Юрчику скоро шість

Юрчику скоро шість, він малює квіти
Червоні, блакитні, жовті…
У нього хист!
Мама говорить: “Скоро підеш до школи”,
Сумно всміхаясь, ховає на грудях лист.
Юрчик закоханий в Таньку із дит.садочка,
Їй він дарує квіти, що малював,
Мама говорит: “Ти схожий на тата, синку!”
Юрчик сміється, він тата не пам’ята.
В місті дерева давно вже вдягнули багрянець,
Юрчику шість, він сьогодні іде в перший класс,
Танька, можливо, дозволить носити за нею ранець,
Мама якась дуже дивна,
Із нею усе гаразд?
Юрчик стоїть на лінійці, читає віршик,
Мама фотографує. Такий момент!
Раптом у натовпі щось промайнуло швидко,
Мама налякано зойкнула, камера вщент!
Юрчик забув слова, Танька йому шепоче,
Він ледве чує, зараз не до того,
Мама когось обіймає,
Зелена форма, чорне волосся і очі, немов його!
Юрчик біжить у натовп, покинув Таньку,
Віршики, школа – тепер неважливо це,
Мама сміється крізь сльози –
Приїхав батько!
Юрчик немов кумиру, дивиться тату в лице…
Юрчику скоро сім, він уже дорослий,
Батько на фронті знову, боронить дім,
Юрчик малює квіти в кутку конверта,
Тато навчив його:
Мужність перед усім!