Я подумаю

Демониця сиділа на камені та дриґала босими ногами у воді. У воді джерела, де як раз купався Льов Цінґе. Акуратно складений одяг Льов Цінґе лежав на камені у кроці від демониці.

— Привіт! — вона помахала йому кігтястою рукою, дзвіночки на її зап’ястку весело брязкнули.

Льов Цінґе важко зітхнув та пірнув з головою. Покликати меча він у будь-якому випадку зможе, бо відмовлятися від купання через занадто наполегливу тварюку не хотілося.

Декількому тижнями раніше Льов Цінґе припер до стінки демоницю Ша Хвалін (він буквально намагався приперти, проте вона дзвінко розсміялася й майже злетіла на цю стінку) та заявив, що як знову побачить біля своєї сестри, то плювати йому буде на перемир’я й дипломатію. Демониця нагадала, що Льов Цінґе не зміг перемогти Лво Бінхе, хоча й намагався.

— Ти не схожа на Лво Бінхе, — сказав Льов Цінґе.

З якоїсь незрозумілої йому причини Ша Хвалін зареготала так, що ледве не впала з верхівки стіни.

З тих пір вона дійсно перестала так часто крутитися біля Льов Мін’янь… проте почала переслідувати самого Льов Цінґе. Вона втручалася у його полювання, вислизала десь з-за прибудов чи тіні дерев та крокувала з ним поруч, наче так і потрібно, або взагалі приходили під його двері, тримаючи пакунок, з якого крапала кров.

Льов Цінґе мстиво радів кожного разу, як Ша Хвалін влітала в охоронні печатки та не встигала знешкодити їх до удару… Що правда, приходити вона все одно не припинила.

Та ось притяглася до джерела. У воду Ша Хвалін пірнула без сплеску, хоча Льов Цінґе й відчув вібрацію ще до того, як вона в декілька гребків опинилася перед ним. Одяг Ша Хвалін зняла, проте частина дзвіночків лишилася при ній. Хоча б ті, що прикрашали ланцюжок, простягнутий між її проколотими сосками…

Льов Цінґе поплив до берегу. Він дійсно сподівався, що це не схоже на квапливу втечу. Обличчя та вуха горіли, на щастя рівень самовдосконалення дозволив приховати реакцію та не дати рум’янцю проявитися на шкірі. Та й інші реакції тіла також… не проявлялися.

— Агов! — Льов Цінґе все ж обернувся, коли почув голос Ша Хвалін. — Чому?

Вона випливла, її голову було видно над водою, по якій розходилися брижі.

— Що «чому»? — спитав Льов Цінґе.

— Чому ти вічно від мене втікаєш? — що ж, все ж схоже на квпаливу втечу. — Не любиш жінок? Не любиш демонів? Не любиш темноволосих? Любиш когось іншого? Дав якусь дурнувату обітницю?

Ша Хвалін загинала пальці на руці, яку підняла над водою.

— Не люблю конкретно тебе, — відповів Льов Цінґе.

У відповідь вона розсміялася.

— Так любити і необов’язково, — сказала Ша Хвалін. — Ну-мо, давай розважимося!

— Я подумаю, — буркнув Льов Цінґе, натягнув одежі та підхопив меча.

Лише на половині шляху до своєї вершини він зрозумів, що переплутав порядок та якимось чином примудрився надягнути нижні одежі на верхні.