Я й не знав, що змії смачні

Не зважаючи на те, що Ештон ліг пізно: поки кров вся зі зміюк стекла, поки шкіру зняв, поки вичистив від нутрощів, а потім ще в молоці замочив… Словом, десь в півночі ліг – як справжня господиня. Та не зважаючи на усе це – встав рано. Так рано, що якби у пустелі водилися півні – точно почув би їх гортанний “спів”. Та ранок поганим не був. Ештон чомусь не міг спати і почувався виспаним. А в обіймах лежала Мерін, так само, як вчора, коли він заснув, обійнявши її. Ештон понюхав жадібно свою алубі, вдихувши рідний запах нічного хижака в суміш з таким недоречним (як йому зараз здалося) запахом гарячих пісків… Та Ештон хоч в пекло за нею піде (хоча денна пустеля не далеко втекла), тож не страшно, аби вона щасливою була, аби впіймала хоч краплю цього невловимого… Ну, нехай ще поспить. Ештон тихенько встав і вислизнув з її шатра. Хм… Якось дивно у них повелось – у кожного свої покої, а тепер ще й окреме шатро. Ні, вдома все зрозуміло… У них свої підданні… Зграї… Але ж тут можна і разом спати? Так вони й так сплять… Просто речі Ештона не мішаються з речима Мерін. Ештон почухав голову… Мабуть, він був би не проти побачити у себе в душі її гребінець чи шампунь… Ну, лари, в кінець кінців, собі шафки і шухлядки в його покоях мають: то в гардеробі, то в душі… А от Мерін своїх речей не лишає… Може Ештону щось лишити? Хех… Що за думки взагалі? Як баба… Правду Тейлор каже. Так! Окрім того, що ахінею всяку в голові варити – ще сніданок потрібно варити! Ось з такими думками Ештон і вийшов з шатра коханої ще до сходу сонця, розім”явся та пішов до заповітної каструльки з замоченим зм”їним м”ясом у молоці.

А там роздобути все для приготування м”яса Ештону й зовсім труднощів не склало – і сковорідку знайшов і пічку автономну на сонячній енергії, і воду… Все як розвідники люблять – всього в достатку і в логічних місцях. А запас спецій ще вчора видобув в своїх клунках. Насправді, багато що знадобилося – навіть засушені овочі та мариновані пелюстки квітів. Ештон з натхненням готував, тому на божественний запах, що просочувався з-під кришки, стікаючи слинами прилізли лари, включно з Лагором. І навіть Мерін прокинулась – Ештон слідкував за її біохвилями.

– Лагор, йди Мерін приведи, а Акелар – Кіра з Шоною. А ви двоє,- Вказав він діловито пальцями на свого правицю з берегинею,- Допоможіть з тарілками.

– Ми накриємо в шатрі, де вчора сиділи. Скоро сонце підніметься і буде спека.- Схопила Сірін тарілки і побігла у вчорашне шатро.

*

Єдині, хто був вкрай незадоволений кухнею Ештона – розвідники, тому що Мерін та зграї навідріз відмовились їсти бодай ще хоч щось окрім протушкованих на сковороді змій.

– Хто б міг подумати, що змії смачні.- Вилизував тарілку Акелар.

– Ти ще супу не куштував.- Кивнув кілька раз Кір.

– Хм… Їжа Ештона неймовірно смачна, а він ще й залишає частки своєї енергії у стравах.- Здивувала Мерін деталями. Але ж логічно… Просто цікавий механізм… Можливо вийде удосконалити печаті? Це, мабуть, схоже на те, як Шона поміщала несвідомо свою енергію у кристали графіту… Та не встиг Ештон рот відкрити, як Мерін облизуючись, наче велика кішка, продовжила:- Але у чистому вигляді енергія смачніша. А десерти з енергії…- Мерін задумалась.- Та найкраще, все ж, у відкритому вигляді.- Хижо покосилась вона на Ештона.- Судячи з погляду, мався на увазі доступ до енергетичної системи Ештона через укус. Пригадалася недавня ніч…

– Ти нормально почуваєшся під цим поглядом?- Раптом висмикнув з гарячих спогадів Кір.- Таке враження, що Повелителька зараз тебе з”їсть, а не печеню зі змії.

– Ні, Ештону подобається.- Задоволено усміхнулась Сірін, не відволікаючись від м”яса, тим не більше.

– Ештон і сам на Повелительку часом дивиться, як на здобич. Головне з дороги вчасно забратися.- Підтримав Рікон. Ештон відчув, що червоніє.

– На разі, постраждалим від пристрастей Ештона загрожувало лише бути депортованими за межі шатра в бар”єрах, що правда, не надто делікатно.- Фиркнула Шона. Ештон густіше почервонів.

– Значить ігри в Мойсея – це так… Не рахується?- Саркастично зауважив Кір.

– За вийнятком незначної турбуленції, ми були доставлені до пункту призначення у відносному комфорті, та, змушена зауважити, значно швидше аніж якби чекали в аеропорту закінчення бурі, чи огинали її по спеці. Окрім того ніхто не постраждав. Ештон у тому положенні, котре дозволяє йому чинити подібні необдумані вчинки, зрештою.- Забила Шона останній гвіздок у Ештона в гробу.

– Не постраждав? А пілот – не рахується?- Підняв брову Кір, запихаючи черговий шмат м”яса з овочевою гущею в рот. З нього аж перло задоволенням. І Ештон не розібрався від чого саме – від зміїної печені, чи від суперечки з Шоною.

– О, ну і як він постраждав, дозволь поцікавитись? Отримав роботу мрії з оплатою, що втричі перевищує будь які розумні межі?- Фиркнула Шона.

– До тих пір, доки рот тримає на замку.- Усміхнувшися їй Кір якось доволі загрозливо…

– З такою зарплатою, можна і помовчати. Методи впливу досить лояльні, як на мене. Окрім того… Щось мені підказує, що ти сам вчинив би більш радикально.- Кинула вона на нього багатозначний погляд. І Ештон на мить забув де знаходиться, що їсть і чому червонів секунду назад.

– Мабуть, тому і з ним розбиралися не такі як я.- Кивнув він, ніби й не помічаючи прикутої до розмови уваги Ештона. Та він знав, що Ештон слухає.

Шона припинила їсти, смикнула гордо підборіддя вгору і поглянула на Кіра так зверхньо, ніби зловила його… На чомусь дуже не прийнятному:

– Всі ми “такі”. Людину визначають не почуття, а вчинки, виховання та вибір до реалізації тих чи інших думок. Інакше світ занурився б в хаос темних людських бажань.- Кір теж облишив м”ясо і поглянув в очі своїй парі.- Дуже зручно прикриватися тим, що ти “такий” чи не “такий”. Обрав життя в ролі князя Ештона та моєї пари – то й методи добирай відповідні.- Вона відвернула обличчя від Кіра, не зводячи з нього очей, а тоді повернулася до страви й поглядом. Взяла елегантно найменший із доступних шматочків і поклала його в рот, явно ставлячи цим крапку в розмові. А Кір уважно, з привідкритим ротом спостерігав за нею нерухомо. А коли вона почала жувати, відмер і теж повернувся до наминання м”яса без жодних натяків на манери. А в його голові заблимали вогники роздумів. Шкода, що Шона не може бути якорем для Кіра. З нею він точно знайшов би орієнтир в цьому світі…

***

Якщо ніч та ранок були чудесними, то день Ештон ледь витримував – спека була нестерпна. Мерін з ним в шатрі сидіти не стала: у неї була купа справ на розкопках, чи як це назвати – глибинна ексгумація? Тож Ештон маринувався сам. Потім не витримав і створив навколо себе бар”єр, що поглинав енергію, аби зменшити температуру всередині, адже теплова енергія – теж енергія. Довелося тільки з настройками погратися. Звісно, цього було замало, аби забезпечити повну енергетичну підживку бар”єра, але від спеки Ештон мучитись перестав. Він пробував зробити подібний бар”єр з допомогою печаті – але зрозумів, що наразі це надто об”ємна робота. Дуже багато процесів слід врахувати і проконтролювати. Об”єм печаті виходив колосальним, а як упростити механізм, в голову поки не приходило. Така печать переносною точно не буде… Її потрібно виготовляти в місці експлуатації… І це тільки по перше… А по друге, скільки, чорт забирай, часу йому потрібно буде на це витратити? Роки в медитації??? Поки що це недопустима розкіш. Тож цей бар’єр наразі є доступним лише для менталістів. Для вмілих менталістів, якщо бути чесним.

Але посидіти наодинці в роздумах довго не вийшло – до нього несподівано приєдналася Шона:

– Кхим-кхим.- Привернула вона до себе увагу з-за бар”єру.

– Заходь.- Усміхнувся він їй. Ештон не створював потужний бар”єр, тому Шона з легкістю пройшла крісь нього, а він упіймав уламки, поремонтував, умудрившись втримати занижену температуру всередині.

– У мене не було сумнівів, що ти щось вдіяв з цією спекою.- Зітхнула Шона й велично опустилася на надувний матрас Ештона, поруч з ним, ніби це була царська перина.- Я не заважатиму.

– Ти не заважаєш.- Усміхнувся їй Ештон, зауважуючи, що вона й справді не заважає.- Ти здобула новий глушитель?

– Так, я подала запит розвідникам ще з маєтку Макнармерів. Тож він чекав на мене тут. Я замовила одразу запасний, про всяк випадок.- Відрапортувала вона, розкладаючи художнє приладдя.

– Зрозуміло.- Розумничка яка.- Молодець.- Похвалив Ештон вголос, спохопився вчасно – вона уже в глушителі і не сприймає біохвиль.

– Вельми вдячна за похвалу.- Беземоційно відгукнулась вона. Чхати вона хотіла на його похвалу.

– Не обпеклась на сонці?- Поцікавився Ештон турботливо.

– Ні, Сірін зробила для мене захисний бар”єр. Не настільки чудовий, як твій, але від опіків врятував.- Ну, можливо, вона така беземоційна зараз, тому що зосереджена на роботі… Раптом Шона підняла очі, поглянула якось невизначено на Ештона й додала після короткої паузи:- Мушу зауважити, звертання на “ти” вельми незвичне.- При тому вигляд вона мала непробивний. Ніби говорить про надважливу державну справу, або й узагалі світового масштабу. Ештон усміхнувся з затримкою, не одразу зрозумів про що мова, а щойно доперло – стало приємно.

– Та, давно пора.- Здається він зашарівся. Оце вже дівчисько. Крутить ним як хоче!

– Приводу не було, я розумію.- Раптом, дуже неочікувано, змилувалась вона. При тому залишившись з непорушною мімікою.

– Шона…- Раптом Ештон нахилився до її обличчя з підозрілим виразом обличчя.- Ти в напівмедитативному стані?

– Так, новий глушитель надто потужний, ще не звикла, в напівмедитативному стані легше концентруватись на контролі біохвиль.- Чорт! Чому мовчала?

– Так, зніми його! Ми ж удвох.- Обурився Ештон.

– Це одна з причин, чому я прийшла. Мені потрібно потренуватись. А в твої обов”язки й досі входить ця функція. Ми завтра їдемо, й боюсь, у дорозі переорієнтовуватись на нові умови буде складно.- Проговорила вона… Але навіть зараз Ештон почув вимогливі нотки. Можливо, він просто знає, що вони там є?

– Так, звісно. Давай потренуємось. Поки ти з ним, доведеться миритись. Але з печаттю Рікона, думаю, тобі буде комфортніше.- Зітхнув Ештон. Ну, а куди діватися? Купа людей навколо…

– Звичайно буде.- Умудрилась хмикнути Шона. Завчена емоція… Але доречна.- Цей глушитель лише копія здібностей менталістів. Це непорівнювані речі.

– Так, ти права.- Усміхнувся їй Ештон. Чомусь не хотілося ані доповнювати відповідь, ані сперечатися. Якось досить спокійно стало від вевненості Шони. Вона вірить, що все буде гаразд. Приходить до нього за допомогою. Він знає, якщо з нею щось не так, або ж усе добре. І… між ними, схоже, теж все добре.

*

Ближче до обіду в шатрі Ештона прохолоджувалась уся зграя, вирішивши, очевидно, що миритися з енергією Шони легше, аніж зі спекою пустелі Єгипту. Десь ближче до вечора прийшла і Мерін, а за нею невідступно – Лагор. І всі тулилися в шатрі Ештона, хоч місця, вже було явно замало, та йти кудись на спеку – було відверто лінь. Навіть розвідники, що приносили обід і вечерю, виходити не хотіли й затримувались настільки довго, наскільки вистачало їхньої фантазії аби придумати приводи лишитись.

А за день всі так розлінились, що й вночі ніхто виходити не хотів, та спати явно не було де і як. Тож Мерін, не довго думаючи, покликала котрогось із розвідників, замовила їм спальники або щось подібне і, ніби в одному русі, чи то на одній хвилі – потягнулася позіхаючи прямісінько в обіймах Ештона. Вона спеціально це робить – розуміє, що йому подобається. І від цього розуміння потепліло на душі. Ештон не стримався й заусміхався від усього разом. Але найбільше – милуючись сонним і лінивим виглядом коханої, який зовсім не часто можна побачити. Дивно на них ця пустеля діє… А от і ціла кагорта розвідників, що несуть їм матеріали для нового кубла – інакше не назвеш. Вони не були чутливими до біохвиль та енергії, тож наявність чи відсутність бар”єру – не помічали. Ештон ледь встиг його упіймати, аби не розвалився до бісової матері. Але… Який взагалі сенс його тримати зараз? Сонце вже зайшло, вночі у пустелі навпаки – холодно. Тож Ештон розвалив його до чорта. Хм…

– Мерін, а воля Повелителя, виходить, діє через бар”єри, на відміну від ментального зв”язку?..- Але особливо турбувати її сонний спокій Ештон не хотів, та й тверження було надто очевидним:- Ну, так. логічно. Цей зв”язок куди глибший реалії, чи якихось насущних енергетичних перепон. Буквально, на рівні душевного зв”язку.- Роздумував він далі в голос, нікого не “соромлячись”.- Більше того, цей зв”язок більш… функціональний, по крайній мірі не потрібно на кожного учасника створювати окремий договір. Ну, це і зрозуміло – він не штучний, та і Воля Повелителя теж по своїй природі договір, просто значно масштабніший й менш визначений. Все ж немає нічого більш досконалого, аніж матінка-природа. Хоча, він менш точний, наскільки я пам”ятаю з твого опису. Та я й сам уже відчув… Нащо згадувати?- Мерін з біохвилями повного задоволення щільніше притулилася до грудей Ештона в обіймах. Подобається слухати? Та Ештон може багато напатякати, якщо не треба нічого пояснювати… Що там ще? Треба тільки придумати, що говорити…- А як ти це робиш?

– Точнісіньо так само, як і ти.- Підсміялася з Ештона Мерін.

– Ну, не зовсім так само. У мене не виходить давати точні вказівки. Раніше ще куди не йшло… А зараз… І воля для народу, і воля для князів… Я просто боюсь порушити… Ці установки.- Спробував Ештон описати, задумавшись.- Надто багато всього… Те що ти робиш – це просто неймовірно… тонко.- Ештон й справді відчував повне захоплення вміннями Мерін. Вона іронічно посміхнулася, а їхні зграї розвісили вуха.

– Ти мене переоцінюєш, Еш. Хоча це не новина.- Усміхнулася весело Мерін, все ще бажаючи ніжитись в обіймах.- У тебе фізично не може вийти усе одразу. Тим більше зараз, доки ти шукаєш свій шлях Повелителя. Зараз в тобі надто багато дисонансних сил, так би мовити, і деякі з них з”явилися зовсім нещодавно. Для того, аби збалансувати їх, тобі потрібен час. Та й навіть ти не можеш досягти усього одночасно, хоча швидкість твого прогресу просто колосальна. Я згадую своє становлення Повелителя… На те щоб сформувати волю Повелителя для свого народу, удосконалити князівські договори… У мене пішли…- Мерін зробила паузу пригадуючи:- Століття. Тоді як в тебе кілька місяців. Ти неймовірно талановитий!

– Хм…- Ештон не погоджувався з цим. Ну, не зовсім.- Або ж у тебе просто було більше часу.

Мерін завмерла вся, навіть біохвилі зупинились. Чому насторожилась?

– Що ти маєш на увазі, душа моя?- Підняла вона голову та вгледілася в очі Ештона, заглядучи так глибоко, наскільки можливо зазирнути лише очима…

– Дерево життя давало тобі більше часу.- Пояснив заспокійливо Ештон свою точку зору.- А мене жене в три шиї. Я заледве встигаю обдумувати й аналізувати події, як воно засипає мене все новими. А якщо я надто розслабляюсь – стукає по голові.

Очі Мерін трохи розширились від здивування і вона весело розсміялася. Ештон взагалі диву дивується, що вона його нісенітницю, ніби з гарячки, серйозно сприймає. За що він їй безмежно вдячний!

– Твоє оранжування думок не перестає мене тішити. У твоїх словах є раціональне зерно.- Відсміялася Мерін.- Не лише від здібностей індивіда залежить прогрес, а й від обставин, в яких він опинився. Що ж… Якщо розглядати все з такої точки зору…- Знову трішки затягнула Мерін, пригадуючи ті далекі часи. Аж прижмурилась з ностальгічною посмішкою:- Моє становлення Повелителя проходило в умовах раптового перерозподілу влади серед кланів марнославних та жахливо ієрархічних істот – алубі.- Посмішка Мерін плавно переливалася багатогранними емоціями: від ностальгії, до самоіронії, що лоскотала сприйняття Ештона, від сарказму до веселощів, що можуть належати лише древній, могутній істоті… Мерін прекрасна.- В умовах дефіциту енергії, та повного занепаду популяції людського виду, за вийнятком заповідника Шазарії, що протягом довгого часу залишалася ласим шматком здобичі. Й мене, в прямому розумінні, засипали викликами менш терплячі алубі. Та й мій народ був вельми різнорасовий. Я навіть не одразу зрозуміла, що люди теж належать до моїх підданих. А якщо врахувати, що окрім постійного енергетичного голодування алубі, я ще й дбала за побудову людського суспільства фактично з нуля…- Мерін самокритично задумалась.- Що ж, я не погано впоралась.- Засміялася вона весело. Ештон не витримав і теж засміявся – схоже він починає не лише розуміти, але й відчувати гумор Мерін. Чорт… Як же багато йому самому слід зробити… Якийсь мазохістський гумор. Чи то різновид чорного гумору? Ой, як би там не було, а він просто обожнює цю жінку і все те, що їх поєднує. Любить він її.

– До речі, хочу поцікавитись.- Висмикнула Мерін Ештона з романтичного потоку думок.

– Що, кохана?- В очікуванні, зацікавлено поглянув він на неї.

– Я залюбки помилувалася б твоїми князівськими договорами, якщо дозволиш. Ти додав цікавий функціонал, як ти висловлюєшся.- З живим дослідницьким інтересом зазирнула вона в очі Ештону. А він був готовий надутися від гордості, як індик. Сама запитала! Навіть випендрюватись не довелось! Він так старався! Як же він сподівається, що вона оцінить!

– Покажеш?- Покосився він на Рікона.

– Звісно.- Той без заминки зірвався з місця, якось так умудрившись, щоб не потурбувати Сірін, в одному русі, здерши з себе футболку – тільки хвіст блискавично мотнувся кудись вбік. Й в моменті опинився до Мерін спиною демонструючи їй свій договір – схематичне зображення місячного затемнення. Й гадати не треба – сам похвастатись хоче. Аж підставляється. Ештон не втомиться милуватися на безпосередність ларів, але не лише йому одному це сподобалось – Мерін теж усміхнулась цьому жесту. Вона прикрила на мить очі, настроюючись на медитацію, та відгороджуючись від усіх емоцій – навіть шкода, вони такі світлі зараз…

Мерін простягнула пальчики з довжелезними кігтиками – ні, він їх точно підпиляє. Очевидно ж, що в неї часу не вистачає… А тоді Мерін зупинилась за секундочку до зіткнення з шкірою Рікона й скосила погляд на Ештона, даючи останній шанс передумати. Та Ештон хотів з нею поділитися своїми напрацюваннями. Мерін усміхнулася йому востаннє перед медитацією, та занурилась в її глибини, торкнулась до договору. Й моментально відсмикнула руку. Її ніби викинуло з медитації, і одночасно ошпарило кип’ятком. Вона перевела вкрай здивований погляд на Ештона. Навіть шокований. Котрий плавно перемінився на щось хиже з нотками загрози. Ештон не зрозумів, що сталось. А наступної миті… Прийшло розуміння!!! На договорі стоїть захист! Чорт!!! Чорт- чорт! Хоч би вона не сприйняла це як виклик… Тільки не зараз. Він ще не готовий. В усіх можливих розуміннях! Він же її довіру підвів!!! Що він накоїв!!!

– Мерін!- Крикнув Ештон і кинувся до неї, ще до того, як всі інші встигнули б збагнути що щось не так:- Мерін! Пробач! З голови вилетіло! Пробач!

– Не страшно.- Якось гостро усміхнулася Мерін, на межі з цікавістю, нотками природної загрози та якогось особливого азарту, як під ча бою… Ойой…- Я маю достатньо досвіду, аби уникнути раптової ментальної атаки.

– Пробач.- Видихнув Ештон, затамувавши подих. Й майже інстинктивно потягнувся до неї аби обійняти. Якщо вона нападе… Він зможе відгородити їхні зграї… Але… Найбільше, від чого душа аж похолола – він не хотів втратити її довіру.

– Повелитель!- Раптом, як нізвідки, рявкнув Лагор у Мерін з-за плеча.

Ештон виставив вперед долоні й зупинився в своєму русі, намагаючись показати жестом, що він не нападає, та це людський жест… А для ларів… Ештон відступив на колінах, як і сидів, не міняючи пози на пів кроку. Рікон весь напружився. Ештон кинув на нього застережливий погляд і Рікон залишився сидіти на колінах, до Мерін спиною, стиснувши зуби. А решта зграї аж підібралася вся, але залишились сидіти на місцях, вловлюючи посил Ештона й орієнтуючись на реакцію Рікона. Тільки Кір плавно засунув Шону собі за спину.

– Це випадково вийшло. Це моя вина. Приношу вибачення.- Тихо. Рівно і спокійно поглянув Ештон на Лагора. Він гнівно видихнув через ніс, загрозливо дивлячись з-під лоба і стиснувши губи.

– Спокійно.- Підняла Мерін руку між їхнім спільним поглядом.- Ештон каже правду. Це не виклик. Назад, Лагор.- Вона теж говорила спокійно, але… не наказувала. Ештон перевів на неї погляд… Вона не наказує. Ештон поклястися може, раніше вона не зволікала б – задавила б волею в такій ситуації, не даючи навіть шансу рипнутись. А зараз… Дає йому шанс відступити самотійно. Щось змінилося? Настільки сильно змінилося? Теплі, майже не вірячі, щемлячі почуття Ештона раптом відволікли Мерін і вона поглянула йому в очі. І Ештон тепло усміхнувся їй… Це через те, що Мерін усвідомила як багато значить для Лагора? Чи тому, що визнала його сім”єю? Чи тому, що він – підданий Ештона? Чому вона так м”яко з ним? Це було схоже, ніби все тепло і ніжність цього світу раптом в один момент вивалили на Ештона… Чорт… Знову він замість покаяння, закохується у неї ще дужче, а він гадав, що це вже не можливо…

– Я проведу тебе, Мерін, душа моя.- Простягнув він руку відкритою долонею до верху, пропонуючи їй підтримку, а інша якось сама собою опустилася кудись. Ніщо зараз не мало значення, окрім того, візьме Мерін його руку зараз чи ні.- Якщо ти все ще довіряєш мені.

І Мерін на очах перемінилася з настороженого й войовничого вигляду, на ніжний, трепетний, закоханий, з відкритим поглядом, повним довіри:

– Моя довіра непорушна, любов моя. Я знала, кому віддаю свою душу. Поруч з таким могутнім менталістом, як ти слабка пара не виживе. Такий закон цього світу. Така його рівновага.- І вона без вагань вклала свою тендітну і маленьку ручку з гострющими, довгими пазурями. І Ештон щасливо і безмежно ніжно посміхнувся їй. Він підвів її руку до, не такого вже й безпечного, договору, не відводячи погляду від її глибоких, наче дві чорні прірви серед поля, всипаного фіолетовим цвітом, очей. І вони разом пірнули в медитацію. Договір одразу авторизувався – присутність Ештона безумовний фактор авторизації, три рухомі стрічки обкрутилися навколо свідомості Ештона та Мерін, Ештон міцніше окутав Мерін своєю присутністю і три промені визнали їх присутність тут прийнятною: спершу Окови Ештона, потім Милість Повелителя і третьою, останньою, найбільш прискіпливою виявилась Клятва Рікона. Та вони повернулися назад, в свій звичний ореол перебування – невагому й майже не видиму сферу-мариво… Та от воля Ештона пульсуючою хвилею прокотилася договором і верхня напівсфера договору на мить стала більш виражено видимою. Вони з Мерін наближалися все ближче, за мить до зіткнення з цією структурою, Мерін “згрупувалась” приготувалась до зіткнення, тим не більше дозволивши Ештону вести її далі, попри здоровий глузд. Вона намірено демонструвала йому повну довіру, хотіла, аби між ними не було непорозумінь й надалі. Ештон “усміхнувся” їй і вони разом просочилися крізь невагому частину договору, наче крізь ілюзію, наче крізь туман. Мерін вражено провела її поглядом, вони опускалися все глибше – до серцевини договору, і примарна сфера стала для них ніби небозводом, а три промені, що звивалися, наче дикі літаючі змії в небі, дико довершували картину, але чомусь не відчувалися неприродньо – вони були законною частиною цього… всесвіту. Мерін опинилася поруч з палаючою, яскравою волею Ешона. Такою теплою, люблячою, затишною. Й зачудування Мерін відгукнулося в Ештоні ніжністю і любов”ю. Та Мерін не дала собі вдосталь часу – вона відчувала, що це не її володіння. Слід поквапитись, не варто зловживати гостинністю тутешнього Повелителя, навіть якщо це її істинна пара. Вона поглянула собі під ноги і побачила багаторівневе величезне озеро, що водоспадами переливалося з верхнього шару у більш глибокі, з рівня на рівень. Вона вражено збагнула – це сховище енергії. Неймовірний масштаб. Не вистачає лише вкласти природні здібності алубі сюди – аби енергія могла стискатися, а сховище змінювати розміри відповідно до потреб, наче жіноча матка – саме лоно життя. Та це не страшно – вона навчить Ештона. Їй і душі для нього не шкода. Мерін ще раз окинула палким “поглядом” неймовірний світ, створений Ештоном й виринула з медитації, не чекаючи на нього. Він пішов слідом.

Й щойно Ештон виринув з медитації, його ще загострене відчуття вибухом захлеснули почуття Мерін: захоплення, піднесення, радість, і ще незліченна кількість відчуттів та емоцій, на які, така велична алубі, здавалося б не була здатна… Він здивовано й спантеличено, розгублено й майже не віряче відшукав її погляд і… він побачив той вираз обличчя, такий погляд, який і мріяв побачити – вона захоплювалася ним, його роботою, його талантом. І таке велике це було захоплення, таке щире, як і в самого Ештона в свій час – цілковите. І так Ештону стало приємно, так тепло на душі, що навіть на сором місця не знайшлося. Він просто обійняв її, дозволяючи собі втонути в її біохвилях, що ставили Ештона на п’єдестал в очах Мерін. І немає більшого щастя, аніж такий погляд дружини, таке глибоке захоплення, визнання.

Й бічним зором Ештон вловив усміхнений погляд Рікона скоса, з-за плеча. Задоволений, теплий, хитрий, гордий.