Я не герой, Ліаме

Оригінал:https://www.wattpad.com/story/278218267?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=share_reading&wp_page
Нікнейм авторки на wattpat:amila23

***

– Я не герой, Ліаме, — …

Сапфірові очі, дивилися в глибокі неначе рубінові очі з ніжністю та серйозністю, що робило його таким зворушливим. Спокій в маленькій кімнаті коли вони стояли один проти одного порушував лише тихий звук власного дихання.

Вільям м’яко посміхнувся, чекаючи, поки він продовжить, а в його голові лунали слова Шерлока, коли він гадав, куди приведе їх ця розмова. Він спостерігав, як Голмс проводив рукою по темному волоссю, роздумаючи, як пояснити свою думку.

…Я не герой, — продовжив він,  – просто наркоман, який знайшов у тобі та твоїх таємницях свій улюблений наркотик, який ще не готовий зупинитися.

Вільям не був упевнений, що пам’ятає, як почався цей обмін. Він прокинувся декілька хвилин тому, зрозумівши, що повністю розгублений, розум затуманений, тому він ще не відчув, як щось величезне звалилося на нього, і міцні руки на шиї притискають його до теплого тіла. “Ліам…” І хриплий, немічний голос врешті-решт стих, нечіткі спогади почали повертатися, швидко наповнюючи його мозок. Хвиля тепла охопила його, як зненацька стало важко дихати. Хватка на його плечі та волоссі зміцніла, заспокоюючи його, а незабаром Шерлок прошепотів сиплим голосом в вигин шиї “Я думав, що втратив тебе…” Заплющивши очі та вдихаючи запах теплої шкіри через напіврозкриту сорочку. Безглузде усвідомлення, що він живий, що вони обоє живі, вимагало декількох хвилин, щоб проникнути в його розум та одразу за цим виникло безліч запитань, які він не зміг стримати в собі.

Зараз перед ним Шерлок продовжував вимушено усміхатись.

“Я егоїст. Я не готовий відпустити тебе. Ніколи”

Насолоджуючись комфортними обіймами він згадав, як ніжне “Шерлі” було видихнуте в його губи. Він також пам’ятав як це їм’я добре відчувалось на язиці, воно констатувало, що Голмс тут, живий, притискає його до своїх грудей. Він раптово відчув усім тілом як темноволосий відсунувся, щоб поглянути на нього стурбованими, голубими очима, лагідною усміхнувшись. “Як почуваєшся?”

Наступна частина була трохи туманна, але він знав, що вони недовго розмовляли про марні речі, не в змозі зупинити цю дивну гарячковість, картаючи себе, не встигаючи висловити те, що насправді важливо. Хоча їхніх усмішок і привітних поглядів було достатньо як доказів їхніх почуттів. Він миттєво підвівся з допомогою детектива, не дуже цінуючи цей час коли він може залишатися в ліжку, коли його розум так кипів, не звертаючи уваги на одяг, що надто великий, щоб бути його чи Шерлока «питання… питання будуть пізніше».

Потім у певний момент Вільям згадав, як тихо посміхнувся і сказав щось на кшталт: «Ну, зрештою, ти герой, який врятував країну, – Шерлок перестав посміхатися та поглянув на нього серйозно, – Я не герой, Ліаме, – сказав він незабаром.

І ось вони були.

– Знаєш, я спочатку подумав, що ти егоїст? Як ти міг? Після того, як дозволив мені відчути твою присутність, і зробити мене залежним від тебе, як ти міг подумати про те щоб залишити мене одного?

Не зважаючи на те, що він був пригнічений, його голос відлунював в маленькій кімнаті, як і в голові Вільяма. Він не знав як має реагувати, але відчував прихований сенс в словах детектива, в його усмішці та щему у власних грудях.

– Я був один, Ліаме. Життя не мало значення. Але коли я зустрів тебе, вгадай що сталося? Я дізнався, що був ще хтось інший, такий як і я, ти  так прив’язав мене до себе, що ніколи б не хотів звільнятися.

Усе, що міг зробити Вільям – байдуже дивитися на нього, кожне слово дивним чином відлунювало в його серці.

– І ти… Я знаю , що ти відчуваєш те саме. Тому що нас пов’язує щось настільки міцне, щось від чого я тремчу.

Блондин заплющив очі.

– І все-таки, ти був готовий залишити мене одного в цьому світі ? Не сміши мене. Я недостатньо терплячий, щоб чекати нашого наступного життя. Це просто не те.

Я знаю, Шерлоку.

– І тоді я зрозумів, що я такий же егоїст, як і ти. Я маю на увазі, якщо смерть була справді те, чого ти бажав, я не мав права зупиняти тебе, щоб змусити зіткнутися з болем життя.

Вільям розплющив очі та здивовано поглянув на нього. Це не зовсім узгоджується з тим, що він сказав там… на мосту… перед тим, як він… він…

– Але я не міг стриматися. Тому що я… я не можу втратити тебе. Я не можу думати про життя у світі без тебе, коли ти колись там побував.

…він стрибнув.

– Ти пообіцяв мені, що я зможу з тобою зв’язатися. Ти сказав мені зловити тебе. Ну, я зробив це. Я спіймав тебе. І будь певен в одному: тепер, коли ти в моїх руках, я ніколи тебе не відпущу.

Очі антрацитового кольору дивилися в його, сяючи неабиякою рішучістю. Усмішка зникла з його обличчя. Шерлок зробив крок уперед, і Вільям подумав, що якщо він підійде трохи ближче, то, без сумніву, почує звук серця, що так сильно б’ється в його грудях.

– Бо я смію думати, що ти віддаєш перевагу жити зі мною, аніж померти на самоті. Бо я хочу тебе, бо ти потрібен мені. Тому що я такий жахливий егоїст, і я не можу позбутися бажання залишити тебе для себе тепер, коли я нарешті можу.

Ще одна гірка посмішка промайнула на його губах.

– Тому що я страшенно, невиправно залежний від тебе.

Його голос здригнувся.

– Тому що… Я просто людина з почуттями.

Не герой.

Отже, це було те, що він думав, а? Вільям намагався якусь хвилину, не в змозі розмовляти, оскільки очі Шерлока дивилися вниз, наче він не міг терпіти, щоб блондин був якимось розчарованим. Ніби ти міг мене розчарувати. Шерлок Голмс був єдиним, чкого він коли-небудь хотів у цьому світі. Він був йому рівним, його спорідненою душею, його ідеальним протилежним відображенням, о-так чудовим світлом для нескінченної темряви, в якій він тонув. Його рятівником і його «другом». Але Шерлок знав усе це; він намагався пояснити це в цьому листі, який залишив йому; і незалежно від того, наскільки його слова були незграбними та слабкими, Вільям знав, що Шерлок чудово розуміє. Але він все одно хвилювався, що блондин його переоцінив. Ох, Шерлі…

Вільям, нарешті, тихо посміхнувся, піднявши руку, щоб пальці могли ніжно, майже сором’язливо, потерти щоку детектива, змусивши його негайно підняти очі догори. Його такі блакитні й сяючі очі. Можливо, Шерлок Голмс насправді не був тим бездоганним героєм, яким його вважали люди. Але чи було йому байдуже? Він був ідеальним для нього, таким, яким він був, і він не хотів би, щоб інший герой був його ворогом. У певному сенсі Вільям все ще мав дитячу душу, а Шерлок виглядав у його очах таким блискучим й ідеальним; єдина людина, з якою він хотів бути поруч, єдиний, хто міг зрозуміти його… його ідеальний інший. Він переконався, закріпив свій погляд в очах іншого, коли відповів з нескінченною солодкістю.

«Ти завжди будеш моїм героєм».