Янгол з квітами

Два роки тому.
– Михайлоооо ! Ану іди допоможи Юрчику пасти корів. – кричала на всю вулицю сусідка Олеся .
– Та іду іду .- з будинку вийшов Михайло, хоч і чоловік в віці але не одружений. Завжди казав що не потрібна жінці така морока як козак розвідник . Ніякої упевненості в наступному дні, довгі походи і великий ризик . Нікого не хотів він залишати бідною удовою.
Але був один хлопець перед яким його сердце билося як скажене . Юра 17 річний сирота з спини справжня дівчина , а обличчя таке що гарнішого він не бачив.
Мов сам янгол спустився на землю і сидить перед ним у зеленій траві , з вінком на голові.
-Скільки разів я не молився, а ці гріховні думи не полишають мене. – думав чоловік дивлячись на юнака замість корів . – Завжди усміхнений, такий милий що навіть туга самотності покидає мене коли він поряд.

-Михайло щось трапилося? – він і не помітив як що Юра дивиться прямо на нього.
-Ем … ні все добре, я просто замислився…- голос був такий не впевнений що хлопець засміявся.
– Ха-ха-ха Михайло ти прямо як сонечко.
– З чого це ? – здивовано і з награним незадоволенням спитав він, хоча в душі він був безмежно щасливий.
– Бо ти як сонце тільки що ховаєш себе справжнього за хмаринки. Мені здається тебе щось турбує. – хлопець гладив його по голові з схвильованим поглядом. – Можеш розповісти мені якщо що , ти знаєш я нікому не скажу.
Сердце калатало, дихання збилося. Юра вже побіг за коровою яка вирішила з’їсти з чужого саду яблук. А Михайло все сидів схопившись за груди , з однією лиш думкою.
– Я кохаю його …

Вечорниці, хата повна молоді. Але Юрі було зовсім не по собі в такій компанії, регіт хлопців. Балачки дівчат були чужі і далекі від нього.
– Як він там ?- його думки були заповнені Михайлом, його турбували емоції які він відчував до чоловіка набагато старшого за нього. – Це все вік, мені просто здалося.
– Юрчику , а тобі хтось подобається? – це питання вирвало хлопця з роздумів.
– Ну я навіть не знаю.
– Не починай, тобі точно має хтось подобатися.- почали дівчата біля вікна .
– Навіть якщо ти бідняк, твоє обличчя багато чого вирішує, навіть панянка може не встояти . – заздрісно сказав Володя .
– Чи хочеш як Михайло одинаком до самої смерті.. Хахапеаха . – будинок заполонив регіт .
– Так , так ти ж не дурень щоб випустити такий шанс .- мовила Анна .
– Заткніться! – вирвалося з вуст. – Це зовсім не смішно. – обличчя юнака в раз стало серйозним і гнівним . Він підскочив і пішов до дверей.
– Юра та це просто жарт , чого ти .
-Не смішно. – він вийшов грюкнувши дверима .
– Чого це він ?

Він біг через все село, до тої самої хати . Самотньої, крайньої. Вже важко дихаючи , продовжував бігти . Ось він вогник з вікна.
Забіг у двір , залетів в хату …
– Юро щось сталося? – Михайло стояв по пояс голий, видно зашивав  порвану сорочку .
-Михайло… – юнак кинувся на чоловіка обіймаючи його .- Михайло…- заплаканий він лише й повторював .
– Ну тихіше, що сталося? Тебе хтось образив ? – ніжно обіймаючи запитував Михайло.
– Вони сміялися з тебе … а я .. а я сказав їм припинити, а ще … ще вони знову дивляться лише на мою зовнішність. – схлипуючи вів хлопець.- Всім потрібна лиш моя зовнішність, а який я насправді нікому не цікаво.
Він сидів в обіймах Михайла , ніби в фортеці відчуваючи що поряд з ним йому нічого не страшно .
– Я знаю який ти на справді, ти гарний і душею Юрчику . За це я тебе й кохаю . – вирвалося з його вуст, він зрозумів що сказав тільки після, але на щастя хлопець втомлено сопів в його обіймах .
Михайло поклав його в своє ліжко, так обережно ніби юнак не з плоті та крові, а крихкого кришталю що розсиплеться від різкого руху .
– Спи спокійно, і не хвилюйся я захищу тебе від усього.
Хлопець ніби почувши ці слова з посмішкою на обличчі міцно заснув.