Янгольський лик

Альтернативний 6 сезон. Замість того, аби пристати на пропозицію Кроулі, Кастіель таки звернувся з проханням по допомогу до Діна.

Кастіель застав Діна в будинку Боббі. Сінґер і Сем були відсутні. Дін уважно читав старий фоліант, розсівшись на дивані. Та, ніби відчувши присутність янгола, відклав книгу.

– Здоров, Касе, – мовив старший Вінчестер, – що з Рафаїлом? Знайшов його?

– Він десь добре заховався, – відказав янгол, як зазвичай, завмерши посеред кімнати. Як він так робить? Люди ніколи не стояли б так непорушно. – Його прибічників я теж не знайшов, на жаль. Як бачиш, він могутніший за мене.

– Це ненадовго, – запевнив його Дін. Він відклав книгу – якісь древні нотатки про янголів. Кастіель згадав, що писарі Соломона за наказом царя описували як демонів, так і янголів. Цікаво, звідки ця майже невідома праця у Боббі? – Касе, я обіцяю: ми зробимо все можливе, аби перемогти Рафаїла. Ми замкнули Люцифера з Михаїлом, а вони сильніші за цього вилупка.

Хоч зовні янгол здався незворушним, Вінчестер помітив, як потеплів його погляд, розслабилися напружені плечі. Той факт, що Кас звернувся до Діна з проханням про допомогу, означав, що на небесах справи кепські. В першу чергу, для Каса і його послідовників. Рафаїл був типовим мудаком, тож мисливець був би радий встромити йому в око янгольського клинка.

– То… що ти читав? – Кастіель незграбно намагався підтримати розмову.

– Трактат Соломона про янголів, їхній вигляд, сили, чини і таке інше, – байдуже озвався Дін, – постійно маю звірятися з перекладом, бо не знаю івриту. А це добіса важко. Краще б із цим Боббі розбирався.

– А де він? І як Сем? – спитав янгол, роззирнувшись. Відколи він витяг молодшого Вінчестера з клітки, де були замкнені Михаїл з Люцифером, довелося допомагати з реабілітацією, бо душа Сема була скалічена. Кас відчував провину через це.

– Поїхали до Руфуса. Той стверджує, ніби знайшов артефакт, що здатен зцілити душу. Може, правда, може, ні. Мене лишили з оцим, – Дін помахав книгою, – слухай, Касе, але ж тобі про Рафаїла більше відомо, ніж іншим.

– Не дуже багато, – відказав янгол, – ти ж знаєш, архангели не розповідали про свої слабкості.

– От лайно, – зітхнув Дін, – що ж, буду далі продиратися крізь сторінки лірики в надії, що знайду щось корисне… До речі, а це правда, що ваш справжній вигляд – це якісь багатоокі, багатокрилі істоти?

– Так, – кивнув янгол.

– І ти теж якось так виглядаєш?

– Не зовсім, – відказав Кас, – я – звичайний янгол, тому мій справжній вигляд трохи наближений до людського… з певними особливостями.

– З якими такими особливостями? – Вінчестер аж забув про книгу. – Покажеш?

– Я не думаю, що це гарна ідея, – схвильовано зронив янгол, – пам’ятаєш, що сталося з Памелою, коли вона намагалася мене побачити?

– Таке важко забути, – зауважив Дін, – що ж, тоді повернемося до Соломонових трактатів…

– Але я можу зробити так, що ти мене побачиш без шкоди для очей, – швидко мовив Кас і додав: – Якщо ти хочеш…

– Хочу, – вирвалось у Діна, перш ніж він усвідомив, що сказав. Але ж не показувати перед янголом хвилювання через сказане? Тим більше, Кас сам запропонував. – Тобто ти не подумай, що я тебе змушую чи щось таке…

– Я так не думаю, – м’яко заперечив янгол. Коли Кастіель проявляв емоції, близькі до ніжності, його голос ставав заспокійливим і муркотливим. Хоч замість медитаційної музики слухай. Вінчестер боявся, що одного разу скаже приятелю щось на кшталт: “Касе, будь ласка, скажи ще щось таким голосом” і провалиться в пекло від сорому. Хтозна, як на це відреагував би янгол…
Кастіель тим часом почав світитися. Дін мимоволі заплющив очі. А коли сяйво стало не таким яскравим, подивився.

Стало зрозуміло, чому янголів завжди зображали з крилами, бо крила у них таки були. Правда, Вінчестер уявляв їх дещо меншими. Сліпуче-білі й міцні, вони мало не діставали стелі, бо дім Боббі, явно не був призначений для такого. Кастіель теж змінився. Він був убраний у довгу вільну одіж з сяйливими орнаментами пастельних жовто-блакитний кольорів. Нижня частина обличчя розмита, верхню ховали шість пар маленьких крил з безліччю блакитних очей. І ці очі спостерігали за Діном так, що тому стало моторошно. Втім, окрім потрясіння мисливець відчув щось близьке до благоговіння. Кас у цій подобі набагато більше скидався на божого воїна. Та що там, він і на бога був схожий. Чоловік довго збирався з думками, аби щось сказати.

– Не дуже доречно в Америці, але… гарно, – промовив Дін, стараючись, щоб голос звучав спокійно. Численні очі Каса все ще стежили за ним. Через це Вінчестер почувався, наче під мікроскопом. – Касе, не витріщайся так.

Здається, янгол знітився, хоча тут важко було сказати. Дін обережно підійшов ближче.

– Ну, тепер я розумію, чому вас так поважали, любили і все таке, – додав Вінчестер, – але тогочасні художники поганенько вас малювали. І… ти так сяєш.

Кастіель мовчав. Можливо, в цій подобі янголи не розмовляють, чи що? А Дін – знічений і розгублений – не знав, як поводитися з таким Касом. Та він навіть при зустрічі з Михаїлом не відчував такої поваги і…

Любові.

– Касе, ти можеш повернутись у людську подобу? – спитав Вінчестер, сховавши руки в кишені. – Не те, щоб ти мені не подобався таким, ти навіть дуже подобаєшся, просто…

Мить – і перед ним той же Кас. Тільки яскраво- блакитні очі нагадували про те, що перед Діном зовсім не людина. Мисливець не знав, як надалі дивитиметься в ці очі, щоб не згадати божественне сяйво, велич і силу небесної істоти.

– Як бачиш, нічого особливого, – мовив янгол, який зараз здався ледь не крихітним, – бачив би ти Михаїла…

– Мені не треба бачити Михаїла, – стиха мовив Дін, поклавши долоню на плече Кастіеля. Так вони і завмерли на кілька секунд, поки Вінчестер не додав: – Бо ні один з них не зрівняється з тобою…

– То ти… я справді тобі подобаюсь? – несміливо поцікавився янгол.

Набравшись сміливості (та що ж це так важко – висловити почуття?), Дін відповів:

– Так, Касе, ти подобаєшся мені в будь-якій подобі.

У свою чергу янгол м’яко торкнувся губами неголеної щоки мисливця.