Яблуко з Едему

Можна часто почути питання: «Що б ти зробив, якби тобі залишився один день?». Яка глибина та оригінальність у цих словах. Що ж, приготуйтесь до панчлайну¹. Акі залишився не один день. Акі залишилось два роки. 

Люди часто аргументують загрозу куріння довгостроковими результатами. Але Акі знає, що до цих результатів вже не доживе. Для нього куріння – приємний ритуал, спадок, борг. Він не бачить сенсу від нього відмовлятись.

У Акі є ціль, що має бути виконана до його смерті. Раніше йому здавалось, що на її досягнення має бути відданий весь час, що ще залишився, але й спокуси відповідного рівня він раніше не відчував. В Акі існувала ціль. Тепер в Акі є бажання.

Воно виникло раптово. В один день воно просто почалось. Акі міг передбачити, до чого все приведе, але це було занадто дивно, аби навіть розглянути на імпульс на огляд.

Все почалось із думки, із порива. З бажання доторкнутись до чужого волосся, задіти нігтем чужий одяг, розділити мінімум простору, повітря, дихання. 

Свербіння росте. Виїдає фарби. Всочується у сутність та тягнеться повільно та повільно та повільно, як тільки виходить. Очі втрачають видимість, забувають про свої функції та звужуються до однієї точки. Вони вже не рухаються. Застигли, завмерли, скам‘яніли. Акі закритий в ізоляторі з одним об‘єктом перед очима і без шансу змінити фокус. Варіантів мало. Часу ще менше.

Янгол² близько, але залишається недосяжним. Яблуко з Едему³, яке хочеться прогризти зубами, вирвати плоть, відчути свіжість соку на обличчі, почути хруст і хруст.

Одного шматочка мало. Акі вже вкусив цей плід. Він труїть, висмоктує майбутнє. Акі дає в жертву свою єдину ціль. Свій сенс життя. Все що любив, та що цінував. Але в моменті як же легко віддаватись насолоді. Один шматок – то мало. Серце пульсує, ганяючи по венах отруту. Пульс відлунює у мозок, перекриваючи крик, плач, лемент, ґвалт, агонію думок. Все так неправильно. Все про те так і стогне, верещить, хрипить, хлюпоче. Але тіло не зупиняє. 

«Якщо ти так проти, то просто зупини», думає Акі про мозок. «Ти просиш, ти хочеш, ти можеш, але не робиш. Того я зроблю як вийде сам».

На час вже все одно. Яка різниця? На що то вплине? Чи має він взагалі щось робити? Він хоче бути тут. Він хоче бути зараз. Який сенс у завтра, якщо є зараз?

Вогонь та м‘якість повзуть по кінцівках. Голова забита пір‘ям. У горло провалився клубок. І тільки легені продовжують свою механічну роботу, розриваючи грудну клітку знову і знову. Серцю давно вже не допоможеш. Воно давно вже втратило інструкції та запчастини. Зараз же воно доживає свої останні тільки, поки детальки не розпадуться остаточно. Агонія перед тишею. Попереду тільки небо. Блакитне з химерними хмарами, наче влітку, коли лежиш на траві та пародіюєш дешеві ромкоми⁴. 

Це смішно. В нього був план. Він сам собі його розробив. Він був йому потрібен. Зараз же з долонь злітають залишки розірваного паперу, що його вже не склеїш. Гірке розчарування та теплі руки його нові товариші. Схоже, що помре він не один.

Замітки від автора:

¹ Панчлайн – кульмінація у жартах

² Янгол у манзі/аніме «Людина Бензопила» – демон, дотик до якого забирає тривалість життя.

³ Едем – сад, де Адам та Єва вели безтурботне життя до гріхопадіння.

⁴ Ромком – романтична комедія.

Я не знала куди цей порив приведе мене. Просто зрозуміла, що якщо чого відпущу, то буду дуже жалкувати.

P.S.: Демон виконав свою роботу