Якось у дощовий день закінчилось кохання.

Сьогодні було похмуро.
«Буде дощ», – дивлячись у вікно промовив блондин. Така погода, як ніколи, описувала весь тягар, який був на душі у хлопця. Сьогодні він знову один. Знову. І знову. Щодня, блондин на щось чекає, а чого саме?

Не знає…?

Ні, звісно, ​​він знає. Хлопець чекає, коли він повернеться. Прийде додому і сяде на диван, відкриє ноутбук і щось друкуватиме там. А наш блондин підійде та обійме його, і поцілує.

Але вже кілька днів коханий хлопець так і не прийшов додому. Можливо, це через сварку? Чи щось сталося? Може він знайшов собі когось іншого?
Думки так і крутились у голові  блондина. І він вирішив прогулятись.

Йдучи під дощем, усе почало прояснятися в голові блондина. Звичайно, коханий не прийде не через сварку, а через те, що вони навіть не разом. Їхні дороги розійшлися в один момент, того холодного дня. Хлопець підняв голову і глянув на хмарне небо. Краплі дощу падали йому на обличчя, а по щоці скотилася сльоза. Він нудьгував. Сидячи так у парку і дивлячись на небо, хлопець почув, що хтось назвав його ім’я.
— Інупі? – Ще раз прозвучало воно. Голос був до жахів знайомий, тільки від нього в хлопця бігали мурашки. Блондин відразу зрозумів, хто власник голосу, адже є лише одна людина, яка називає його так.
Хлопець подивився на людину, яка вимовила його ім’я. Сумнівів не було, там справді стояв він. – К.коко? – Перед ним стояв брюнет. У руках він тримав парасольку.
— Ти чого тут сидиш,  застудишся же, — Коко простяг руку з парасолькою і той накрив блондина, щоб дощ не падав на хлопця.
— Коко …. Я… радий тебе бачити, ми так давно не бачилися, — усміхнувся той.
— Ага… справді, з останньої нашої зустрічі минуло понад три місяці. — повисла болісна тиша. — Ну я піду, у мене багато справ, — промовив Хаджіме. Сейшу не хотів відпускати хлопця, адже стільки часу минуло і ось вони зустрілися, і так просто коханий хлопець зараз піде знову, а можливо вони більше не побачаться. — Стій, — Інуї схопив хлопця за руку. Той обернувся і здивовано глянув на блондина. — Інупі, ти що робиш?
— Коко …. Я не хочу щоб ти йшов.
— Що? Що ти несеш? У тебе гарячка чи що? — здивовано дивився на Сейшу брюнет.
— К.коко, я тебе люблю! Будь ласка, не залишай мене! – випалив хлопець. Кокон був м’яко кажучи здивований.
— Ти що? Закоханий? В мене? Н.ні…. Т. ти не можеш…
— Але я справді тебе кохаю! І що ти зробиш мені? Я нічого не можу з цим вдіяти! — з очей блондина полилися сльози.
— Ей, ти ч.чого, Інупі, — Коко розгубився. Сейшу продовжив плакати і Хаджиме, щоб зупинити це, поцілувавши блондина. Він вп’явся в губи хлопця і почав пристрасно цілувати. Спочатку Інуї здивувався, але потім відповів на поцілунок хлопця. Парасолька впала на бруківку, адже Коко більше не тримав її, тепер руки брюнета були на волоссі Сейша. Вони цілувалися довго, а потім через нестачу повітря зупинилися.
— К.коко ти…
— Нічого не кажи, дурню, — обличчя Коко було червоне, як помідор. Дощ переріс у зливу. Хаджіме схопив блондина за руку і повів його у невідомому напрямку.
— Коко, ти куди мене ведеш?
— Дурень, злива ж на вулиці, до мене додому підеш, бо застудишся. — Тримаючи за руку брюнет, вів Сейшу до себе.

Ось вони вже сиділи в вітальні в будинку Хаджиме. Коко приніс газовану воду з холодильника.
— Ти весь мокрий, може роздягнешся, бо застудишся, — промовив брюнет.
— Н.ні…. — Сейша трохи почервонів.
— Як хочеш, — знизав плечима Кокон, вони сиділи мовчки, поки Інуї не чхнув. Брюнет зітхнув, – знімай.
— Що? — здивовано глянув на хлопця Сейша.
— Одяг знімай, говорю.
— Еее, не треба… все гаразд, — але тут він зрадливо чхнув. Коко підвівся і підійшов до Сейша. Хаджіме зняв кофту з блондина і відкинув убік. Тепер перед Хаджиме красувався оголений торс хлопця.
— Ти чого так дивишся, — запитально промовив Інуї. Коко відвернувся, на його щоках було видно легкий рум’янець. — Слухай, ти справді мені подобаєшся, Коко…
— Тц, — брюнет почухав потилицю. Потім різким рухом білявка вже лежала на дивані, а на ньому сидів Хаджиме.
— Ти чого це робиш, Коко? — здивовано глянув на парубка Інупі. Але Коко нічого не відповів, він просто нахилився до губ хлопця і поцілувавши хлопця. Сейшу своєю чергою обвив руками шию коханого. Вони довго цілувалися, спершу це був просто поцілунок, але потім у хід пішла язик брюнета. Він прослизнув крізь губи блондина і почав досліджувати рота хлопця. Незабаром сорочки на Хаджімі не було, вона вже валялася на підлозі. У ході як і брюки брюнета, так і блондина опинилися там.

Після тривалого поцілунку Кокон почав спускатися, залишаючи доріжку з поцілунків. Від поцілунків коханого по шкірі Інуї пробігали мурашки. Хлопець цілував блондина, опускаючись все нижче і нижче, але потім різко зупинився і наблизився до вуха Інуї. “Спершу, сам мене не відпускаєш, а тепер напружуєшся від одного мого поцілунку, а, Сейшу?” – На обличчі хлопця була усмішка.

Від хрипкого голосу коханого і від його гарячого дихання просто у вухо, блондин завівся ще сильніше. Але коли Коко вкусив Інуї за мочку вуха, той простогнав.

«Гей, Сейшу, ти зараз своїми стогонами мене заводиш, в курсі?» – промовив той. Справді, Коко був уже на взводі, а тут стогін хлопця. Йому хотілося почути їх ще. — Чи не хочеш ще простонати для мене? – прошепотів той. Обличчя Інуї стало червоним від збентеження. — Ти чого це так почервонів? Збентежився чи що? Гей, ти ж хочеш зі мною переспати, а, Сейшу? — На таке запитання той легенько кивнув. Отримавши відповідь, Коко знову вчепився в губи хлопця і цього разу він піднявся разом із блондином і відніс його до спальні.

Спальня була зовсім не така, як вітальня. Тут були темні відтінки, завіса закривала вікно і світло сонця не могло пробратися в ту темну кімнату. Коконой разом з Інуї продовжуючи цілуватися впали на розкішне ліжко, яке теж було в темних відтінках. Хаджіме навис над блондином, який мало не задихнувся від нестачі повітря.

«Ти все ще бажаєш це зробити?» – запитав брюнет.
— Так, хочу, якщо це з тобою, то я згоден на все, – сказав хлопець.
— Хах, надто гучні заяви. Якщо хочеш, щоб я переспав з тобою, тоді змусь мене, Сейшу, — усмішка на обличчі хлопця грала. Інуї зрозумів, що Коко просто грає з ним, але йому таке не подобалося. Тому блондин взяв ініціативу на себе. Сейша почав цілувати хлопця, а потім легкими рухами вже висів над коханим. Цей хлопець уже втратив будь-яке тверезе почуття. Він керувався бажанням та емоціями. Інуї цілував Хаджиме і залишав багряні плями на блідій шкірі. Інуї не хотів грати з брюнетом, тому він не зупинився і спустився нижче, і ще нижче. Одного разу стогін Коко був чути на цілий будинок. Тепер Інуї зверху. Йому подобалося дивитися на збентежене обличчя коханого і чути його стогін. Так на додачу брюнет навіть не може сховати своє збентежене обличчя руками, адже коли він так зробив перший раз, Сейшу просто схрестив зап’ястя хлопця разом і притиснув їх своєю рукою. Сейшу просто притис Хаджімі до ліжка повністю.

Незабаром з кімнати було чути стогін двох чоловіків. Так тривало довго. То вони цілувалися, то мінялися подекуди. Хтось зверху, хтось знизу постійності там не було. Але вже під ранок звуки з кімнати стихли. Це не дивно. Сейшу, який бажав почуття взаємності від коханого і Хаджиме, який теж тримав у собі ці почуття, що давно виникли.

Ранок о 6:00. Будильник у кімнаті брюнета дав знати, що настав час прокидатися, адже робота сама себе не зробить. Хотів Коко того чи ні, йому час прокидатися. Він підвівся і подався на кухню. Але спершу вмився. У ванній кімнаті в дзеркалі відображалося тіло хлопця, все в засосах і подряпинах. Хлопець умився і пішов готувати сніданок. Приготувавши, він поїв і пішов одягатися.
Вже одягнений Коко стояв біля дзеркала у своїй спальні. Тоді й прокинувся Інуї. — Доброго ранку, — промовив блондин.
— І тобі доброго, — дивлячись у дзеркало, сказав хлопець.
— Ти вже йдеш?
— Так, Сейшу, я приготував сніданок, поснідаєш, одягнешся, закриєш будинок і поставиш ключі під килимок, – так само незважаючи на блондина, продовжував говорити Коконою. — І бажано, щоб ти забув, де я живу.
— Що? — останні слова хлопця шокували Інуї. – Чому? Навіть після вчорашнього? Ти так просто кажеш мені знову зникнути з твого життя?
— Саме так. Те, що було вчора, було вчора. Сьогодні вже сьогодні. На цьому все, — хлопець вийшов із кімнати.
— То навіщо ти так зробив, Хаджиме? Чому? Треба було це сказати вчора, а не сьогодні. Чорт би тебе взяв, Хаджиме Коконе!

Сейша одягнувся і пішов. Як би боляче йому не було, він пішов. Повернувся він до того, з чого починав. З самого початку. Ненависть. Але до кого?

До Хаджиме? Ні.

Тоді до кого? До сестри через яку коханий ніколи не дивився на нього з таким самим закоханим поглядом? Але вона померла, а він мучився дивлячись на обличчя Сейшу. То до неї Інуї відчував ненависть? Ні, вона не винна. Тоді хто?

Сам Сейшу. Він ненавидів себе. Але чому? Чому він ненавидів себе? Через те, що зробив? Через ту сміливість, яку виявив і схопив брюнета за руку? Чи через ту ніч? Навіював собі хибні надії, а тепер вбивається через кохання.

Яке ж кохання паршива штука. Вона приносить радість та щастя. Але це тільки один бік кохання, а як же біль та порожнеча? Чомусь люди забувають, що кохання має дві сторони. І завжди в коханні, яким називають справжнім з’являється інше кохання…. Любов смерті.

«Кохання вбиває…» — прошепотів він, дивлячись у вікно, а потім знову почав друкувати щось у ноутбуці, звіт босу потрібен сьогодні.

«Кохання вбиває зсередини….» — промовив хлопець, складаючи коробки з деталями для мотоциклів.

Дивне почуття – кохання. Але заподіяти біль людям воно здатне. Та й не всі історії кохання закінчуються добре…. Таке життя, така природа людини. Іноді треба відпустити, щоби не втратити. І краще так, ніж ніяк.