Я починаю розуміти

Венздей Аддамс тихо й нечутно йшла по снігу. Він не рипів і не видав жодних звуків. Настільки була обережною її хода.

Темні очі  дивилися на кожного незнайомця з упередженістю, обличчя ще блідіше ніж зазвичай, ліва рука міцно тримала лямку портфеля. Волосся злегка розпатлане, і декілька необережних волосинок вирішили вилізти на свіже повітря. Куртка теж знаходилася не в найкращому стані. Вся вкрита пилом,  штукатуркою і ще бозна-чим. Підошва чорного взуття була обліплена білим снігом.

Можливо зима не така вже й жахлива пора року. Бо майже чорна Аддамс і білий сніг гарне поєднання природи.

Будинки навколо були прикрашені гірляндами, гномами, дзвіночками, Сантами і ще різним святковим непотребом. Хоча прикрашені були лиш на одній чи двух вулицях. Більшість мали одноманітний стиль декору. Як подумки відзначила Венздей, прикрашені були будинки з великими сім’ями. Батьки хотіли ощасливити дітей. І їм це вдавалося.

Колись давно в дитинстві, ще будучи малою  Венздей теж чекала подарунків. І, навіть, планувала взяти Санту в полон, але не змогла. Згадуючи той випадок дівчина найчастіше просто кривилася і відводила очі. Але вже на наступний рік вона зрозуміла, що якщо й далі буде такою мрійницею то нічого не зможе в житті. Бо того Різдва в неї був він – маленький отруйний скорпіончик, а наступного вона поховала його залишки.

Після того Венздей стала дорослішати. Швидше ніж хтось міг уявити вона навчилася чудово фехтувати, вільно розмовляла п’ятьма мовами, грала на майже всіх струнних інструментах, проводила операції і вивчала темну магію. Безстрашно розмовляла з привидами та мерцями. За лічені секунди розгадувала загадки стародавнього Сфінкса.

Життя в родині готувало її. А життя в Неверморі випробовує. І вона нізащо не провалить цей тест. Вона використає всі способи, але обов’язково отримає п’ять з плюсом.

А зараз в голові планувався плна дій. Інтуїція кричала, що книга про яку казала Гуді і книга, що згадувала незнайомка одна й та сама. Зазвичай Аддамс на вірила цьому чуттю,  але сьогодні довірилась. Тому одним з найперших завдань – це зв’язатися з братом. Дзвонити батькам ризиковано. Вони нічого не знали про повідомлення, хоча Венздей інколи брали сумніви у відданості Річа. А Паґслі нізащо її не відмовить. Він зобов’язаний буде знайти ту книгу.

Далі йде повне ознайомлення з водною  фауною. Бо жінка, що командувала директором є морською жителькою. Як Венздей здогадалася? Все просто. Ось та фраза ,, Не дай Нептун” і допомогла її. Нептун – це давньоримський бог води. Тому ввечері треба буде зайти і в бібліотеку Невермору, і до Белладонців. Всього позичити декілька книжок. З їхньою допомогою вичислити хто з тих істот навчається в Неверморі. Викреслити всіх хлопців. І стежити, або допитати дівчат.

Ще поговорити з Б’янкою. Вона точно щось знає. Можливо є донькою тієї дивної жінки. Можливо все.

Венздей видихнула. Занадто багато в її плані є розмов і зустрічей. Не найкраще проведення часу для такої замкнутої людини.

Аддамс оглянулась і побачила Енід, що з усіх сил махала її рукою. Вовкулака стояла біля того самого магазину і з одним пакетом в руках.

– Я думала ти купиш більше. – мовила Аддамс, наближаючись до сусідки.

– Просто інші три пакети і ялинка вже в автобусі. – прощебетала Енід, задоволено посміхаючись.

Венздей промовчала. Вона не здивувалася такій новині. Енід глянула на годинник в телефоні.

– До від’їзду ще хвилин тридцять – сорок. Може зайдемо в кафе? Вип’ємо кави, зігріємось. – запропонувала пліткарка, потираючи руки.

– У ,, Флюгер”? – спитала Венздей, і в очах промайнуло щось схоже на біль.

– Звичайно. – задоволено кивнула Енід.

Річ висунув декілька пальців з рюкзака. Рука, як ніхто розумів, що Венздей туди йти аж ніяк не хотіла. Але Енід не жила з Аддамс цілих шістнадцять років. Вона не вміла з одного погляду чи різкого повороту голови, зрозуміти стан дівчини. Тому схопивши подругу за лікоть, потягла до кафе.

Венздей старалася вихопити свою руку, але вовкулача сила дала про себе знати. Енід рішуче і буденно штовхнула прозорі двері закладу і перед Венздей відкрилася знайома картина.

Запах кави, різнокольорові шапки та куртки, голосний гомін і сміх.

– Ну чого ти стоїш? Пішли! – гукнула Енід, падаючи на темно – червоний диван.

Венздей і справді завмерла. Спогади влетіли в її голову. Вони похитнули її впевненість, змусили занервуватися. Ситуація над мозком почала виходити з під суворого контролю. Річ взяв справу в свою руку. Він трьома пальцями підштовхнув Венздей в спину, і та нарешті сіла.

Люди навколо допивали каву або чай, Енід кликала баристу, а Венздей непорушно сиділа. Вона зненавиділа цей заклад за те, що тут сталося.

Від автора:

Так чогось мені захотілося пошарити в минулому Венздей, ще більше постаратися розкрити її.

Дякую за купу переглядів і лайки💗. Вони прям гріють душу. Постараюсь випустити продовження найближчим часом!