Як зцілити розбите серце
від Bukafka– Твою наліво! – застогнав Рон, схопивши Гаррі за руку.
– Що? Що таке?
– Там буде Парваті, – прошепотів нажаханий Рон.
– Очі Гаррі розширилися від розуміння, він повільно та знервовано видихнув:
– Твою наліво!
Тепер вони були єдиними, хто залишився у вітальні Барлогу.
– Чорт забирай! От лайно! – лаявся Рон.
– Не все так страшно, Роне, – спробував заспокоїти його Гаррі.
– Не так страшно? Гаррі, ти ж бачив, як Міона відреагувала на мою пропозицію вдавати, що наших зажимань не було. Як ти думаєш, що вона зробить, коли дізнається про мене і Парваті?
– Роне, минув рік з того часу, як ви порвали.
– Я знаю.
– Парваті тепер з Діном.
– Я знаю. Знаю. На твою думку, Джині могла розповісти їй про Парваті? – з надією запитав Рон.
– Я більше ніж упевнений, що Джині нічого їй не казала, адже Герміона дала зрозуміти, що не хоче нічого знати.
Видихнувши, Рон озирнувся, ніби шукав якогось порятунку.
– Роне, вона ж не може очікувати, що ти залишишся самотнім до смерті. Тим більше вона сама зустрічається з Роберто більше двох років.
– Не нагадуй, – спохмурнів Рон.
Гаррі співчував Рону. Він не був впевнений, що Герміона нормально відреагує на інформацію про Парваті. Зазвичай вона була розсудливою, раціональною людиною, але щойно справа стосувалася Рона… на думку спадали епітети «нестримна» і «божевільна».
– Ходімо, поки нас не почали шукати, – Гаррі стиснув плече Рона.
Рона кивнув у відповідь так, ніби йшов на ешафот.
* * *
Вони були шумною компанією молодих людей, тож вечеря проходила у атмосфері веселощів, спогадів, розмов і тостів за здоров’я.
Герміона встала з-за столу і потягнулася, намагаючись вдихнути, не дивлячись на повний шлунок. Повернувшись до Роберто, вона сказала:
– Я іду за напоєм. Тобі щось принести?
– Дякую, поки не треба.
Він повернувся до Фреда із Джорджем і продовжив свою розповідь про розіграш, який провернув над своїм знайомим, зробивши його геніталії невидимими.
Герміона чула цю історію десятки разів, тож знала, що насправді мова йде про колишнього хлопця Роберто – Антоніо, з яким він порвав через зраду. Близнюки ж тим часом були надзвичайно зацікавлені – все, пов’язане з жартами такого типу, привертало їхню увагу.
Вона ліниво підійшла до барної стійки і сіла на один із високих стільців. Бармен швидко прийняв замовлення. Очікуючи на напій, Герміона відчула, що хтось підійшов, і обернулася.
– О, привіт, Парваті. Сто років не бачилися! Як поживаєш? – з теплотою посміхнулася Герміона.
– Привіт, Герміоно. Дякую, все добре, – несміливо відповіла красива індіанка. Вона виглядала схвильовано, та все ж посміхнулася у відповідь і сіла на сусідній стілець.
Бармен щойно приніс Герміоні мартіні.
– Ти хотіла щось замовити? – поцікавилася вона.
Бармен запитально подивився на Парваті, але вона відмахнулася від нього:
– Ні, дякую, нічого не потрібно.
На цьому бармен їх покинув, почавши обслуговувати іншго клієнта.
Не знаючи, куди подіти руки, Парваті продовжила:
– Слухай, Герміоно, я хочу вибачитися за ситуацію з Лавандою. Вона хороша, але її інколи заносить. Вона просто хотіла помститися.
– Ти про що? Яка ситуація з Лавандою? – Герміона збентежено вигнула брови.
– Вони з Роном вдавали пару, щоби насолити тобі, чи не так?
– Так, але…
– Вона хотіла відплатити тобі за мене, – пояснила Парваті.
– За тебе? – спантеличено перепитала Герміона. – Я можу зрозуміти, чому Лаванда хотіла мені помститися, але до чого тут ти?
Парваті здивовано глянула на неї:
– Герміоно, тобі ж відомо про нас із Роном?
– Ти і Рон? – в грудях у Герміони щось стиснулося і всередині все похололо. Про що говорить ця дівчина?
Очі Парваті округлилися від розуміння:
– Рон не казав тобі?
– Що саме? Ми не спілкувалися три роки до цього тижня.
– І Джині не розповідала? Ніхто нічого не казав? – у голосі Парваті продовжував рости подив.
– Не казали що саме? – Герміона почала дратуватися.
– Що ми з Роном зустрічалися.
– Що? – Герміона завмерла.
Парваті почувалася ніякого через вираз спустошення, що з’явився на обличчі Герміони.
– Ми більше не разом. Розійшлися близько року тому. Я думала, ти знаєш, – Парваті намагалася виправдатися.
Герміона кивнула. Їй здавалося, ніби всередині щось розколюється навпіл. Врешті вона змогла говорити і запитала якомога більш невимушено:
– Як… Як довго? Що взагалі відбулося?
Парваті почувалася не комфортно:
– Ти ж насправді не хочеш про це знати?
– Хочу, – моментально відповіла Герміона.
– Що ж, – Парваті глибоко вдихнула, перш ніж продовжити. – Ну, Рон був спустошений, коли ти пішла. Він місяцями не виходив із квартири і не спілкувався з людьми. Я сама точно не знаю, але такі ходили чутки. Все змінилося, коли він пройшов відбір на воротаря у команду «Гармати Чадлі». Всі були шоковані – ми навіть не знали, що він тренувався. В будь-кому разі, після цього він почав розкриватися. Ну, знаєш, виходити з дому, проводити час з друзями. Так ми випадково зустрілися у «Трьох мітлах» і розговорилися. Жартували про наше жахливе побачення на різдвяному балу під час Тричаклунського турніру і все таке.
Парваті затнулася і сильно почервоніла, згадуючи це. Герміону була вражена, тож схопила свій бокал із мартіні і залпом осушила його.
– Вибачте, – гукнула вона бармена. – Можна мені ще один?
Парваті подивилася на згорблену Герміону і знову глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. Вона дуже не хотіла вкотре переповідати цю історію, тим більше Герміоні, але приголомшена жінка перед нею заслуговувала почути правду.
– Спочатку ми просто спілкувалися, весело проводили час, вечеряли, тусувалися в пабі. Не знаю, коли саме це сталося, але я закохалася в нього… Сильно. Він був таким веселим, і теплим, і взагалі дуже класним. І таким Роном, ну ти знаєш. Через певний час я подумала, що нам варто перейти на новий рівень. Хотіла, щоб все було серйозно. Думала, він готовий.
Парваті опустила очі – вираз її обличчя був спевнений болю. Всередині Герміони все кричало. Це було в десять разів гірше, ніж Лавандою, адже було правдою. Вони дійсно були парою. У них були стосунки.
– Як довго ви зустрічалися? – Герміона не могла не спитати. Їй потрібно було знати часові рамки.
– Шість місяців.
Всередині неї щось обірвалося. У цей момент бармен повернувся із напоєм, тож вона, не зволікаючи, випила його. Витерши губи, вона видихнула:
– Повторіть, будь ласка. Дякую.
І Парваті, і бармен стурбовано глянули на неї.
– Продовжуй, я слухаю, – наполягла Герміона.
Парваті нерішуче глянула на неї і продовжила:
– Я була закохана і хотіла більшого. Думала, що він теж. Але він насправді не хотів. Спочатку намагався, але його серце було не зі мною. Тоді все і почало руйнуватися. Я продовжувала тиснути. І чим більше я тиснула, тим більше він віддалявся. Врешті-решт я була в такому відчаї, що була готова сказати і зробити будь-що, аби тільки отримати взаємні почуття. Тоді він і зламався, зізнавшись, що не готовий до таких зобов’язань. Це було не зовсім правдою. Рон був готовий, але не зі мною, – вона недвозначно подивилася на Герміону, а тоді сфокусувалася на своїх руках. – Я була у відчаї, тож Лаванда розсердилася. Вона були готова три шкури спустити з Рона. І хоча тебе навіть не було в країні і ти не була відповідальної за наш розрив, вона все одно звинувачала тебе.
Між дівчатам залягла гнітюча мовчанка. Герміона була шокована. Вона не знала, що відчувати.
– І як довго це все продовжувалося? – її голос був тихим і тремтливим.
– Близько року.
Обидві жінки неспокійно посунулися на своїх стільцях.
– Як я і казала, це було давно. Ми порвали близько року тому, і тепер я з Діном, – Парваті безуспішно намагалася вдавати, що це все нічого не означає. Але Герміона розуміла, що ця дівчина все ще має почуття до Рона. – В будь-якому разі, – продовжила Парваті, – я вже збираюся йти і хочу вибачитися за те, що вчинила Лаванда. Вона сказала, що зробила це заради мене, коли я провідувала її у лікарні, але ми обидві знаємо, що вона не така вже й благородна.
Парваті усміхнулася, і Герміона спробувала зробити те саме, але в неї не вистачило ентузіазму. Вони обидві повернулися обличчями до столу і помітили, що Рон зосереджено дивиться на них. Він спирався ліктями на стіл, затиснувши долонями рота. Помітивши, що його засікли, він швидко відвів погляд і потер шию.
– Герміоно, послухай. Я знаю, що ти тепер із цим італійцем, і він здається досить милим. Але Рон… – вона затнулася, намагаючись набратися сміливості. – Рон все ще любить тебе, це очевидно, і ти, здається… Я не знаю… Схоже, ти теж маєш почуття до нього, – Парваті встала, збираючись йти. – Ви двоє маєте врешті сісти та обговорити ваші проблеми, – вона зробила крок вперед і обійняла Герміону. – Була рада тебе бачити, Герміоно. Бережи себе.
Це вивело Герміону із заціпеніння:
– Ти вже йдеш?
– Так, я втомилася. І, чесно кажучи, – Парваті поглянула на Рона, а тоді знову на Герміону, – я не маю бажання знати, чим закінчиться цей вечір.
Вона дружелюбно стиснула руку Герміона і пішла до Діна.
Через певний час Герміона повернулася до барної стійки, обхопивши голову руками. Бармен подав їй третій мартіні. Поставивши бокал перед неї, він сказав:
– Це твій останній, дорогенька. Насолоджуйся.
Вона буркнула щось у відповідь, схопила бокал і миттєво його осушила. Не дуже акуратно поставивши бокал на стійку, вона знову схопилася за голову. Бармен лише похитав головю і прибрав бокал.
У це просто неможливо було повірити. Герміоні здавалося, що вона тоне. Як вона могла бути такою дурепою, вважаючи, що Рон не буде рухатися далі? Їй навіть на думку таке не спадало. Але чому б і ні? Він заслуговує на щастя. Заслуговує мати родину, бути коханим. Минуло вже три роки. Невже вона справді сподівалася, що він буде просто сидіти і чекати, не намагаючись влаштувати своє життя?
Раптом вона відчула руку на своїй спині. Озирнувшись, вона побачила Роберто, темно-шоколадні очі якого випромінювали стурбованість.
– Як ти, Bella? Виглядаєш жахливо. Що тобі сказала та дівчина?
– Берті, я така ідіотка. Я була такою недалекоглядною дурепою. Це була колишня дівчина Рона.
– Але я думав Лаванда…
– Це була справжня колишня дівчина Рона. Та, з якою він провів цілий рік, поки я була в Італії. Та, про яку я не знала, бо була настільки нерозважливою, що сказала Джині, ніби не хочу знати. Парваті була закохана в нього. Вона хотіла будувати з ним життя.
– Ох, Герміоно, мені так шкода, – зробивши крок вперед, він обійняв її. – Але ж зараз вони не разом, правда?
– Правда, – полегшено пробурмотіла вона.
Герміона відсторонилася від Роберто, і він зблід, побачивши сльози в її очах.
– Всі починають збиратися, щоб переміститися у інший клуб. Сходи в туалетну кімнату і поплач. Коли будеш готова, ми підемо.
Герміона кивнула і злізла зі стільця, але похитнулася, щойно її ноги торкнулися підлоги.
Роберто засміявся:
– Це все мартіні, моя люба, у нього додають алкоголь. Не варто було ковтати його, як цукери.
– Заткнися! – загарчала Герміона і невпевненою ходою попрямувала до туалету.
Роберто усміхався, качаючи головою. Він обернувся до компанії друзів та вирішив повернутися до них. І, якщо чесно, до однєї дуже цікавої та привабливої людини за столом, з якою щойно познайомився.
* * *
Рон сидів, втупившись в одну точку і почуваючись лайняно. Він буквально бачив, як його світ летить котам під хвіст. І не знав, що із цим робити.
Рон думав, що він у безпеці. Все пройшло доволі гладко, вечеря добігала кінця. Парваті з Діном, здавалося, планують йти з вечірки.
Він на хвилинку повернувся щось сказати Гаррі… А коли глянув назад, побачив перед своїми очима кошмар: за тридцять футів від нього Герміона накидалася мартіні, уважно слухаючи монолог Парваті.
Він навпомацки потягнувся до руки Гаррі і після кількох невдалих спроб нарешті схопив її. Гаррі повернувся і помітив, куди дивиться Рон.
– От лайно, – пробурмотів він.
Знову повернувшись до Рона, Гаррі помітив смуток на обличчі друга.
– Роне, вона не Лаванда. Парваті – хороша дівчина. Я впевнений, вона не скаже нічого жахливого.
Рон важко опустився на лікті і закрив обличчя руками:
– Друже, без образ, але ти не міг би просто забратися звідси?
Гаррі все розумів. Нічого не могло поліпшити ситуацію. Судячи з виразів облич Герміони і Парваті, втручатися було пізно. Він поплескав Рона по спині і пішов на пошуки нареченої.
Рон провів руками по волоссю, знову поклав лікті на стіл і почав спостерігати за розмовою двох жінок. Вони не кричали і не плакали, але Герміона багато пила. Поганий знак.
* * *
Виплакавши свій біль і тривогу та вирішивши бути чесною з Роном, Герміона вийшла із туалету з ясними очима та свіжим макіяжем. Коли вона підійшла до столу, приміщення було пустим. На неї чекала лише самотня фігура, що закривала обличчя руками.
– А де всі? – нерішуче запитала вона.
Рон підняв погляд і швидко встав.
– Вже звалили, – він знервовано запхав руки у кишені.
– Ти чекав на мене? – прошепотіла вона.
Рон почервонів:
– Роберто поспішав у наступний клуб. Сказав щось про резерв на його ім’я. Я не хотів, щоб ти йшла одна.
Благословенний будь Роберто за те, що зробив так, щоб Рон чекав на неї.
– Ти готова? – ледь чутно запитав Рон, прочистивши горло.
Герміона сором’язливо кивнула і подала йому свої накидку. Рон підійшов ззаду, розгладив м’яку тканину і накинув її на плечі Герміони. Він на мить затримав руки, згадуючи, як це – стояти так близько до неї.
Отямившись, він неохоче відступив назад. Герміона повернулася до нього, кілька секунд розглядаючи його.
– Мені треба поговорити з тобою, – нарешті видихнула вона.
Рон кивнув, опустивши очі:
– Я знаю.
Вона несміливо ступила крок до нього, взяла під руку і тепло посміхнулася. Рон криво посміхнувся у відповідь, відчуваючи, як у нього в грудях жевріє надія вперше за вечір.
0 Коментарів