Я не вірю в чудеса і кохання!

Анотація:

Зимовий час найчарівніший на дива, навіть у тих людей які вже давно не вірять у чудо, так от Лада випадково з регіональної газети потрапила в один з самих топових каналів в ютубі, це Телебачення Торонто, і так попалося що тепер вона працює з Толіком Остапенком, якого не полюбила ще з першого дня відколи прийшла в цей колектив, він теж не любить цю дивачку, речі оверсайз, депресія і навушники, це було не для нього, однак він не знав що за собою пережила ця хитка на перший погляд дівчина і які довелося розкрити секрети у шафі, зимовий Київ, любовний трикутник, багато милої романтики і від ненависті до кохання один крок

Це була випадковість, що я потрапила до Телебачення Торонто, однак почнемо цю історію спочатку, це була зима, відколи померла мати від раку минув тільки рік, батько пішов з сім’ї ще коли я народилася, у мене практично немає родичів, окрім старшого брата, і то він зараз сидить у в’язниці за наркоманію, чи був у мене хлопець, був, ми навіть жили разом, однак я декілька років піддавалася домашньому насиллю з його боку, з тих пір я стала депресивна, мовчазна і задумлива, але коли я приходжу на роботу я одягаю маску що зі мною все добре, інакше там не влаштуєшся, бо якби я там показала справжню себе, то я би вже жила на вулиці, хоча це непоганий варіант для мене, я не показувала нікому свої синці і почуття, тільки найближчій подрузі, її звати Марта, ми з нею вже давно знайомі ще з дитинства, проте ми дуже різні у вподобаннях, смаках і взагалі у нас різні погляди на життя, у неї живи один раз ніби це востаннє, у мене я просто насолоджуюсь кожною миттю, проте незважаючи на все це, ми подруги, моя мама хотіла завжди щоб я пішла по стопам нашого жіночого покоління, одним словом стала медсестрою, я не хотіла пов’язувати своє життя з цією професією, і все ж я вивчилася, тільки не пропрацювала жодного дня за цією спеціальністю, втім журналістикою я жила, я вивчилася на журналістику, мати була категорично проти, боялася що мене вб’ють чи ще щось у цьому значенні, втім я поставила табу або її дурні мрії, або вона просто змириться з цим, та обрала звісно другий варіант для себе, і раділа кожному моєму успіху, допоки я не дізналася випадково від хрещеної, що мама хвора на рак, 2 роки ми боролись з цим, я допомагала чим могла, дзвонила їй постійно, купляла дорогі ліки і оплачувала хіміотерапії, гроші давала хрещена, адже з мамою вони теж були давніми подругами, але хвороба перемогла її, мати померла прямо на Новий Рік, з тих пір я не вірю в чудеса і кохання, так от повернемось до того дня, це був перший день після новорічних свят, 15 січня, я спокійно сиділа на підвіконні в навушниках, бо сьогодні не було ніяких завдань від редакції, раптово мені прийшло повідомлення на пошту від сценариста Телебачення Торонто, я дивилася раніше цей проєкт, але вдома я була зазвичай як ще той овоч, тому я здивувалася коли мені прийшло це повідомлення і почала читати:

“Доброго дня, ми шукаємо в свій колектив співведучих, якщо у вас є ці критерії, дзвоніть за цим номером” – побачила ще одне повідомлення з критеріями:

“Працьовитість, наполегливість, талановитість, спроможність представити себе і розбирати всілякий трешовий контент” – це все було про мене, тож я подзвонила по тому номеру що був у першому повідомленні:

— Алло.

— Доброго дня, я дзвоню за номером, який мені прийшов у повідомленні.

— Так, так. Вам завтра на 10:30. Адресу вишлють в смс-повідомленні. – і розмова закінчилася, ще 10 хвилин я втуплювалася в одну точку, допоки я не вирішила подзвонити до Марти, вона відразу взяла слухавку:

— Хелоу, моя сонячна. Як справи?. — радісним голосом, сказала подруга:

— Привіт Марта, справи супер.

— Останній раз я це чула коли ти вирішила жити разом з цим йолопом. — з скептичністю, наголосила та:

— Не сип сіль на рану, і так недобре після того. — байдужим голосом випалила подруга:

— Вибач, вибач. Просто досі згадую той день, коли ти прийшла до мене вночі з синцями по всьому тілу і в крові

Київ, 5 років тому, квартира Марти:

Це була глибока ніч, я готувалась до важливого екзамену, який мав змінити моє життя на 180 градусів, я мала б стати стюардесою, однак все перервав стукіт у двері, я тихенько підійшла і спитала:

— Хто там?

— Це я, Лада. Відкрий, будь ласка – горланила зляканим голосом дівчина, подруга швидко відкрила двері, і жахнулася побачивши Ладу всю в синцях і крові:

— Господи, що з тобою сталося? Хто це зробив з тобою?.

— Це Олег зі мною зробив.. Він не любив мене ніколи, лише використовував у сексі і все. – розплакавшись, відказала дівчина:

— От ж покидьок. Тобі потрібно терміново звернутись в поліцію і писати заяву на цього вилупка!

— Я боюсь. А раптом він знайде мене.. – я взяла її за плечі і тихо вимовила:

— Не бійся. Ти не маєш його боятись, інакше якщо ти не напишеш заяву, то це значить що ти заохочуєш його поведінку і хочеш щоб потім інші дівчата страждали. Будь ласка, зроби це заради мене. Я тобі обіцяю, я не кину в біді, я зроблю все, аби ти більше не згадувала його ім’я навіть. Ти мене зрозуміла?

— Так. Дякую. – рюмсаючи, відповіла та:

— Йдем, зараз ти заспокоїшся і завтра напишемо заяву на нього

Київ, теперішній час, квартира Лади:

— Пробач, що згадала.. – сумно константувала Марта:

— Та нічого, зате для мене це стало уроком, що краще не підпускати близько чоловіків до себе

— Це точно. Так що там у тебе сталося?

— Мене запросили працювати на… Барабанна дріб. Телебачення Торонто! – радісно вперше за всі ці роки, вигукнула Канішевська:

— Боже, так це ж суперова новина. Я надзвичайно за тебе рада, це ж ти будеш співпрацювати з такими людьми. А особливо там Толік такий класний, скинеш з ним обов’язково селфі

— Я теж бачила їх в ютубі. Але не думаю, що щось складеться там у мене в колективі. Яке селфі, Марта! Ми з різних світів, тому

— Не будь така песимізмістична! Все буде добре, ти нарешті станеш жити повноцінним життям.

— Ні! Не стану! – крикнула в слухавку Лада:

— Я не стану жити нормально, до тих пір поки я не почну вірити в якісь чудеса і кохання, а я в них не вірю давно, і ти це прекрасно знаєш.

— Заспокойся, будь ласка. Я просто хочу як краще, щоб ти могла посміхатись кожен день без всіляких приводів. — спокійливим голосом, застерегла подруга:

— Вибач, просто знову вибух емоцій.

— Це не нормально. Ти не маєш накопичувати все це в собі, знайди якесь хобі за допомогою якого будеш заспокоюватись і все.

— Дякую, це дійсно гарна порада.

— Сорі, але до мене хтось стукає.

— Окей, папа. Лю тебе).

— І я Лад, теж безмечно лю тебе.

Квартира Марти:

Я вибила слухавку і підійшовши до дверей, запитала:

— Хто там?.

— Це ваш сусід навпроти, відкрийте будь ласка. – відкривши двері, а за дверима було знайоме обличчя з ютубу, переді мною стояв Макс Щербина, я зробила вигляд, ніби не знаю хто він і звідки, і все ж після хвилини мовчання, він заговорив до мене:

— Добрий вечір. Я просто тут тільки заїхав в квартиру, то хочу хоч познайомитись з сусідами поряд. А я Макс до речі. – простягнув руку чоловік, дизайнерка взаємно подала руку і сказала:

— Я Марта. Приємно познайомитись.. Можливо ви не проти, щоб я запросила вас на чай?. – сором’язливо мовила Марта до гостя:

— На жаль, не можу відповісти вам взаємністю. Бо мені ще потрібно речі розібрати, та і у мене теж гості скоро будуть. Якщо хочете, то і ви приходьте. Я не буду проти гарної компанії..

— З задоволенням прийду.. Може номерами обміняємось?.

— Так, звісно. — хлопець дістав телефон і сусідка продиктувала номер телефону, так само зробив і її тепер новий сусід:

— Я вам напишу в телеграмі, гаразд?.

— Добре, буду чекати.. До зустрічі).

— До зустрічі, Марто.

Через годину я побачила повідомлення від Макса, вирішила не чепуритись, мені ж не на день народження їхати, тому через 10 хвилин одягнувши улюблені джинси і худі, я постукала в двері, через декілька хвилин двері відчинилися, а на порозі стояв Толік, я тоді і подумати не могла, що він стане колегою Лади, минула хвилина, мене вивів з роздумів його голос:

— Перепрошую, ви до Макса?

— Що? А так, я до нього. Він запросив на новосілля.. – ніяково промимрила я і журналіст до мене байдуже сказав:

— Якщо так, то проходьте. – в квартирі лунала гучна музика і повз мене пробігла якась дівчина:

— Це Саша. Вона колега Макса. — буркнув той, схоже настрій у нього був такий собі, але це не завадило нашому спілкуванню:

— Перепрошую, а де він працює?. Просто ми особливо не перекинулись словами, я лише сусідка.

— Він співведучим працює на каналі, Телебачення Торонто. Знаєте такий?.

— Ні, я на превеликий жаль не знаю про ваш канал. Але дякую за рекомендацію, обов’язково подивлюсь. — радісно мовила я, знаючи про нього і про Макса також, звідки я їх знаю, інколи життя підкидає неочікувані сюрпризи, особливо якщо твої знайомі їх гарні друзі, я нарешті пройшла за стіл, де на мене дійсно чекали, особливо Макс:

— Привіт Марто, ось сідай – в квартирі було невелике коло гостей і я була серед них, раптом повернулася Саша про яку казав Толік і сказала тост:

— Ну що я скажу, за твій переїзд, Максе!) – всі цокнулись бокалами, я нічого не пила, бо знаючи те в що я можу перетворитися, хоча б після одного граму алкоголю, то не хотілося потім бути в пабліках якихось, всі веселились, а я мовчки сиділа, допоки до мене не підійшов якийсь хлопець:

— Хелоу, може хочете повеселились? Бо ви така тиха, а хочеться гостю дізнатися поближче, я Сергій.

— Я Марта, його сусідка. І можна на ти.

— Знаєш, я думаю ти йому не байдужа..

— З чого ви взяли?

— Бо знаючи його, він би не став запрошувати просто сусідку на новосілля. — після цих слів, у мене зникло будь яке бажання залишатись тут, тому я попрощалась з Сергієм і пішла назад до квартири, сівши на підлогу я розплакалась, я відчула себе шматком м’яса який всі хочуть забрати собі, не очікувала такого від Макса, він розцінив мене як сексуальну втіху на вечірці, за дверима було чути гучну музику і я заснула прямо на підлозі

Квартира Лади:

Вечір понеділка, для когось це тяжкий день, а для мене це просто перший день тижня, а я лежала в ліжку у роздумах, що як дійсно перестати бути замкнутою і довіряти людям, але згадуючи свій досвід, краще бути самотньою ніж разом з аб’юзером, тоді я все ж написала заяву, Олега посадили на довгих 15 років, тому мені нічого боятись, я все думала про роботу в Телебаченні Торонто, якби я не знала про них, то подумала що поїду в Канаду, жартую звісно, і все ж таки, я мріяла опинитись там, але не так випадково, чим я на таке заслуговую, за вікном був неймовірний краєвид, раптом я знайшла старі пензлі, акрилові фарби і звичайний альбом для малювання, і почала малювати, ось я і знайшла собі хобі, а заснула я прямо на столі, о пів на другу ночі