Яскравіше зірок

Чорні брюки, футболка та м’язисті руки, забиті татуюваннями, – дуже незвично для цього місця. У поєднанні з текілою це виглядає по-справжньому п’янкою композицією, яку ідеально вдосконалює тераса бару і запальний джаз, котрий так і манить вийти на танцпол і порухати тілом там. Але зараз уся увага Спартака прикута до хлопця, який чарівно і плавно танцює, його рухи зачаровують, манять до себе. Він випромінює енергію і зарядженість, яка сяє яскравіше зірок на небі (а вони сьогодні навіть дуже яскраві). Тут він наче прикраса, на яку поклали око всі на цій терасі, і Спартак теж, він не заперечує цього. Бежеві штани і хлопкова біла сорочка, з двома розстібнутими ґудзиками, виглядають неймовірно гармонійно в поєднанні з ідеально вкладеним, коричневим, кучерявим волоссям незнайомця. М’які лінії обличчя, невелика борода, сяючі очі – ідеальних людей не буває, але він близький до цього. Здається ще трохи і Спартак, зрадивши своїм принципам, увірветься на танцпол, і затримається там хоча б на одну пісню, щоб пофліртувати з ним. Але не зараз. Зараз уже пізно, бо хлопчина, який ще мить тому зваблююче рухав бедрами в ритм музики, у цей момент наближається у сторону хлопця, зберігаючи ту ж невимушеність у свої ходьбі.
– Чи не проти ви, містер загадковий незнайомець з красивими татуюваннями, якщо я присяду біля вас? – і кинувши усмішку, у якій читалося “так, я знаю, що це непотрібна прелюдія, але мені це подобається”, сідає напроти Спартака, який від розгубленості втратив мову – Я Женя, місцевий завойовник сердець, король джазу та віскі. Мені сподобалися ви і ваш вигляд, тому я й сів сюди.
– Женя, от як виявляється звати найпривабливішого хлопця, якого я тільки бачив. – невелика, ніякова усмішка з’являється на обличчях обох – Я Спартак, і на відміну від вас, завойовник барів, король чорного кольору та текіли. Хоча я й не п’ю, та все одно, мені подобається її терпкий запах.
–То для чого ж ви відвідуєте бари, якщо не вживаєте алкоголь? У цьому ж немає сенсу. – з нотками нерозуміння і здивування в голосі говорить хлопець.
– Відвідую їх виключно через атмосферу. Не дивлячись на те, що запах алкоголю й може бути приємним, усе ж таки здоровий глузд мені подобається більше. – Спартак робить невелику паузу, роздумуючи над тим, що скаже далі – Алкоголь і здоровий глузд мають стільки ж спільного, як мій і ваш одяг: тобто нічого.
Євгеній сміється, поправляючи комір сорочки. Його м’які кучері граються з теплим вітерцем, а очі сяють. Це приваблює. Дуже. Він янгол? Ні? То чому ж він виглядає наче янгол?
– Оо, то ви ще й містер серйозність. – сміється він ще сильніше, привертаючи увагу людей навколо.
– Та ні, з чого ви це взяли? – саркастично відповідає Спартак, і трохи відкидається назад, простягаючи ноги вперед.
– Хм, навіть не знаю. – сарказм у відповідь на сарказм – безпрограшний план – Але ви, сподіваюся, хоча б танцюєте? Бо я не можу встояти під ці прекрасні ноти джазу.
Спартак зводить брови, насуплює обличчя, готовий озвучити негативну відповідь. Та Женя уловлює його настрій, і не чекаючи на відповідь, голосно промовляє:
– Знаю що танцюєте, пішли разом зі мною.
– Ні-ні, я..
Знову пізно. Чарівний хлопчина хапає Спартака за руку, і тягне на танцювальний маданчик.
“Мої слова тут уже нічого не вирішать” – подумки говорить містер серйозність, тим самим виправдовуючи дії, які зараз стануться. Остання льодинка тане в його серці. Він уже не думає про своє невміння танцювати, або ж про думку інших. Він тут. Поруч із найпривабливішим парубком на всій Землі. Гучна музика охоплює їх з ніг до голови, а теплий вітер тільки додає насолоди. Вони рухаються так злагоджено, що здається ніби це відбувається вже в мільйонний раз. Так, ніби весь світ спинився, і існують тільки вони вдвох. Дихання частішає, та хочеться побути тут якомога довше.  Насолодитися моментом. Тут і зараз. А що буде далі, уже не важливо.