Який ж малий цей час

Який ж малий цей час!

Доки моє серце тріпоче від страху,

Він вислизає із моїх пальців,

І скоро я говоритиму про нього, як про свою найбільшу втрату.

Кожен силует, кожну усмішку і сльози,

Я пам‘ятатиму кожну душу.

Кожну річку, хмару й залиті по вінця сонцем простори.

Доки судилось мені тинятись з віршами по світу,

Доки серце тріпоче в унісон зі світом мелодіями Бетховена,

А каміння в горлі рве його на частини,

Неначе нікому не потрібні кордони.

Я буду палко, до нестями кохати цю країну!

Кохатиму все, що бачу і все, що чую,

Очі кота чи мжички весневі,

Я увесь цей час, увесь цей світ коханням обдарую!

Який ж малий цей час!

Який ж малий цей світ!

Доки я ще не почала говорити про нього як про свою найбільшу втрату,

Я все ж спробую встигнути його кохати.