щось миле

P.S. Одинадцять у цьому фанфіку Ел, бо в оригіналі її звати Eleven(El – скорочено)

Приємного читання<3

Тихий скрип старих дверей порушує могильну тишу бібліотеки. Очі бібліотекарки слідують за рудою панянкою від входу до стійки реєстрації. Високий і тоненький голос бібліотекарки пронизує травневе повітря, що зайшло до бібліотеки разом з Макс:

— Міс Мейфілд, вже втретє за тиждень ви переступаєте поріг бібліотеки! Не можете обрати книгу? — ніякої зацікавленості в голосі не вчувається, лиш звичайна людська вічливість.

— Так! Тут, щонайменше, з мільйон книг! — руда ледь стримується від того, аби не побігти всередину, і серед книжкових полиць знайти свою причину перебування в цьому приміщенні.

На обличчі бібліотекарки з’являється натягнута посмішка, після чого дівчина нарешті прямує до того, заради чого прийшла. Ні, радше прибігла.

Їй треба до полиць з науковою фантастикою, тож вона прямує ліворуч. Побачивши книготримач із числом “11”, Макс посміхається і прямує туди.

Як тільки вона доходить до книжкових полиць, її очі накривають чиїсь м’які долоні. Так добре знайомі долоні.

— Вгадай, хто?) — шепоче їй на вухо так добре знайомий голос.

— Ел, ти маєш стерти мені пам’ять, аби я відповіла невірно!) — Мейфілд чує тихенький смішок і теплі долоні полишають її очі. Без них так морозно й самотньо. Вона обертається і бачить перед собою свою дівчину. Коротке каштанове волосся, щаслива пара каштанових очей, що поглядом прикуті до небесно-блакитних очей Макс. Та це лиш коротка мить, адже вологі вуста Ел накривають сухі вуста Мейфілд. Метелики в животі закругляли в божевільному танго, а руки обох занурилися у волосся одна одної. Поцілунок розриває віддалений стукіт підборів по паркету, що луною розноситься між полиць.

Погляд Макс прикутий до коричневих, як кава, очей Ел. В той час як погляд Ел чіпляється за кожну цяточку рудого ластовиння на обличчі її дівчини. Ел помічає, що воно того самого темно-рудого кольору, що й волосся у коханої.

І як вона могла цього не помітити?

— І скільки ж їх?) — грайливо запитує руда.

— Що? — погляди дівчат знову зустрілися.

— Ну, ластовиння. Ти так ретельно його рахуєш на моєму обличчі)

На щоках Ел зблиснув зрадницький рум’янець.

— Хм)… Достатньо, аби я закохалася в тебе знову) — вона наблизилася до Макс і ніжно поцілувала її.