Янголятко

Вранці наша команда з порятунку Вікторії з тієї ями, в якій вона загрузла, рушила у бік лікарні. Ітан як самий адекватно мислячий з нас 4, дізнався в якій палаті лежить Вік і ми пішли до неї.

-Вікторія, ти спиш? – Запитав Томас

Тиша.

-У мене дивне почуття дежавю-пробубнив Даміано

Томас підійшов ближче до неї

-Зрозуміло. Вино!

-Песка! – Вікторія швидко піднялася з ліжка

-Ти жива! – Томас накинувся на неї ніби не бачив її вічність

-Ідіотко, ти Вікторія де Анджеліс – почав читати моралі Том – Мовчання-золото, але не в твоєму випадку Вік! Чому ти промовчала про те, що ти думаєш про суїцид? – Томас випадково глянув на її руку.

-Це що? – гітарист тримав її за руку

-Пробач – тихо прошепотіла басистка

-Не вибачайся за свої емоції та проблеми. Мене цікавить, чому ти промовчала?

-Наш гурт зараз на піку своєї популярності, якби я сказала про свої проблеми, ви б увесь час намагалися бути поряд і… – Вікторія не домовила. Її перебив Томас

-Ти жертвуєш собою заради групи.

Вік підвелася з ліжка і підійшла до Ітану

-Ти не уявляєш як я мучилася коли брехала дивлячись тобі в очі – обіймаючи барабанщика пробурмотіла вона

-Так навіщо брехала? Сказала б правду. – так само обіймаючи і бурмочучи відповів він

-Вік… Ти якось схудла або мені здається? — з побоюванням промовив Даміано

– Ні Дамі, тобі не здається. Я схудла і боюся з величезною шкодою здоров’ю.

-А З цього моменту детальніше – в розмову втрутилася Ніка

-Я голодувала, викликала блювоту після того як поїла, сиділа на дієтах, різала руки і щоб було непомітно, замотувала бинтами, але хлопці почали про все здогадуватися, я вирішила що приношу тільки проблеми наковталася снодійних і далі ви все знаєте. блондинки виступили сльози

Мовчання. Усі справді не знали що сказати.

-І ти приховувала весь цей жах?! – до палати зайшла Джорджія

-Джо? – здивовано запитала басистка

-Сонечко, ти була, є і будеш прекрасною. І не треба плакати. – Солері обняла Вік

-Значить так. У нас залишилося 15 хвилин, а потім Вікторію заберуть на якісь незрозумілі обстеження. Ну як там, зважать… – Джо продовжувала говорити про щось, але де Анджеліс її вже не слухала

«Зважать» Одне слово крутилося в її думках.

-Гей Вік! Ти з нами?

Вона мовчить.

-Зрозуміло. Боїшся зважитися?

-Не те щоб зважитися…

-Цифри на вагах боїшся?

-Ну… так. – блакитноока здалася, зрозумівши що протистояти Джо – нереально.

-Вікторія. Боятися треба не цифри на вагах, а можливої ​​булімії.

-Добре, не буду тебе лякати, мені пора вже. – обійнявши хлопців та Ніку на прощання вона пішла.

-Я сподіваюся, мої передсмертні писання ви не читали?

-Читали! – відповіли вони в один голос

-Вінценсо, ти реально боїшся зважитися? — стурбовано спитав Даміано.

-Так… Раптом я дуже багато важу?

-Навіть не думай про це. Твоя вага надто мала на твій зріст.

До палати зайшов лікар.

-Victoria de Angelis? — монотонно спитав лікар

-Si.

-Passiamo.E voi giovani e bella ragazza vi chiederò di andarvene

Обійнявши хлопців та Ніку на прощання Вікторія пішла за лікарем.

Pov: Victoria

Я замислилась над словами Джо. «Боятися треба не цифри на вагах, а можливої ​​булімії».

Та перестань, Вікторіє. Ти схудла, не парься над тим яка цифра буде на вагах. – заспокоювала вона себе дорогою до кабінету.

-Значить так, дорога моя. – лікар видихнув – Розповідай. Все від початку.

-Все почалося коли моя сестра, теж зробила спробу суїциду. Я тоді була на концерті, а Вероніка кликала мене гуляти. Я не знаю, що на мене знайшло, і я накричала на неї. Буквально через пару годин по мені подзвонив батько і сказав про те, що Ніка наковталася снодійних.

-Та у вас сімейне, я так бачу

Я просто посміхнулася.

-І тоді в мене з’явилася якась ненависть до себе та свого тіла. Різала тіло, зацікавилася темою схуднення. – я замовкла

-І чому ж ти вчинила суїцид, а не пішла по підтримку до хлопців? – лікар підняв на неї очі

-Я не хотіла бути для них … Проблемою, скалкою в дупі

-А вони давали тобі привід думати про те, що ти для них – проблема, скалка в дупі, зайва, якась погана?

-Ні ви що! Вони завжди підтримують мене! Особливо коли померла мама та під час панічних атак.

Лікар розвів руками.

-Роби висновки, янголятко.

–Янголятко?

-Вітаю, твоє нове прізвисько, поки не випишемо тебе – лікар посміхнувся

-Ну дякую… Слухай, а як тебе звати?

-Лоренцо

-Будеш Ларкою
-Ларка так Ларка. Вік, давай дуй на ваги. Зараз я тебе або порадую, або скажу діагноз.

Вікторія заплющивши очі стала на ваги.

-Ларка, все погано?

-Погано, янголятко, погано.

Вік розплющила очі і подивилася вниз.

-42… Я важила на 20 кілограмів більше.

-Уяви, який стрес пережив організм, коли ти схудла на 20 кілограмів за 1.5 місяці. – Лоренцо видихнув – Давай показуй свої прекрасні ручки, ніжки подивлюся що ти там повирізала – він уважно вдивлявся в руки Вікторії.

-Ти розумієш, що це тобі не допоможе, а зробить тільки гірше?

-Зараз так. Раніше ні. Я відчувала дуже багато морального болю і вирішила перекрити її фізичною.

-Ну що можу сказати. Булімія, янголятко. Низька самооцінка, самоушкодження. Ти вчасно потрапила до нас. Ти за крок від депресії

-Це погано?

-Не уявляєш на скільки. Ходімо, відпочинеш.

Вікторія повернулася до палати і справді швидко заснула.