі, але багряна відьма навіть не думає перетинатися поглядами з дівчиною, що виявилася зовсім не тією, ким вона її вважала.  ванда не думала про все це навмисно, але перед очима мимоволі виринали картинки з минулого спільного проведення часу.  як агнес вперше прийшла до неї, і своїми абсолютно безглуздими розмовами відволікла від безперервного почуття нереальності.  ванда пам’ятає, як вона брала її під руку на прогулянках, при цьому не припиняючи говорити про щось, ніби гіпнотизувавши своїм голосом, не даючи відволікатися на інші події.  та й що такого в дружній прогулянці?  але чи дружній?.. далі в голові мимоволі спливає та зустріч із монікою, і її спроби переконати відьму припинити це.  і як же вчасно з’явилася агнес.  вона підійшла до ванди зі спини, і ніби по-господарськи опустила прохолодні руки їй на плечі, і обережно обійшла її, вставши попереду.  тоді максиміфф зробила велику помилку.  вона була справді розгублена і навіть розбита.  і це було видно.  але агата лише дала моніці зрозуміти, що розмови не буде, і однією рукою обійнявши дівчину зі спини, а іншою гладячи її по плечу, повела додому.  тихим, вкрадливим і ледь чутним голосом вона говорила їй слова підтримки.  здавалося б, абсолютно банальні, але як виявилося — такі потрібні.  а після чергових дивацтв, коли все знову вийшло з-під контролю, до неї знову дуже вчасно зайшла агнес, побачивши таку розгублену ванду, вона поспішила на кухню, зробила їй гарячий чай з м’ятою, і мовчки сиділа з нею, даючи час зібратися з  думками, і лише іноді трохи погладжувала її по тильній стороні долоні.  у дівчини так і не вийшло сказати що-небудь, та й сказати про те, що трапилося вона не могла.  плечі здригнулися, віщуючи такі не властиві їй сльози.  відразу її не міцно обійняли, як би даючи можливість піти, якщо та забажає.  але цього не відбувається, і вона міцно обіймає у відповідь.  і не залишають пам’яті моменти, коли агата ніжно опускала руки на її талію, і притягувала до себе для обіймів.  це було незвичайним, але й особливого значення ніхто з них цьому не надава.  лише дружня фізична близькість, що обом була в радість, адже того самого тепла часом так не вистачало. з думок її вириває голос відьми, звучання незвичайне, вона не звикла чути його таким… злим?

— щоб навчитися навіть найпростішим заклинанням потрібно багато часу, сил і практики, то чому тобі пощастило більше?  чому саме тобі?  мені доводилося витрачати багато часу на практику, а в тебе все вийшло ніби по клацанню пальців!  це не справедливо… — до кінця такої емоційної промови її голос став тихіше, розчинився в їхній порожнечі.

агата дивиться на неї, ніби сподівається знайти відповіді на свої запитання, зрозуміти причину такої несправедливості, але ванда навіть у вічі їй не дивиться.  це дратує.  дисонанс надто сильний, щоб бути легко прийнятим.  вона вже встигла звикнути, що може просто підійти, і по-власницьки опустити долоні їй на плечі або талію, і їй тепло посміхнуться у відповідь.  а зараз її навіть скороминущим поглядом не удостоїли.  по кімнаті лунає дзвінкий ляскіт від ляпасу, ванда злегка похитнулася, і зовсім відвернула голову вбік.  чується її кашель, і агата мимоволі починає турбуватися, чи не переборщила з ударом.  вона підходить до дівчині якомога ближче, і заправляє волосся, що вибилося їй за вухо, після чого майже ніжно опускає руку на її шию.  хотілося б зараз стиснути її, і зробити це якомога сильніше, хоч якось дати волю емоціям.  але натомість вона лише переміщає руку на підборіддя, злегка стискає його, і повертає обличчя жінки до себе, змушуючи подивитися у очі. від колишньої теплоти у погляді нічого не залишилося. розчарування, огида, і втраченість. останнє бачити їй уже доводилося, але навіть так це було дуже неприємно.  чому ж огида виявилася настільки отруйною?  очі палило, ніби перед сльозами, але це не більше, ніж біль від такого страшного погляду.  вона б не хотіла бачити в очах багряної відьми все це, але сама ж стала цьому причиною.

«твій світ завжди буде таким  зламаним, як і ти сама».  тепер вона приклала руку до цього.  навіть більше: вона розбила все те, що ванда так старанно намагалася зібрати з уламків, і розсипавшись, вони поранили її ще більше. харкнес бачить кров на губах дівчини, і акуратно, навіть ніжно стирає її пальцем, на що максиміфф знову відводить погляд в бік, а губи її складаються в їдку усмішку, що ніби просякнута її огидою до жінки, що знаходиться поруч.

відьма змахує рукою і дим розвіюється, через що скута нею дівчина падає на холодну підлогу.  простягнуту руку вона не приймає, піднімається сама. в розгубленості дивиться на настінні руни, що спалахнули фіолетовим полум’ям після того, як вона спробувала використати чари.

— ти не зможеш чаклувати.  невже ти не знаєш про руни?  адже це основи.  тут може використовувати магію лише та відьма, яка ці руни наклала.

агата підходить до ванди, опускає руки на її талію та обіймає.  їй це було потрібно.  але реакції у відповідь не слідує, дівчина стоїть не рухаючись, і здавалося, навіть не дихаючи.

— агнес, роби що планувала, не знущайся і не тягни.  виконай моє прохання востаннє, подруго.

відьма підтискає губи у відповідь на таке звернення, але все ж таки відповідає:

— ванда, зроби мені ласку.  хоча б зараз клич мене моїм ім’ям.  а щодо моїх планів… я ще встигну їх втілити.

— вже звичніше звати тебе агнес.  до того ж, що може змусити мене говорити інакше?  — мова її переривається і підвал знову наповнюється тишею, хоч і не надовго.

харкнес затикає її поцілунком, не давши сказати і слова більше.  скільки ж разів вона думала про те, як зможе впитися в її червоні губи поцілунком.  і ось вона це зробила.  ванда намагається вирватися, але руки, перехоплені відьмою, не бажають слухатися.

— агата, — вона хотіла б кричати її ім’я, сподіваючись, що та відпустить її, або хоча б зробить, що хотіла без усіх цих огидних принижень, адже все це для неї точно не більше, ніж гра, але крізь поцілунок це звучить швидше як приглушений стогін, ніж як крик невдоволення

дихання перехоплює, і дівчина нарешті віддаляється від її губ, не відпустивши руки своєї «жертви».

— як чудово.  знала звичайно, що буде як я кажу… але не думала, що ти будеш стогнати моє ім’я, мила… принаймні так скоро, — голос зазвичай злегка глузливий, але зараз же в ньому чулося і щось ще.  щось незвичайне, чого вона раніше не помічала.

весь сьогоднішній день такий.  все дуже дивно, порівняно з їхніми звичайними буднями.  вони дивні.

агата швидко проходить поглядом по приміщенню, і примітивши найближчу стіну, легким рухом притискає ванду до неї.  від несподіваної зустрічі з холодною стіною вона рвано зітхає, що для відьми звучить як схвалення її дій, і вона продовжує. вона трохи стискає шию дівчини однією рукою, другою спираючись на стіну, і знову накриває її губи своїми.  поцілунок різкий, глибокий, із металевим присмаком.  максиміфф жалібно стогне їй у губи, не розуміє як все до цього дійшло, і чому агата так з біса добре знає як і куди варто натиснути, щоб отримати якомога більший відгук.  відьма розстібає блискавку верхньої кофти і легко пропускає руку під нижню.  холодні пальці ніжно окреслюють ребра та хребет, огладжують кожен сантиметр тіла.  долоня доходить до грудей, і не шкодуючи стискає її, іноді ніби випадково зачіпаючи вже затверділий від холоду або збудження сосок.  руки ванди опускаються на голову агати і блукають у її волоссі.  ніжно, ніби перебираючи кожне пасмо окремо.  вона абияк відривається від поцілунку, і стискає волосся на потилиці відьми, злегка відтягуючи ту назад.  губи почервоніли і опухли від поцілунку, очі блищать, дихання збите.

— що ти?.. — крізь рвані вдихи вдається лише пробурмотіти це.

— я просто граю з тобою, — абсолютно спокійно відповідає агата, з цікавістю дивлячись на реакцію алої відьми

користуючись її сум’яттям, вона буквально кидає ту на підлогу, і сідає на її стегна.  ванда ледве чутно скрикує від удару, і щуриться від несподіваного болю.  їй вдається відкрити очі на мить, і вона бачить як харкнесс накладає невідоме їй закляття, після чого провалюється в сон.  не ясно чи довго вона була непритомна або під чарами, але прокинулася вона вже у своєму ліжку.  агата знову розташувалася на її стегнах, по-господарськи погладжувала її тіло, ніби вивчаючи.  відьма переводить погляд на неї, і обличчя її освітлюється усмішкою.

— ну нарешті! бо я вже подумала, що переборщила, і доведеться самій тебе пробуджувати.

думки плутаються, тіло ніби гарячкою б’є, контролювати рухи було дуже складно, а не давати очам закритися було практично неможливо.  з губ злітає солодкий стогін, коли агата, що прогнулася в спині, стала покривати її тіло поцілунками, починаючи з шиї, яку нещодавно стискала рукою.  вона прикушувала шкіру, іноді залишаючи рожеві сліди від поцілунку, після чого швидко проходила по тих місцях гарячим язиком, опалюючи шкіру ще більше.  відьма опускається до ключиць, майстерно окреслюючи їх руками, примічаючи їхню ідеальну пропорційність, що постійно ховається під шарами тканини.  залишаючи після себе вологу доріжку, ніби відзначаючи місця де вже побувала. вона опустилася до грудей, погладжувала і стискала їх, ніби граючи.  обпалюючи гарячим диханням, жінка провела язиком по ложбинці між грудьми, від чого максиміфф під нею здригнулася. харкнесс переміщається до однієї з грудей, цілує її, і неквапливо вбирає опуклий сосок.  огладжує його язиком, прикушує, і смокче, від чого з губ ванди зривається переривчастий стогін.  вона насилу піднімається на ліктях, і тягнеться до губ буквально осідлавшої її дівчини.  очі напівприкриті, а обличчя залите рум’янцем.  спокусниця задоволенно посміхається, дивлячись на збуджену відьму, абсолютно позбавлену будь-якого самоконтролю і здорового глузду.  вона повністю віддалася її владі по-своєму бажанню.

агата лише знущаючись скороминуще доторкається її губ, віддаляється, і доторкається їх знову, залишаючи після себе тепло.  максиміфф перехоплює її руку, притягує до себе, і прикушує її нижню губу, не даючи більше відсторонитися.  поцілунок глибокий і пристрасний, кожна віддається йому настільки, наскільки це можливо.  не втрачаючи часу харкнесс вільною рукою опускається все нижче, погладжуючи таку бажану порцелянову шкіру, і нарешті пальцями вона забирається під вже вологу білизну дівчини.  прохолодні пальці ніжно проходяться по статевим губам, і знаходять найчутливіше місце.  вона не сильно натиснула на невелику горошину і стала плавними рухами стимулювати її, чим змусила ванду під собою прогнутися в спині назустріч її рухам. рудоволоса насилу виривається з поцілунку і крізь часті зітхання, що переходять у здавлені стогнання, просить її не зволікати.  хотілося б познущатися  ще більше, але відьма вирішує зробити те, що її просять, адже відмовляти їй так важко.  умілими рухами жінка легко прослизає між вже вологими статевими губами, і різко входить до неї двома пальцями.  не до кінця, але досить глибоко, щоб вибити з неї стогін, який стримати не виходить.

— ванда, люба, твії стогін – насолода для вух, – шепоче вона їй на вухо, і посміхається дивлячись на те, як та збентежено відводить погляд убік.

дівчина стискає руками простирадло, намагаючись стримуватися від стогонів, що все важче з кожним рухом пальців усередині неї.  вона рухалася швидко, глибоко, і ритмічно, не забуваючи приділяти увагу найчутливішій точці.  дівчина буквально звивається в її руках, і прогинається в спині, даючи пальцям увійти якнайглибше.  тіло починає здригатися від оргазму, як раптом відьма виходить з неї, і закусивши губу спостерігає за реакцією дівчини.  вона продовжує стискати простирадло руками, намагаючись віддихатися, і майже благаюче просить закінчити почате. вони знову зливаються в поцілунку, але вже ніжному і чуттєвому.  останні поштовхи пальцями, і дівчину накриває хвилею насолоди.

— підкорити багряну відьму було легше, ніж я думала.  і знаєш, я б хоч щодня придуманим ім’ям називалася, якщо ти знову будеш так спокусливо стогнати моє справжнє.