Я майбутня казкарка.

Суботній, літній вечір, що за чарівна пора? Час коли молодь робить дурниці, студенти йдуть на випускний вечір, діти повертаються із прогулянок з друзями, дорослі дивляться серіали за вечерею. Інна ще не знала, хто вона із всіх цих груп. Не доросла ще, не дитина вже. Позавчора вона закінчила вчитися на соціолога, професія, яку дівчина обрала з-під палиці, лиш би не йти за шляхом свого батька. Далі її звісно чекала « омріяна » професія у страховій канторі, від якої вона втекла тільки на нещасних 6 років. І ось вона молода, 23 річне дівчисько, без цілі у житті, змушена просто існувати

Раптово, з потоку думок дівчину вирвала пісня, яка слугувала сигналом дзвінку на телефоні. Депресивна пісня , яка затягує Інну у ще більшу тугу

«Поліно, я ще раз повторюю, що я не піду на випускний, диплом я уже забрала, та й подруг ти маєш і без мене,- видала дівчина, навіть не вислухавши подругу,-… Гаразд, зараз вийду до тебе».

У Інни була подруга Поліна, до якої вона власне спускалася на «супер важливу розмову», як це назвала дівчина. Дівчата були, наче сонце та місяць, одна весела душа компанії, друга відлюдькувата дивачка, яка «ніби десь не тут». Оточуючі часто говорили: « Хіба їм є про що говорити?». Та чи потрібні слова, коли душі розуміються самі.

Надворі ні хмаринки, зорі сяють, чудовий день для випускного. А ось і Поліна, у красивому платті, із зачіскою у вигляді хвилястих пасм, замість того, щоб зараз пити разом із своєю групою, запаз намотує круги перед моїм домом добре обдумуючи, що мені сказати. Невже все настільки терміново?

– Полінааа. Ти чому тут? І чому ще не під градусом?

– Ти зараз впадеш, тому сядь на бардюр.

Інна чемно застелила бардюр кофтою та сіла на нього, про себе думаючи: «Що ж там трапилося?»

– Я виставила твою казку у інтернет і до мене…

– Ти що?

– Спокійно, дай я договорю і ти тоді вставляй свої п‘ять копійок. Одним словом я публікувала твою казку « У погоні за рудим кроликом» і ти не повіриш, що трапилося! До мене написала учителька із однієї львівської школи і запропонувала угоду. Вони планують першого вересня провести урочистий захід після лінійки, прочитавши твою казку, вона вирішила, що було б чудово, якби ти прочитала свою казку дітям, провела їі аналіз і декілька ігор або вправ, натомість вона зателефонує знайомому у видавництво і можливо твою казку, добавлять у якусь із збірок! Це ж просто фантастика, що ти на це скажеш?

– У мене немає слів. Ти чудово знаючи, що я не хочу, щоб хтось знав про мою пристрасть до написання казок, публікуєш її у інтернеті. Забула про клятви, що ти будеш єдиною душею, яка знає про них?

– Кицю, я розумію твій гнів, але як довго я буду єдиною, хто читає ці чудові казки, ти топиш себе і свій талант, скільки ще мені на це дивитися?

– Поля! Батько вб‘є мене, якщо взнає, що я маю якесь відношення до написання казок, ти ж знаєш, а зараз я маю кудись їхати і читати їх, про що взагалі мова?

– Не взнає, я все придумала, проси поїхати в Львів в мами, а не у тата, скажеш, що я планую вечірку на перше вересня в честь того, що ми більше не вчимось, на 2-3 дні, тай все

– Де ми будемо жити 2-3 дні, а готуватися в автобусі я не збираюсь!

– Я подзвоню Павлику і він нас прийме не парся. Мені запропонували роботу в одному журналі і я придумала, що першу статтю напишу про цей захід, тому я завжди буду з тобою!

– «Павлику»!? Твоєму колишньому, з чого йому взагалі таким займатися. І чому я тільки зараз взнаю про твою нову роботу?

– У такої привабливої лисиці як я, не може бути колишнього, який не хоче бути теперішнім. А за роботу кажу зараз, бо на всі новини свій час. Все буде просто супер, я гарантую, Інночко ,з рештою ти втратиш тільки час.

– Мені потрібен час!… Я напишу, коли вирішу.

Поліну важко було не слухати, вони були наче сестри, і вона була єдиною хто знав два секрети Інни- це написання казок і лунатизм. Щодо казок- це ,мабуть, єдина річ, через яку дівчина, ще не зневірилася зовсім. Її завжди вабив цей світ добра та тепла. Де герої веселі звірі та допитливі дітлахи, які зажди шукають пригод, а у кінці звичайно всі щасливі. Проте, батька такий світ не вабив, ні на грам. Він знав, що донька « дивакувата» і пробував всеціло це обмежити. Це означало ,ні казок, ні мультфільмів, ні щасливого кінця. Щодня навчання та допомога у канторі. Поліна буда самовпевниною, чим подобалася батьку, тому і вона могла приходити. Все. Більше нічого.

На противагу батьку, була чаріна фея із усіх казок-мама. Вона була бджілка мандрівниця і дуже рідко бувала в Україні. Батьки розвелися, і за згодою сторін Інна залишилася з батьком. Що стало першим кроком тієї мертвої самотності.

Можливо таки спробувати? Під лежачий камінь вода не тече, жаліти себе вічно вікидаючи, будь-яку надію явно не вихід. Треба набрати маму.

Руки не слухалися. « Ми стільки не говорили». Лунало в голові дівчини, проте, хіба це не основна нагода поговорити? Таки набирає.

– Людоньки, невже моя дитина згадала про мене?

– Привіт, мам, як ти?

– Пречудово, а ти як?

– Добре, ось вирішила піти до тата працювати, але хочу, щоб про це ти йому сказала, і про дещо попрохала…

– Шантаж? Цікаво-цікаво, слухаю.

– Ні, просто, Поліна влаштовує вечірку в Львові першого вересня, і я дуже хочу туди.

– Так підсумуємо. Поля вигадала, якусь авантюру, про яку ти не кажеш на пряму. І для її втілення тобі потрібно, щоб я прокапала батьку мозок і підкинула грошенят. Нарешті моя «правильна» донечка просить про, якийсь кримінал, як тут відмовити?

– Мамо, я люблю тебе.

– І я тебе, тільки давай без справжнього криміналу.

– Згода. Ще трішки побалакаємо і я піду Поліну ощасливлю.

– І передаси вітання!

Не відриваючись від телефону, дівчина одразу написала подузі

« Я згодна поїхати.»

« Ура. Чую запах гарної статті. Постараємось сестричко.»