Я привів ще одного кота

Драбл для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ “Какао і шкарпетки”.

Хан припаркував велосипед і забіг за Мінхо до під’їзду. Разом піднялись на третій поверх. Мінхо набрав код на замку та вже відчиняв двері, як Хан раптом промовив:

– Ой, то ж треба було щось купити! Я скоро вернусь! – крикнув Джісон і вже хотів кинутись до найближчого магазину, але Мінхо спинив його, смикнувши за руку.

– Куди зібрався в таку погоду, парасолі більше не дам, – посміхнувся хлопець. – Гостинців нам не треба, мама наготувала всього на рік вперед.

– Мама? Твоя мама вдома?

– А що, хвилюєшся? Ти ж не свататись йдеш, розслабся, – засміявся Мінхо і зайшов до квартири.

– Що?! Але ж скажеш, – пробурмотів Хан, дивуючись, як дружньо та розслаблено себе веде Мінхо, зайшов до оселі та слухняно перевзувся в домашні капці.

– Мам, у нас гості! – крикнув Мінхо та, швидко натягнувши своє домашнє взуття, побіг далі в квартиру.

Через хвильку до коридору увійшли хлопець з рушником на плечах та приваблива жінка, яка мала прекрасні великі очі, та білосніжну шкіру – точно як Мінхо.

– Доброго дня, пані Лі! Мене звати Хан Джісон, перепрошую, що потурбував вас! – затараторив Хан.

Мама Мінхо усміхнулась у відповідь:

– Привіт, Джісоне. Ось, витри волосся, щоб не простудитись, – протягнула рушник гостю, – Мінхо, дай йому чисту одіж та теплі шкарпетки, я поки приготую вам какао, щоб зігрітися.

– Та що ви, не треба, дякую…, – хотів було протестувати Хан, але Мінхо його вже потягнув в кімнату.

– Ва-а-ау…, – здивовано протягнув Хан, як тільки зайшов до невеликої кімнатки та побачив трьох котів і  велику кількість забавок: будиночки, іграшки…

– О, ви всі тут, – промовив Мінхо, підійшов до найближчого кота і підняв його на руки:

– Познайомся, це Суні, – гордо промовив він, підійшовши з пухнастим до гостя, даючи можливість коту принюхатись до нової людини. Хан обережно погладив кота, боячись щось зробити не так. Коли церемонію було завершено, Мінхо притулився щокою до біло-рудої мордочки Суні. – Поцілуй таточка.

Дуні та Дорі ліниво потягнулись, але привітали гостей помахами хвостів. Темна в смужку киця, Дорі, перестрибнула на вищий поверх своєї котячої лазанки, не відводячи погляду від нього.

– О, ти зацікавив Дорі, – замітив Мінхо, забираючи з диванчику велику подушку для котів, щоб Хан міг присісти.

– Справді? Ахаха, я радий, – проговорив Хан. Хлопець все ще не отямився від того, як несподівано опинився в гостях, але вже змирився – Мінхо здався йому приємною людиною, тому чому б і не скористатись його гостинністю?

– Зачекай, я зараз принесу одяг, – сказав Мінхо, залишивши Хана на самоті з котами.

– Ого, в них стільки всього…. – прокоментував вголос Джісон.

Уся кімната була всіяна котячими іграшками, а в кутку було видно великі мішки різноманітного корму.  Оглядаючи це все, Хан не втримався і як тільки Мінхо вернувся, сказав:

– … Можна, я стану твоїм котом?

Той на мить вкляк від здивування, але через секунду розсміявся. Йому сподобався цей простий хлопець, з ним він почувався дуже легко та відкрито – він відчував, що вони вже потоваришували.

Хан, вбраний в одяг Мінхо, сидів, слухаючи про Суні, Дуні і Дорі та не міг не усміхатись дивлячись, з якою ніжністю і теплом в голосі той про них розповідає. Згодом мама Мінхо занесла їм теплого какао і хлопці теревенили, поки не почало темніти. Мінхо пообіцяв завтра знову прийти в кафе.

«Я привів ще одного кота», – промайнуло у нього в голові.