Я ж казав уже – від мене, вчителю, вам не втекти

Руки омеги почали тремтіти. Він ніяк не сподівався побачити Чон Чонгука.

 

«Чому саме зараз? Навіщо він прийшов?» — питав учитель подумки, не відриваючи погляду від колишнього (вже нинішнього) учня. У голові відразу почали крутитися спогади про ті жахи, що відбувалися з ним у Пусані. Тоді Чон знущався з молодого вчителя, як міг. Невже йому було мало? Невже це й тут повторюватиметься?

 

– Учитель Кім? — з посмішкою, наче хоче з’їсти, покликав омегу Чон. Техьон піджав губи та змусив себе нарешті зосередитися на тому, що відбувається тут і зараз. Глибоко зітхнувши, Кім вирішив зробити вигляд, що не знайомий із жорстоким підлітком.

 

– Ти новий учень? — трохи тремтячим голосом запитав географ. — Що ж, із класом ти вже познайомився? Тоді представся і почнемо урок.

 

– Я — Чон Чонгук, — усміхнувшись і кивнувши, все ж таки назвав своє ім’я головний жах омеги. — Приємно з вами познайомитись, учитель Кім. З нетерпінням чекаю на наш урок.

 

– Тема нашого уроку “Міграційна політика світу”, – пропускаючи позв слова Чона, географ почав урок, повертаючись до комп’ютера, щоб запустити презентацію. – На уроці ми розглянемо такі питання…

 

– Вчитель Кім, а як ваша раптова втеча з Пусана в Кванджу вплинула на міграційну політику Південної Кореї? – перебивши молодого педагога на півслові, спитав Чон.

 

Техьон знову завмер, зовсім не знаючи, як реагувати. Омега опустив погляд, збоку здавалося, ніби його щойно відчитали, як маленьку дитину, але насправді омега намагався впоратися з наростаючою панікою. Кім тут же уявив, як ці милі діти почали глузувати з нього через атаку Чона. Все ще не знаючи, що відповісти, Те несміливо підняв погляд на клас, але не побачив того ж засудження чи злих усмішок. Багато учнів обурено поглядали на нового однокласника. Географ зустрівся поглядом з Вонхо, який кивнув і підбадьорливо посміхнувся. Завдяки Шину, Техон спробував взяти себе в руки, він знову опустив голову, глибоко вдихнув, заплющив очі і з упевненістю, навіть більше з обуренням, глянув на Чона.

 

– Я думаю, це не те питання, яке треба розглядати на уроці, Чонгук-щі, — суворо відповів учитель.

 

– А мені це більш цікаво, ніж те, що ви зараз зібралися розповідати, — все ж настоював на своєму учень, хоч і виглядав здивований поведінкою старшого.

 

– Може, ти нарешті заткнешся? — Техьон не встиг щось сказати, коли з роздратуванням промовив той самий Вонхо.

 

– Мені просто цікаво, чого кип’ятишся? – Чон був роздратований, але разом з тим, його забавляла реакція цих двох. Здається, він вже щось собі надумав.

 

– Вже йде урок і нам треба слухати вчителя за темою, а не ставити дурнуватих питань, — у перепалку цих двох встряв ще один учень.

 

– Якщо тобі не цікаво, можеш звалити, — додав Вонхо.

 

– Все заспокойтесь! – прикрикнув Техон. – Я починаю пояснення теми. Кому не цікаво — двері до кабінету директора завжди для вас відчинені.

 

Вчитель зустрівся поглядом з Чоном, що розлютився. Видно було, що він хотів щось сказати чи зробити, але невдоволення замість підтримки від нових однокласників чомусь змусили його зупинитися. Те помітив небезпечний вогник в очах свого мучителя зі злою усмішкою на обличчі. Альфа переводив погляд з Кіма на Шина, а потім назад, злісно посміхаючись. Він яскраво показував, що задумав щось недобре, а те, що це помітив Те, тільки більше забавляло школяра. Омега зрозумів, що одного разу Чон відіграється, хоч би через цього малолітнього покидька не постраждали інші.

Техьон не дав собі загрузнути в цих думках, тому що час йшов, а тема досить велика. Географ сконцентрувався на уроці, почав пояснювати матеріал, використовуючи карту та презентацію. Учні активно працювали як завжди та конспектували, просили повторити чи повільніше надиктовувати важливі дані. Загалом, якщо забути інцидент на початку уроку, то все пройшло добре. Чонгук більше не турбував учителя, просто просидів увесь урок зі складеними на грудях руками. Хай так, аби тільки не робив нічого з того, що відбувалося в Пусані. Техьон же вдавав, ніби в класі Чона немає, зовсім не звертаючи уваги на пропалюючий погляд. А те, що малолітній альфа пропалював його поглядом, учитель виразно відчував, навіть коли повертався спиною до класу. Кім намагався не перетинатися поглядом зі своїм мучителем, наче там, де сидів Чон, нікого не було. Завдяки активності хлопців, Те повністю розслабився і поринув у пізнавальну тему, розповідаючи цікаві історії, пов’язані з темою, яку довго шукав в інтернеті, поки готувався до уроку.

 

– Дякую всім за урок, — подякував географ учням, коли пролунав дзвінок. – Домашнє завдання на екрані.

 

– Дякую і вам, учитель Кім, — тут же почулося у відповідь.

 

– Гарного дня! Я пішов, — Техьон уже зібрав свої речі і подався на вихід.

 

– Сонсеннім, наші плани на суботу в силі? — біля дверей географа гукнув один із учнів.

 

– Звичайно, я ще напишу в загальному чаті, — посміхнувся Те, повертаючись до хлопців.

 

Омега помітив зацікавлений погляд Чон Чонгука, який підходив до них, мабуть почувшись щось, але проігнорувавши, сподіваючись, що однокласники не посвятять новачка в їхні плани, або Чон вирішить, що це надто нудно. Техьон сподівався, що не побачить у суботу цього малолітнього монстра. Кім вирішив не хвилюватися наперед і просто робити, що запланував. Він, натягуючи добру посмішку на обличчя, увійшов до учительської.

 

– Доброго дня всім, кого ще не бачив, — голосно промовив географ, помічаючи в кабінеті колег, яких не бачив вранці.

 

 

Багато хто привітався навіть по другому колу, а дехто, власне Че Хьонвон, що залипає на старого завуча Юна і, приблизно його ровесника, фізрука Сон Хену. Педагоги в цей момент розставляли якісь папки у високій книжковій шафі, яка повністю займала одну зі стін. Че так дивився на цих двох, що в голову Кім Техьона закралася погана підозра. З одного боку завуч омега за п’ятдесят, а з іншого — молодий фізрук альфа з офігенними формами та айдольським обличчям. З одного боку кар’єрне зростання і забезпечений «папік» (хоч і омега), а з іншого — шикарний альфа, з яким можна прожити приголомшливо-захоплююче життя. Якби вибір стояв перед Техьоном, тут ніби й вибирати нічого, але тут не він залипає на цих двох, а такий же видний молодий альфа. Вирішивши просто поспостерігати за подальшими метаннями Хьонвона в його нелегкій закоханості, Те замінив конспект і вирушив на наступний урок. Він не дуже любив втручатися в чужі справи, але ситуація колеги трохи зацікавила. Не те, що Техон збирався балакати десь про це, просто йому було цікаво чи правильні його підозри і чим все ж таки скінчиться справа.

День омеги пройшов досить добре. Були, звичайно, невеликі казуси з невиконаною домашкою і дітлахами, що обурюються, але Техьон приструнив їх і по новій пояснив завдання, залишаючи це за ними і додаючи з нової теми. Загалом Те був задоволений сьогоднішнім днем.

Омега за звичкою спустився на перший поверх і там почекав Сондже. Вони вийшли з будівлі школи, обговорюючи плани на тиждень, а на порозі школи на них, як завжди, чекав Вонхо.

 

– Як минув ваш день, сонсеніми? — спитав учень, посміхаючись обом освітянам.

 

– Досить непогано, — відповів географ.

 

– У мене чудово, – усміхнувся Дже. — До речі, що за новенький красень у вашому класі?

 

– Той ще перець, намагався сьогодні зірвати урок географії, — скривившись, розповів Хосок.

 

– Нічого собі, — здивувався Юк, бо від усіх учнів чув, як їм подобаються уроки Кіма, а тут же перший день і такі подвиги. – Мені варто завтра бути суворішим з вами?

 

– Не думаю, ми й самі його змусимо сидіти на попі рівно, — відмахнувся альфа.

 

– Прекрасно, я завжди знав, що в нас навчаються найкращі учні, — Сондже потріпав альфу по голові, викликаючи сміх останнього.

 

– Вонхо-щі, передай хлопцям від мене дякую за сьогодні, – тихо промовив Техон. — Я на якийсь момент навіть злякався, що ви підтримаєте йог і все перетвориться на кошмар.

 

– Нам подобаються ваші уроки, учитель Кім, — усміхнувся Шин. — Але мені ось що цікаво: ви були знайомі з ним раніше?

 

– Він був моїм учнем у Пусані, — ухильно відповів географ.

 

Він бачив, що учень хотів ще щось запитати, але з сумом похитав головою, не даючи поставити наступне запитання. На деякий час усі замовкли, відчуваючи незручність, яка з кожним кроком зростала. Намагаючись розрядити обстановку, Юк, як завжди, почав говорити про все на світі, Хосок його підтримував, додаючи веселощів, а Те, як завжди, або зовсім не слухав їх, занурившись у свої думки, або намагався посміхатися, хоч і не вклинювався в такі розмови.

Сьогодні він просто мовчки йшов поруч, намагаючись викинути з голови нав’язливі думки, що Чон Чонгук тепер переслідуватиме його всюди. Якщо той переїхав до Кванджу, перевівся в ту ж школу, то і з’ясувати, де живе омега, не важко. Техьон сів на лавочку, доки хлопці щось бурхливо обговорювали.

 

– Я поїхав, до завтра, – Юк першим застрибнув в автобус, залишаючи, як завжди, хлопців самих.

 

– Ти в нормі? – запитав Вонхо, опускаючи формальності. Школяр присів поряд зі своїм учителем.

 

– Так, все нормально, – натягнувши посмішку, відповів омега.

 

– Він і в старій школі псував тобі життя? Тому ти звідти звільнився? — правильно розуміючи поведінку сонсенніма та його реакцію на новачка, питав Вонхо.

 

– Він багато поганого зробив мені тоді, тому я втік, сподіваючись, що тут ми не зіткнемося, але… — Техьон замовк, не розуміючи навіщо Чону так тероризувати його і так ганятися.

 

– Він переїхав слідом, – закінчив школяр за Те. – Це ж він тоді затиснув тебе в провулку, – згадав Шин.

 

– Так, я тоді так злякався, – зізнався Техон. — Пощастило, що ти був поряд. Він тільки на словах мене діставав і висміював при однокласниках у школі. А коли я пішов зі школи, пішов слідом за мною. Я тоді не на жарт злякався, навіть більше, ніж того вечора, коли ми познайомилися. Він був несамовитий. І тільки адреналін і почуття самозбереження допомогли мені добігти до квартири і закритися в ній, — чесно розповів Кім, відчуваючи, що стає легше від того, що нарешті з кимось поділився.

 

– Ти ж розумієш, що це пряме переслідування і треба написати заяву до поліції? — Вонхо із занепокоєнням глянув на старшого хлопця і накрив його руку. — Ти не мусиш про таке мовчати.

 

– Я. Вонхо, послухай, я ж не думав навіть про таке, — Кім акуратно виплутав свою руку з міцної долоні альфи. — Думав, він просто знущається з мене. Так, булінг, але що я міг зробити, адже ніхто не вірив мені, ні вчителя, ні директор. Іти кудись без доказів було марною справою.

 

– Але тепер ти маєш свідка, та й усі хлопці в класі підтвердять, що він першого ж дня булив тебе.

 

– Давай не поспішати. Може, він просто промацував ґрунт, як ви поставитеся до висловлювання, як я. Йому згодом стало нудно, я бачив по його погляду.

 

– Чому ти…? — почав було запитувати Вонхо, але потім зупинився, мабуть здогадавшись, чому омега так поводився. — Ти не хочеш розголосу, правда? Боїшся, що засуджуватимуть і перекрутять так, як їм зручно?

 

– Я просто не хочу, – опускаючи голову, прошепотів у відповідь Техьон.

 

– Добре, я не примушу тебе, але якщо цей паршивець перейде межу, ти обов’язково розповіси мені, — попросив альфа.

 

– Обов’язково, – щиро вірячи, що Шин його захистить, посміхнувся Техьон.

 

Вонхо поїхав на автобусі, а Те залишився ще трохи посидіти. Йому не хотілося сьогодні йти додому пішки, але й не поспішав сідати на автобус, пропускаючи декілька за його маршрутом. Думки зновву починали крутитися навколо колишнього(теперішнього) учня. Чому Чон переїхав саме в Кванджу? Навіть, коли вони випадково зустрілись в той суботній вечір, Те і не думав, що зустріне жорстокого альфу у рідній школі. Чому Чон перевівся саме в його школу? Невже в учня така велика жага знущатися над ним, що той покинув все і, знайшовши його, сам переїхав до міста, перевівся до школи? Навіщо це все? Кім хотів прямо запитати у хлопця, але також боявся відповіді.

Змусивши себе відкинути думки про Чона, Техьон підвівся і озирнувся, виглядаючи потрібного автобуса. Саме позв проїзжала машина директора Чона, а на пасажирському сидінні, розвалившись та натягнувши сонцезахинсі окуляри, сидів Чон Чонгук. Думати про те, Чон Ільхун якось пов’язаний з сімейством Чонів з Пусану зовсім не хотілося. Тим паче, директор Чон не та людина, котра буде знущатися та дозволяти таке.

Нове відкриття та думки щодо нього зовсім не подобались молодому педагогу.

 

***

 

На диво Техьона, три дні до суботи, Чон Чонгук поводився підозріло тихо. Він зайняв позицію спостерігача – не перемовлявся, не перебивав, не хамив, а просто спостерігав. Те часто зустрічав школяра в коридорах школи, вже подумки готуючись до перепалки або зауваження, але Чон лише мовчки кланявся і так само мовчки проводив вчителя поглядом. Бувало навіть таке, що альфа перед уроком чекав географа в коридорі, а після зауваження Кіма заходив у клас слідом, не сказавши й слова. Це було дуже дивно. Той Чон Чонгук, якого чудово пам’ятав Те, ніколи не втрачав моменту підколоти або сказати якусь вульгарність. У Пусані він також був відомий, як ловелас, що змінює омег зі сходом сонця, але там це тільки додавало певної поваги від однолітків, чомусь штовхаючи малолітніх омег тільки більше бажати альфу, що гуляє. Там будь-яка дія чи слово Чона ставало прикладом, приймалося із захопленням. Техьон розумів, що татусь-директор явно мав зв’язки у вищих колах міста, але досі не може збагнути чому Чона-молодшого обожнували настільки, що навіть в рота заглядали. Іноді Техьону здавалося, що корона альфи виросла настільки, що багато хто вважав його царем і Богом. Тому, згадуючи все це, Кім щиро дивувався, чому Чон почав так поводитися. Чи може бути, що хлопчик задумався після того, як побачив, що ніхто не підтримував так само, як у пусанській школі? Чи він щось задумав? Але чого хотів цими змінами досягти? Його темну сторону знав лише вчитель, учні ж були не в курсі. Тоді йому щось треба було від Техьона? Він прийшов сюди, щоб помститися за те, що Те колись не послухався його та поїхав? Але чи не надто багато старань лише через якогось молодого вчителя? І як він взагалі пов’язаний з Чон Ільхуном? Невже татусь попросив приглянути за некерованим синком? Чи тут є ще щось?

Кім Техьон промучився у сумнівах і непотрібних переживаннях усі ці дні, зовсім не розуміючи, що ж такого потрібно Чону. А відповідь прийшла сама. На зустріч. На суботню зустріч Кіма із випускниками. Те щиро сподівався, що Чону ніхто не розповість, але той, мабуть, якось переконав хлопців, щоб його теж покликали. І ось вони сидять з хлопцями, розповідають жарти та смішні події зі шкільного життя, як до їхнього столика підходить Чон.

 

– Всім привіт, – усміхнувся Чонгук, вітаючись.

 

– Чонгук-а, – один омега підвівся і підлетів до альфи. — Ніхто ж не проти, що я покликав його? Чонгук тепер наш однокласник, тому я і запросив. Адже ви не проти?

 

– Ти правильно вчинив, так він швидше адаптується, – Техьон говорив, як дорослий, а всередині молився, щоб його особистий жах ніколи не зміг адаптуватися в їхній школі, їхньому місті і звалив кудись далеко. — Чонгук-щі, вибач, що я не додумався сам тебе покликати раніше, якось закрутився.

 

Вимовляючи фальшиві слова вибачень і жалювань, Кім чудово бачив вогник, що загорівся в очах школяра, що підтверджує те, що Чон не вірить жодному його слову.

 

– Не хвилюйтеся, учитель Кім, я все розумію і не образився, – Чон так натурально брехав.

 

Техьону варто було б повчитися у цього дрібного альфи так обманювати людей. Те лише посміхнувся, збираючись повернутися до розмови з учнями, але Чонгук знову привернув загальну увагу:

 

– Я просто хочу подружитися з усіма і порозумітися з вчителями. Чи допоможете мені в цьому, сонсеннім?

 

Несподівано розуміння того, навіщо Чонгук так часто траплявся на очі вчителю, накрило омегу. Він хоче тут лишитися. Навіщо? Що планує робити? Невже хоче втертися в довіру однокласникам і, як було в Пусані, почне знущатися з Кіма?

 

– Що ж, усі зібралися, тож пропоную висуватись на фільм, — порушив тишу Вонхо.

 

Хлопці весело загомоніли і зазбиралися. У такій веселій метушні, зі сміхом та перекрикуваннями, весела компанія вирушила з кафешки до великого кінотеатру. Вони ще в чаті обрали молодіжну комедію, тому одразу попрямували до каси. Техьон, як найстарший і найвідповідальніший тут, порахував хлопців і замовив потрібну кількість квитків на фільм. Поки вчитель стояв біля каси, багато хто купив собі попкорн та напої, хтось узяв чітос чи інші закуски.

 

– Квитки, — голосно озвучив Те, коли одержав їх на руки і відійшов убік, не перекриваючи іншим людям доступу до каси.

 

Школярі одразу ж налетіли на педагога, з радісними обличчями. Хлопці навіть розбилися по парочках чи компаніям, бо хотіли сидіти поруч. Останнім, як думав Кім, до омеги підійшов Вонхо.

 

– Вони так збуджені, як малі діти, які прийшли вперше в кінотеатр, — зі сміхом сказав Шин, беручи у старшого квиток. Техон усміхнувся, але за секунду трохи насупився, бо до них підійшов Чон Чонгук.

 

– Ви чогось хотіли, учень Чон? — спитав географ, сподіваючись, що Чон не буде тісно з ним контактувати.

 

– Я все ще не взяв квиток, сонсеннім, — з усмішкою повідомив учень і взяв з руки омеги обидва квитки. — Ой, у нас сусідні місця, то круто. — і, підморгнувши Кіму, знову пішов.

 

– Хочеш помінятись? — спитав Хосок, що стояв поруч.

 

Він бачив, як змінився настрій омеги, варто було підійти Чону. Адже Шин і сам останнім пішов брати квиток, сподіваючись сісти поряд з вчителем, який сподобався, але щось пішло не так і його місце було на ряд попереду, ще й на місць десять управо.

На фільм усі заходили з неймовірним збудженням. Поки Шин не бачив, Те намагався з парочкою хлопців помінятися місцями, але ті так хотіли сидіти з друзями, що омега не наважився позбавити їх такої радості. Мінятися з Хосоком Кім теж не хотів, бо боявся, що альфи і побитися можуть, а такий конфлікт на заході під його ж відповідальністю не хотілося пережити.

Стиснувши зуби і начепивши фальшиву посмішку, Техьон знайшов своє місце у залі та зайняв його. З одного боку поряд з ним сиділа молода пара, яка, мабуть, взагалі нічого довкола не помічала. Учні були рядом попереду. І ось пощастило йому одному із Чоном потрапити на цей ряд.

 

«Та ні, це кінотеатр, публічне місце. Він нічого не зробить зі мною» — заспокоїв себе вчитель.

 

– Я не запізнився? — спитав Чонгук з посмішкою, сідаючи поруч. — Я взяв і вам колу, сонсеннім.

 

– Дякую, але у мене є вода, — чемно відмовив Те, витріщаючись у чорний екран попереду.

 

– Ну, не відмовляйте, адже я стільки не вип’ю, а викидати шкода.

 

Техьон трохи відсунувся, почувши голос альфи так близько до себе.

 

– Ти можеш пригостити когось із однокласників, – нарешті перевівши погляд на Чона, Техьон починав втрачати спокій – альфа сидів надто близько, а в погляді виразно вгадувалося невдоволення.

 

– Я купив її для вас, сонсеннім, — зі сталевим тоном відповів молодший.

 

Техьон промовчав, переводячи погляд на екран, що включився і з’явилася там рекламу. Він глибоко і часто дихав, боячись, що Чона не зупинить повна зала людей від чогось страшного. Стиснувши рукою підлокітник, Кім намагався не відводити погляду від екрану, навіть перестаючи моргати. Омега злякано охнув, коли його руку віддерли від підлокітника і вклали в неї склянку з холодним напоєм. Благо, ніхто не почув зляканого крику вчителя, який заглушила музика з динаміків.

 

– Випийте коли, — прошепотів на вушко омезі Чон, лякаючи до чортиків. — Ви виглядаєте так, ніби зараз знепритомнієте.

 

Нічого не відповідаючи, Те перевів переляканий погляд на молодшого, а той лише посміхався, розглядаючи омегу. Від такої надмірної уваги ставало страшно. Мовчки Кім знову перевів погляд на екран і, підхопивши губами трубочку, зробив великий ковток запропонованого напою. Шоковано роздумуючи, як втекти від лякаючого школяра, Техьон так і не випускав трубочку з рота, повільно попиваючи колу. Рішення прийшло само собою — не пройшло й середини фільму, як Те закортіло до туалету від кількості випитої прохолодної коли.

Вибачаючись перед іншими глядачами, Те почав пробиратися на вихід, трохи згорбившись. А покинувши зал, одразу ж попрямував до вбиральні. Спустошивши сечовий міхур, Кім задоволено посміхнувся. Так, проблеми сусідства з Чон Чонгуком це не вирішило, проте стало набагато легше фізично. Умившись, Те ще якийсь час провів у туалеті, зовсім не бажаючи повертатися. При перегляді фільму, омега так і відчував на собі пропалюючий погляд Чона. Мабуть, той зовсім забив на фільм, бажаючи спопелити вчителя поглядом. А ще дуже запізно для цього, але Те подумав, що даремно почав пити ту колу, адже Чонгук міг підсипати щось в напій і тоді могла статись біда. Добре, що, хоч яким і жорстоким він був, школяр не додумався до цього.

Щоб не повертатися, Техьон вирішив поки що полазити в телефоні, спираючись на підвіконня у вбиральні. Омега зайшов в інстаграм і просто гортав стрічку, без будь-якого інтересу ставлячи лайки і читаючи пости. Почувши кроки і як відчинилися двері, омега відвернувся до вікна обличчям, все ще витріщаючись у телефон.

 

– Якого.?! – вигукнув географ, відчувши на талії чужі руки.

 

– Що ж ви втекли, учитель Кім? – почув вчитель тихий шепіт на вушко.

 

По шкірі омеги одразу побігли мурашки. І аж ніяк не від насолоди, а від страху. Техьон спробував звільнитися, але Чон лише сильніше стиснув руками талію старшого.

 

– Навіщо ти це робиш? — здригнувшись, спитав Кім.

 

– Я ж казав уже — від мене, вчителю, вам не втекти, — Техьон почув усмішку і відчутно легкий дотик губ до його шиї ззаду біля самого початку росту волосся.