Я подорослішав.

2056 рік. Історія ведеться від імені Ґаона. 

-Ґаоні!!!! Пролунало з коридору милим і рідним голосом. 

Знову це “доброго ранку” коли я вже буду вільний від цього бісового навчання, набридло все це, до біса! Вдаю, що сплю. – замислився юнак. 

Рознісся глухий звук постукування по дверях *тук-тук-тук* 

Ґаон взявся за телефон і побачив величезну купу повідомлень. Усі твердили про “день народження” 

-Але ж воно завтра. Хлопець впевнено проскролив усі повідомлення та натиснув на кнопку, яка сяяла сірим кольором відповідаючи настрою. Кнопка видалення всіх вхідних змусила задуматися хлопця і він помітив напис “14 січня”, що пролітає. 

Його кінчики рота швидко піднялися складаючи “усмішку”. 

Мама Джісока (справжнє ім’я Ґаона) все ще ломилася у двері, видно, щось тримала і не могла просто відкрити кімнату сина, або може не хотіла лякати ….. Точно ніхто не знає, крім самої душі його мами.Джісок уже, наслухавшись безперервного стуку вирішив в очікуванні відкрити двері своєї кімнати, на порозі стояла прекрасна як зима жінка, сонними очима він встиг побачити тільки карі очі й таке ж волосся, цього було достатньо для того, щоб схлипнути сонним голосом: 

-Мама! 

Ця прекрасна жінка, хоч ще й не така стара, тримала за спиною щось таємниче і манливе, зі словами: Сідай на ліжко і закривай свої сонні очі, іменинник, вона пройшла в кімнату і стала навпроти тієї самої мрії на ліжку де його ще у дитинстві мама лаяла за негодованих котів чи погану оцінку, адже фізмат у хлопця виходив досить погано. 

Ґаон тільки зрозумівши що трапилося і чому його так рано розбудили стукіт сів навпроти мами й заплющив очі, і лише через п’ять секунд прикрив їх долонями в очікуванні дива. 

-Відкривай! Вигукнув той самий ніжний і приємний голос, який супроводжував юнака в усіх його шляхах. 

Повільно розчіплюючи фаланги пальців, хлопець відірвав долоню від щік, а згодом і буквально відліпив повіки тим самим розплющивши очі та подивившись на маму, його слізний канал наповнився рідиною, яка, звичайно, почала литися назовні, через мить щоки Ґаона намокли та почервоніли. Перед ним сиділа мама, а в її руках грілася гарна синя коробочка з білим бантиком зверху. Сама ця коробка нагадувала якийсь квиток чи подібне за формою. 

Юнак у секунді поліз до мами обійматися, попри численні сварки з найближчою для нього людиною, він її любив більше за себе самого. 

Обійнявши й поцілувавши маму, він подався розкривати подарунок. 

Спочатку він найніжнішими рухами відірвав гарний білий бантик і приступив до сіро-блакитної обгортки. Ґаон розриваючи подарунковий папір почав помічати білу коробку, відкривши її він помітив дивний синій квиток, де великими білими літерами з чорною тінню було написано “Chip Lab”, а нижче описано всі процедури. 

-Бла бла бла… 

Джісоку було ліньки читати ті маленькі текстики курсивом, тому він перейшов до важливої частини — права, де й має писати куди цей квиток і для чого. 

За пунктиром прорізаною стороною виднілися ледь помітне слово “установка чіпа, строго 18+!” 

Юнак квак Прізвище Ґаона в реальному житті повеселішав ще сильніше і його кинуло в тремтіння. Усміхнена мама навіть відчула цю оптимістичну вібрацію численних думок. 

-Сьогодні? Скільки? Це боляче? Чесно? – Радісні крики Ґаону чути були хоч через 100 миль. 

Навіщо ж цей “чіп”, напевно, запитаєте ви. Вся річ у тім, що всесвіт, де оселилися сім’ї всіх мемберів групи іксдх – це всесвіт, де після вісімнадцяти років кожна людина повинна вживити собі під шкіру чіп, який давав суперздатності, звичайно, було б. добре, Якби ті вчені, які його створювали, зробили якийсь вибір між здібностями, але все пішло не за планом, і ця помилка все ще невідома людям. 

Так вийшло, що друзі квак Джісока, які нещодавно теж отримали такий подарунок, підлаштувалися під нього, адже він — макне (це все сюжет, справжній макне — Джуйон.) 

Вони всі у спільній групі “Герої” вирішили підійти до єдиної лікарні до 15-ї години. 

Усі ці шість годин Ґаон з нетерпінням, як і інші учасники групи, тремтів чекав. 

Настав час виходу, від будинку Джісока ця лікарня знаходилася за одну тисячу футів, тому на телефоні було написано: 14:38, він думав, що він встигне. 

Зібравшись юнак лише крикнув перед виходом: 

-Ма, я йду! 

Мама підійшла до нього і поцілувала його в лоб, хлопцеві довелося нахилитися, адже він переріс маму ще в 14 років, а ви напевно знаєте, що з тілом пубертата могло статися за 4 роки. 

У червоних конверсах та білій сорочці хлопець впевнено попрямував у бік лабораторії попутно звіряючись із GPS навігатором у телефоні. 

Мама навіть не пустила сльозу за сина, така ось у неї сьогодні суперздатність, шкода, звичайно, але природа технології не переборе, принаймні у сфері чипування. 

Доступаючи до лікарні, Джісок побачив шматочок Чонсу — його близького друга, але не відразу зрозумів, “вони що, курять прямо перед чипуванням? Адже вони можуть померти!!!” Він нервово подивився у бік знайомої фуфайки чонсу, і вирішив їм нагадати правила, про які їм 9 років поспіль говорили в школі, кожен кінець і кожний початок чверті. 

Але як тільки він підійшов до кута тієї незнайомої будівлі, швидше за все – складу цієї лікарні, адже чіпи на всіх людей у цьому світі треба все ж таки десь зберігати, Ґаон відчув сильний потік вітру, і побачив гарний торт з вишеньками та білою глазур’ю, але летів він не задля того, щоб привітати іменинника, а щоб  відчути незабутні емоції та зробити селфі з білим  Ґаоном.

Вже через секунду Джісок бачив приблизно… Нічогісінько. він інстинктивно підняв руку та показав два пальці, поки його друзі нервово сміялись та качались по полу притискаючи ноги до грудей.

-Чіііз!! сказав Джісок, та його віргінський рот наповнився смачнючим кремом з присмаком вишні, не дивно.

Ґаон знав наперед що станеться з його лицем, тому передбачив і таке. діставши сухі та вологі серветки з кишені та почав витиратися, то було безнадійно довго, а вони вже запізнювалися, тому юнак дістав зі своїх нескінченних кишень невелику пляшку води та без проблем вмився над ще сірою травою. Все діло у тому, що трава у них нікуди не зникає на зиму, а просто сіріє, такі природні закони у цьому вимірі.

-Ми поки тебе будемо чекати, всі вже подумають що ми зникли, нужбо, скоріш! – сказав онні(тільки по сюжету) Лі Джуйон.

Без аби яких слів юнак підвівся та скоріш помчав до білосніжної будівлі над якою гірляндами горів все той самий надпис що й на “білетику”. Ґаон сором’язливо ступив за поріг цієї пронизливої будівлі та одразу помітив розкладні стільці, певно, це і є зал очікування. Не встигнув хлопець присісти, як тут до нього підійшов блідий чоловік в уніформі лікарів. Перед очима хлопця проскочило “то це і є лаборант?”, але всі погані думки він одразу відкинув, бо спеціаліста обирають не по зовнішності, а по професіоналізму. Ця думка надійшла ще до шестирічного Джісока, коли він прийшов в дитячу лікарню до хірурга в зубному відділені, бо його зуб “тримався на останній волосинці”, так йому казала мама, та побачив на вигляд дуже професіонального лікаря, він гордо наказав його мамі вийти та професіонально витиснув все повітря зі шприца та вколов у щоку бідному Ґаону, він був впевнений у можливостях гордого лікаря, але, виявилося, що анестезію вкололи не у ту зону, та зуб юнака не був проанастезіований, та хлопчику з жахливим криком відривали зуб до останнього нерва. Щось задумався я – сказав собі Ґаон та пройшов за лікарем.

Певно, згодом усі друзі юнака теж зайшли та присіли на ті стільчики, що переважно стоять в кінотеатрах. Ґаону наказали прилягти та дати свій талон, що подарувала йому мама.

Хлопець хвилюючись дістав з-під чохла синю листівку та потроху почав засинати. Вся річ у тім, що лікарі у цьому вимірі мали ще одну суперсилу – робити так щоб людина заснула, їм цю можливість дає сам президент виміру, після того, як вони дадуть присягу Гіппократа та присягнуться йому, що не будуть використовувати цю силу просто граючись. В думках Джісока пролунали всі п’ять голосів його друзів та почала грати їх дебютна пісня HAPPY DEATH DAY. Партії звучали ніби фоново, якесь ехо призупиняло цю прекрасну мелодію десь за два сантиметри від барабанної перетинки. Перед його очима які дивились в нікуди почали з’являтись картинки – це були його найяскравіші моменти життя, вони були яскраві та кольорові, його духовний рот потроху посміхався, таке у народі називають “все життя перед очима пролинуло”.

Прокинувся Ґаон вже біля друзів яки сиділи поряд з ним та реготіли. Він не одразу оторопався, але встиг побачити що його друга чонсу немає поряд з ними. Далі його спогади ніби туманом розвіялись, певно, він впав у якийсь транс, про нього школярам розповідали на якомусь логосі дорослого життя, але і те він не сильно пам’ятає, адже на той час його думки були забиті зовсім іншим.