Юджі та гончі

Попередження від автора: в граматиці я не дуже та імена персонажів я пишу так само як кажу, так літру “ґ” булю

Мегумі помітив, це почалось ще давно, а якщо бути відвертим то й з самого початку – Юджі відносився то нефритових гончих як до звичайних собак, інколи навіть як до своїх собак: чухав за вушками, сюсюкався й обіймав. Змушувати його передумати Мегумі не хотів, сам не міг не прив’язуватись до шикігамі, не міг дивлячись в розумні очі сказати що це просто зброя, що не баче в них душу…інколи це б знадобилось, але він не міг.

Й знову дивлячись як в кінці місії цей рожевоволосий комок шуму й позитиву, хоча й сам втомився так що ось-ось й звалиться, все одно тріпає брудних собак. В такі моменти Фушигуро думає лише про одне, що це виглядає ніби ніяких проблем магічного світу навколо них не існує, все це вигадка: Ітадорі не засуджен до страти, сестра самого Мегумі в порядку, а їх команда звичайні студенти що не ризикують життям в боях з потворними створіннями. Як приємно просто стояти й спостерігати, та гематоми болять, а порізи треба обробити. Тож шикігамі розчиняються в тіні.

– Ну блін! – Юджі з по дитячому скорченою рожицею розчарування дивиться спочатку на місце де секунду тому під руку підставляли чорну шерсть, а потім на того хто винен в зникненні цієї шерсті.

– Та господи, пішли, сам нив мені що рука болить! – Нобара бере як кошеня хлопця за червоний капюшон та тягне в машину, закидує назад, сама сідає біля водія.

Мегумі як й завжди сідає теж назад, дивиться на не дуже цікавий вид за склом, він майже спить, сил залишилось небагато, що б дійти до кімнати гуртожитку, не більше. На грані між реальністю та сном серце вже починає стучати повільніше…ну чи повинно, бо неочікуванно воно починає виплясувати як на стометровці. Хоча, добре, не зовсім неочікуванно, в майже серцевому нападі винен той хто вирішив придвинутись до Мегумі поблище й покласти свою рожеву голову йому на плече…що ж Фушигуро думав піти до кардиолога, але такими темпами не встигне до запису – помре от-от.

Може здатись що зелені очі дивляться на Юджі від того що не очікували такого порушення особистого простору, але це була стратегія, план! Поки Ітадорі спав, а навколо ніхто не дивився на них, можна було без сорому прибувати в цій ейфорії, від чого? На такі складні питання в Мегумі не було відповідей, він просто ловив прихід, такий який ловлять наркоши від дози після ломки, просто дивлячись на це прекрасне обличчя, просто вдихаючі запах кокосового шампуню котрий майже перекривали собою запах пилу та крові.

– М? – Юджі не піднімаючі голови сонно й з величезним небажанням відчиняє очі – ох..а..вибач, Гумі – він одразу як помітив що лежить на плечі друга встає, виходе через інші двері.

Й наче місія пройшла нормально, наче Сатору пообіцяв декілька вихідних, наче навіть Ітадорі пролежав на його плечі цілих 34 хвилини, але момент того як рожева копиця волосся покидає плече чомусь перекриває своїм ніжним сумом все до цього. Мегумі правда намагається не думати про це коли йде по коридорам, перед самими дверми дивиться на сусідні, він правда намагється, Нобара правильно казала – думати буває шкідливо.

Кімната як завжди чиста, не захламлена зайвими речами. Все під стать самому Фушигуро, сам він навіть на грані смерті не ляже в ліжко брудним, тому зараз йде приймати душ. Одразу обережно промиваючі рани він все одно шипить стискаючі зуби, нічого, перетерпе.

Бути чистим й покоцаним все одно приємніше ніж брудним та покоцаним, тож тепер вже задоволений Мегумі лягає на ліжко, все одно тепло, тож накриватись ковдрою немає сенсу. Для когось був би зараз самий час що б потріпати свої почуття, що б подумати про моменти за день в котрих ти зганьбився перед тією самою людиною чи що б позітхати на карі очі, вони все одно вже навічно надруковані на повіках самого Мегумі, але останній це робив з достатньою регулярністю – сьогодні можна було й просто заснути, ви-хі-дний.

Ну чи міг би бути, бо той хто зараз неголосно, але наполеглево постукав в двері був іншої думки. Тіло на ліжку молилося що б йому здалося… походу бога нема – стук повторявся. Це б дратувало Фушигуро більше ніж просто втома, тож він відчиняє двері. Пам’ятаєте слова про те що Мегумі міг бачити неймовірно гарні очі навіть коли зачиняв свої? Це була не правда – таку красу ніщо, навіть закоханий мозок, не може відобразити, в підтвердження цього саме ці карі очі з золотим блиском дивилися на нього.

– Юд-? – Мегумі абсолютно не розумів, нічого, прям зовсім. Звичайно сусід любив заходити до нього, просто так, чи по справі…добре, зупинитись на просто так буде кращим рішенням, бо ці «справи» ніколи не були чимось серйозним, але зараз з думкою про те що Ітадорі неймовірно втомився, що навіть не помітив як заснув на плечі друга, його візит був правда дивним.

– Вибач! Я знаю ти хотів поспати після місії та я тобі тут… але можеш мені будь ласка допомогти? – гість підіймає ліву руку й перегортає внутрішньою стороною вгору, порізи від кігтів духа були не занадто глибокими, але їх довжина та кількість не сказати що малими – я хотів піти в мед пункт, але думаю твоя кімната це максимум куди я можу дійти – він посміхнувся…боже, стало так тепло, навіть якщо ця посмішка була слабою, сил не було, вона приносила собою більше ніж слова, та тільки зараз Фушигуро помітив що Юджі стояв опираючись о стіну, обережно підхопивши останнього Мегумі довів його до ліжка та наказав сісти, слова про те що все можна зробити на підлозі він затикав злим поглядом – це працювало.

Насправді вони часто обробляли рани один одному, це не було чимось незвичним, Мегумі бере аптечку вже в котрий раз, але душа все одно неприємно тягне кудись далеко, вона не бушує як при насичених емоціях, але скручується та наче не знаходе собі місця. Мегумі ставе аптечку вже в котрий раз біля Юджі, але душа починає тягнути більше, спокійно дивитись та ці напевно болючі рани було тяжко, тяжче ніж відмивати свої. Мегумі обережно бере руку з іншої сторони від порізів й вже в котрий раз душа противиться – хочеться ледве доторкаючись цілувати всі ці ранки, а не водити змоченою ваткою.

– Гумі.. – той підіймає голову, уважно дивиться прямо в топлене золото напроти й душа припиняє свої потуги втікти – Мм ти можеш викликати гончих?

Зовні здивування лише трохи торкає Мегумі, в середині він плутається набагато більше. Як Юджі ставиться до його шикігамі Фушигуро очевидно знав, Ітадорі завжди радів коли мав можливість пообійматись з собаками, може він хотів пса в дитинстві, а йому не купляли? Але ще ніколи той не прохав кликати їх просто так, інколи Мегумі думав що можливо друг хотів таке попрохати…та ніколи не наважувався?

Так було б дивно та глупо викликати зброю просто тому що комусь подобається як вона виглядає, це й звучить смішно, це й… а коли замислюєшся то аргументів проти не так то й багато, чому б не зробити це якщо прохає втомлена людина котру кохаєш так що життя готов віддати? Нефритові гончі не такі великі, тож в кімнаті тісно не стане, вони не пошкодять нічого та…та Юджі напевно стане трохи краще себе почувати.

Хоч цей потік думок здається великим та доволі довгим насправді Фушигуро кладе пальці в потрібне положення вже через секунди три після прохання Ітадорі. Той вже сам як собачка для Ітадорі.

Шикігамі що тільки що були тінню одразу опиняються в обіймах правої руки самого Юджі, дві пари розумних очей стрибають по кімнаті що б самим зрозуміти де небезбека, господар же нічого не каже, та паралельно з цим машуть хвостами підставляючись блище до «друг, рожеве волосся, добрий, почухає» чи до просто Юджі, тому що здається єдина небезпека це бути недостатньо почуханим по кінця ритуалу. Все ще з хвостами в ролі вентилятора вони лягають по дві сторони від «друг, рожеве волосся, добрий, почухає» та притисняються блище, гріють чи що?

– Хаха, дякую Мегумі – теплий погляд що бігав по собакам зараз відчувається як лава по венах, кардиолог…Фушигуро ти точно сходиш до кардиолога, таке твоє серце точно не витримає, в тебе температура градусів сорок, чи не так зараз по відчуттям? Тому що дивиться прямо в очі Мегумі, хоча напевно кудись глибше, дивиться й пролізає по самим відвертим відчуттям, по самим темним формам душі… й запальничкою освітлює все навколо, маленький вогник що для Мегумі розпочинає пожежу – Знаєш я завжди хотів отак тебе попрохати, але це якось дивно…думаю. Не знаю, вони мені дуже подобаються – він не припиняв, чухав білу шерсть – Але скажи, наскільки дивно що вони для мене як частинка тебе?

Фушигуро-фушигуро…кардиолог.

– Ти?.. – тепер навіть зовні він виглядав настільки ж відвертим як зсередини – Ти типу хочеш мене по голові погладити? – обличчя Мегумі від своїх необдуманих слів стає ще більш загубленим, але тепер потихеньку починає червоніти, ну що за маячню він тільки що сказав… Хоча напевно Южді це не сильно хвилювало, так в очах застрибали посмішки, а розслаблене обличчя піднімалося від радості, до речі червонів тепер не лише Фушигуро.

– А можна чи що? – це був максимум що міг витримати Мегумі, тож він прихиляє голову.

Стучить-стучить-стучить, на скільки швидко тепер то стучить його серце, тепер температура перевищує всі 50, по відчуттям абсолютно точно. Навіть в такої людини як він зараз потряхуються руки, Ітадорі точно це відчуває – бо його руку Фушигуро все ще притримував знизу від ран. Як же (не)пощастило Мегумі, якщо б на місці Юджі був хтось інший то одразу все зрозумів би, але зараз темноволосий впевнений – останній думає що трясучка в його друга через приниження гордості, думає що Мегумі йому так потакає через їх спільну втому…ну й напевно ще декілька дурних причин собі навигадував.

– Можна. – за волоссям, що тепер перекривало собою огляд всього, не можливо було побачити як відреагував Ітадорі, можливо він здивований, можливо від щастя зараз лопне й вже тягне руку, а можливо…можливо це все був жарт й піднявши очі Мегумі не побаче нічого окрім хоч й рідної, хоч доброї, але насмішки, що точно всаде в серце ножа, точно вб’є його душ-

– Хєхє так м’яко… – й так солодкий голос зараз лився медом, от-от затопе Фушигуро й все – смерть. А тепер будь ласка допоможіть темноволосому хлопцю, скажіть на скільки дивно що ця максимально соромна ситуація зараз відчувається… так правильно? Можете мовчати, він фізично не зможе почути що це через те що він закохан в свого ліпшого друга декілька років, точно кажу – не почує, Фушигуро зараз десь в раю – Мегумі це напевно так дивно, але…Та йомайо, навіть оправдатись не можу – Юджі сором’язливо хіхікає та забирає руку.

Фушигуро відчуває як його серце плавиться, відчуває як руки тремтять ще сильніше, а голова склоняється ще нище. Від перенасиченості емоцій він зараз заплаче, йому соромно, страшно, а ще він щасливий як ніколи.

– Гумі? – Ітадорі вже трошки знервовано присувається поблище та зачісує чубчик темноволосого що б побачити його обличя – Вибач! Я..а, я ну, я не думав що це так..ну – той тарабанив вибачення без зупинки й не помітив як Мегугі все таки підняв на нього погляд зелених очей, не помітив й те що губи Фушигуро були закусані, а на скулах сяяв рум’янець. Що ж, якщо Фушигуро потрібен був кардиолог, то Южді! Юджі, будь ласка сходи до окуліста, може побачиш дещо цікаве.

– Все добре, правда… Просто дай мені дообробити твою рану – він поклав всі зусилля на те що б голос звучав хоч трошки рівно.

– Ах, так-так, звичайно – забравши свою праву руку Ітадорі поклав її назад на шерсть, затріпав чорну шерсть та сам вже пригнувся.

Можна було подумати що тепер в кімнаті стане не комфортно, тихо та відвратно соромно, але цим придуркам щастило – вони обидва сиділи хоча й червоні та кожен посвому щасливий.

***

   Після обробки ран Ітадорі все таки пішов відпочивати, а Фушигуро не знав куди дітись, адреналін повністю відбив бажання спати, але сволото, не відбивав нікуди втому. Мегумі не відкликав все ще гончих, він не міг викинути з голови фразу про те що Юджі вважає шикігами частиною Фушигуро. Можна було образитись та як? Ітадорі сказав це поки гладив собаку, а потім погладив й самого Мегумі…це..ох, як це все було вище сил темноволосого.

– Аргх.. – Фушигуро потягнувся на ліжку та поклав руки на собак – скажіть хоч ви мені, як так вийшло? – самим духам було незрозуміло про що саме він питав: про те чому його друг порівняв їх та їх хазяїна? Про те як він закохався в ліпшого друга? Чи чому цей самий друг поводив себе так… ну скажемо «дивнувато»?

Можливості подумати над цим у шикігамі не було – вони розтанули в тіні. Вирішивши що досить прокручувати одні й ті самі моменти в голові Фушиугро заспокоївся та зміг заснути, навіть якщо не одразу.