Що грою ти назвеш, а що стосунками?

Займатися улюбленою справою разом з коханою людиною — одне з найбільших щастіннь у житті. Як це, Микита добре знає. Проте відчуття трохи змінюються, коли ви працюєте в конкуруючих фірмах, а кохана людина щось якось не дуже хоче такою вважатися офіційно. Це Микита теж добре знає.
От і залишається якось крутитися.

TW: односторонні відкриті відносини (все добровільно). В одного з героїв патологічна гіперсексуальність.

Микита – можна просто Нік – дуже полюбляє дивитися, як спілкуються між собою співробітники фірм-конкурентів. Це завжди дуже смішно, особливо якщо це дві нещодавно прийняті на роботу дитинки, які вже просяклися духом колективізму, але ще не навчилися розрізняти особисті та корпоративні антипатії.
Особливо, якщо ці дитинки вже накотили.
Микита у пів вуха слухає, як дівчата з бухгалтерських відділків сперечаються, по-гуманітарному не розуміючи ані слова з їх розмови, слухає джаз та не зводить очей з Кирила Волохова.
Як і завжди.
Він вже встиг перекинутися кількома словами з багатьма знайомцями з “Арт-Хауса”, але до Кирила поки навмисно не підходить. Поспішати йому нікуди, хоча їхні зустрічі він завжди чекає з нетерпінням, і неважливо, один день вони не бачилися — чи кілька тижнів.
Ну, мабуть, сьогодні з трохи більшим нетерпінням. По-перше, він дуже любить вечірки. По-друге, його тішить, що цього разу свято за кошт “Айдиту” — закочувати подвійний корпоратив наприкінці кварталу вже котрий рік видається тій фірмі, яка вийшла в найбільший прибуток. А він, як керівник рекламного відділу, приклав до цього багато зусиль. Конверсії були космічні.
По-третє, ця космічність — його особиста перемога в їхньому нескінченному змаганні з Кирилом, яке тягнеться ще з третього курсу університету і містить в собі десятки (а може вже й сотні) міні-суперечок. У категорії “хто зробить крутішу кампанію для своєї фірми” в минулі два квартали він поступався другу-супернику-коханцю, але тепер його черга забирати приз.
Ховає посмішку за келихом та робить щедрий ковток, милуючись — знайти Кирила поглядом легко, він усюди офіційний, годі було втямити: з ідеально зачесаним світло-коричневим волоссям, завжди незворушним виразом обличчя, за лінієчкою випрасуваних брюках та сорочках, які за англійською традицією на два сантиметри виглядають з-під рукавів піджака. Якщо б Микита особисто не бачив, як швидко Волохів збирається на роботу, він би досі перебував у студентському блаженному невіданні, що так ідеально виглядати можна тільки після багатогодинних зборів.
Єдине, що псує краєвид — його підлегла Арина, яка про щось теревенить з Кирилом, нахиливши голову та виставивши вміло підкреслену намистом шию. Коли дівчина невимушено торкається зап’ястя Волохова, Нік відлипає від стіни та поспішає до них з іншого кінця зали.
Його штовхають не ревнощі — було б дивно ревнувати людину, з якою у вас, нібито, вже не перший рік вільні відносини. Хоч сам Микита цією “вільністю” не користується, бо для нього це не таке гостре питання, як для Кирила.
Але сьогодні Волохів у програші, тобто офіційно його, тож Арині доведеться пошукати іншого партнера для нетверезого сексу. Ставати у чергу Микита не згоден.
— …І у загалі, він досі бігає за мною, уявляєш? Працювати неможли… — Арина затинається на пів слові, коли Микита ненав’язливо відсуває її, пом’якшуючи жест чарівною посмішкою.
— Арино, ти притримуєш його, щоб не втік перед обличчям своєї поразки? — Кирило терпляче зітхає, і Микита всміхається й йому. — Доброго вечора, мій персональний Аарон Берр! А я-то був певен, що знайду тебе за символічним дійством, біля колег, які он у кутку розкурюють кальян.
— Якщо я твій Аарон Берр, то ти, виходить, Александер Гамільтон, Савін? Тоді це ще більш символічно, якщо згадати, як завершилося його життя, — Кирило злегка усміхається, краєчком ока помічаючи, як колеги намагаються непомітно підтягнутися поближче.
Їхнє показне суперництво давно стало притчею во язицех, а вони й раді були старатися.
— Викличеш мене на дуель, Волохів? Це так романтично! Сподіваюсь, пістолет в тебе при собі та заряджений? Ну знаєш, зі мною завжди треба бути при зброї.
Поводиться не краще Арини, коли стріляє поглядом блакитних очей з-під вій і нахиляє голову — намиста в нього немає, але Кирилові зазвичай вистачає і його розстібнутої на верхній ґудзик сорочки. Шкода, що засоси з минулої зустрічі вже зійшли.
— Такого кровопивцю наврядчи візьме звичайна зброя, а срібну я, на жаль, сьогодні не взяв, — сковтує Кирило та із зусиллям відводить погляд. — Вітаю з перемогою. Я б, звісно, краще з’їв те смертельне небезпечне жахіття, яке ти називаєш фірмовим пирогом, аніж робив рекламу, націлену на гастарбайтерів, але задум гарний. Хоч і не новий.
Кирило затримує погляд на неакуратно зібраному у хвіст чорному волоссі Микити, згадуючи відчуття того, як він плутався в них пальцями, поки вони цілувалися. По низу живота йде легка судома і він підправляє окуляри — цей жест завжди його заспокоював.
Микита солодко мружиться, помічаючи це.
— Головне — то ефективність. Особливо якщо за методи в результаті не ув’язнять. Тому не кради мою ідею і не роби рекламу з гастарбайтерами. Я буду невдоволений, а потім одного разу щедро пригощу тебе своїм класним пирогом, ти раптово помреш і всі вирішать, що це я прибрав конкурента. Я схожий на Лукрецію Борджіа, як гадаєш?
Несе трохи (не трохи) неузгоджене марення, але головне продовжувати говорити. Микита обожнює їхні суперечки — він впевнений, що вони з Кіром один на одного заслуговують. Волохів ніколи не залишає його слова без уваги та відповіді і розуміє всі відсилання Савіна, навіть найбільш неочікувані, а то й його самого ставить у глухий кут. За це Микита його також кохає.
“З нас двох Лукреція скоріше я, — думає Кирило. — Особливо якщо порівняти кількість коханців в тебе й мене”. Не говорить це — дійсно образити Микиту йому не хочеться, особливо зважаючи, як тактично Савін ніколи не уточнював їхню дійсну кількість.
— Гадаю, що ти десь знайшов книгу по історії Європи і тепер хизуєшся новими знаннями. Але ти заробив хвали хоча б за те, що не розпочав діалог з жартів про Спока. Сподіваюсь в тебе є нові, бо мій відділ вже занудьгував мусолити старі. Зроби їм мейл-розсилку… І до речі, якщо продовжувати аналогії з історичними особистостями, то як щодо того, що ти мій Ігор, а я твій Мал? Думаю ти й сам помітив — твої прототипи намагалися вкусити надто великий торт і нещадно програвали.
Кирило відвертається, забираючи зі стола поряд два келихи — один з соком, для себе, і один з вином — для Микити. Той робить крихітний ковток, веде язиком по нижній губі та хитро всміхається, коли Кирило із зусиллям переводить застиглий погляд вище.
Так дражнитися для Ніка — чисте задоволення, хоч і жорстоке. Він знає, що хоч збудження від дій оточуючих Кирило контролює, це дається йому нелегко.
— Вже завтра законспектую всі жарти і відправлю вашим колегам, командере, якщо вони не можуть похвалитися пам’яттю вулканців, — слухняно погоджується Микита. — Так…ну по-перше, все що треба, до рота мені чудово влазить…
Таку відверту вульгарність зрозуміти легше, ніж їх історичні приколи, тому по клубу прокочується хвиля сміху. Кирило мовчить, багатообіцяюче думаючи: “При першій ж можливості зроблю так, щоб не влізло”.
— А по-друге, — не звертаючи ні на що уваги, щебече Савін, — Мал теж забагато на себе узяв і теж погано закінчив… Сподіваюсь, тобі це не загрожує. Я навіть можу як гарний друг прослідкувати, щоб усе в твоєму житті гарно кінчалося, мені не важко. Та й де я собі ще такого вправного опонента знайду, о Великий?
Нік на мить затримує погляд на ремені, і Кирило тонко посміхається:
— Не бійся, в мене все пречудово закінчиться, навіть якщо ти не будеш приймати в цьому безпосередню участь.
Микита мимоволі здригається, проковтнувши сплеск образи. Перекривати йому нічим, і іноді він серйозно замислюється, хто з них справді з розладом гіперсексуальності — Волохів, який все життя, як може, стримує свої бажання та витрачає купу ресурсів на лікування, чи Савін, який його постійно провокує, як зараз, і згоден будь-де і будь-як.
І кому з них потрібні їхні мінливі відносини — Волохову, який відразу якомога зрозуміло визначив кордони і дотримується них, чи Савіну, який…теж їх дотримується, але завжди думає: “мені цього недостатньо”. І з кожним днем мовчати і підлаштовуватися під старе, обома узгоджене рішення, йому стає все важче.
Пауза стає занадто великою як для невимушеного обміну шпильками, і Микита, одним ковтком варварські допивши вино, кидає на Кирила оцінюючий погляд.
— Білий танець! Якщо я вже Лукреція, то обіцяю тебе не труїти в обмін на те, що станеш моїм кавалером.
Під свист когось з дівчат Микита перебільшено ввічливо вклоняється і кидає знизу догори насмішкуватого погляду: “Ну що, чи незмога тобі, Сніжне королево?”. Королева мнеться зовсім недовго — вони стикаються долонями, обидва намагаючись стати у ведучу позицію, і Микита зі сміхом опускає руку на плече Кирила — гаразд, хай у цьому сьогодні веде.
Кирило відводить погляд — бачить в цьому одну з сотень поступок, які робить для нього Савін, і він…цінує це. Насправді цінує і жаліє тільки, що сам ніколи не наважиться про це розповісти, якщо сам Микита не запитає — а такі питання не в його дусі.
Замість того ласкавого, що міг би сказати, Волохів з легкою уїдливістю говорить:
— Як щедро віддати мені пальму першості. Я так розумію, що більше поступатися ти мені сьогодні не плануєш?
— Ні! — сміється Микита.
Дехто з колег бере з них приклад, але відверто казати — Ніку плювати, що там з колегами, бо він може на сто відсотків легально притиснути до себе Волохова, залишаючись на відстані подиху від поцілунку.
Кирилові тим більше все одно, всі його сили йдуть на те, щоб панувати над собою, коли Микита непомітно та обережно гладить його по спині, вловлюючи тремтіння.
— Хотів тебе романтично обізвати… Але ніколи не був сильним у фізиці, як буде “константа” навпаки? — запитує Микита на вухо.
— Змінна, — гарячково видихає Кирило.
— Мда, “змінна мого життя” так собі звучить, я у романтичних заявах не майстер.
— І слава Господу що ні, я б не витримав твоїх романтичних виливів, — кидає навмисно байдужим тоном. — Хоча це звучить краще, ніж кролик-Спок.
Поки Микита сміється, Кирило думає — ні, ніколи Савіну не зрозуміти, як сильно йому хочеться трахатися мало не кожну хвилину цього клятого життя. Це майже боляче, майже нестерпно, і легше стає лише на кілька хвилин після сексу, а потім знову починається: скручений судомою низ живота, ниючий стояк, думки про те, що він готовий узяти навіть ту милу продавчиню просто тут, у примірочній в крамниці.
Або про те, що він готовий узяти Савіна прямо на цій вечірці, на очах у всіх, і йому буде відверто байдуже на їхню реакцію.
Утримує Кирила лише здоровий глузд і розуміння, що будь-якою своєю необачною дією він спаплюжить життя не тільки собі, а й Ніку.
І це протвережує чомусь сильніше.
У Микити, який якось непомітно для себе перестав шуткувати, на диво серйозний погляд, і Кирилові відразу спадають на думку всі ти випадки, коли він дивився отак, з ногами забравшись на диван в його квартирі з пляшкою якогось алкоголю. У такі миті Волохів відчував, що той хоче сказати щось важливе, але не був готовий до цієї розмови, і завжди затикав його раніше — іронією, гумором, сексом. Частіше останнім — диван, якому було всього пів рочки, вже безбожно скрипів.
Микита, також зрозумівши, що надто довго мовчить, як для людини яка ненавидить демонструвати втому чи будь-які важкі емоції на публіку, широко та радісно всміхається. Кирило кривиться:
— Твоє цуценяче захоплення трохи мене лякає, Микит, ти б хоч зробив вигляд, що співчуваєш моєму програшу.
— Чого це мені співчувати? Минулі рази ти двічі вигравав, тепер моя черга! Хоча, — Савін млосно знижує голос, — твої методи святкувати перемогу мені до вподоби…
Кирило знову ледь помітно червоніє і Микита задоволено примружується, відпускаючи його — пісня скінчилася. Наостанок Савін не витримує — цілує руку, швидко та непомітно провівши язиком між вказівним та середнім пальцями. Бачити очі Волохова в ці моменти і розуміти, як важко йому втриматись і не затягнути його до вбиральні от-прямо-зараз — безцінно.
От тільки доводиться щоразу відганяти від себе думки про те, що Кирило так би дивився своїми чарівними карими очима на будь-кого, хто б дозволив собі подібний жест чи іншим шляхом почав би його зваблювати. Це не важливо, адже Кирило вже котрий рік його не жене, і Микита з усіх сил намагається бути щасливим цим і не давити на Волохова.
— Ось це я розумію єдність компаній, ось це дружба! Хлопці, візьміть шлюб, зробіть послугу! Зможемо говорити, що ми не тільки по-європейськи толерантні, але й стовідсотково мирно налаштовані до конкурентів, — Висоцький, бос Микити, вигулькує з-за спин працівників, випромінюючи веселість.
— Враховуючи, як “Айдит” зганьбила нашу фірму на продажах, Савін просто зобов’язаний одружитися зі мною, — відповідає Кирило та потискає руку Висоцькому.
На його обличчі не відображається жодних емоцій, поки від живота верхи проходить тепла хвиля, а у голову починають лізти думки про те, як непогано було б, щоб цей статний красень розклав його на найближчий стійці бару. Хоча він згоден і на підлозі.
— Не треба засмучуватись, і в ваше віконце загляне сонце. Хоча, чесно кажучи, сподіваюсь, це буде після того як я піду з поста директора.
Тільки-но Висоцький відпускає його руку, Кирило заводить її за спину та кілька разів стискає і розтискає кулак. Надто багато дотиків за один день.
— Головне, мене з посту не женіть, — втручається Микита, щоб відвести погляди від Кирила.
Примушує себе сказати це легко і з посмішкою, хоча після легковажної ремарки керівництва про одруження йому знову не весело. Так, звичайний жарт, здавалося б…але не для Микити та Кирила, які дуже старанно оминають тему стійких відносин.
Кирило надто тактовний та добрий, він не хоче давати йому надію, а потім зрадити з першим зустрічним. А сам Микита хоч деінде дозволяє собі помріяти, але ж надто боїться ризикнути і запитати ще раз. Лячно знову почути відмову, як на початку їх “зв’язку”. А що, як після цього не вдасться повернути спілкування на минулий рівень?
Вечірка йде своїм звичаєм — кілька суперечок зі згадуванням таких історичних метафор, що вони обидва ледве вигадують більш хльосткі аналогії та нескінченний обмін жартами. А лишень тільки Кирилові вдається втекти від Савіна у куточок, щоб звести дух, до нього відразу підлітають кілька дівчат — дав же Нік їм ідею, хай йому грець.
Микита, своєю чергою, споглядає за ним здалеку, і не помічає, як поряд стає його колега, Казимир.
— Волохова шукаєш?
— Нащо мені це? — незворушно, особливо як для людини, яка майже перегорнула на себе келих від несподіванки, питає Микита.
— Ну як, щоб знов діставати його своїми жартами. Або покликати на танець. Ти взагалі-то морально готуйся, наші дами вже влаштовують тоталізатор і сперечаються, ви так між собою цяпаєтеся бо вже коханці чи тому що, цитую, “ніяк не змиритеся з потягом один до одного”.
Савін регоче, закинувши голову — його колежанки дійсно спостережливі. Але ж наскільки?
— І на що ставить більше прекрасних леді?
— На другий варіант. А ти що, хочеш прийняти участь і зірвати банк?
— Гроші зайвими не бувають, — розсіяно віджартовується Микита — він якраз помітив, що Волохів характерно нахилив голову, як людина що говорить по гарнітурі, та поспіхом почав пробиратися крізь натовп до вбиралень.
Савін допиває вино, відчуваючи, як м’яко починає шуміти в голові — ще не сп’яніння, вже приємна розслабленість — і йде за ним. Вони два тижні не бачилися, Микита скучив.
Не помітити його неможливо, бо Нік й не ховається, але Кирило дозволяє прослизнути за собою у кабінку, майже показово не звертаючи уваги. Савін торкається його спини, крізь піджак проходячись долонями вздовж хребта.
— Слухай та запам’ятовуй, падаван, — зірвавшись на вдиху, говорить Волохів своєму телефонному співрозмовнику, не обертаючись. — УТП першого типу для макета афіші не підійде…
Микита ховає посмішку в його плече та однією рукою обіймає Кирила, притискає до себе і розстібає сорочку. Інша долоня, погладивши Кіра по стегну, опускається на пах. Савін веде по шву пальцями і задоволено гмикає, переконавшись, що у Волохова стоїть — хочеться вірити, що від його провокацій протягом вечора, а не від танців з колежанками.
Нік обхоплює член крізь кілька шарів одягу. Кирило мружиться й вимогливо втискається в його долоню, але Микита носом відводить волосся від шиї, торкається її губами та гойдає головою, знаючи, що Волохів відчує рух.
Кір не намагається зупинити Микиту, тож той цілує ніжне горло із легким гіркуватим присмаком того дивовижного парфуму, яким Кирило користується ще з третього курсу.
— Слухай, я не розумію, як можна зробити вітрину рекламу на такий товар? — доноситься до Ніка трохи змінений динаміком голос.
Савін мимохідь дивується, що там за бовдур на тому кінці “дроту” та сильно кусає Кирила біля шийного хребця — того так струшує, що Микиті доводиться втулитися носом у піджак, щоб його тихий сміх не було чутно у мікрофон. Веселощі не заважають йому остаточно запустити руки під одяг і дражнити Кирила ласками.
Волохів вперше за тиждень подумки криє людину лайкою. Відразу двох людей: свого співрозмовника, Філіпа, за ідіотизм та прострочений дедлайн, та Микиту, який продовжує торкатися його — за нахабство.
Савін добре знає всі чутливі місця: де ледь відчутно провести, а де з силою погладити, щоб звести Кирила з розуму, і підступно користується цим. Кір сам дивується, як примудряється більш-менш опановувати себе, хоча пальці починають тремтіти все сильніше і сильніше, а низ живота стискає судомою, яка віддається в ногах. Він би багато чого сказав Савіну, якби не Філіп на слухавці — а скоріше притиснув би його до стіни, вчепившись у губи поцілунком. Добре, що Микита позаду і він не бачить його грайливої та нахабної усмішки.
“Хочу тебе”, — думає Кирило, а вголос говорить:
— Філ, ти в першу чергу дизайнер, тож давай я буду вирішувати, яку рекламу робити, а ти — як її робити. Твого професіоналізму в тебе…ніхто не забирає.
Микита остаточно перестає підслуховувати ті робочі теревеньки, «вимикаючись» від звуку та повністю зосереджуючись на тому, щоб Кирило нарешті поклав слухавку і звернув всю увагу на нього. Проте Волохів, хоч і майже перестає вловлювати зміст бесіди, відповідає влучно. Тримається, розмовляє твердим голосом навіть коли ноги підкошуються. Оце поважний трудоголізм!
— Ти ж навіть блок-схему не прописав!
— Зроби це сам, — Кирило кусає кісточку середнього пальця, щоб придушити стогін. О пах Микити сідницями треться вже відверто, бо терпіти несила. — Буду винним.
— Оплачувати будеш як завжди? — насмішка у голосі Філіпа на мить протвережує, і Кирило радіє, що Микита цього не чув — інакше збився би з рухів хоч на мить.
Він не задоволений собою. Робота та особисте життя не мають змішуватися, це святе правило, яке зробило збій тільки з Савіним. Проте, плювати на Філіпа, якби Микита не тримав його зараз, Волохів би вже лежав у його ногах.
Надто спокуслива перспектива.
Кирило знає, що в ньому то вже говорить його гіперсексуальність та прикриває очі, до болю прикушуючи нижню губу. Коли-небудь він розповість комусь, окрім психолога (сімдесят доларів на годину) як його зводить з розуму цей розлад. Може, коли-небудь він розповість це Микиті, виплачеться….Хоча плакати — точно ні. Це він собі дозволяє тільки залишившись наодинці в номері готелю, який зняв для сексу з незнайомцем чи незнайомкою, поки думає, яка він все ж таки хтива блядь.
Поки думає, як Ніку не огидно торкатися його, враховуючи, що він все знає.
— Просто зроби це, Філ. Якщо не забув, фірма платить тобі як позаштатному працівнику.
Микита затримує подих, щоб його не було чутно в мікрофон, і пестить губами вухо Кирила – прикушує почервонілу мочку, легкими дотиками зубів проходиться вздовж пластикового корпусу гарнітури. Волохів в його обіймах вигинається, але все ще не удостоює навіть поглядом — та що ж таке, ото впертий!
— А ти маєш розуміти, що я працюю з “Арт-Хаусом” не заради грошей.
Цей товстезний натяк остаточно витрачає терпець Кіра. Він легко міг би дати раду з Філіпом, щоб той навіть не затинявся про такі речі знову, але більше не хоче відволікатися на бовдура — він жалкує, що переспав із ним колись. Власне, як і майже про всі свої швидкоплинні зв’язки.
— Завтра зранку чекаю на пошту, — коротко кидає він. Скинути виклик вдається тільки з четвертого разу.
— Я вже думав, ти так і будеш розмовляти з ним до ранку, і доведеться трахатися із уважним слухачем на фоні. Хоча тебе подобається ідея, авжеж? — Микита нарешті повертає Кирила до себе обличчям та жадібно цілує, штовхаючи до стінки.
Господи, він весь вечір про це мріяв!
В поцілунку губиться Кирилове “хочу тебе прямо зараз”, але це відчутно по тому, як поривчасто та пристрасно він відповідає — так, що в Ніка голова обертом йде.
Кір ніколи про це не скаже, але Микита єдиний, кого він цілує заради задоволення від самого поцілунку, а не тому що це традиційно невід’ємна частина сексу.
Долоні Кирила ковзають по плечам Савіна — як той не розуміє, що ця сорочка наразі зайва? — з силою стискають тканину, притягуючи його ще ближче. Кір, який ледь стримувався весь цей час, голосно стогне, втрачаючи будь-яке почуття сорому, забуваючи, що поряд з ними сотні знайомих, які в будь-який момент можуть зайти у вбиральню, тож треба поводитися тихіше. Забуває про те, що крім нього та Ніка хоч хтось у цьому світі існує.
Микита перехоплює його руки, перехрещує зап’ястя над головою та демонстративно притискає до стінки — хай стоїть так. Кирило невдоволено сіпається, натякаючи поквапитися, але не сперечається. Йому взагалі не до суперечок: просто хоче Ніка, хоче відчути його в собі, відчути ту наповненість, від якої стає легше дихати.
Савін також не залишається врівноваженим. Важко дихаючий Кирило, що зашарівся аж по вуха, викликає в нього вихор суперечливих бажань: хочеться взяти його без зайвих сентиментів, примусити кричати, хоч би так присвоїти собі; віддатися самому, піддаючись під кожен рух; перевірити, наскільки винахідливо Волохів відіграється за всі його жарти; кохати його ніжно, обсипати ласкою та цілувати руки…
Замість всього цього Микита знов його кусає, залишаючи помітний слід на ключицях — зараз його майже дратує власна одержимість. І все ж таки не втримується — цілує горло та груди Волохова, знову кусається, зриваючи перший скрик. Микита знає, що це не має сенсу, але хочеться поставити на Кирилі якомога більше міток, щоб навіть коли він буде з іншими коханцями, ті бачили — він вже комусь належить, годі й думати лізти до чужого.
Легкий біль трошки приводить Волохіва до тями, і він притирається коліном між ніг Микити, ані на мить не замислюючись, наскільки гучні звуки видає.
Савін здригається і відпускає зап’ястя Кирила, щоб остаточно стягнути його штани до литок. Кирило слухняно не відпускає рук, десь на периферії розуму пам’ятає правила, пам’ятає, що сьогодні не він головний, не задає тон грі. Бо якби він — Микита вже давно б здригався від його грубих поштовхів. А потім ще раз. І ще.
Нік знає, як важко дається Кирилу така слухняність:
— Ти тільки не кричи, зайчику… Почують, прибіжать — як будеш рятувати свою репутацію? — схвально посміхається у вухо, залишаючи красномовний засос, який Кирилу доведеться ховати.
Кирило стискає зуби, заледве примушуючи себе промовчати — застогнати у відповідь точно буде не найкращою реакцією. Микита падає на коліна перед ним, радіючи, що знав куди йде і з ким нарешті зустрінеться — у нього із собою (як і майже завжди) є маленький пакуночок змазки та презервативи. Стискає губи коло голівки, водночас проникає у нього двома вологими пальцями.
Волохів хапається за його плечі, здавлюючи до синців. Його трясе так, що він закриває очі й б’ється потилицею о стіну, щоб хоч трохи опанувати себе.
— Твоя репутація також під загрозою, — шипить крізь зуби, розгубивши випещеність та спокій, і різко тягне Ніка на себе за волосся, примушуючи заковтнути член майже повністю.
Микита хапається вільною рукою за стегно Кирила і мружиться від несподіванки, але не пручається: розслабляє горло, старанно працюючи язиком. Їм обом згадується оте “При першій ж можливості організую так, щоб не влізло”, тому Волохів з особливим задоволенням вштовхується Ніку до рота, знов забувши слідкувати за рівнем власної гучності.
Так щиро отримує задоволення, що Микита відкидає бажання знову зафіксувати його руки та помучити якомога довше за все гарне в своєму житті.
— Навряд хтось буде у захваті, якщо побачить, як ти смокчеш у хлопця, — Кирилові хочеться пригадати Савіну всі його хтиві жартики, але той тільки іронічно піднімає брови (його репутацію збоченця вже нічого не зіпсує, це в Кіра авторитет незламного вулканця) та додає ще пальці.
Кирило вигинається — м’язи внизу живота болісно зводить. В Микити тонкі руки з помітними кісточками, і він відчуває їх напрочуд гарно, коли Савін рухає пальцями всередині, розводячи їх у сторони.
Він ненавидить Микиту за це зволікання. Зараз він просто хоче трахнути його. Хоче, щоб його трахнули. Господи, та просто хоче сексу, ніби Савін цього не розуміє?
Нік, коли сам перестає витримувати, відстороняється майже із жалем, облизуючи почервоніли губи та важко дихаючи. Кирило різко тягне його за сорочку вгору, на мить завмирає. Дивиться в очі, трохи щулячись крізь окуляри, — з роздратуванням, вмовлянням, обожненням, із сумішшю всього того пекла, котрий відчуває кожен раз і котрого Микиті не зрозуміти.
Сам повертається спиною, упираючись ліктями у стіну та розсуває ноги наскільки дозволяють штани. Дивиться через плече:
— Зараз.
Микита хрипко сміється від того, як Кирило розкомандувався — вигравай, програвай, яка різниця, якщо з ним Савін такий, що хоч на поводі води. Та Волохів і сам чує, наскільки зухвало це прозвучало, наскільки це наказ, і тому прикушує губу, знижуючи голос і зірвано зітхає:
— Будь-ласка, просто… Хочу тебе.
До пітьми перед очима, до сліз та бажання повзати на колінах, аби нарешті дали те, що потрібно.
Микита сіпається, почувши “зізнання”. Розстібує ремня, навіть не знімаючи штани, а просто приспускаючи їх до стегон та болісно всміхається Кирилу в плече, вриваючись у піддатливе тіло одним різким рухом, до межі. Волохів так гарно розтягнутий, що це не проблема.
“Кохаю тебе”.
Він кладе край спробам бути неквапливим та стримуватися: Кирило й сам підставляється під його руки, під член — майже кричить, сковзаючи по стіні тремтячими руками. Нік хапає його за волосся, закидаючи голову на себе, щоб Волохів не вдарився лобом, коли так звивається. Бонусом отримує чудовий ракурс на змінене нестерпною насолодою обличчя, щоки, що горять як від лихоманки, відкриті у стогоні губи й вологі від задоволення вії.
Їх секс майже завжди такий: на межі із тваринним, різкий та грубуватий, з нестриманими скриками та постійною боротьбою за ведучу роль.
Вони повторюють імена один одного раз у раз, бо Микита також геть забуває про колег, а Кирило просто не може мовчати — виходить хіба що не кричати від кожного поштовху. Усе інше — і тремтячі руки, і несамовитість, з якою він насаджується — якось стримувати не виходить.
У грудях гаряче і кисень, який потрапляє у легені ривками, пече все сильніше. Здається, немов би шкіра у тих місцях, де Нік торкається його, палає.
Савін міцними обіймами не дає йому впасти. Цілує усюди, де може дотягнутися, торкається скроні, майже вронивши чужі окуляри, осипає швидкими поцілунками вилиці та горло, злизуючи солоні крапельки поту. Під губами б’ється шалений пульс. Їм завжди мало – поцілунків, слідів, дотиків…
Микиті шкода, що він не може зацілувати кожен міліметр тіла Кирила, що той ніколи не дозволить пестити та обожнювати його, вклонятися, як святині.
…Із психологом спілкується тільки один Волохів, але насправді, треба обом. І, можливо, у рамках “сімейної терапії”.
Нік зубами вчіплюється у загривок Кирила, і того остаточно зносить, а кахель перед очима зникає, полишаючи темні кола. Лишень-тільки Микита обхоплює нарешті долонею його член, як Волохів перестає чути себе, його та будь-що навколо.
Микита знає про цю зацикленість Кирила на власних відчуттях – скільки б той не прикладав зусиль, щоб пручатися цьому, в певну мить він повністю розчиняється в собі та забуває про спроби приділити увагу й ласку партнеру. Савін не ображається — що поробиш з фізіологією? — і тільки раз у раз проводить по всій довжині, натискає великим пальцем на голівку, розмазуючи крапельки змазки, смак якої все ще відчувається на язиці.
Кирилу не потрібно допомагати руками, щоб він кінчив, але ж Микиті справді подобається відчувати його всього.
Оргазм накриває їх обох так, що Кирило не може зробити вдих, а Микита відпускає його волосся та втискає собою у стінку, бо ноги не тримають.
До тями Савін приходить першим — як завжди — і застиглим поглядом дивиться на свої вимащені у спермі пальці. Підносить їх до обличчя Кіра та поки той, все ще “ловлячи гелікоптерчики”, несвідомо їх вилизує, імпульсивно вирішує сказати те, що крутиться у голові вже який місяць.
Ну а що? Микита банально втомився: він вже десь шість років бігає за цим клятим гіперсексуалом, ніби сам якийсь наркоман на важких речовинах. Йому хочеться визначеності, твердої землі під ногами, а не тих тендітних повітряних замків, які він будує у своєму розумі, сподіваючись незрозуміло на що.
Вони давно домовилися що це лише секс, але ж… Так багато років.
— Кір, давай будемо разом по-нормальному? Не просто трахатися, а зовсім разом, — видихає Микита приречено, відчуваючи себе як бовдур, що робить крок у прірву.
Волохів нарешті відкриває очі та повертається до нього, спершись спиною о стіну, і Микита починає гарячкувато торохкотіти, забиваючи паузу:
— Я тобі присягаюся, я не буду ревнувати, дорікати тобі навіть поглядом, якщо ти з кимось… я все розумію, правда, буду готувати тобі каву, коли ти повертатимешся з готелів, і буду з тобою коли ти захочеш, все що завгодно зроблю…я… Кір, будь-ласка… — на останніх словах голос все ж-таки тремтить, і він мружиться до болю, примушуючи себе рівно дихати.
Микита не може більше мовчати, але вже жалкує, що відкрив рота — він страшенно боїться, що Кирило зараз максимально необразливо формулює думку, в якій саме труні він бачив Савіна у будь-якій ролі окрім випадкового коханця.
Кирило вигинає брова — зі сторони це схоже на іронію, але не є нею. Він просто до біса здивований, бо зрідка коли бачить Савіна настільки стривоженим та занепокоєним. Хоча дивуватися, по суті, нема чому. Він і сам останні півроку неодноразово замислювався про це — надто часто, щоб продовжувати переконувати себе, що просто підіймає собі настрій фантазіями про стабільні відносини.
І головний тезис того, чому це неможливо — що Нік не буде терпіти його походеньки — трощився кожен раз, як він бачив, як легко Савін ігнорує його погляди на інших людей, як вони знову і знову опиняються поряд попри всі суперечки і…
Господи, цей закоханий погляд, який лякав Кирила більше за все.
Зараз не дуже закоханий. Зараз на обличчі Микити таке нервове напруження, ніби неправильна відповідь вб’є його, і Кирило думає — чому сам, перший, не запропонував це в той момент, коли така думка стала для нього прийнятною? Мабуть, тому що давно змирився з тим, що в нього не буде відносин, сім’ї, щасливо життя з кимось пліч-о-пліч, бо хто взагалі витримає зради, його показову байдужість, його невміння уживатися на одній території?
Але ж якщо за всі ці роки вони один одному не набридли…
— Якщо мова піде про переїзд, то я не збираюся залишати свою квартиру, так що будеш переїжджати сам. Все одно знімаємо, — голос все ще трохи хриплий від стогонів, але Кір спокійно дивиться поверх окулярів. — Ніяких обіймів перед сном і не лізь до мене, коли я працюю. Готування на тобі, якщо не хочеш їсти підгорілі залишки того, що мало б бути їжею. І, благаю, без обійм зараз, дай мені хоча б одягнутися.
Ніби хоч якась з цих вимог для нього нова. Вони не жили разом, але ж бували один в одного вдома. Від посмішки, яка стає все ширше з кожним словом Волохова, у Микити починають боліти щоки.
І він так переживав, що взагалі забув, що вони досі без штанів. Незручно.
Вони швидко одягаються — Кирило довше за все підправляє комір, розуміючи, що на шиї купа темних плямок після кусючого Савіна. А потім перший тягнеться до нього, м’яко обіймаючи за пояс, та заривається носом у неслухняне волосся.
На душі в обох якось дивно легко, і вони посміхаються:
— Ти заїбешся стільки трахатися, гарантую.
— З тобою згоден зайобуватись хоч кожен день, не недооцінюй мене, — сміється Микита у відповідь, ніжно торкаючись поцілунком скроні Волохова.
Вони остаточно приводять до ладу одяг один на одному, бо дзеркала у кабінці немає, і Кирило запізніло думає: буде суцільною вдачею, якщо їх досі ніхто не почув.
Вдача не ні їхньому боці.
У віддзеркаленні їм напрочуд гарно видно, як обличчя Кирила на мить стає беззахисним, а Микита, який переплітав хвіст, завмирає із задертими до голови руками. Висоцький хоч відводить погляд, затягуючись цигаркою, а от Казимир дивиться на них обох так, нібито отримує незрівнянне задоволення.
Першому вдається зорієнтуватися Кирилу:
— Зліва від вас детектор диму, і коли запах дійде туди, доведеться пояснювати охороні, чому не дотримуються правила протипожежної безпеки, — він говорить спокійно, з незацікавленим виглядом, хоча у душі страшенно лається на всіх та все, і в першу чергу на Микиту, який це розпочав.
Проходить повз них до найближчого умивальника та плеще на почервоніле обличчя прохолодною водою.
— Зважаючи на те, скільки ми заплатили за ресторан, я можу підпалити цей туалет, — бадьоро відповідає Висоцький і звертається до Микити. — Я, звісно, говорив про толерантність, але не очікував, що ти приймеш наказ керівництва настільки всерйоз.
В Микити сіпається брів. Одна справа, що бос прийшов покурити до туалету і не пішов, почувши що тут люди зайняті, але підйобувати його цим зараз?!
— Наказ керівництва обговоренню не підлягає, — намагається віджартуватися він, розуміючи, що виходить на трієчку.
Кирило смикає плечем — на цей обмін репліками йому першочергово хочеться огризнутися, бо менш за все він мріяв про те, щоб його стогони чув керівник конкуруючої фірми (своєї було б гірше). Тому першим тікає з приміщення — мовчки, то колеги Микити, хай сам з ними розбирається.
— Так хто з прекрасних леді виграв? — безцеремонно питає Казимир, і Савін вкладає руку на його плече. Жест на перший погляд миролюбний, проте колега замовкає — Микита, не жалкуючи, натискає пальцем на горло просто над вигином ключиці.
— Казимірушка, — ласкаво тягне він, — козлинушка ти наш штатний, а чи так тобі цікаво те знати? Чи ти встиг зробити ставку і налякався, що програєш? Так з премії повернеш, якщо байдикувати не станеш.
Казимир відводить погляд та вивертається з захвату Савіна:
— Та годі тобі, ніби я на весь офіс планую розтеревенити. Я взагалі по своїм справам сюди зайшов.
— Ну ото і йди, — невдоволено відгукується Микита, остаточно усвідомивши, що чоловіки чули не тільки їх гучний секс, а й його скиглення про офіційну взаємність.
Дивиться на Висоцького.
— Розслабся, Савін, я прийшов сюди палити, а не шукати чутки для колективу, — керівник махає рукою із цигаркою, і обличчя в нього справді ані трохи не вражене, — знімати тебе з посади чи ще щось таке робити теж не збираюсь. Це ваша з Кирилом справа. Але якщо вирішите влаштувати весілля — поклич.
Микита міг би сказати, що якщо то їх справа, то керівник міг би й потім попалити, але розуміє, що про них це ж можна сказати — могли б і до квартири почекати.
Кирила він знаходить в одному з залів, знов у куточку, і автоматично намагається прикрити від міфічних поглядів колег своєю не надто й то широкою спиною.
— Все буде добре, — знизує плечима на запитальний погляд і обережно підсмикує чужий комір.
Недовго думаючи, робить те, що мав зробити одразу, а не доводити їх до незапланованого камінг-ауту — бере Кирила за руку і тягне у бік виходу.
Кір, здається, “погрожував” його затрахати, якщо перефразувати? Чудово, Микита не проти перевірити кордони своєї зайобаності от просто зараз, тільки тепер навчившись на помилках — у приватній обстановці.

~~~
Сподіваюся, вам сподобалося ця невеличка історія! Це відредагована текстова рольова гра, тож в оповіді є соавторка. Лишайте коментарі з вашими враженнями, я їх обов’язково передам!

І буду дуже вдячна, якщо поділитеся своєю думкою: чи не плутає при прочитанні те, що фокус перемикається між думками та почуттями персонажів, щоб висвітлити обох? Може краще зосереджуватися тільки на одному?