Як змусити Привида опери розсміятися

Передмова Переклад. Оригінал https://spookys-fluff-fics.tumblr.com/post/177599602972/how-to-make-the-opera-ghost-laugh/amp

у spookys-fluff-fics

–

(Незвичайне вирішення проблеми безсоння)

–

Ерік не спить, тому Крістін вирішує, що так чи інакше змусить

Еріка заснути. Вона також вирішила розсмішити його.

–

– Еріку, в мене є цікава ідея, як допомогти тобі заснути!
– Крістіно, люба моя, ти знаєш, що я ніколи не сплю.
– Ангелe, це нездорово. Чи потрібно мені нагадувати тобі, що ти не
зовсім справжній привид? — піддражнила Крістін.
Ерік злегка посміхнувся й закотив очі.

-Дуже добре, люба. Яка твоя «весела ідея»?

Крістін не прогадала.
– Страшні історії!- оголосила вона.

Думка про те, що Крістін намагається його налякати, змусила Еріка зареготати. Така мила жінка не могла б налякати й мишу, навіть якби намагалася. -Ти? Лякаєш мене? ХА! Це гарний жарт, Крістін. Ти ж усвідомлюєш, що тебе налякати в Оперному театрі навіть легше, ніж Мег Жірі!

– Я могла б тебе налякати, — наполягала Крістін. – Я знаю, що змогла б. Наприклад, чи знаєш ти, що за страшне чудовисько блукає Оперним театром?

Ерік усміхнувся.

– Звичайно, Крістін, разом із самим Привидом опери! Але скажи, що за чудовисько? Крістін стала дуже серйозною. – Ніхто ніколи не бачив його справжньої форми, тому що воно оволодіває своїми нещасними жертвами.

Брови Еріка здійнялися вгору від цікавості.

– Воно змушує жертву робити невимовні речі зі своїми близькими. Після цього людина, якою воно володіє, нічого не пам’ятає. Лише деякі бачили його мигцем і розповідали, що ця істота має кілька рук і гострі кігті.

Ерік засміявся.

– Справді?! Це воно?! Тобі доведеться вигадати щось краще, моя люба!

-А якщо Вам скажуть, що Вашої дружини тут немає?

Ерік спантеличено подивився на Крістін. “Що?” Він міг би заприсягтися, її голос упав на октаву.

-Ваша дружина спить, і я вирішив трохи побути тут.

Ерік трохи нервово засміявся.

– Дуже смішно, Крістін!

Не встиг він ще щось сказати, як на Еріка накинулися й затисли його. Крістін злісно захихотіла, від чого в нього по спині пройшов морозець. (Хоч пізніше він це заперечить)

– Хіба ти не знаєш, кого запросив у свій дім? – запитала вона

-Чи х о ч у я знати?! – промовив Ерік з усмішкою, за яку заплатить пізніше.

Крістін нахилилася, щоб прошепотіти йому на вухо: «Монстра-лоскотуна!» Він не встиг перетравити ці слова, бо вже голосно реготав у передчеканні.

– Як ти смієш сміятися з монстра-лоскотуна!? — з удаваним обуренням сказала Крістін, починаючи стискати Ерікові стегна. Це змусило його ще більше сміятися, як від лоскоту, так і від піддражнювання.

Він мав це передбачити! Крістін безтямно лоскотала його, використовуючи кожну можливість, і коли почала дражнитися, це вже був край. Вона була не тільки чудовою лоскотухою, але й дуже гарною дражнилкою.

– Прохохошу! Бухухудь лагаска! – Ерік намагався опанувати себе попри хихикання. -Тобі немає пощади, мій чоловіче! – Крістін зареготала. – Я харчуюся таким милим сміхом, як твій!

Кожне стискання стегон (точніше, стегнової кістки, оскільки Ерік був досить худим) змушувало Еріка верещати, і це було однією з причин, чому Крістін так подобалося його лоскотати. Вона обожнювала його сміх, оскільки він був чарівним і музичним. Якби хтось запитав її, який її улюблений звук, то це був би сміх Еріка, а потім, очевидно, його спів. Провівши добру хвилину на його стегнах, Крістін закачала його сорочку.

-Я дам тобі одну здогадку, щоб визначити мою улюблену їжу! – оголосила вона.

– Гм… – голос Еріка затих, коли він усміхнувся, готуючись до найгіршого. – Малина? – Гарне припущення, але неправильне! Вона – мій десерт ! — прощебетала Крістін. – Ребра!

Ерік вилаявся, відчувши, як її пальці опустилися на його друге за чутливістю “найгірше” місце. Крістін сміялася разом з ним, насолоджуючись радістю чоловіка. Він ніколи прямо не зізнавався, що йому подобається, коли його лоскочуть, але Крістін мала відчуття, що йому це подобається більше, ніж він те виказував. По-перше, він ніколи не просив її припинити. Він також часто провокував її на лоскотання. Його сміх став вищим, коли Крістін почала ніжно кусати й гризти його ребра. Цей крок був вірним способом викликати істерику, ще до того, як вона досягла його живота.

– Мій Боже, моя любохохове, нехехе тахахам!- Ерік плакав.

Крістін навіть зуміла запхати свої руки йому під пахви, змусивши його трохи попирхати. На мить вона вийшла з образу, припинивши. Частково для того, щоб дати йому передихнути перед фіналом, частково, щоб поставити дуже важливе запитання.

-Чи можу я?.. — запитала Крістін, маючи на увазі, чи може вона зняти його маску. Ерік кивнув, знаючи, що вона більше не боїться його обличчя. Їй подобалося бачити усмішку на його обличчі у такому стані. Вона швидко поцілувала його, і на її обличчі знову з’явивився цей усміх. Ерік знав, що він ось-ось не витримає. 

– Монстр-лоскотун майже ситий, але мені потрібен мій десерт, — захихотіла Крістін. – Потому я залишу Вашу дружину і Вас самих! Ви вже знаєте, що це таке!

Ерік задоволено скрикнув, коли вона спершу лоскотно подмухала на шкіру. Надалі ж що вона фуркала впритул до шкіри, дражнячи вібруючим між губами повітрям, ще й її нігті, злегка дряпаючи та шкребучи шкіру, заганяли його на стіну! Вона не тільки напала на його “найгірше” місце, але й пирхала йому в шию. На його обличчі з’явився милий легкий рум’янець, що додавав трохи барви його зазвичай блідим рисам.

– Любий?.. — тихо покликала Крістін. – Монстр-лоскотун пішов!

Її пальці сповільнилися зупинившись, і вона також перестала лоскотно дмухати на шкіру.

Ерік все ще трохи хихикав, але втомлено та щасливо зітхнув.

– Уже? Наївся?— запитав, підігруючи.

– Мм-мм, — відповіла Крістін, лягаючи поруч із ним, щоб обійнятися. Вони заснули за кілька хвилин; Крістін зауважила, що Ерік заснув перший. – Я кохаю тебе, тебе, дурненький оперний привиде, – пробурмотіла вона, перш ніж провалитися в сон.