Який сенс у парасолі?

Робота для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021

Ключ: Забути парасольку

Злива за вікном, що почалася досить раптово, наганяла незрозумілу тугу. Уроки, які вже набридли усім присутнім в класі, тягнулися вічність. Сонливий настрій огортав учнів і змушував куняти. Есе з англійської не писалося, бо висловлювати свою думку щодо майбутніх планів для Евана було досить важко.

Життя у подібні моменти ставало ще сірішим, ніж зазвичай. Хоча б ніяких додаткових занять сьогодні не було. По дзвінку Хенсен швидко зібрав свої речі і попрямував до виходу зі школи. Він забув парасолю вдома, хоча й знав що буде дощ. Цей факт дуже сильно бісив його і тепер він не знав, що робити. Тепер уже Еван ніяково стояв на шкільному ганку, паніка охопила його. Він спробував заспокоїтися. Еван глибоко дихав і на секунду отримав справжнє задоволення від вологого повітря, що зайняло весь вільний простір.

Навулиці пахло свіжістю та мокрим асфальтом після дощу, молодші учні стрибали по калюжах у кросівках, не передбачаючи наслідки, старші спішили кожен по своїм справам, не надаючи великого значення погоді. Хенсен зосереджував увагу на кожній людині, що проходила повз нього. Думки його ділися десь далеко, поки він не зрозумів, що стоїть ось так вже не менше п’яти хвилин. Дощ продовжував лити як з відра і хлопцю не залишалося нічого окрім як самотньо стояти на цьому ганку, очікуючи з моря погоди. Він міг би зайти в школу, але йому не хотілося зайвий раз туди вертатися. Навулиці не холодно, він перечекає.
Люди продовджували швидко залишати приміщення, та Еван уже не звертав увагу. Він думав про своє життя, про навчання, про теперішнє та майбутнє і нерозуміння всього цього, незнання як вчинити лякало його. Тривого повернулася і замість того аби заспокоїтися, він зосередився на ній.

Хтось несильно штовхнув його в плече. Еван різко смикнувся у сторону того хто це зробив і відверто здивувся.

– Чому ти тут стоїш? – до нього звертався Коннор Мерфі.
– Я-я чекаю доки закінчиться дощ, аби підти додому, – Еван стривожено відповів.
– У тебе немає парасолі?
– Є, а-але вона вдома, – хлопець ніяковів ще більше.
– Хочеш мою? – Мерфі протягнув до нього руку, тримаючи у ній чорну парасолю-тростину.

Еван був відверто шокований. Чому Коннор Мерфі, з яким вони говорили лише декілька разів, вирішив допомогти? Чому саме хлопець, який безпричинно штовхнув його в коридорі, який так нагло підписав його гіпс, який забрав його лист, тепер так поводиться?

– Гей, ти тут чи як? – Коннор товкнув його ручкою тростини в бік, від чого Хенсен здригнувся.
– Чому ти це робиш?
– Я повів себе як мудак з тобою тоді, тож… Спробую спокутати провину, – він пожав плечима, не знаючи, що ще можна додати. – Так, береш парасолю чи ні?
– Д-добре. Дякую, – Еван взяв парасолю та обережно відкрив. Але тоді раптово сказав: – А як ти доберешся додому?
– Я їду з сестрою, – він вказав пальцем на маленьку сіру машину, яка вже почала сигналити. – І ще, ось твій лист. Його ніхто не бачив, але я його трохи порвав.
Мерфі вклав зігнутий папірець Хенсену у вільну руку.
– Дякую, я дуже вдячний. І дякую ще раз за парасолю, я завтра ж її принесу.

Коннор якось незвичайно посміхнувся на прощання і побіг до машини. Навіть коли сіренький автомобіль вже виїхав за територію школи, Еван досі стояв під парасолею не розуміючи, що зараз відбулося.