Як можна проспати смерть путіна

– Так, з нею все добре. Ми їх зустріли, Оксана з Дмитром поїхали на іншу квартиру, вже мали куди, а мама у нас ночувала. Сьогодні посадив її на потяг до Львова, – про цю подію вже дізнались всі, бо ж хлопцям треба було якось виправдати той інцидент на стрімі.

– А навіщо до Львова? – влучне питання Саші.

– Її сестра там живе. Я казав їй, що вона може залишитись, типу я тільки радий. Але вона така “шо я вам тут буду мішати, тим більше сестру давно не бачила, треба провідати, вона запрошувала”. Я їй на то казав, що хай лишається. Але ж вона вперта, сама квиток купила і тільки вчора ввечері мені про це розказала, – Толік казав чистісіньку правду.

– Та.. Ви в цьому схожі, – дорікнув Чирков, не відриваючись від гортання стрічки твітеру.

– От тепер думай – це комплімент чи ні, – Толік розчаровано розвів руками.

– В будь-якому разі добре те, що добре закінчується, – мудро підсумував Макс.

Під час повітряної тривоги в маленькому франківському бомбосховищі зайнятись тупо нічим. Не те щоб хтось жалівся на це укриття (тут навіть туалет є), але кімнатка дуже тісна, враховуючи всю кількість людей в багатоповерхівці. Тому поки над містом літають блєдіни, тут люди або спілкуються про якусь фігню, або сплять сидячи (ну або в туалет ходять). Для інших дій просто не вистачає місця. От і сьогодні Толік, Макс і Сергій вмостились на невеличкій лавочці, а Саша з іншим Сергієм зайняли затісне для них двох крісло, але коли б їх це зупиняло. Оскільки серед робочого дня мало кому хотілось спати, то діалоги “про щось” в тісній компанії продовжувались.

– Слухай, а ти.. – Саша хотіла спитати, але її перебив Чирков. Доволі епічно, насправді. Він вдвоє зігнувся від сміху, ледь не випустивши телефон з рук. Це було більше схоже на несподіваний приступ астми разом з нервовим тіком, бо він весь сіпався в різних напрямках і видавав такі звуки, ніби не може дихати.

– Та шо вже сталося, розказуй, – Сергій дуже сильно непокоїв іншого Сергія.

Після декількох марних спроб заспокоїтися і пари десятків глибоких вдихів і видихів Чирков сказав:

– Анекдот, – і знову засміявся. Потім, зібравши всю силу волі в кулак і запхавши її прямо в легені, він з усією професіональністю стендап-коміка продовжив, – Так от, анекдот, значить. У кадирова запитують скільки у нього було статевих партнерів. Він починає рахувати на пальцях. Раз, два, три, чотири… І заснув! – і Чирков знову пирснув сміхом.

На незрозумілі погляди решти, крізь сміх, видавив з себе:

– Вівці. Він вівць рахував!

Тепер уже і решта повторила подвиг Чиркова, зігнувшись удвоє.

– Господи, це огидно, – Максим закрив обличчя рукою і тихо сміявся собі в кулак, роблячи вигляд, що він вихований і сміється з таких жартів не так гучно, як інші.

– Їбать, але смішно, – Саша неконтрольовано била ногу Сергія.

– І частково правда, – додав Сергій, зупиняючи Сашину руку від майбутнього синця.

Коли всі відійшли від конченого жарту, Чирков знову несподівано видав:

– Толік, а у тебе ж був “Сімс” на ноуті?

– Ну так, наче.

– А ноут з собою?

– Так.

Сергій почав підло посміхатися.

– Що ти вже задумав? – справді цікаво що хочуть зробити з твоїм ноутом.

– Го зробим кадирова? – посмішка Чиркова все більше росла, – А потім вб’ємо його.

– І путіна з шойгу?

– І лукашенка ще.

– Я дістаю ноут, – спокуса виявилась сильнішою, ніж можна було очікувати.

– Ви як діти, чесне слово, – сімс завантажувався під зневажливі репліки Максима. – Рокажете потім, що вийшло.

– Звичайно, пане серйозність, – Толік уже відкрив головне меню.

Про гру багато говорити сенсу немає. Зробили вони кадирова. вийшов навіть гарнішим, ніж в житті. Зробили і путіна, правда він таким же огидним і залишився, йому вже нічого не поможе. Злі програмувальники гри заборонили зоофілію, тому кадиров не зміг втілити анекдот в реальність. Тому поки хлопці агресивно намагалися звести кадирова з путіним, Толя щось відчув. Не щось, а когось. Це була голова Макса на його плечі. Він заснув? Очевидно, що так. А зважаючи на відсутність комфортабельних умов, його організм вирішив, що Толіне плече – це краще, ніж гола стіна.

Толіка, насправді, це трохи вибило з колії. Він і далі грав в сімс, але, скоріше, автоматично робив те, що говорить Чирков. Думки його пішли кудись далеко…

Так, стопе, Толік, давай назад в реальність.

Пролунав відбій повітряної тривоги. кадиров з путіним не зійшлися, тому їх вбили. Макс досі спить на плечі.

– Ти йдеш? – Сергій піднявся і вже збирався йти, а Толік досі сидів на лавці.

– Та хай виспиться, він хуй зна о котрій лягає, – ну правда ж, хто Толік такий, щоб не допомогти другу?

– Окей, як знаєш, – Сергій пішов. І всі інші пішли. Всі. Вони лишилися вдвох.

Стало неймовірно тихо. Здавалося, нічого дивного, в сховищі було до двадцяти людей, а тепер тільки двоє. Але стало тихо. Тихо настільки, що можна було почути навіть дихання людини, яка спить у тебе на плечі. І Толік почув. І його понесло.

Він ніколи не думав про те, наскільки Максим комфортна людина. Навіть зараз, він спить на його плечі уже півгодини, а досі його не віддавив. Комфортно, хіба ні? Не думав про те, наскільки Макс красивий. Навіть з цього дивного ракурсу. І волосся у нього гарне, і пахне гарно.

“Стривайте, це мій шампунь? Ладно, хєр з ним, вони у всіх однаково пахнуть.”

– А я все чув, – тихо, ледь не шепочучи, сказав Максим, так і не розплющивши очі.

– А? – трохи з переляку здригнувся Толік, подумавши, що сказав останню  репліку вголос.

– Я все чув. Про “хай виспиться”, – Макс повільно підвівся, примружуючи від світла заспані очі. – А ще знаю, що ти на мене витріщався.

– Шо? Чого? – Толь, ти як підліток на першому побаченні, ану зібрався.

– Бо я тобі плече віддавив, – якось підозріло посміхнувся. – Я прокинувся через сирену, але мені так впадлу було вставати і йти працювати. А ти ще й доволі зручний. Тому вибач за плече, – Макс продовжував говорити, поки Толік намагався зібрати раму докупи, а слова до рота.

– Та нічо, забий, – відмахнувся він, – Чи що взагалі потрібно відповідати в таких ситуаціях?

Макс посміхнувся.

– Ну то пішли нагору? Всі вже там, – Толік підвівся і зібрав речі.

– Пішли, – Максим зробив те саме, а на додачу ще й голосно зівнув.

– Ага, виспався він.

– Та ну тебе.