як полтавці по сіль ходили

[КРАЇНА У / ТАНЬКА І ВОЛОДЬКА / ОДНОГО РАЗУ ПІД ПОЛТАВОЮ]

 

#серпис2022

слово: смерть (несправжня смерть, це все хіханькі-хаханькі)

укр­­_ав, в якому танька хотіла відпочити, міхалич знайшов ведмедів, а юрчик з кумом пішли по сіль

 

1

 

На думку Таньки, день починався прекрасно, і навіть більше ніж прекрасно: вона прокинулась не від хропіння Володьки чи гавкання Рембо, Міхалич не мугикав їм на вухо з самого рання, а сонце легко світило їй на обличчя, заповнюючи всю кімнату теплом. Боброїди вона любила тільки за такі ранки, коли їй не треба було нікуди поспішати, і вона могла насолодитися сонячними ванними (бо води нема) під крики сусідів.

Так ось, день дійсно починався прекрасно, допоки двері старої хати не відчинились із характерним «хрусь». До кімнати залетів червоний чи то від бігу, чи то від сонця Володька. Кірзяки, замащені брудом вулиць, якого не було вже кілька днів, залишали сліди на підлозі, і тільки рання пора не дала Тетяні вбити гада рушником. До того ж рушника на місці теж не було.

– Танька! Танька! Ти де?

Один Рембо, два Рембо, три Рембо, чотири …

– Таааанька!

Перечепився через відро. Потім через стілець. Фінальним штрихом стали відламані двері. Взагалі, вони були такими вже кілька днів, просто Володька стоїчно ігнорував їхню присутність, а Танька тільки вчора приїхала у село.

– Танька, не повіриш, що сталося!

– Володька, — дівчина відірвалась від підпилювання відламаного нігтя, — якщо це знов якась твоя хєрня, я не ручаюсь за себе …

Проте чоловік тільки активно захитав головою та рукою дотягнувся до чайника, хоча і води в ньому і не було: Тетяна допила останню вранці.

Він тільки махнув рукою на це. Якщо чоловік не почав гундосити, що його не поважають в цій хаті, раз не залишили воли напитися, то ситуація дійсно серйозна. Можливо, в Боброїди Винник приїжджає?

Але Володька, гад, мовчить та тільки намагається вилити собі до рота останні краплі води.

– Володька! Не нєрвіруй мене. Кажи, що сталось.

Нарешті він полишає той чайник.

– ЧП сталось, Танька, ЧП! — чоловік ходить в кімнаті від стіни до стіни та тільки чеше собі бороду, від чого дівчина переборює всі спокуси кинути в нього той самий чайник. — Міхалич знайшов ведмедів.

Мабуть, у вухо щось попало, то і Танька недочувати стала зранку. Не може ж дорослий чоловік зараз таке казати. Серйозно, ведмеді в Боброїдах.

Але Володька продовжує намотувати кола та бухтіти собі від носа. А потім різко біжить до шафи та дістає рушницю, перевіряючи її готовність стріляти. Це і змушує дівчину занервуватися.

– Володька, не позор мене! Куди ти зібрався в таку рань?

– Як куди? На ведмедів.

– Ану йди сюди.

Вона підманює свого хлопця до себе, а, коли він тільки крокує назад, то хапає за комір та впирається носом йому до обличчя.

– Пив, зізнавайся, пив вже?

Він тільки хитає головою та має надзвичайно ображений вигляд.

Та і Танька сама розуміє, що алкоголем від нього не пахне.

– Ну то я пішов?

– Куди пішов. А я?

Посмішка розквітає на його обличчі, але це починає дратувати ще більше, тому дівчина штовхає його в бік та виходить на вулицю. Отже, ніякого релаксу та відпочинку сьогодні.

 

2

 

– Володька, ти дебіл?

Реакція, більше через шок і ранню годину, виходить доволі стриманою. Або за всі роки їхніх ненудних стосунків Танька навчилась себе контролювати та пропускати деякі відверто неадекватні моменти. Проте зараз це ігнорувати не виходить.

Міхалич з наведеною на тіла рушницею тільки мугикає та майже штрикає одного в живіт. Або то є спина чи жопа, хто їх там розбере.

– Міхалич діло каже: давай їх грохнемо, і я зроблю Рембо коврик у буду.

Відриваючи гілку з дерева, Танька майже одразу замахується нею у Володьку, і тільки його швидка реакція не дозволяє лозі залишити сліди на шкірі.

– Ну Танька, ти чого? Ну хочеш, я тобі шубу зроблю?

– Володька, не позор мене. Яка шуба влітку?

– З ведмедя, а шо? — і в знак доказу показує рушницею на тіло.

Переборюючи сильне бажання заїхати цим двом в зуби їхніми ж рушницями, Танька згадує всеможливі практики з йоги, які їй тільки доводилось пробувати у спробі зменшити гнів на одну конкретну особу. Нічого не вдалось, бо та сама конкретна особа прийшла в дим п’яна та почала згадувати той єдиний твір шкільної літератури, який він прочитав. Замість йоги вони ненавиділи Толіка разом.

Але тоді він плакав через твір, а зараз вони планують грохнути ведмедів, які, наскільки вона знає, в Боброїдах не водяться.

Зачекайте хвилиночку …

– Міхалич, а шо ти маєш на увазі під цим «грохнемо». Ти хочеш сказати, що вони живі?

І не встигає чоловік і разу мугикнути, як одне з тіл починає рухатися та стогнати. Від переляку Володька стріляє в ту саму підозрілу частину тіла, проте замість кулі вилітає сіль.

– Міхалич! Шо це за хєрня? Ти де мої кулі дів?

Міхалич безпомічно знизує плечима. Пропив.

Другий тільки зневажливо махає на нього та повертається зі страхом на обличчі до тіл. Не треба було давати йому свою рушницю тоді, знав же, що щось нечисто. Ну не може чоловік йти годувати білок з рушницею, правда ж? А то Міхалич все про чорнобильських білок розповідав, тьфу на нього, зрадника.

Танька б’є того ведмедя лозою. От і все, так і закінчиться життя молодої Тетяни в лісах Боброїдів від ведмедя. А вона ще не встигла реалізувати себе та вислухати всі історії Даринки. Хоча, якщо вона зможе не слухати ті історії, то вона таки готова вмерти хоч зараз.

– Звідки в Боброїдах ведмеді?

– А я звідки знаю?

– Міхалич, якщо ми вмремо, я тебе своїми ж руками ще раз вб’ю.

– Мгм. Мммгм.

Тіло підіймається, воно стогне, і Танька з переляку підіймає шматок дуба та кидає ведмедю в голову. Можливо, голову. І воно падає з гучний грюкотом, під час якого він обов’язково мав розпанахати собі весь живіт.

Обидва чоловіки тільки цокають, неповністю відійшовши від шоку.

– Танько, то ти де так навчилась бити?

Жінка з жахом дивиться на тіло та на брусок дерева.

– Володька, не позор мене, — ледь не замахується знов лозою, — я з тобою живу.

Чоловік навіть не думає удати, що це його заціпило. Зрештою, де вона бреше?

Тіла більше не рухаються, проте навіть з їхнього місця може здатися, що вони таки дихають. Що ж це за тварини такі?

– Міхалич, — штовхає друга Володька, — йди перевір, як вони там.

– Мгмм, мгм?

– Ну а ти шо думав? Шо я піду? — хрипло сміється. — Я тебе прошу, я ще не у всіх ломбардах Тернополя побував.

Міхалич дивиться на друга кілька секунд, ймовірно, шкодує, що вони взагалі стали друзями, але не мугикає у відповідь. Невже змирився? Так, з тихим «мгм, мгм» він вішає рушницю собі на плече і йде перевіряти. Володька замислюється: якщо він носить ту зброю з собою, чи є це знаком, що сіль замість куль тільки у нього? Самі зрадники навколо.

Чоловік нахиляється над ведмедями та просуває руку в те місце, де в теорії має бути горло. Проте замість волохатої морди Міхалич знаходить дещо інше, через що з переляком перевертає перше тіло.

– Мгм, мгмгм.

– Вашу ж мать.

Перед ними лежав непритомний чоловік.

 

3

 

Вони ледве заносять два тіла до хати, як вони починають ворушитися знов. То є добре, отже, не вмерли під час екзекуцій. Поки вони не прокинулись повністю, Володька нахиляється та перевіряє всі кишені. В одній з них знаходиться старенький і розряджений телефон, який чоловік кидає собі в джинси.

– Володька, не позор мене. Поклади телефон не місце.

Він тільки носом крутить.

– І не подумаю. Це моя моральна компенсація.

– Довго слово вчив?

Чоловік кривляє її слова та тримає руку на здобичі. Ще б чоловіки прокинулись раніше, щоб відправити їх додому і піти в ломбард. Володька навіть не намагається думати про те, що мало не вбив людей, і тільки п’яна пропаща душа Міхалича врятувала його від в’язниці. Варто купити йому і його білкам ще чекушку, а то не по-людськи виходить.

Телефон вмикається, і на ньому висвітлюється жахливе та страшне «сорок вісім пропущених від абонента Яринка». Задля власного ж добра чоловік нахиляється покласти його на місце, проте перша жертва відкриває очі та сідає прямо з такою швидкістю, що мало не падає назад.

Його очі, п’яні та хворобливі, дивляться навколо та намагаються вхопитися за знайомі силуети та деталі. Проте з кожною хвилиною важкого мовчання брови зустрічаються біля перенісся, і чоловік з найбільшим пузом підозріло хапається за рота.

– Володька, дай йому тазік!

Таз, який пройшов вже схожі історії, падає перед ним якраз в той момент, коли руки відлітають від обличчя, і ведмедеподібний чоловік безпардонно блює. Коли він підіймає очі та бачить свого друга в схожому стані, то блює ще раз. Для профілактики.

– Де ми? – витирає рота рукавом своєї колись чистої та білої вишиванки. – Далеко від Полтави?

Міхалич навіть свистить у хаті, попри всі забобони, що забороняли це робити.

– Мгмм, мгмгм, гмгм.

Складка на обличчі чоловіка стає настільки глибокою, що в неї можна збирати дріб’язок.

– Переклади?

– Настільки далеко, що аж в Боброїдах.

Це не допомагає, і це видно за тупим виразом на його лиці.

– Це болячка якась чи шо?

Володька, який кілька хвилин тому збирався віддати телефон, як законослухняний громадянин та боброїдець, зараз із вибухом закатує рукава та йде в бік нежданого гостя:

– Я тобі щас покажу болячку.

– Володька, не позор мене! Боброїди – то дійсно болячка.

Вона, вдаривши чоловіка, тільки з огидою відставила тазик в бік та з подивом подивилась на два тіла на своєму ліжку – що вона мала з ними робити?

– Ви біля Тернополя.

– Кого? – чоловік, який до того моменту навіть змирився з тим, що прибіг до Харкова чи Дніпра, різко підірвався вдруге та зиркнув на свого друга, який спав як немовля.

Довго спати не довелось, адже чоловік із силою вдарив, навіть не стримуючи себе. Мабуть, ідея йти з Тернополя до Полтави йому не подобалась.

– Куме, ти дебіл?

Кум, а точніше Вітя, як виявилось пізніше, навіть не спробував підняти голову, а тільки перевернувся на інший бік. Юрчик втомлено зіштовхнув того з ліжка – і через кілька митей почувся гучний звук падіння.

Володька дивно тягнув дівчину за рукав, як немов якась дитина мала.

– Танька, а давай їх залишимо собі?

– Володька, не позор мене.

Проте навіть вдарити вона не вдарила, адже перед розгортається ціла сімейна драма, і Тетяна, яка так і не встигла подивитися свій серіал на «Україні», тільки сідає на стілець, ледь не встидаючи Міхалича, і простягає йому руку, щоб він насипав насіння. Той навіть не думає двічі, а робить те, що попросили, чим дивує навіть Володьку. Йому ж він не дав того насіння вранці.

Але це не надовго, адже двоє друзів стосунки свої не з’ясували.

– Та шо сразу я? – Вітю ригати не тягне, але його обличчя стало кольору трави, і можна було б законно передбачити, що скоро він повторить ранок іншого.

– Куда ти нас завів?

Він оглядається, немов за навколишніми предметами зміг би відгадати своє місцеперебування, але нічого не виходить. В очах темніє, і він тільки валиться на ліжко без сил.

– Як куда? Ви хотіли солі – ми пішли чумакувати за сіллю. Де проблєма, я не понімаю?

– Не понімаєш, значить? – він навіть встає зі свого місця та йде відкрити фіранки, які тільки відпадають йому прямо в руки. – Чумакувати ходили до моря, а не в Тернопіль!

Той чухає потилицю та на якийсь час замислюється. Навіть Танька зі свого місця може бачити, як сильно працюють механізми в його голові. Зараз пара з димом може піти з його маківки, але клепка вмикається швидше. Мабуть, допомогла зграя тернопільських курей за вікном або ж буда Рембо, який почав жерти тих курей. Гарно, що вони були не Володькіни.

– Тю а шо, в Тернополі моря нема?

– Мгм, мгмгм, – Міхалич радісно вставляє, що за додаткову плату міг би вирити море і навіть не одне, але очі Віті тільки розширюються від здивування.

– В Тернополі по-українськи вже не понімають чи у мене бєлка?

– У Міхалича зараз бєлка, а у вас бодун.

Вітя з переляку, що з ним заговорив хтось окрім кума, мало не падає з ліжка.

– Мать моя жєнщіна, ви чого так лякаєте, га?

Танька хмикає, але своїх слів не вставляє – най продовжують, їй цей цирк полтавських чумаків подобається.

Приходить черга кума йти блювати, і в цей час Юрчик тільки з насмішкою дивиться на нього, щоб не пропустити ні одного моменту, який можна згадувати подальші рази. Володька ледь не трясеться на одному місці від бажання зробити хоч щось.

– Шо вам сіль так треба була? – навіть питання поставити нормальне не зміг, і Танька подумки вдарила себе в голові.

Відповісти Юрчику не дав кум, який якраз закінчив всі свої водні процедури.

– Хто п’є горілку без солі?

Дівчина, яка до того часу тільки тихо сміялась збоку на пару з Міхаличем, різко вставляє своє слово – в такому високому алкоголі вона розбиралась.

– Всі? То текіла з сіллю, дебіли.

Погляд Юрчика проходиться якраз по Віті, який починає шкодувати про всі свої життєві вчинки. Особливо він починає шкодувати про те, що колись вирішив взяти цю людину за свого кума, адже скоро паде від його руки.

– Я ні на що не натякаю, але …, – Володька, очевидно щось замисливши, підозріло встає та розбороняє чоловіків на ліжку. – Прошу за мною до мого кабінету.

Двері закриваються перед носом Таньки, і вона злісно б’є її ногою. Міхалич тільки знизує плечима. Вона не йде за всіма, а сідає на своє ліжко, пропахле спиртом, та бере свою пилочку. Нащо їй собі чакри закривати через цих людських ведмедів та хлопця-дебіла, правильно?

– Міхалич, давай я тобі манікюр зроблю?

Чоловік тільки киває та дає свої нігті – їх все одно кинули. Вона просто продовжить з того місця, де закінчила минулого разу вранці –  сонце легко світило їй на обличчя, заповнюючи всю кімнату теплом; Боброїди вона любила тільки за такі ранки, коли їй не треба було нікуди поспішати, і вона могла насолодитися сонячними ванними під звук розпивання алкоголю.

Чекайте-но.

– Володька! – вона підбігла до дверей, до того штовхнувши Міхалича до вікна, щоб він відкрив її ззовні. – Володька, не позор мене! Що ти там робиш, а?! Володька!

На якусь мить все затихло, немов і не було нічого, але згодом вхідні двері відкрились, почувся звук ношених кірзяків, і він миттю вилетів з хати, тільки-но Танька встигла вийти. Ну все, вона йому точно зараз влаштує за її невдалий ранок.

Два чоловіки так і застигли зі стаканами в руках, коли дівчина пробігла повз них, як фурія. Вони посміхались, вважаючи, що чумакування дійсно вдалось – вони вкрали сіль з цієї хати та посварили пару. Юрчик вже майже дійшов до воріт, коли почув знайомий голос.

– Юрчик! А ну іди сюда, паразіт!

А, може, чумакування не так і вдалось.

 

---

від авторки

---

це була найгеніальніша ідея, яку я коли-небудь мала. я її почала писать ледь не на початку літа і тільки зараз руки дійшли.