Як прийшло усвідомлення

Норі задали наступне запитання: «Готовий дати руку на відсікання за пару деталей про те, як Ендрю прийшов до усвідомлення, що Ніл йому небайдужий».

Вперше побачивши Ніла в тверезому, незамутненому таблетками розумі, Ендрю подумав, що це може стати проблемою. Але він вирішив не надавати цьому значення.

На протязі довгого часу Ендрю думав, що це просто пройде. Саме собою. В нього вже були відносини після колонії – необхідний крок в усвідомленні і прийнятті своєї орієнтації, враховуючи те, що з ним відбувалося в дитинстві. Ніл здавався просто одним з багатьох, скажем так, ще одним красивим личком, яке може ненадовго зацікавити його. Ну так, можливо Ендрю затримував на ньому погляд трохи довше, ніж на інших. Але ж у нього був Роланд, так? До того ж, Ніл просто мусив бути особливим, тому що вже став частиною сім’ї, яку Ендрю захищав. Чи не так?

Але Ніл завжди створював проблеми. Він часто дивився на нього так, навіть коли Ендрю вимагав перестати. Ніл казав речі, які йому не варто було говорити, які нікому не можна було говорити, крок за кроком продовжував розмивати встановлені кордони, і робив те, що Ендрю нікому не дозволяв робити.

Якби Ендрю знав, як правильно, як буде краще для нього, він напевно відмахнувся б від своїх думок і спокійно жив би далі. Він лишився, бо дав слово, чи так він пояснював собі свою поведінку. Він залишився, тому що, навіть якщо ці почуття до Ніла і нагадували відчуття вільного падіння, Ендрю був упевнений, що цього разу йому вдасться встояти на ногах.

90%

91.92.93

А потім Бінгемтон. Цей мертвий погляд в очах Ніла, його напружена посмішка, з якою він сказав: «Вибачте» і «Ти неймовірний».

А потім Ніл зник.

І Ендрю хотів… він хотів випалити цей світ вщент, знищити кожного, хто спробує стати на шляху. Він хотів знести стадіон ряд за рядом, болт за болтиком, аби знайти Ніла. І цей страх, цей страх, якого він не відчував уже багато років.

Він шукав у натовпі. Оглянув увесь стадіон. Раз. Другий. Третій. У пошуках хоч якогось знака. Будь-якої підказки крім сумки, погнутої ключки та телефону. Телефон з вихідним дзвінком на незнайомий номер і незрозуміле повідомлення з небагатослівним: «0».

Він згадав, як пообіцяв Нілу відступити, дати можливість самому постояти за себе.

«Коли тобі розіб’ють обличчя, не приходь до мене плакатися».

((а потім хтось розбив йому обличчя. Ножем, прикурювачем, кулаками та тесаком))

І стоячи навколішки в якомусь брудному, третьосортному готелі Балтімора, він дивився на зламаного і втомленого, на рештки того Ніла, якого він знав. І Ендрю розумів, що від такого не можна оговтатися.

Він був втрачений.

Він зник.

Але тепер знайшовся.