Що трапляється на вечірці у Тіни – залишається на вечірці у Тіни

1984 рік. Вечірка Тіни на честь Гелловіну. Ненсі п’яна і хоче пограти у “пляшку”. Стів не настільки п’яний і не хоче грати ні в яку “пляшку”. Едді абсолютно тверезий та ідея гри у “пляшку” лякає його до смерті, основна причина: він ніколи не цілувався раніше.

(Стів і Едді все одно грають. Стів і Едді все одно цілуються.) 

 

***

 

Стів ненавидів масштабні вечірки з купою людей. Це було ще одне відкриття, яке він зробив за останній рік. Відвідуючи чи влаштовуючи такі вечірки стабільно хоча б раз на два тижні, він ніколи не усвідомлював як насправді натовп п’яних гучних незнайомців діє йому на нерви.

Багато змін відбулося з минулої осені. І відкриття того факту, що в місті знаходився портал у інший, темний і сповнений монстрами світ чи навіть битва з одним з цих монстрів, не були основною їх причиною. Причиною була Ненсі. Усе, що робив Стів, було через неї і заради неї.

Він навіть не усвідомив, як це сталося. Вона подобалась йому, дуже давно, і в нього зайняло чимало часу, щоб зібратися з силами і нарешті підійти до неї.

Ненсі була не такою, як інші дівчата, з якими Стів коли-небудь зустрічався. Її не цікавила популярність, чи ті самі вечірки, чи його статус «короля». Вона ніколи не звертала на нього уваги, ніколи не підходила першою і, навіть коли вони почали зустрічатись, Стів відчував, що вона може покинути його в будь-який момент, якщо він зробить щось не так. Його це насправді не дуже хвилювало спочатку. «Стів Гаррінґтон може отримати будь-яку дівчину», – казав він собі. До моменту, коли усвідомив, що й справді може втратити Ненсі.

Він ніколи не почувався так раніше і усвідомив, що не хоче так почуватись. Це він кидав дівчат, це він розбивав серця, ніхто не смів чинити так з ним. Але Ненсі мала бути виключенням з правил у всьому, так? Тому це вона не піклувалась про його почуття, гуляючи з Джонатаном, поки була зі Стівом.

Якби це була будь-яка інша дівчина, – усвідомлював Стів зараз, – він просто покинув би її, знайшовши собі іншу. Але не цього разу. Він думав, що це принцип. Зробили боляче йому – він зробить боляче у відповідь. І все ще у нього не вистачало  сил на це. Він просто стояв і дивився, як Томмі і Керол пишуть той напис, застрягши десь посередині: не в змозі зробити щось самотужки і не маючи достатньо бажання, щоб зупинити їх.

Стів випустив свою злість на Джонатана. Він хотів, щоб той страждав. Неважливо, що все, що він зробив чи сказав з моменту, як побачив їх вдвох із Ненсі – відчувалось неправильним. Стів просто хотів, щоб його гнів вийшов, щоб це тяжке і огидне відчуття на серці покинуло його.

Чому я так почуваюсь?  

Він вперше подумав про це після бійки з Джонатаном. Звісно, Стіву здавалось, що його зрадили, це було неприємно. Але чому йому не все одно?

Стів ніколи не був тою глибокою особистістю, не вмів порпатись у чужих почуттях, у своїх почуттях, не вмів аналізувати. Але він не міг не думати зараз.

Він злився, але це була не тільки злість, це було щось іще. Страждання? Біль? Йому було боляче і він страждав? Чому? Такого ніколи раніше не траплялось.

Звісно не траплялось.

Не можна відчути біль, поки не втратиш когось, кого любиш. А як втратити когось, кого любиш, якщо ти нікого не любиш?

Це й була відповідь.

Він довбаний ідіот.

Він любить Ненсі.

От і вся загадка. Він любить Ненсі, тому він почувався так жахливо, коли зрозумів, що вона з Джонатаном.

Стоп.

Він довбаний ідіот, знову.

Ненсі була дорога йому насправді. І він був їй потрібен. Її подруга зникла, і їй потрібна була підтримка, допомога, а він думав лише про себе. Звісно, вона пішла до когось, хто міг допомогти, хто міг бути поряд. Джонатан був поряд. Джонатан був поряд, а не він, Стів. Джонатан не був поганцем, це він, Стів, ним був. Він був справжнім мудаком.

Стів мав усе виправити.

Це він і робив, намагався. Увесь останній рік, намагався виправити те, що робив усе своє життя. І все завдяки Ненсі. Вона показала йому, що насправді важливо, вона чинила правильно, наскільки могла, і вона була прикладом для нього. Стів намагався наслідувати її, старався змінюватись заради неї. Заради себе, також. Він більше не хотів бути минулим собою. Минулий він був мудаком.

Ненсі залишила йому шрам на серці, і біль наче змусив його протверезіти. Він все життя поводився неправильно і не так, як насправді хотів. Наче все життя то був не він.

Тож так, тепер він знав: вечірки насправді не були чимось, чим він насолоджувався.

Зараз Стів розумів, що він насправді віддав би перевагу тихому вечору вдома з Ненсі, за переглядом фільму, ніж знову і знову одягав би корону, перетворюючись на Його Величність Стіва Гаррінґтона, короля старшої школи Гокінзу.

І все ж, він був тут. На вечірці Тіни на честь Гелловіну.

І причиною знову була Ненсі, як не дивно.

Як би сильно Стів не хотів повертатись до минулого життя, все ж були речі за якими він сумував. Простота, наприклад. Ні, йому подобалось бути свідомим, керувати своїми діями, а не робити все на втіху публіки. Але іноді все ж хотілось розслабитись.

Після битви з Демогоргоном і всією іншою… тарабарщиною, що відбулась, він сумував за тим, щоб бути просто підлітком. Не хвилюватись, що зі стіни вилізе триметрове зубасте страховисько, намагаючись тебе зжерти.

Це вплинуло на Ненсі також. Навіть більше, ніж на нього, мабуть. І Стів не знав, як її втішити, чим їй допомогти, він просто старався повернутись до норми. Тому і вмовив її піти на вечірку, щоб вони змогли відчути себе звичайними старшокласниками знову.

І тепер вони сиділи в колі: Стів, Ненсі, що явно перебрала з випивкою, Тіна, її хлопець, Томмі і Керол, Біллі Гарґроу і Джонатан.

Останній виглядав ще більш похмуро, ніж завжди. Ненсі змусила їх прийти сюди, нагору, коли почула, що Тіна запрошує всіх охочих пограти у «пляшку». Вони не були охочими, просто Ненсі була п’яною. Вона сказала, що буде весело. Оглядаючи компанію, що зібралася, Стів сумнівався у цьому все більше. Він не хотів цілуватись з Біллі чи Джонатаном. Взагалі ні з ким, крім Ненсі.

− Ви виглядаєте занадто напруженими, дорогенькі, не хвилюйтесь, ми зжалимося над вами, − посміялася Тіна, обіймаючи свого хлопця одною рукою, а іншою кладучи пляшку на середину кола.

− Кажи за себе, краса, − вставив Гарґроу, білозубо посміхаючись до Стіва.

Стіву не подобалась ця посмішка. Її власник в цілому.

Тіна вже збиралась крутити пляшку, коли двері в кімнату різко відчинились, змусивши всіх вісьмох повернутись на звук.

Стів нахмурився, він знав хлопця, що стояв на порозі. Едді Мансон. Ні. Едді-фрік-Мансон, так правильніше. Він тепер був на одному році зі Стівом, бо завалив екзамени минулого року і залишився у випускному класі. Едді був голосним і набридливим. А ще дивним. Дуже дивним. Починаючи зі стилю в одязі, закінчуючи манерою говорити.

– Воу, сорян, – Мансон тупо помахав рукою до всіх. – Я просто шукав пусту кімнату, не хотів… переривати ваші веселощі.

Стів відвернувся від нього, чекаючи поки хлопець вийде сам чи хтось з компанії його вижене.

– Можеш приєднуватись, якщо хочеш, – посміхнулась Тіна.

Стів ледь не закотив очі. Він знову подивився на Едді. Той продовжував стояти у дверях.

– Що?

– Та-а-ак, – раптом протягнула Ненсі. – Це буде весело.

Стів скосив на неї погляд. Вона продовжувала повторювати це і йому було цікаво, чи усвідомлює вона взагалі, що каже.

–  Ем, –  Мансон все ще невпевнено блукав поглядом по їх обличчях, переминаючись з ноги на ногу.

Стіва дратувала ця його нерішучість. Хоча, це було не дивно, Едді мабуть в житті нікуди не запрошували, йому аж мову від шоку відібрало.

–  Малий, або сідай, або звали вже, ми не будемо чекати вічність.

Це був перший і, Стів сподівався, останній раз, коли він порадів тому, що Біллі щось сказав.

–  Е, так, –  Едді відмер, швидко зачиняючи за собою і двері, і підходячи до компанії.

Всі трохи посунулись, звільняючи місце в колі. Едді сів між Стівом і хлопцем Тіни. Від нього пахло сигаретами і травою. Стів і забув, що Едді приторговує наркотиками.

–  Чим більше людей, тим веселіше, –  радісно сказала Тіна, намагаючись усіх підбадьорити і нарешті крутнула пляшку.

Випало на Томмі, тож Керол та хлопець Тіни картинно охали та закривали очі руками, поки Томмі і Тіна нахилились одне до одного, торкаючись губами.

Стів був упевнений, що поцілунки в цій грі мали бути не такими, але він не заперечував.

Черга переходила за годинниковою стрілкою, тому Керол була наступною. Вона хижо посміхнулась, коли пляшка зупинилась на Ненсі. Стів ледь не застогнав, переборюючи бажання заховати обличчя в долонях.

Хоча все було не так погано. Керол була різкуватою, притягуючи Ненсі до себе, але та не заперечувала і на поцілунок відповіла спокійно. Це тривало довше, ніж між Томмі і Тіною, тож Біллі і Томмі почали радісно улюлюкати, підбадьорюючи дівчат.

Стів закотив очі, він ніколи не був одним з тих хлопців. Джонатан нічого не сказав, тепер він виглядав не лише похмурим, а й нещасним, наче він хотів тут бути ще менше, ніж Стів. Хлопець Тіни був зайнятий самою Тіною, його не цікавили дівчата, що цілувались. Стів подивився на Едді, от він здавався йому одним з тих хлопців, але Мансон не дивився на Керол і Ненсі. Взагалі ні на кого, якщо бути точним. Він дивився у підлогу, крутячи масивні персні, якими були унизані пальці лівої руки. Якби Стів не знав, хто перед ним, то сказав би, що щоки Едді почервоніли. Але це дурня якась.

Керол і Ненсі відірвались одна від одної.

− Ти в порядку, сестричко? – насмішливо запитала Керол.

Ненсі витягнула вперед руку, показуючи великий палець, ледь не заїхавши ним Керол по підборіддю, і поклала голову на плече Джонатану, підсуваючись ближче до нього. Стів дивився на неї, широко відкритими очима, але вона навіть не глянула на нього. Він переглянувся з Джонатаном, але на обличчі в нього знайшов лише відображення власного шоку.

Вона просто напилася.

Стів почувався втомленим і роздавленим. Йому хотілося лягти й забутись уві сні.

Томмі вже поцілувався з Тіною, тому черга перейшла одразу до Біллі. Це змусило Стіва напружитись – він молився, щоб випало не на Ненсі і не на когось з хлопців, бо це навряд чи закінчилось би добре.

Він знову кинув погляд на Едді. Той також дивився на Гарґроу з пляшкою, його очі були широко розплющені. Потім, наче відчувши погляд на собі, він швидко глянув на Стіва, але одразу ж опустив очі вниз, знову перебираючи персні.

Пляшка вказала на Тіну і Стів непомітно видихнув з полегшенням.

– Леді сьогодні щастить, – всміхнувся Гарґроу, чомусь дивлячись на Стіва.

Наступними були Джонатан і Томмі, що змусило останнього скривитись. Джонатан також не виглядав щасливим. Стів навіть подумав, що він відмовиться, але той нахилився до Томмі.

Стіву було нецікаво дивитись на Біллі і Тіну чи Томмі і Джонатана, тому і тільки тому він дивився на Едді. А ще через те, що з іншого боку сидів Гарґроу, який постійно гіпнотизував Стіва цим своїм дивним поглядом, і Ненсі, яка все ще лежала на Джонатанові. В правий бік було дивитись неприємно.

Прямо він дивитись не міг, бо там сиділи Томмі і Керол, які, очевидно, все ще вважали, що він їм щось винен, тому кидали на нього хижі погляди, коли їхні очі перетинались. Він не міг дивитись на Тіну та її хлопця, також, тому що останній не відривався від шиї дівчини, вкриваючи її поцілунками. Стів подумав, що залишити кімнату, щоб ці двоє могли побути на самоті було б непоганою причиною закінчити цю дурну гру.

Тож, так, Едді був найбезпечнішим варіантом. Особливо враховуючи, що він завжди дивився кудись вбік чи в підлогу.

Стів подумав, що Едді виглядає не так і погано зблизька.

Стів завжди мав простий стиль одягу. Типу, він просто одягав речі, які, як йому здавалось, добре поєднувались одне з одним, але він ніколи над цим справді не задумувався. Едді ж, навпаки, здається, був дуже уважним до деталей.

Едді був у футболці свого дурнуватого клубу, кожанці та джинсовій жилетці зверху, рваних на колінах чорних штанах та білих кросівках. Його руки були чимось гіпнотичним, Стів ніколи не думав, що надмірна кількість перснів могла виглядати гарно, але на пальцях Едді вони виглядали так, наче завжди там були і мали бути. На своєму місці. Він також носив ланцюги: на лівій руці, на шиї та на кишені джинсів. Спереду на його жилетці було безліч маленьких нашивок і одна велика була на спині. Стів не знав їхнього значення, але міг здогадатись, що це назви гуртів, які слухав Едді.

Стів задумався, які нашивки зробив би він на своєму одязі. Він не мав улюблених гуртів чи виконавців, чию б музику слухав регулярно. В нього не було улюблених фільмів – Ненсі зазвичай обирала, що вони будуть дивитись і він ніколи не заперечував, його це не дуже хвилювало насправді. Він також не був фанатом книжок ні в шкільній програмі, ні, тим паче, поза нею. Дурнуваті ботанські ігри в кубики його також не цікавили. Хоча, він ніколи і не пробував грати.

Стів зітхнув. Він знав цілковите нічого про себе. Він відчув заздрість до Едді на секунду – той хоча б розумів, що йому подобається.

Стів продовжив дивитись. Йому подобались навіть розрізи на колінах Едді, вони виглядали… підходяще, вписувались в образ. Стів уявив Едді, що схилився над джинсами з ножицями, чомусь обов’язково з висолопленим у зосередженні язиком. Ця сцена виглядала дуже кумедно в його голові, майже змусивши його засміятись уголос.

В цілому, він сам би ніколи так не вдягався, але йому подобалась деталізація, те як кожна маленька частинка кричала «я – Едді Мансон». Едді був у кожній ниточці свого одягу, у кожному ґудзику, кожному шві. Якщо він коли-небудь втратить якусь річ, хто б її не знайшов – вони будуть знати, кому вона належить. Стів серйозно сумнівався, що хоч про одну з його речей можна таке сказати, шукати власника довелося б довго. Його речі наче й не належали йому. Він несподівано відчув, що Едді й не дивний зовсім, що це з ним, Стівом, щось не так. Едді був наче особливим, виділявся з натовпу, Стів же був частиною сірої маси. Він раптом зацікавився чи цей меседж Едді намагався донести за допомогою… цього всього. Може, це все було глибше, ніж йому раніше здавалось. Може, Едді міг би його чогось навчити?

Едді, до речі, виглядав непогано і без цього всього образу. Стів подумав, що його обличчя насправді гарне. Мансон мав темні виразні очі, прямий ніс, повні рожеві губи. Він мабуть зводив дівчат з розуму.

Це ти сходиш з розуму.

Але те, що найбільше йому сподобалось в Едді – це його волосся. Воно було довгим, кучерявим і… знаходилось в абсолютному безладі, але так і мало бути, Стів міг закластися. Йому було цікаво наскільки м’яке це волосся на дотик. Стів був упевнений, що Едді не потрібно було використовувати подушку, от настільки об’ємним воно здавалось.

–  Стів?

Він повернувся на оклик Джонатана. Той ніяково вказав на пляшку. Ненсі все ще лежала в нього на плечі, абсолютно не зацікавлена в тому, що відбувалось.

Стів крутнув пляшку, не відчуваючи особливого ентузіазму. Він навіть перестав хвилюватись про Біллі. Йому хотілось покінчити з цим і повернутись до своїх роздумів. До Едді.

Пляшка зупинилась на Керол і вони з Томмі недобре переглянулись, перед тим як вона наблизилась до Стіва. Вона цілувалась агресивно – одразу запускаючи язика йому в рота, а пальці – у волосся, занадто сильно відтягуючи пасма. Стів відповідав в’яло, майже не ворушачи губами. Керол вкусила його нижню губу на останок, повертаючись на місце до Томмі.

–  Вони брешуть, − їдко всміхнулась вона.

–  Хто? – не дуже зацікавлено запитав Стів.

–  Усі дівчата. Ти і вполовину не такий майстерний, як вони розповідають.

Керол, Томмі, Тіна зі своїм хлопцем та Біллі засміялись.

– Або тебе не хочеться цілувати так, як тих дівчат, Керол, – Стів знав, що вона леді і все таке, і він мав би просто відпустити ситуацію, але не міг стриматись. Занадто самовдоволено вони всі виглядали.

Вона уважно подивилась на нього, посмішка зникла з її обличчя, Стів бачив, що Томмі також напружився поряд із нею. Стало тихо.

– Одне з двох, Стів, – сказала врешті решт Керол.

– Одне з двох, − повторив він, киваючи і переводячи погляд на Едді. Була його черга крутити.

Едді дивився на нього пару секунд, наче не розуміючи, чого від нього хочуть. Потім усвідомив, швидко переводячи погляд на пляшку.

Він протягнув руку, у перснях, і крутнув, трохи різкувато, бо пляшка відскочила в бік. Стів зацікавлено спостерігав за її рухом, вперше за вечір його дійсно хвилював результат. Пляшка почала сповільнюватись і на якусь секунду йому здалось, що вона спиниться на Гарґроу, але вона зробила ще трохи менше, ніж півоберта і вказала прямо на нього.

Серце Стіва стислося в грудях.

От чорт.

Нічого. Не страшно. Джонатан і Томмі вже поцілувались, це не було великим ділом. Просто доторкнутись губами до губ Едді. Це лише гра.

Він повернувся до Едді. Той уже дивився на нього. Його очі були ще більші, ніж тоді, коли він спостерігав за Біллі. Антилопа в світлі фар, інакше і не скажеш.

Едді виглядав так, наче ще секунда – і він просто зірветься з місця і кинеться світ за очі.

Раптом до Стіва дійшло. Чому Едді виглядав таким наляканим, чому так реагував. Стів ледь рота не відкрив від здивування. Та не може такого, бляха, бути. Едді ж був старший за нього. Стіву так і хотілося сказати, дуже гучно: бляха, я зрозумів, він ніколи не цілувався раніше, уявляєте?

Але він не сказав. Це було по-мудацьки. Минулий Стів так би й зробив, а значить йому не треба.

Він усвідомив, що просто дивиться на Едді, а всі чекають, коли вже вони нарешті поцілуються.

Стів видихнув. Просто поцілунок. Такі самі губи, як і у тих дівчат, що він цілував, навіть гарніші, ніж у деяких з них. Він знав, що цілував багатьох дівчат вперше для них. І знав, що добре цілується. Едді точно сподобається.

Стів підсунувся трохи ближче до Едді. Той все ще не рухався.

– Ходи сюди, − тихо сказав Стів. Він не очікував, що це прозвучить так інтимно, і одразу ж зніяковів.

Едді, схоже, також. Але підсунувся, нахиляючись вперед.

Їхні ноги тепер торкалися – голі коліна Едді впиралися у стегно Стіва.

Стів витягнув руку, обережно кладучи її на щоку Едді. Той скосив на неї очі, наче не очікував, що вона там опиниться. Стів і сам не очікував, спершу. Він нахилився ще ближче до Едді, переводячи погляд з його очей на губи і назад. Неочікувано його подих пришвидшився, а в роті пересохло. Він відчував захоплення від перспективи поцілувати Едді. І це було надзвичайно важливо, щоб той дав йому якийсь знак, що все було в порядку.

Волосся Едді тепер торкалося щік Стіва, лоскочучи їх, але він не зважав, йому подобалось. Так здавалося, наче вони заховані від усіх, наче довгі темні пасма захищали їх від зайвих очей.

Стів повірити не міг, що колись вважав Едді страшним чи огидним, що вважав, що Едді виглядає непогано, хвилину тому. Бо Едді був прекрасним. Його великі очі, довгі вії, губи, волосся – усе було прекрасним. Стів почувався майже зачарованим.

Губи Едді почали рухатись, він намагався щось сказати, але не міг вимовити ні звука. Стів зрозумів у будь-якому випадку.

– Не хвилюйся, − прошепотів він майже беззвучно, так щоб лише Едді почув. – Я тебе тримаю.

І тоді він з’єднав їх губи разом, обережно спочатку. Це були акуратні рухи, лише губами, Едді відповідав невпевнено, не знаючи, що робити. Він намагався просто повторювати за Стівом, це відчувалось.

Але це все ще було приємно. Стів знав, що тут не було потрібно нічого, крім практики і доводилось діяти рефлекторно в перші рази в будь-якому випадку, а Едді був хорошим учнем. Він поклав руки Стіву на плечі, підсуваючись ще ближче і стискаючи сорочку у пальцях.

І потім, Стів може присягнутись, що не знає, як це сталось, але Едді почав відповідати трохи впевненіше і в одну секунду він відкрив рота трохи ширше, а в наступну Стів уже цілував його з язиком. Це було мокро і неймовірно гаряче.

І це точно справило враження на Едді, але він не відсторонився ні на секунду. Стів відчував, що коліна Едді тепер були на його стегнах, і йому довелось відкинути голову назад, бо Едді нависав над ним.

Стів тепер тримав його обличчя в обох руках і якщо перед поцілунком він дихав важко, то зараз він майже не відчував повітря в легенях. Це не означало, що він зупиниться. Їх язики не переплітались, скоріше невпевнено торкались, бо Едді все ще не був певен, що саме він робить, і це мало бути незручно і ніяково, але не було. Едді був, бляха, гарячим, як пекло. Як Пекельне полум’я. Чи як воно там.

Стів сковзнув язиком по його піднебінню, він знав, що дівчатам це подобалось, йому й самому подобалось, але він не очікував, що Едді застогне в поцілунок, стикаючи його плечі ще сильніше. Стів почувався на сьомому небі, бо цей звук був чуттєвим і прекрасним, і…

– Якого хріна…

Наче з іншого всесвіту Стів почув, як хтось присвиснув.

Він обережно відірвався від Едді, все ще тримаючи його обличчя в долонях і повертаючись на звук.

Всі дивились на них.

Стів відчував, що його голова паморочиться, кров шуміла у вухах і мозок працював у сповільненому режимі, але до нього повільно почало доходити.

Він поцілував хлопця. Не просто торкнувся його губ своїми, а поцілував. Ось так. Перед купою людей. Це відчувалось добре, поки тривало, але зараз усвідомлення всього було, наче ляпас. Чому він, бляха, це зробив? І чому йому це, бляха, сподобалось?

Це дурня якась. Світ Стіва наче перевертався з ніг на голову. Ні, ні і ні. Трава зелена, небо блакитне, Стіву подобаються дівчата. Це ж очевидно.

– Знайдіть собі кімнату,… хлопці, – скривившись у відразі, промовила Керол.

Стів перевів погляд на Едді, відпускаючи нарешті його лице.

Губи Едді почервоніли, як і щоки. Його очі були затуманеними, він все ще був не тут.

Стів відчував, як паніка починає наростати під поглядами усіх, хто зібрався в кімнаті. Він відчував негайну потребу виправдатися, пояснити.

Що можна сказати? Я знав, що Едді ніколи не цілувався раніше, тому хотів дати йому хороший перший досвід?

Дурня.

Це він мене поцілував, не я його. Я не такий.

Він відчував, що сказав би це. Якби це сталося хоча б рік назад, він сказав би це. Це ж було так просто – Едді вже був виродком, в нього не було репутації, яку можна було втратити. Кому не все одно? Це ж було так просто – принизити Едді, познущатися з нього, прогнати його. Це те, що робив король Стів. Ганяв фріків і виродків.

Але більше ні. Він вже не такий, як раніше. Він був відповідальним за це. І він мусив щось сказати.

Допомога прийшла звідки не чекали.

− Гей, Мансон, − сказав раптом Біллі. Едді подивився на нього все ще затуманеними очима. – Радій, що то був Гаррінґтон, а не я, бо ти б закінчив з мокрими штанцями.

Хтось коротко засміявся, а через секунду сміялись вже всі, крім Стіва, Ненсі і Джонатана.

Якийсь момент Едді виглядав так, наче не зрозумів, що відбулося. Потім їх зі Стівом погляди зустрілись, і в очах Едді показався проблиск усвідомлення. Через секунду його очі були сповнені абсолютного жаху. Він відскочив від Стіва, наче його окропом облили. Наче Стів міг йому зашкодити.

Вони не розривали зоровий контакт, аж поки Едді не піднявся і не розвернувся до Стіва спиною, буквально вилітаючи з кімнати, гупаючи дверима так, що шибки на вікнах задзвеніли.

–  Господи, що з тобою не так? – від Томмі, мабуть, було останнє що він почув.

–  Пропоную мале чортеня більше нікуди не запрошувати, –  сказав Біллі, коли всі заспокоїлись.

–  Замовкни, Гарґроу, ти мерзотник.

Стів несподівано відчув справжній гнів. Частково на себе. Едді, мабуть, навіть не хотів з ним цілуватись. І він точно не хотів, щоб його перший поцілунок трапився у якійсь тупій грі з популярними дітками, що потім посміються з нього, виганяючи зі своєї компанії.

Всі дивилися на нього, знову.

Стів піднявся, частина його думала, що це дурня, але інша наполягала на тому, що він має вибачитись перед Едді.

– Ти чого, Гаррінґтон? Я ж тебе врятував, – засміявся Біллі.

Але Стів його не слухав, він залишив кімнату, знову гримаючи дверима.

***

Геть. Геть. Геть.

Треба було забиратись і якомога швидше.

Едді вихором злетів по сходах, через вітальню, крізь натовп, і прослизнув на задній двір. Там також були люди, але на нього ніхто не зважав, а після того, що трапилося, йому тільки це й було потрібно.

Він відчував як серце колотиться десь у горлі, липкий страх огортає усе тіло. Він роззирнувся, шукаючи місце, де було якнайменше людей.

Діставши з кишені пачку сигарет, він рушив до дальнього кутку двору, майже біля самого паркану. Його не хвилювало, якщо це був газон, по якому заборонено було ходити, абощо. Едді хотів викурити сигарету, щоб заспокоїтись, сісти у свій фургон і поїхати додому.

Він ненавидів місця, як це. Вечірки, як ця. Йому було тут не місце, він ніколи не належав до якоїсь з компаній.

Едді б насолодився вечором вдома з Вейном, за переглядом вестернів, які так любив його дядько. Або подивився б фільми жахів на самоті. Чи пограв на гітарі. У нього було багато варіантів, що зробити, замість того, щоб тусити з натовпом однолітків, які толерували його лише до тих пір, поки він міг їм щось дати.

І все ж, йому були потрібні гроші. Він продав дещо кільком людям, заробив двадцять п’ять баксів і це було непогано. Йому навіть здалося, що вечір вдається, поки він не зайшов у ту дурнувату кімнату.

Едді поняття не мав, чому прийняв запрошення Тіни. Може, він відчув, що заслужив трохи побути частиною чогось, що нормальні підлітки роблять кожен день. І він навіть не усвідомлював, у що саме вони грають, бо якби зрозумів одразу, він би просто пішов собі.

Це і невеликий сюрприз, що все так обернулося, насправді.

Уявіть: мати краш на найпопулярнішого хлопця у школі, у місті, будучи, мабуть, найбільшим аутсайдером у цій самій школі, у цьому самому місті. Яке кліше. І уявіть: отримати шанс на поцілунок з цим хлопцем через ідіотську гру.

Доля завжди мала щось проти Едді, він прямо відчував це.

Він думав, що це буде справжня катастрофа, бо звісно ж, він ніколи не цілувався раніше. Спробуйте знайти у Гокінзі хлопця, якому не лише будуть подобатися інші хлопці, а який іще й не відчуватиме відрази до Едді. І Едді було занадто страшно поїхати в один з тих барів в Індіанаполісі, щоб знайти собі когось. Він був там, насправді, двічі. І двічі не зміг зайти далі порогу. Якась невідома сила змушувала його панікувати і розвертатися назад до свого фургону, коли він бачив натовп чоловіків усіх можливих розмірів і вікових категорій. Йому було всього дев’ятнадцять, Господи, змилуйся над ним.

А Стів, з іншого боку, поцілував уже щонайменше сотню дівчат. Тому так, Едді був певен, що Стів усе зрозуміє і буде абсолютним мудаком.

Це було чудо, взагалі-то, що Стів не скривився у відразі, коли пляшка вказала на нього. Цей варіант був найближчим до реальності у голові Едді.

Бо Стів був найгарнішим, найпопулярнішим хлопцем, якого Едді лише знав, а Едді був, ну, собою.

Але те, що сталося було довбаною мрією.

Стів був обережним і заспокійливим, і… ввічливим. І звісно ж, Едді втратив голову. Бо це був Стів. Бо Стів був таким уважним до нього. Бо ніхто не цілував Едді-фріка-Мансона раніше. Бо ніхто не хотів його раніше. І Едді здавалось, у моменті, що Стів хоче його, цього.

Дурне. Тупе. Хлопчисько.

− Трясця, − сказав Едді у ніч, гіпнотизуючи траву під ногами.

Він сидів на землі, тримаючи сигарету у тремтячих руках, спиною до будинку і всіх, хто був у дворі.

Може, Стів знав?

Тепер, коли його голова трохи прояснилась від ейфорії, на початку, і страху, що був потім, Едді почав перебирати варіанти.

Що як Стів якось дізнався і хотів лише довести, що це було правдою своїм друзям?  Може, йому було потрібно, щоб Едді розколовся, тому він поцілував Едді так…

Спогад про поцілунок змусив його живіт приємно скрутитися, а щоки почервоніти, незважаючи на прохолоду жовтня.

Едді не мав досвіду, очевидно. Але це був прекрасний поцілунок для нього.

Так, ти аж застогнав, сидячи просто перед всіма тими людьми, щоб показати, як сильно тобі сподобалось.

Едді закотив очі. Він рідко відчував сором, насправді. Бути місцевим виродком означало звикнути до публічних принижень. Але це був якийсь абсолютно інший рівень.

Йому було цікаво, чи сподобалось Стіву з ним цілуватись.

Не будь дурним.

Якщо його теорія була вірною, то Стів ненавидів його і їхній поцілунок. Його мабуть вивертало від одного погляду на Едді. Від самої лише думки про нього.

Едді закрив обличчя руками, обережно тримаючи сигарету між пальців, і тяжко зітхнув.

І що тепер?

Вони збирались розповісти всій школі? Не те, щоб його не підозрювали раніше, але коли люди підозрюють, що ти ґей, і коли люди знають, що ти ґей, це зовсім різні речі. Чи вони збирались шантажувати його? Чи все було простіше, і його, у синцях і з переламаними ребрами, знайдуть десь у канаві вже зовсім скоро?

Він міг закластись, що Гарґроу міг таке зробити. Вони зі Стівом були друзями?

–  Едді!

Едді сіпнувся, відскакуючи в бік від переляку. Він був занадто глибоко у своїх роздумах, щоб почути, як хтось підійшов.

–  Стів? – здивовано запитав він, дивлячись на хлопця знизу вгору.

–  Я шукав тебе, –  сказав Стів, обходячи його і сідаючи прямо перед Едді. Його очі гарно виблискували у темряві. – Привіт.

Едді стримав нервовий смішок, що рвався з нього. Стів зовсім не здавався йому розсердженим. Хоча він міг прикидатись спокійним і дружнім.

–  Привіт, –  відізвався Едді.

Вони дивились один на одного якийсь час. Було темно, але очі Едді вже звикли, тому він бачив, що Стів не відриває від нього погляду. Він мав щось сказати?

–  В тебе є ще? – раптом спитав Стів, киваючи на сигарету.

–  Еее… так, –  Едді швидко поліз у кишеню.

При нормальних обставинах він ніколи не ділився сигаретами. Він не був довбаним мільйонером. Але зараз обставини точно були не нормальними. І, можливо, якщо він буде милим, то Стів просто залишить його з його соромом і дасть йому спокійно жити його життя далі. Одна сигарета була мізерною платою.

Едді нахилився до Стіва, щоб підпалити сигарету, і опинився близько до його губ, знову. Він знав, що це не мало справляти на нього враження, та все ж справляло. Тож він повернувся на своє місце якомога швидше.

Вони так і сиділи в тиші, Едді закінчив свою сигарету і подумував взяти іще одну. Він не відчував напруги між ним і Стівом, хоча й нервувався через те, що Стів може сказати. Чи може він чекав, поки Едді щось скаже?

Може, Едді було варто вибачитись? Він не знав за що, хоча можна було почати з факту його існування, може цього було б достатньо для Стіва.

Ні, просто за поцілунок, за той звук, що він видав. Боже, Стіву мабуть було так незручно перед усіма, тому що він, очевидно, не був ґеєм, як Едді і, очевидно, він не хотів цілуватись з хлопцем. Тим паче перед усіма.

Звісно, якщо Стів не знав.

Едді вже збирався відкрити рота, щоб почати з ніякового «що ж…», але не встиг.

–  Слухай, Едс, мені дуже шкода, –  раптом сказав Стів.

Едді таки відкрив рота, але тепер вже від подиву, вирячившись на Стіва у німому шоці. Але той не дивився на нього, його очі були прикуті до власних кросівок.

Стів знущався над ним? Це був якийсь жарт? Він грав милого хлопця, щоб збити Едді з пантелику?

Едді знав, що він забагато хвилювався і забагато додумував, але що він міг зробити? Не кожен день ти отримуєш ґейський поцілунок з королем школи й осоромлюєш вас обох перед його крутими друзями, а потім отримуєш вибачення від Його Величності.

–  Що? – тупо спитав він.

Стів нарешті підняв погляд на нього.

–  Мені шкода, добре? Це було погано…

О ні, це було добре.

–  …і я не мав так вчиняти, я мав просто торкнутись тебе… твоїх губ, –  Стів почав бурмотіти і це ще більше вплинуло на Едді, бо це було чарівно, –  але я не знаю, що на мене найшло, я просто…

–  Нічого, –  перебив його Едді.

– Справді? – здивовано запитав Стів.

–  Так, –  Едді кивнув, починаючи крутити персні на своїх пальцях. – Все нормально, хлопці, як ти, іноді… плутаються.

Він відчув, як серце неприємно стискається одразу, як тільки слова злетіли з його губ.

–  Плутаються?

–  Так, не розуміють, чого вони хочуть, шукають щось… нове. Ти просто скористався моментом, у нас однаково не було вибору, це нічого.

–  О, ні-ні-ні, –  Стів захитав головою, махаючи руками. – Я не… плутався. Ти… Це був не експеримент чи щось таке.

Едді знав, що не мав, але він відчув полегшення від цих слів. Тож, Стів ним не скористався.

–  Я ніколи не хотів поцілувати хлопця, –  продовжував той. – Але в той момент щось змінилося, ти виглядав так… і я відчув…

Стів дивився на Едді, і той відчував як серце падає кудись у шлунок і пульс пришвидшується.

–   …це неважливо, –  Стів хитнув головою. – Я втрачаю розум. Не має значення.

Так. Будь-ласка, не роби цього зі мною, Стів.

Едді не сказав цього вголос, просто кивнув.

–  Я просто хотів вибачитись, от і все. Я тебе… атакував фактично, і я навіть не знав, чи тобі подобаються хлопці…

–  Подобаються.

Едді відчував, як говорить це слово в одну секунду, а в іншу жах заповнив абсолютно все його тіло.

Тож, Стів не знав.

Але тепер знає.

Едді поняття не мав, що йому робити. Провалитись під землю здавалось найліпшим варіантом.

Стів замовк. Тепер він дивився на Едді інакше.

Звісно, поцілувати хлопця під час гри і почуватись незручно, думаючи, що вам обом подобаються дівчата, було однією справою. А от поцілувати хлопця, якому подобаються чоловіки і знати, що це може бути чимось більшим для нього – зовсім іншою.

Едді ненавидів себе. Він міг вийти з цього всього без жодних шрамів і вибаченням від самого Стіва Гаррінґтона, але він не вмів тримати свого рота на замку. Тепер Стів буде його ненавидіти. Він розкаже усім, що Едді Мансон, був не лише фріком, а й довбаним педиком, і вони будуть цькувати його до кінця життя. Полювати на нього. Бити його. Погрожувати його життю…

–  Добре, –  просто сказав Стів.

Едді витріщився на нього вже вдруге. Стів все ще виглядав… інакше, наче він був вражений, але на його обличчі не було відрази чи злості, скоріше задумливість.

–  Чорт, –  видихнув Едді.

Він відчував неймовірне полегшення і нервозність водночас, тож, як і завжди в такі моменти, не зміг втриматись від того, щоб сказати все, що він думає:

–  Я не чекав, що ти так зреагуєш, я думав все закінчиться погано, типу, дуже погано, –  Стів уважно дивився на нього, наче дійсно зацікавлений. – Я думав, ти повний придурок. А ти милий і все таке. Не в тому сенсі, звісно. А як… ну знаєш, хороша людина.

Стів продовжував просто дивитись і Едді відчув, що червоніє. Чого він в біса ось так мямлить?

–  Я просто думав, що ти одразу підеш всім розповідати про мене і не в дружньому сусідському тоні, знаєш.

Не те щоб він обіцяв тобі, що він нікому не скаже.

Стів посміхнувся і Едді відчув неймовірне полегшення.

–  Знаєш, ще з рік назад я б так і зробив.

–  І що змінилось?

Едді й справді було цікаво. Стів не був одним з тих, хто знущався над ним, скоріше з тих, хто повністю ігнорував його існування. Але він постійно тусувався з тими, хто знущався. І він точно не був з тих людей, які на зізнання у тому, що хлопцю подобаються хлопці відповідає «добре».

Якась його частина все ще чекала, що Стів усміхнеться, кажучи «попався, маленький виродку», а Гарґроу підійде зі спини і натягне мішка Едді на голову і вони потягнуть його кудись у ліс, і більше його ніхто ніколи не побачить.

–  Зустрів одну дівчину, –  відповів Стів, дивлячись убік з сумною посмішкою.

А, так, Ненсі Віллер. Прекрасна партія. Чудова королева для короля. Едді теж відчув сумну посмішку на своїх губах.

–  О, ясно, –  сказав він. – Мені не зрозуміти.

Закрий рота, телепню.

Він ніколи не жартував «ґейські» жарти, навіть зі своїми хлопцями з гурту. Він ніколи не говорив про хлопців, які йому подобались. Це було дивно. Це було не дозволено. Це було просте правило: його симпатія до чоловічої статі приймалася, поки він не говорив про неї.

І хлопців з гурту він знав з молодшої школи, а зі Стівом поговорив хвилин десять.

Але той розсміявся і у Едді відлягло від серця. Знову.

–  Ну, вірю, одного дня ти знайдеш хлопця, який покаже тобі все найкраще в тобі, і тоді ти зрозумієш.

Це була дуже мила річ, щоб сказати. Дуже… великодушна. Едді почувався зворушеним.

Якби ж ти був тим хлопцем, Стів.

–  Дякую, Ваша Величносте.

Стів кивнув і Едді подумав, що на цьому він піде собі, але той не рухався з місця. Раптом, він знову підняв погляд на Едді і тепер його очі хитро блищали, він дивився з якоюсь… цікавістю.

А, так. Точно.

–  До того як ти запитаєш: так, то був мій перший поцілунок.

–  Чорт, –  Стів закрив обличчя руками. – Вибач. Ще раз.

–  Ні. Це було добре. Це був… хороший поцілунок, –  Едді кивнув. – І це була честь отримати його від короля.

Едді грав придворного блазня, він знав. А ще грав з вогнем, це він також знав. Але він почувався спокійно зі Стівом і нічого не міг з собою зробити.

– О, то це тому ти був таким переляканим після? Не виглядало так, наче це було достатньо добре для тебе. Я тебе нажахав?

Едді ледь не відкрив рота від подиву. Втретє. Стів звучав майже… наче він дражнив його.

Друга спроба може вийти краще.

Він ледь не сказав цього вголос, але це було занадто. Грай, Едді, та не загравайся.

–  Я не очікував, що в тебе така низька самооцінка, що ти звинуватиш в усьому себе, –  він поклав руку на серце. – Треба щось з нею робити.

–  В процесі, –  з посмішкою кивнув Стів. – Вона почувається все краще, ти знаєш, з кожним разом, коли ти називаєш мене королем.

І це знову був цей тон. Дражливий. Якби Едді не знав, він би сказав, що Стів фліртує з ним.

Едді кивнув. Ненадовго запала тиша. Стів докурив сигарету, але чемно продовжував тримати її в руках, на відміну від Едді, який кинув свою на траву і затоптав кросівком.

Едді знав, що Стів згадав про його переляк, просто заради сміху, але щось було в його очах, наче частина його і справді хвилювалась. Тож Едді вирішив все-таки сказати правду. Розкрити іще один маленький секрет.

–  Ні, це… –  він задумливо похитав головою. – Справа не в тобі. Я просто завжди відчував, що як тільки я поцілую хлопця, в наступний момент він заїде мені по обличчю. Це здавалось мені чимось неминучим. Може, тому я й тягнув так довго…

–  Чорт, –  видихнув Стів. – Це сумно.

Він звучав так, наче справді мав це на увазі. Едді кивнув, вдячний. Стів був неймовірно… ввічливим.

Едді виріс на історіях про лицарів (як довбана принцеса, ага). Він би ніколи не зізнався, але завжди хотів бути з кимось, хто його поважає. З кимось, хто був би уважним і спокійним. І, маючи щось до Стіва Гаррінґтона, він відчував, наче сам зраджує своєму ідеалу, закохуючись у «поганого хлопця». Хто ж знав, що Стів виявиться справжнім джентльменом, про якого Едді мріяв. Якась його частина хотіла, щоб Стів був грубіяном. Дуже сильно.

–  Що ж, Мансон, –  Стів вдарив долонями по колінах. – Думаю, ми наговорились. Це був цікавий досвід. Я точно маю про що подумати після цього.

Едді кивнув, посміхаючись, наче дурник.

–  Так.

Стів уже наполовину піднявся, але раптом сів назад.

–  О, і не хвилюйся. Я нікому не розкажу. Ні про що.

Едді дивився на нього, занадто шокований, щоб говорити.

–  Справді, –  Стів невірно трактував його мовчання, думаючи, що він йому не довіряє. – Ти в безпеці. Обіцяю.

Замовкни. Ти поняття не маєш що робиш.

Едді відчував, наче його серце тане, абсолютно скорене цією маленькою клятвою. І, мабуть, щоб остаточно його добити, Стів додав:

–  Слово короля.

Едді пирхнув, щоб не показати, яке враження це насправді на нього справило.

–  Так, чорт. Це не те, що… я тобі не вірю. Все добре, так.

–  Добре, – Стів кивнув.

І потім зробив те, чого Едді взагалі не чекав. Знову. Він думав, що здивуватись ще більше він не зможе, але Стіва ніколи не варто було недооцінювати.

Стів простягнув йому руку.

Едді завис на секунду, але потім взяв її у свою, і Стів легенько стиснув її. Майже ніжно. З повагою.

Це може не здаватись великим ділом, але Едді знав, що більшість людей відчували б відразу до нього після всього. Вони б не захотіли торкатись його чи говорити з ним, чи бути поряд з ним. Особливо хлопці. Але Стіву було все одно. Він говорив з ним, він підбадьорював його, він потиснув йому руку.

–  Побачимось, Едс.

З цим Стів пішов, залишаючи його самого.

Не те, щоб вони насправді побачаться після цього вечору. Стів повернеться до життя популярного хлопця, знову стане недосяжною мрією, як зірка на небі. Едді залишиться собою, обережно леліючи маленькі спогади про двадцять хвилин їхнього знаходження разом.

–  Бувай, Стів.

Едді-фрік-Мансон збирався повернутись до свого трейлеру і, можливо, трохи поплакати в обіймах свого дядька через своє маленьке закохане серце.

Можливо, Вейн був трохи застарий для цього, але сьогодні вибору в нього не було.