осінь.

ця осінь здаєтся гіршою навіть за ті жахливі часи в червоній кімнаті.андервуд закривши очі долонями намагається хоч трохи привести свої думки до норми.

вона гадки немає що з нею коїться.вона буквально шаленіє від одного тільки погляду в бік картер.й все було б ще зрозуміло якщо б дотті знала чого вона від неї хоче.вона хоче вбити її?бути нею?чи можливо вона хоче…бути з нею?ні,дурниці.такого ж не може бути.правда?

вона заплющує очі та всіма силами стримує крик.крик безвихідності, погубленості та простої втоми.

всі її дні проходять занадто однотипно.

розвідка, стикування даних,а потім,якщо пощастить,сон.

в неї немає особистого життя,немає характеру,своєї думки чи права на будь що.в неї є тільки звання чорної вдови та ліпове ім’я.вона навіть не знає як її звали при народженні,та й,чесно кажучи,не хоче знати.

вона звикла до такого життя.звикла до того,що вона просто лялька для чоловіків які керують світом.але це було раніше.зараз…зараз щось змінилось.її щось зацікавило.її зацікавила клята пеггі картер.чому клята?тому що андервуд гадки немає як себе поводити.як сфокусувати свою увагу на завданні,а не на червоних губах агента картер.що було найгіршим в цій історії?так, це той факт,що вже через дві години,о сьомій вранці,дороті має виповнити останній наказ.вона має вбити пеггі.але це все завтра?так?

зараз мабуть час спати.або хоч вигляд зробити.

план.

наступний ранок,6:37.

вона запізнюється.перший раз в житті дотті запізнюється.вона збирається як умога швидше,закиудує необхідні речі в невилчку сумку та вибігає з квартири.

сьогодні левіафан грає на емоціях агента картер.вони надіслали їй листа з погрозою говарду старку та джарвісу,єдиним друзям пег.

в листі вони ясно дали зрозуміти,що або пеггі здаєтся в полон,або її друзі прощаются з можливістю дихати.

голови левіафану знали,вона прийде,вона точно з’явиться.

і правду кажучи,вони не помилились.

картер була як штик.о сьомій вона сиділа в кабінеті ліпової фірми,зробленої щоб відмивати гроші москалів.

хвилина,дві.й двері кабінету відкриваються.

зайшовши в кабінет дороті шоковано опускає погляд на як ніколи спокійну картер.вона дійсно прийшла одна.без зброї.і це м’яко кажучи лякає вдову.ну не може бути все так просто.

й все ж таки,зайвого часу в них немає.саме через це дотті одразу переходить до справи.

–пеггі,наскільки наївною людиною потрібно бути щоб явитись сюди,знаючи що живою ти нам не потрібна?-намагаясь тримати звичайний для неї образ хитрої лисиці починає розмову андервуд.

–а наскільки наївною потрібно бути щоб подумати що я дійсно прийшла як на самогубство?-вона артистично вскидує бров.але більше часу на розмови немає,дотті достає пістолет та направляє його на пег.

–і що тепер?ти вб’єш мене?ти зможеш вбити мене?-картер очевидно щось розуміє.грає на почуттях(?) вдови.

на велике диво,те що вона задумала,дійсно працює.дотті не розуміє що відбувається тож й діяти не спішить.

–я не хочу щоб все так закінчилось,дотті,я не хочу щоб моє життя закінчилось без тебе.-ледь не плачучи знов починає розмову картер.

–що?що ти несеш?ти з глузду з’їхала?-дороті погублена.вона вперше за останні роки отримала надію на інше життя?це взагалі можливо?

–я знаю,що ти мене розумієш…я знаю,що ми могли б втекти разом.назавжди залишити все та жити для себе.-очі пеггі буквально благають андервуд,щоб та не стріляла.й це працює.вона опускає пістолет.

підходить ближче до агента картер та опускається на коліна перед нею щоб бути на одному рівні.їх губи неочікувано ніжно сплітаются в поцілунку.

невже тепер вони зможуть бути вільними?разом?вже хочется сказати що так,але всі думки зупиняє різкий звук пістолета та гостра біль в животі шпигунки.

залякані очі андервуд дивляться прямо в душу пеггі,поки та ніяк не реагує,тримаючи тільки що вирваний з рук шпигунки пістолет.

–я ненавиджу тебе,картер.-на останньому диханні шепоче дотті.

–правда?а я думала,що кохаєш.-весь цей час пеггі мала план.вона знала що буде робити і на що буде давити.вона була готова.і вона з радістю вбила чорну вдову,яка стояла в неї на шляху.